Основні напрями зов. Політики США, великобританії,франції,італії,польщі.

Основні напрями зов.політики США, Великобританії,Франції,Італії,Польщі.

Відмова Німечинни від виконання умови Версальского договору.

СРСР у системі міжнародних відносин.

Англо-французькі переговори 1939р.

Провал ідеї колективної безпеки.

Пакт Рібентропа-Молотова та його наслідки 1939.

Зростання агресивності Японії.

Загарблення Маньчжурії.

Діяльність Ліги Націй в умовах зростання воєнної загрози.

Створення «вісі» Берлін-Рим-Токіо.

Політика ''умиротворення'' агресора.

12."Аншлюс" Австрії з Німеччиною.

Мюнхенська угода.

Основні напрями зов.політики США, Великобританії,Франції,Італії,Польщі.

Напрями зовнішньої політики США.

Тридцяті роки позначилися глибокою кризою у міждержавних відносинах. Економічні потрясіння 1929 - 1933 рр. не лише дестабілізували світове господарство, а й поляризували світ: США знову повернулися до традиційної для них політики ізоляціонізму, вважаючи, що Європа - цей постійний генератор воєнних конфліктів - заважає економічному процвітанню Америки. Відтоді, як під час англо-американської війни 1812-1814 рр. європейці захопили Вашинґтон і спалили Білий дім, Сполучені Штати вже ніколи не відчували загрози своїй національній безпеці ззовні.

Майже вся Західна півкуля належала до сфери інтересів США й їх це цілком влаштовувало; гасло панамериканістів «Америка для американців!» дедалі частіше звучало як «Америка - для північноамериканців». Безпека країни стала не просто доконаним геополітичним фактом, а й філософією пересічного громадянина США. Америка намагалася проводити багатополюсну політику, активно діючи по всьому світі. Того ж року Ф. Рузвельт проголосив політику «доброго сусіда» щодо країн Латинської Америки, де американські інвестиції успішно витісняли британських, японських та німецьких конкурентів. Проте 30-і рр. поклали край самозаспокоєнню США. На Сході набирала сили Японія, загрожуючи американській військовій монополії в Тихому океані, Європа була збурена фашистським режимом в Італії та нацистським - у Німеччині. В Америці були достатньо обізнані з «Майн кампф» А. Гітлера, де відверто йшлося про досягнення світового панування, зокрема й над США, щоб зрозуміти, що відтепер жодна країна не може почуватися у цілковитій безпеці.

 

Зовнішня політика Франції.

Зовнішня політика Французької республіки у період між двома світовими війнами пройшла кілька етапів. У перші повоєнні роки Франція категорично наполягала на безумовному виконанні всіма країнами, насамперед Німеччиною, Версальського договору. Упродовж цього «версальського періоду» Париж невсипно пильнував за обмеженням німецьких збройних сил і виплатою Німеччиною репарацій. На спроби німців ухилитися від виконання зобов'язань Франція реагувала миттєво, як під час франко-бельгійської окупації Руру в 1923 р.

Проте Версальський договір був з точки зору їхніх інтересів недосконалим, оскільки не усував загрози німецького реваншу. До того ж Велика Британія й США не приховували, що посилення Франції не входить в їхні розрахунки. Звідси - новий напрям у французькій зовнішній політиці - створення військово-політичних, так званих «тилових союзів» у Східній і Центральній Європі. Такий союз Франція уклала з Польщею (1921,1934), а також створила блок придунайських країн (Чехо-Словаччина, Югославія, Румунія), що отримав назву Малої Антанти.

 

Зовнішня політика Великобританії.

Велика Британія, відокремлена від континенту Ла-Маншем, відчувала себе, як і Америка, у цілковитій безпеці. Вона тривалий час відігравала роль стримувача французьких претензій на лідерство на континенті, що стало вакантним після поразки Німеччини. Британська зовнішня політика в цілому була доброзичливо налаштована щодо Німеччини. Проте на Туманному Альбіоні були свідомі того, що переможену, але не зломлену Німеччину варто тримати на безпечній відстані. До середини 1934 р. британцям це вдавалося, але зі зміцненням Німеччини стала зростати й напруженість між двома країнами. Велика Британія зі значним запізненням помітила, що А. Гітлер зі спринтерською швидкістю відроджує армію та флот, мобілізуючи всі національні ресурси.

Саме змагання у військовій сфері, а не, як це було раніше, боротьба за ринки сировини чи конкуренція товарів, спричинили загострення англо-німецьких відносин. Дошкульним ударом по престижу Великої Британії стало зазіхання Німеччини на святая святих Англії - її першість на морі. Як і у випадку з авіацією, у Лондоні «раптом» виявили, що Німеччина давно нехтує статтями Версальського договору, які обмежували її військово-морський флот. Німеччина таємно будувала надводні кораблі, створювала підводний флот. Це звісно, лякало англійців, а заяви німців, що їхні субмарини не воюватимуть проти торгових суден, наштовхували на думку, що якраз проти них вони і воюватимуть.

 

Зовнішня політика Італії.

Б. Муссоліні обіцяв італійцям, що під його керівництвом Італія посяде гідне її величної історії місце в Європі, стане великою й шанованою країною, якою разом з тим й остерігалися б інші країни. Від перших своїх заяв про те, що «фашизм не розрахований на експорт», Б. Муссоліні якраз і перейшов до експорту фашизму, створивши на середину 1925 р. фашистські партії в 40 країнах світу. Мета міжнародного фашизму, заявляв дуче, полягає в тому, щоб знищити «протестантську цивілізацію» Північної Європи.

Перші десять років фашистського правління Італія не виявляла експансіоністських намірів. Перший серйозний інцидент стався наприкінці серпня 1923 р. з Грецією, коли на грецько-албанському кордоні невідомими греками було вбито чотирьох високопоставлених італійських вояків. У загальних рисах засади фашистської зовнішньої політики були сформульовані до 1925 р. й полягали у створенні могутньої Італійської імперії й перетворенні всього континенту на потужний фашистський блок.

Італія одночасно успішно діяла на дипломатичному фронті. Б. Муссоліні співчутливо ставився до країн, обділених Версальським договором, зокрема до Німеччини. Проте Італія, зберігаючи вірність Великій Британії й Франції, до пори до часу займала досить незалежну позицію, претендуючи на роль третейського судді між західними демократіями і Німеччиною. Б. Муссоліні не міг вибачити французам того, що свого часу вони торпедували італійські домагання рівноправності у військових флотах із великими державами.

Важливим дипломатичним успіхом Б. Муссоліні було встановлення в 1924 р. дипломатичних відносин з Радянським Союзом. Щоправда, він був розлючений тим, що Італії не вдалося стати першою країною західного світу, яка визнала СРСР - на кілька днів її випередила Велика Британія.

У 1933 р. Італія запропонувала Великій Британії, Франції та Німеччині підписати «пакт 4-х», який передбачав за посередництва Італії та Англії примирення Франції і Німеччини.

 

Зовнішня політика Польщі.

У січні 1934 р. Польща уклала з Німеччиною пакт про ненапад строком на 10 років. 17 березня 1938 р. трапився прикордонний конфлікт з Литвою. Польща виступила з ультимативною вимогою за 24 години відновити дипломатичні відносини, перервані у 1920 р. у зв'язку з польською окупацією Вільна. 50-тисячна польська армія готова була перейти литовський кордон. Але радянський уряд демонстративно виявив своє невдоволення такими намірами. У листопаді 1938 р., в результаті мюнхенської змови, Польща приєднала до себе Тешинську область Чехословаччини.
Правлячі кола нацистської Німеччини посилювали тиск на Польщу. Наприкінці березня 1939 р. вони почали вимагати від неї Гданськ та права на побудову через польську територію двох автострад, які б з'єднали Німеччину зі Східною Пруссією. Використовуючи німців, котрі проживали у Польщі, німецькі урядовці організовували підривну роботу. Вони вели агітацію за перегляд західних кордонів Польщі, провокуючи ворожі, антидержавні настрої серед німецького населення Польщі. Все це призвело до нового загострення польсько-німецьких відносин.
Польща знову почала шукати захисту й гарантій безпеки в Англії та Франції. На початку квітня 1939 р. вона уклала з Англією договір про взаємну допомогу. 1 вересня 1939 р. Німеччина, а 17-го- СРСР напали на Польщу, швидко розгромили її збройні сили й окупували її територію. Польський уряд покинув країну.

 

Загарблення Маньчжурії.

Під час економічної кризи 30-х рр. Японія, США та Англія прагнули якомога ширше забезпечити собі присутність на китайському ринку. Політика "відкритих дверей" і "рівних можливостей" давала перевагу США у боротьбі за китайський ринок.

У 1931 р. у США було розроблено проект надання "срібного" займу для викупу в Японії китайських залізниць. Американський банк у Шанхаї вирішив заснувати кількадесят своїх відділень у Північно-Східному Китаї з центральною конторою в Харбіні. Того ж року Сполучені Штати випередили інші країни в торгівлі з Китаєм, відтрутивши Японію на друге місце, а Англію — на третє. Японія не бажала миритися з тим, що найважливіші позиції в Китаї, якого вона вирішила перетворити на свою колонію, переходять до рук американців. Зазнавши поразки в економічній конкуренції, вона почала шукати вихід у зовнішньополітичних авантюрах. Японія вирішила напасти на Північно-Східний Китай, економічні багатства і стратегічне розташування якого приваблювали японських мілітаристів. Після цього планувались агресія в Центральному Китаї і проти Монгольської Народної Республіки.

Виступаючи з планом створення "Великої Японії" — могутньої колоніальної імперії, японські правлячі кола розраховували використати у своїх інтересах антирадянські настрої урядів Сполучених Штатів, Англії, Франції та інших держав і подава­ли свою агресію як боротьбу проти "комуністичної загрози". Ра­дянська політика на Далекому Сході давала привід для цього. Після провалу спроб розпалити пожежу світової революції в Європі, лідери Комінтерну звернули свою увагу на Азію.

Японська дипломатія розгорнула в цьому напрямі велику активність, а японський генеральний штаб тим часом закінчував розроблення оперативного плану загарбання Північно-Східного Китаю — Маньчжурії.

Влітку 1931 р. Японія завершила підготовку нападу на Китай. Обраний момент здавався їй дуже вигідним. Суперники Японії переймалися внутрішніми проблемами‚ викликаними світовою економічною кризою. У самому Китаї точилася громадянська війна.

18 вересня 1931 р. японські війська почали вторгнення в Північно-Східний Китай. Протягом п’яти днів Японія захопила всі важливі населені пункти і до лютого 1932 р. підкорила весь Північно-Східний Китай. На захопленій території японці утворили марионеткову державу Манчжоу-Го на чолі з останнім представником манчжурської династії в Китаї Пу І. Також у 1932 р. японські війська висадилися і поблизу Шанхая, намагаючись оволодіти найбільшим містом Китаю. Проте тут легкої перемоги не получилось, китайська армія і мешканці міста вчинили запеклий опір. Світова громадськість засудила агресію. У 1933 р. Японія вийшла з Ліги Націй.

 

Підготував Брамський О.

 

Основні напрями зов.політики США, Великобританії,Франції,Італії,Польщі.