Тема 2 Особливості повоєнного врегулювання в Європі й на Далекому Сході

Держсекретар США Бірнс нагадав, що союзники ще Ю серпня 1945 р. домовилися зберегти імператорський режим у Японії, і наголосив, що тут не потрібна Конт­рольна рада, оскільки на відміну від Німеччини Японія

зберігає свій уряд.

29 вересня 1945 р. Бірнс в офіційній відповіді ра­дянській стороні просив якнайшвидше призначити ра­дянського представника до Далекосхідної консультатив­ної комісії. В цьому ж листі були сформульовані й про­позиції щодо її функцій. Мова йшла про рекомендації відносно розробки політики, принципів і норм, за допо­могою яких контролюватиметься виконання Японією її

зобов'язань за Актом про капітуляцію.

В листі радянського уряду від 1 жовтня 1945 р. до

Бірнса визнавалося за доцільне створити порад з Конт­рольною радою щодо Японії й консультативну союз­ницьку комісію під головуванням американського пред­ставника, але застережувалося, що така комісія має сфор­муватися після створення Контрольної ради щодо Японії.

Проте за кілька днів держдепартамент США оголосив про заснування Далекосхідної консультативної комісії у складі США, СРСР, Китаю, Англії, Франції, Австралії,

Нової Зеландії, Канади, Нідерландів — держав, які підписали Акт про капітуляцію Японії. Основний обо­в'язок комісії, згідно з положенням, полягав у вироб­ленні рекомендацій для головнокомандувача, який, утім,

міг з ними і не погоджуватись.

Реакцією Радянського Союзу була «незгода з засну­ванням Далекосхідної консультативної комісії до ство­рення Контрольної ради». Зазначалося, що Контрольна рада щодо Японії відрізнятиметься від аналогічного орга­ну в Німеччині й діятиме на засадах, аналогічних засадам союзних контрольних комісій у Румунії або Угорщині,

під головуванням американського представника.

З огляду на заінтересованість США в укладенні мир­них угод з колишніми сателітами Німеччини й у розвитку подій у Китаї Вашингтон мусив змінити свою позицію і ЗО жовтня 1945 р. надіслав радянському урядові пропо­зиції про створення контрольного механізму. Мова йшла Про формування Союзної військової ради для консуль-іаддй головнокомандувача л. під його керівництвом.

к+

РОЗДІЛ 1 СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОД­НИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ)»

' ^—_

Учасниками ради мали стати представники США, СРСР, Китаю і Британської Співдружності націй,іголо-вою — представник США. Передбачалося, що головно­командувач радитиметься з Союзною військовою радою щодо принципових наказів. Рада мала забезпечувати ви­конання умов капітуляції й окупації, а Далекосхідна ко­місія — формувати політику з цих питань.

5 листопада 1945 р. радянський уряд надіслав свої зауваження до американських пропозицій, де пропонува­лося назвати орган «Союзною контрольною радою» або «Союзною контрольною комісією», тобто питання про контроль висувалося на перше місце. СРСР знову напо­лягав на тому, що Контрольна рада має бути створена раніше, ніж Далекосхідна комісія.

Ці поправки обговорювалися на нараді міністрів за­кордонних справ СРСР, США й Великобританії в грудні 1945 р. в Москві. В результаті тривалих дискусій було ухвалено рішення розпустити Далекосхідну консуль­тативну комісію і створити Далекосхідну комісію (пред­ставники СРСР, США, Англії, Китаю, Франції, Гол­ландії, Канади, Австралії, Нової Зеландії, Індії та Філліпін) і Союзну раду для Японії (представники СРСР, США, Китаю й Англії, яка водночас репрезентувала Австралію, Нову Зеландію та Індію). Комісія мала пере­бувати у Вашингтоні, Рада — в Токіо.

Далекосхідна комісія покликана була «формулювати політичну лінію, принципи й загальні засади, згідно з якими може здійснюватися виконання Японією її зобо­в'язань за умовами капітуляції». Робота комісії підкоря­лася принципові одностайності великих держав. Розпо­рядження щодо конституції, зміни уряду, контролю мали даватися лише за згодою комісії. Формально комісія була зверхньою над головнокомандувачем.

Функції дорадчого органу одержала Союзна рада для Японії. Головнокомандувач зобов'язувався консультува­тися з радою щодо розпоряджень, «які мають істотне значення». Кожен член ради міг припинити дії головно­командувача й передати спірні питання на розгляд Да­лекосхідної комісії.

7 березня 1946 р. було опубліковано проект Консти­туції Японії. У ньому імператор проголошувався симво-

 

 

-ті

Тема 2 Особливості повоєнного врегулювання в Європі й на Далекому Сході

 

лом держави та єдності народу і позбавлявся прав, пов'я­заних з управлінням державою. Проголошувалася рівність усіх громадян перед законом, підкреслювалася недотор­канність приватної власності. Важливим був розділ 5, який фіксував відмову Японії від війни як засобу вирі­шення міжнародних суперечок і забороняв Японії мат^ власні збройні сили. ^

В жовтні 1946 р. проект Конституції затвердили обидві палати парламенту, а 3 травня 1947 р. Конституція набра-" ла чинності.

Одним з перших питань, розглянутих Далекосхідною комісією, була репараційна проблема. 9 березня 1946 р. США запропонували СРСР створити Міжсоюзницьку ре­параційну комісію для визначення форм стягнення репарацій і частки окремих країн у їхньому одержанні. У квітні 1946 р. розглядалися пропозиції американського представника про надання певної кількості обладнання для репарацій.

Країни Британської імперії висловили претензії на 75 % загальної суми японських репарацій, Китай — на 40 %, Філліпіни — на 50 %, Радянський Союз — на 14 %. Незгода між цими країнами зумовила,уте, що 8 березня 1947 р. Далекосхідна комісія ухвалила програму проміжних репарацій, які становили ЗО % виробничих потужностей Японії. А у квітні 1947 р. уряд США одно­особовим рішенням розподілив ці потужності між чо­тирма державами — 50 % Китаю, по 1/6 — Англії, Фі-ліппінам та Індонезії.

15 червня 1946 р. США за участю Англії й Китаю подали Радянському Союзові проект угоди, спрямованої проти відродження японського мілітаризму. Проект пе­редбачав роззброєння всіх японських збройних і міліта­ризованих сил, розпуск японських генеральних штабів і штабів армії та військово-морського флоту, заборону на виробництво і ввезення зброї та військової техніки. Пла­нувалося створити систему чотиристоронньої інспекції після закінчення окупації.

Проект угоди про роззброєння і демілітаризацію Японії обговорювався паралельно з проектом подібної угоди щодо Німеччини, до якої в березні 1947 р. Ра­дянський Союз вніс низку поправок та нових розділів.

РОЗДІЛ 1 СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОД­НИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»

Оскільки американська сторона відмовилася їх розгля­дати, обговорення угоди щодо Німеччини зайшло в глу­хий кут. Така ж доля спіткала й угоду щодо Японії.

19 червня 1947 р. Далекосхідна комісія обнародувала документ «Про основну політику відносно Японії після капітуляції», у якому визначалися завдання перебудови Японії й недопущення її ремілітаризації. Формулювалась основна мета окупаційної політики: «забезпечити, щоб Японія не становила більше загрози міжнародній спіль­ноті та її безпеці». Підкреслювалася нагальність створен­ня на засадах вільного волевиявлення японського народу «демократичного й мирного уряду». Найважливішою ме­тою окупації визначалися роззброєння і демілітаризація.

11 липня 1947 р. Сполучені Штати поінформували Ра­дянський Союз про намір скликати 19 серпня 1947 р. конференцію представників держав — учасниць Далеко­східної комісії для укладання мирної угоди з Японією.

У відповідь радянський уряд зажадав попереднього розгляду питання Радою міністрів закордонних справ у складі СРСР, США, Китаю й Великобританії в січні

1948 р. США відкинули цю пропозицію. Зірвали вони й обговорення цього питання на Паризькій сесії Ради мі­ністрів закордонних справ у травні—липні 1949 р.

У вересні 1949 р. держсекретар США і міністр закор­донних справ Великобританії у спільній заяві оголосили про необхідність укладання мирної угоди з Японією. За­значалося, що її обговорення відбудеться і в тому разі, «якщо Радянський Союз не. візьме у ньому участі».

Процес підготовки мирної угоди значно прискорився після утворення Китайської Народної Республіки. Держ­секретар США Д Ачесон заявив тоді: «СПІА змушені відродити Японію як один з основних бар'єрів проти комунізму в Азії».

На противагу сепаратистським тенденціям 6 листопада

1949 р. радянський уряд запропонував обговорити мирну угоду на нараді великих держав за участю КНР.

Напад КНДР на Південну Корею й початок корейсь­кої війни актуалізували для США питання про мирну угоду.

В опублікованих 9 вересня 1950 р. «11 принципах прог­рами далекосхідної політики США^ наполегливо прово­дилася теза про необхідність якнайшвидшого розгляду

. • •. • -••.:.'• • '.^ -

Тема 2 Особливості повоєнного врегулювання в Європі й на Далекому Сході

питання про мирну угоду для Японії. Розпочалися пере-ювори з представниками країн — учасниць Далекосхід­ної комісії. ^

В жовтні 1950 р. держдепартамент США розіслав країнам — членам Далекосхідної комісії спеціальний ме­морандум, який містив загальні принципи мирної угоди з Японією. У ньому наголошувалося, що учасниками угоди можуть стати лише країни, які перебувають у стані війни з Японією. Після підписання угоди учасники мають від­мовитися від претензій, які постали внаслідок воєнних дій, що тривали до 2 вересня 1945 р.

Відносно територіальних питань у проекті зазначало­ся, що Японія визнає незалежність Кореї і майбутнє рі­шення Великобританії, США, СРСР і Китаю щодо стату­су Формози, Пескадорських островів. Південного Сахаліну та Курильських островів. Передбачалося передаяня під фактичний контроль США японських островів Рюкю та Бонін.

У пам'ятній записці радянського уряду від 20 листопа­да 1950 р. містився перелік питань щодо американського меморандуму, принциповий характер яких ставив під сумнів можливість підписання спільної мирної угоди. Пи­тання торкалися статусу Сахаліну, островів Пенхулєдао, Курил та Південного Сахаліну, термінів виведення оку­паційних військ із території Японії, можливості збере­ження американських військових баз на території Японії після укладання мирної угоди.

У записці держсекретаря США відповідей на більшість питань радянського уряду не було. Фактично він під­твердив імовірність того, що американські війська зали­шаться на японській території.

Не маючи ілюзій з приводу позиції Радянського Союзу, США прагнули заручитися підтримкою союзни­ків. На початку січня 1951 р. Конференція країн Бри­танської співдружності націй ухвалила резолюцію про як­найшвидше підписання мирної угоди з Японією.

29 березня 1951 р. уряд США розіслав свій проект мирної угоди з Японією членам Далекосхідної комісії. У ньому передбачалася відмова Японії від усіх прав на Корею, Формозу, Пескадорські острови, на підмандатні території. Підтверджувалося повернення у склад СРСР

РОЗДІЛ 1 СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОД­НИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ)»

південної частини Сахаліну й Курильських островів. Однак не були задоволені вимоги Китаю про повернення Тайваню, островів Пенхулєдао, хоча формально Японія відмовлялася від «прав і правооснов» на ці території.

18 квітня 1951 р. президент США Г. Трумен підтвердив намір США залишити американські війська в Японії після підписання мирної угоди.

Великобританія, побоюючися, що її інтереси не бу­дуть ураховані, розробила свій проект мирної угоди, який був обговорений на нараді прем'єр-міністрів Британської співдружності в січні 1951 р. Особлива увага приділялася обмеженням суднобудівної й текстильної промисловості Японії, яка конкурувала з англійською експортною про­мисловістю. Окрім цього, Англія наполягала на залученні КНР до консультацій з питань про мирну угоду з Японією і на поверненні КНР Тайваню.

Нарада американських і англійських дипломатів з пи­тань мирної угоди з Японією, що відбулася на початку травня 1951 р. у Вашингтоні, закінчилася безрезультатно.

В червні 1951 р. спеціальний представник президента США А. Даллес домігся згоди англійського кабінету брати участь у мирній конференції за умови, що США не за­просять на конференцію ні КНР, з якою Англія у той час уже встановила дипломатичні відносини, ні уряд Чан Кайші. США відкинули пропозиції Англії про встанов­лення обмежень на окремі галузі японської промисло­вості, бо вони не конкурували з американськими фір­мами.

Радянський уряд 7 травня 1951 р. надіслав заінтере­сованим країнам «Зауваження з приводу американського проекту мирної угоди з Японією». В них підкреслювалося ігнорування Сполученими Штатами міжнародних угод про повоєнний устрій Японії. Йшлося про непередання КНР Тайваню й островів Пенхулєдао, про вилучення з-під су­веренітету Японії островів Рюкю та Бенін, про відсут­ність гарантій проти відновлення японського мілітаризму^ Окрім цього, радянський уряд наполягав на скликанні сесії Ради міністрів закордонних справ США, Китаю^ Англії й СРСР, щоб приступити до підготовки мирної угоди на засадах міждержавних угод, досягнутих у період війни.

Тема 2 Особливості повоєнного врегулювання в Європі й на Далекому Сході

6 липня держдепартамент США надіслав радянському урядові меморандум, до якого додавався проект мирної угоди. В меморандумі повідомлялося, що на початку ве­ресня 1951 р. в Сан-Франциско буде скликана конфе­ренція для підписання мирної угоди. 12 липня 1951 р. «Проект мирної угоди з Японією» було опубліковано від імені США й Великобританії. В запрошенні на конфе­ренцію, переданому першому заступникові міністра за­кордонних справ СРСР А. Громико 20 липня, підкреслю­валося, що йдеться про підписання мирної угоди з Япо­нією, а не про поновлення переговорів про умови миру.

В Сан-Франциській конференції (4 — 8 вересня 1951 р.) взяли участь 52 країни. Серед учасників не було КНР, КНДР, МНР та ДРВ, відмовилися брати участь Індія та Бірма.

Конференція відкрилася вступною промовою прези­дента США, потім англійський делегат виступив з роз'яс­ненням положень угоди. В проекті підтверджувалася від­мова Японії від вищезгаданих територій, але не було ска­зано про повернення Курил і Південного Сахаліну до складу СРСР, а Тайваню і Пенхулєдао — до складу КНР. Передбачалася згода Японії на опіку 00Н (в особі США) над кількома японськими островами. Значна увага в про­екті угоди приділялася питанням безпеки Японії.

Глава радянської делегації Громико виступив з різкою критикою американо-англійського проекту й сформулю­вав низку доповнень та поправок до нього. Радянський Союз знову наполягав на визнанні Японією суверенітету СРСР над Південним Сахаліном та Курильськими остро­вами і КНР — над Маньчжурією, Тайванем та островами Пенхулєдао. Радянська делегація пропонувала вивести всі збройні сили союзних держав не пізніше ніж через 90 днів і заборонити розміщення іноземних військ та військових баз на території Японії. Репараційні питання пропонувалося розглянути на спеціальній конференції заінтересованих держав. Передбачалося суворе обмежен­ня розмірів збройних сил Японії.

Радянський Союз наголосив, що угода може набрати чинності лише після ратифікації її СРСР, США^ Англією та Китаєм, о і< с й

Виступ радянської делегації підтримали лише їіред-ставники Чехословаччини й Польщі. Радянські про-