ТОП 10:

Пакт Рібентропа-Молотова та його наслідки 1939.



Англія та Франція саботували переговори, тому радянський уряд повернувся до пропозиції Німеччини щодо укладення пакту про ненапад, яку німецька диплома­тія висувала перед Москвою ще з травня 1939 р. Радянський уряд непокоїла безпека своєї кра­їни, тим більше що на Халхін-Голі 38 тис. японських солда­тів у той час намагалися прорватися на радянську територію.
Тому й дала Москва згоду на приїзд міністра закор­донних справ Німеччини Ріббентропа й укладення радян­сько-німецького пакту про ненапад. Такий крок СРСР оз­начав поразку англо-французької політики. Був перекрес­лений франко-радянський договір 1935 р. (а втім, він фактично не діяв уже після підписання франко-німецько-го пакту про ненапад 1938 р.).
Німеччина поспішала, Гітлер планував напад на Поль­щу 1 вересня 1939 р., тому переговори в Москві пройшли швидко.
Договір про ненапад між СРСР і Німеччиною був підпи­саний Молотовим і Ріббентропом 23 серпня 1939 р. на 10 років. У преамбулі й 6 статтях договору зазначалося, що обидві країни зобов'язалися «утримуватися від усякого насильства, від усякої агресивної дії й усякого нападу» одна проти одної, не підтримувати жодної третьої держа­ви, яка розв'язала б війну проти однієї із сторін, прово­дити взаємні консультації, розв'язувати конфлікти ви­ключно мирним шляхом.
Був і таємний протокол. В його трьох ос­новних статтях поділялися «зони впливу»: до «зони впли­ву» Радянського Союзу «в разі політико-територіальних змін» віднесено Фінляндію, Естонію та Латвію, пізніше — Литву, визнавалися «інтереси СРСР щодо Бессарабії» й межі «зон впливу» СРСР та Німеччини в Польщі по лінії Нарев — Вісла — Сан.

 

Зростання агресивності Японії.

Японія претендувала на лідерство на Далекому Сході та й в усій Азії. Саме вона першою стала на шлях війни, вибрала об'єктом агресії Маньчжурію. Ця киайська провінція здавна приваблювала Японію, але особливо активне японське проникнення розпочалося після російсько-японської війни 1904 - 1905 рр. Маньчжурія та Монголія зображувалися японською пропагандою як території, що не мали відношення до Китаю й повинні бути самостійними державами, «першою лінією оборони» Японії проти «червоної загрози» з боку Китаю та СРСР.
До середини 20-х рр. Японія практично безперешкодно встановила свій фінансовий і митний контроль над Маньчжурією, але китайський уряд за підтримки США став протидіяти мирній японській експансії.
На початку 1928 р. японці вторглися у китайську провінцію Шаньдун, але успіху не досягли. Та вже з весни 1931 р. японська преса розпочала кампанію звинувачень китайських властей у Маньчжурії в утисках японських підданих. 18 вересня, організувавши вибух на японській ділянці Південноманьчжурської залізниці, Японія, відповідно до «меморандуму Танаки», розв'язала війну проти Китаю. Після японського вторгнення Чан Кайші записав у своєму щоденнику: «З початком японської агресії в Китаї розпочалася Друга світова війна».
Саме в цей час у Женеві тривала міжнародна конференція щодо роззброєння. З падінням м. Мукдена японські війська за 12 годин окупували всю територію Південної Маньчжурії й, не наражаючись на опір китайської армії, рушили в глиб країни.
Поставлена перед фактом війни між двома країнами - членами Ліги Націй, Рада Ліги запропонувала Японії та Китаю нормалізувати відносини, але японська Квантунська армія продовжувала бойові дії. Наприкінці жовтня Рада Ліги Націй прийняла резолюцію з вимогою до Японії у тритижневий термін вивести війська з Маньчжурії. Проте через те, що представник Японії проголосував проти резолюції, вона не мала юридичної сили.
СРСР, що також претендував на панування в цьому регіоні, постачав Східнокитайською залізницею озброєння та «добровольців» китайцям. Просуваючись на північ провінції, Квантунська армія дедалі ближче підходила до радянсько-китайського кордону й у листопаді 1931 р. блокувала стратегічно важливу для СРСР Східнокитайську залізницю. Радянське керівництво відхилило японську ноту протесту з приводу допомоги китайській армії зброєю та добровольцями з боку СРСР, заявивши, що Радянський Союз такої допомоги не надає, дотримуючись нейтралітету у цій війні.
Показово, що хитка позиція Ліги Націй зумовила розгортання в Японії та Китаї широкого руху за вихід кожної із цих країн з Ліги. Наприкінці року Рада Ліги Націй створила комісію на чолі з англійцем лордом Літтоном, яку склали представники США, Великої Британії, Франції, Німеччини та Італії.
На початок 1932 р. Японія окупувала всю територію Маньчжурії й проголосила створення окремої держави Маньчжоу-Го на чолі з останнім представником маньчжурської династії Цін Пу І, якого невдовзі було проголошено імператором.
Японія та Маньчжоу-Го підписали угоду, за якою «з метою забезпечення оборони й захисту» Маньчжоу-Го Японія отримувала право мати в Маньчжурії свої війська, а також інші важливі для неї пільги.
Восени 1932 р. комісія лорда Літтона представила Раді Ліги Націй звіт про становище в Маньчжурії, в якому наголосила на фактичній її окупації Японією та рекомендувала не визнавати Маньчжоу-Го.
Разом з тим у звіті містилася пропозиція надати Маньчжурії статус автономії у складі Китайської республіки й застерегти особливі пільги на її території для Японії. Відтак у прийнятій на підставі рекомендацій комісії резолюції Ліги Націй ішлося про незаконне захоплення Маньчжурії Японією, але визнавалися за останньою «особливі інтереси» в китайській провінції. Великі держави, за винятком СРСР, не погоджувалися зі вжиттям проти Японії таких заходів, які б змусили її звільнити зайняту територію.
А це, як виявилося, не влаштувало Японію, і вона на знак протесту проти результатів діяльності комісії Літтона в березні 1933 р. демонстративно припинила своє членство в Лізі Націй. Цим самим керівництво Японії фактично заявляло, що воно виходить з правового поля, створеного рішеннями Паризької та Вашинґтонської мирних конференцій.
Наприкінці 30-х рр. Японія двічі перевірила на міцність СРСР на Далекому Сході й у союзній йому Монголії. Перший серйозний японсько-радянський збройний конфлікт стався влітку 1938 р. у районі озера Хасан, де японці силами двох піхотних дивізій, кавалерійської та піхотної бригад безуспішно атакували позиції Червоної армії. У серпні бойові дії закінчилися поразкою Японії.
Удруге дві країни зійшлися на полі бою в 1939 р. у районі озера Халхін-Гол на території Монголії. Після запеклих боїв, під час яких Японія втратила близько 80 тис, а монгольські й радянські війська - близько 18 тис. вояків, японці знову зазнали поразки.

 

Загарблення Маньчжурії.

Під час економічної кризи 30-х рр. Японія, США та Англія прагнули якомога ширше забезпечити собі присутність на китайському ринку. Політика "відкритих дверей" і "рівних можливостей" давала перевагу США у боротьбі за китайський ринок.

У 1931 р. у США було розроблено проект надання "срібного" займу для викупу в Японії китайських залізниць. Американський банк у Шанхаї вирішив заснувати кількадесят своїх відділень у Північно-Східному Китаї з центральною конторою в Харбіні. Того ж року Сполучені Штати випередили інші країни в торгівлі з Китаєм, відтрутивши Японію на друге місце, а Англію — на третє. Японія не бажала миритися з тим, що найважливіші позиції в Китаї, якого вона вирішила перетворити на свою колонію, переходять до рук американців. Зазнавши поразки в економічній конкуренції, вона почала шукати вихід у зовнішньополітичних авантюрах. Японія вирішила напасти на Північно-Східний Китай, економічні багатства і стратегічне розташування якого приваблювали японських мілітаристів. Після цього планувались агресія в Центральному Китаї і проти Монгольської Народної Республіки.

Виступаючи з планом створення "Великої Японії" — могутньої колоніальної імперії, японські правлячі кола розраховували використати у своїх інтересах антирадянські настрої урядів Сполучених Штатів, Англії, Франції та інших держав і подава­ли свою агресію як боротьбу проти "комуністичної загрози". Ра­дянська політика на Далекому Сході давала привід для цього. Після провалу спроб розпалити пожежу світової революції в Європі, лідери Комінтерну звернули свою увагу на Азію.

Японська дипломатія розгорнула в цьому напрямі велику активність, а японський генеральний штаб тим часом закінчував розроблення оперативного плану загарбання Північно-Східного Китаю — Маньчжурії.

Влітку 1931 р. Японія завершила підготовку нападу на Китай. Обраний момент здавався їй дуже вигідним. Суперники Японії переймалися внутрішніми проблемами‚ викликаними світовою економічною кризою. У самому Китаї точилася громадянська війна.

18 вересня 1931 р. японські війська почали вторгнення в Північно-Східний Китай. Протягом п’яти днів Японія захопила всі важливі населені пункти і до лютого 1932 р. підкорила весь Північно-Східний Китай. На захопленій території японці утворили марионеткову державу Манчжоу-Го на чолі з останнім представником манчжурської династії в Китаї Пу І. Також у 1932 р. японські війська висадилися і поблизу Шанхая, намагаючись оволодіти найбільшим містом Китаю. Проте тут легкої перемоги не получилось, китайська армія і мешканці міста вчинили запеклий опір. Світова громадськість засудила агресію. У 1933 р. Японія вийшла з Ліги Націй.

 







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.236.97.49 (0.003 с.)