Тема 4. Фінансове право і фінансова політика



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Тема 4. Фінансове право і фінансова політика



 

Фінансове право – це сукупність юридичних норм, що регламентують фінансові відносини.

Юридичні або фінансово-правові норми являють собою встановлені державою й обов'язкові для виконання правила поведінки суб'єктів суспільних відносин, що виникають у процесі мобілізації, розподілу і використання централізованих і децентралізованих фондів коштів, установлюють права й обов'язки їхніх учасників і мають імперативний характер. (Імператив: вимога, наказ, закон; у Канта І. ‑ загальнозначуще моральне розпорядження).

Фінансово-правові норми класифікують у залежності від наступних ознак. 1. Матеріального змісту правовідносин і процедури їхньої реалізації. Виділяють фінансово-правові норми: а) матеріальні, тобто такі, котрі закріплюють види й обсяги доходів і витрат відповідних фондів. Вони визначають матеріальний зміст прав і обов'язків учасників фінансових правовідносин; б) процесуальні, тобто такі, котрі закріплюють порядок (процедуру) дій у процесі мобілізації, розподілу і використання грошових фондів. 2. Від прояву імперативності при реалізації фінансово-правових норм. Виділяють фінансово-правові норми: а) зобов'язуючі, котрі жадають від учасників відносин здійснення відповідних позитивних дій у процесі мобілізації, розподілу і використання фінансових ресурсів. Приклад: зобов'язання для відповідних суб'єктів сплачувати податки, здавати податкову звітність; Нацбанку України – внести в бюджет суми коштів у випадку перевищення кошторисних доходів над витратами. Такі норми утримуються в нормативних актах, тобто законах. б) Що забороняють, тобто вимагають утримуватися від відповідних дій з метою дотримання фінансової дисципліни. Приклад: суб'єктам заборонено здійснювати валютні операції без придбання відповідної ліцензії Нацбанку України; безперечно списувати кошти з рахунків, на яких враховуються кошти Державного бюджету і місцевих бюджетів у рахунок погашення зобов'язань бюджетних організацій, використовувати бюджетні кошти не за цільовим призначенням.

Фінансові відносини можуть існувати тільки в правовій формі. Закріплення фінансових відносин суб'єктів у юридичній формі здійснюється в процесі фінансових правовідносин.

Фінансові правовідносини визначаються як урегульовані нормами права економічні відносини, що виникають, змінюються і припиняють свою дію в процесі мобілізації, розподілу і використання централізованих і децентралізованих фондів фінансових ресурсів, і мають державно-владний і майновий характер. Суб'єктами фінансових правовідносин вважаються особи, що на основі фінансово-правових норм є реальними їх учасниками. Приклад: усі юридичні і фізичні особи зобов'язані сплачувати податки.

Коли юридичні і фізичні особи реалізують свої обов'язки, вони стають суб'єктами фінансових правовідносин. Суб'єктами фінансових відносин виступають: -адміністративно-територіальні утворення; колективні суб'єкти; індивідуальні суб'єкти.

Фінансово правові відносини виникають між наступними суб'єктами: -між органами державної влади; -між органами державної влади й органами державного управління загальної компетенції; -між вищими органами й органами їм підлеглими в рамках державного управління (у т.ч. фінансовими); -між підприємствами і міністерствами, об'єднаннями; -між фінансовими органами (кредитними установами) і підприємствами й організаціями; -між фінансовими органами і громадянами; -між самими фінансовими органами (кредитними установами).

Суб'єкти фінансових правовідносин можуть реалізувати передбачені законом права й обов'язки у випадку належного державного захисту, що здійснюється 1) в адміністративному порядку і 2) у судовому порядку.

Об'єктом фінансових правовідносин є централізовані і децентралізовані грошові фонди.

Правила поведінки суб'єктів права встановлюються у відповідних джерелах права, що видаються компетентними органами (органами державної влади).

Джерела фінансового права класифікують по декількох ознаках.

1. На основі владної-територіальної ознаки (нормативні акти): а) загальнодержавні нормативні акти; б) республіканські (АРК); в) місцеві нормативні акти.

2. Відповідно до характеру правових норм: а) нормативні – акти, що містять правові норми загального характеру, прийняті компетентними органами у встановленому порядку; б) ненормативні – акти, що не містять правових норм загального характеру.

3. Щодо особливостей правового регулювання і характеру затвердження: а) звичай, санкціонований компетентними органами у встановленому порядку; б) прецедент. (При наявності пробілу в законодавстві). Характерний для англосаксонської системи; в) міжнародні договори (конвенції, угоди). Застосовуються при врегулюванні подвійного оподаткування. В Україні мають перевагу перед законами прийнятими Верховною Радою України, у США убудовані в чинне законодавство; в)правова доктрина. Характерна для мусульманських країн. Доповнює пробіли законодавства, побудованого на розпорядженнях мусульманської доктрини; г) нормативний правовий акт. Норми фінансового права, що утримуються в нормативно-правових актах, представлені в актах представницьких і виконавчих органів, органах місцевого самоврядування. Саме ці норми і складають джерела фінансового права.

Таким чином, з урахуванням специфіки України, джерела фінансового права – це правові акти представницьких, виконавчих органів державної влади, органів місцевого самоврядування, що містять фінансово-правові норми.

Зовнішнім проявом фінансових правовідносин є фінансове законодавство. Основою нормативних правових актів, що регулюють фінансові правовідносини, є закони. Використання законів неможливо без інструкцій, роз'яснень, що тільки допомагають застосовувати норми прямої дії, тобто закони.

Фінансова політики держави. Фінансова політика держави являє собою сукупність заходів щодо формування і розподілу фінансових ресурсів. Фінансову політику розглядають і як спеціальну діяльність державних органів, за допомогою якої регулюються фінансові відносини для виконання державою своїх функцій. При цьому варто розрізняти державну фінансову політику і фінансову політику державних органів влади, яка може не враховувати загальнодержавні інтереси.

Основною стратегічною метою державної фінансової політики є поліпшення соціального і матеріального благополуччя в суспільстві. Щоб досягти поставленої мети держава повинна забезпечити збалансований ріст фінансових ресурсів в усіх ланках фінансової системи. Відповідно, державна фінансова політика повинна, по-перше, виступати засобом вирішення соціально-економічних задач у державі. По-друге, фінансова політика держави повинна враховувати інтереси всіх суб'єктів фінансової системи, а не тільки органів державної влади або, ті чі інші, особисті інтереси.

Українські вчені згадують С. Ю. Віте який писав, що фінансова політика повинна бути спрямована на всебічне сприяння економічним успіхам і розвиткові продуктивних сил у країні. Така політика може дати найкращі результати і щодо фінансового господарства, якщо, одночасно з цим, буде рости народний добробут, платоспроможність населення і буде примножуватися джерело державних доходів (31).

Щодо змісту фінансової політики, доцільно виділити наступні її складові: - розробку науково обґрунтованих концепцій розвитку сфери фінансів; - визначення основних напрямків та дій, спрямованих на досягнення поставлених цілей.

У залежності від тривалості періоду і характеру розв'язуваних задач фінансова політика підрозділяється на фінансову стратегію і фінансову тактику.

Фінансова стратегія визначає довгостроковий курс держави в галузі фінансів і передбачає рішення великомасштабних задач.

Фінансова тактика являє собою рішення задач конкретного етапу розвитку суспільства на основі перегрупування фінансових ресурсів і зміни способів організації фінансових зв'язків.

Фінансова політика є самостійною сферою діяльності держави в галузі фінансових відносин. Вона повинна бути спрямована на підвищення обсягу й ефективності використання фінансових ресурсів, що є матеріальною основою соціально-економічних і науково-технічних перетворень у суспільстві. Для вироблення і формування фінансової політики необхідна повна і достовірна інформація про фінансове становище держави, його потенціалі і можливостях. У сучасних умовах реформування економіки одним з головних напрямків фінансової політики є економічно обґрунтований вибір і розвиток пріоритетних галузей народного господарства.

Найважливішими напрямками фінансової політики є: бюджетна, податкова, інвестиційна і грошово-кредитна політика (монетарна), соціальна і митна.

Бюджетна політика – це сукупність дій спрямованих на забезпечення взаємодії бюджетів усіх рівнів. Це визначення структури видаткової частини бюджету, розподіл витрат між бюджетами різних рівнів, визначення джерел і способів покриття бюджетного дефіциту, визначення форм і методів погашення державного боргу. Від характеру рішення цих питань залежить соціально-економічна спрямованість бюджетної політики, тип побудови моделі бюджетного федералізму в державах з федеральним устроєм.

Податкова політика представлена діяльністю органів державної влади і місцевого самоврядування зв'язаної з примусовим вилученням частини доходів, що отримані економічними суб'єктами і населенням, з метою формування дохідної частини бюджетів.

Інвестиційна політика являє собою комплекс дій, що дозволяють державі створювати найбільш сприятливі умови для залучення вітчизняних і іноземних інвестицій в економіку країни.

Грошово-кредитна або монетарна політика являє собою метод регулювання фінансових відносин за допомогою грошово-кредитного механізму. Внутрішня функція – регулювання центральним банком обсягу грошової маси в обороті і темпів інфляції. Зовнішня функція – залучення іноземного капіталу і підвищення курсу національної валюти.

Соціальна фінансова політика обумовлює вирішення комплексу питань щодо фінансового забезпечення прав громадян України (пенсійна, імміграційна, фінансова допомога окремим соціальним групам населення).

Митна політика – це симбіоз податкової і цінової політики. Результат – обмеження або розширення доступу на внутрішній ринок товарів і послуг.

Для кожної держави важливо проведення виваженої фінансової політики. Недосконалість існуючих фінансових механізмів є однією з причин виникнення кризи в економіці держави.

Типи фінансової політики. Історично склалися три типи фінансової політики: класичний, регулюючий, планово-директивний.

Тип фінансової політики визначається наступними чинниками: - особливостями поточного розвитку економіки і соціальної сфери; інтересами правлячих партій; - теоретичними концепціями, під впливом яких формується економічний і політичний курс держави.

Основними принципами класичної фінансової політики є наступні: невтручання держави в економіку, збереження вільної конкуренції, використання ринкового механізму як основного регулятора господарських процесів. Проведення фінансової політики із врахуванням цих принципів дозволяє обмежувати державні податки і витрати, забезпечувати баланс між доходами і витратами у державі.

Регулююча фінансова політика заснована на активному втручанні держави у відтворювальні процеси. Держава формує додатковий попит використовуючи дохідну частину бюджету. Держава фінансує розвиток соціальної сфери, створення додаткових робочих місць і ін. Прикладом є теорія і політика Дж. Кейнса. Для регулювання економіки використовується дефіцит бюджету. Збільшується значення позикових капіталів як джерел доходу бюджету.

Планово-директивна фінансова політика проводиться в країнах із плановою системою управління, яка основана на державній формі власності. Її переваги: - досягнення максимальної концентрації фінансових ресурсів у руках центральних органів влади; - використання державних фінансових ресурсів відповідно до основних напрямків державного плану. Її недоліки: - непродуктивне використання коштів державного бюджету (оборона країни, військові потреби, допомога іншим країнам); - залишковий принцип фінансування соціальної сфери; - вилучення в бюджет основної суми прибутку підприємств.

До основних напрямків фінансової політики держави слід відносити наступні: 1. Мобілізація і використання фінансових ресурсів для забезпечення соціальних гарантій (освіта, оборона, охорона здоров'я, культура, державне управління, інше). 2. Сприяння росту ефективності виробництва, упровадженню нових технологій, поліпшенню структури економіки, тощо. 3. Удосконалювання фінансового механізму: управління фінансовими ресурсами, ефективне використання фінансових інструментів – податків, фінансових регуляторів.

Українські економісти виділяють наступні особливості фінансової політики державної влади України в 90-і роки ХХ сторіччя: "входження у світову фінансову систему"; "недопущення бюджетного дефіциту"; " здійснення фінансової стабілізації"; досягнення мети перебудови ‑ відбулася швидка заміна соціального ладу суспільства" та забезпечення умов за яких повернення до централізовано-розподільної системи вже не можливе.

Основні задачі бюджетно-фінансової політики України щодо конкретного бюджетного періоду (року) представлені у Законі України на, який затверджується у державі а той чи інший рік.

Питання для самоконтролю

1. Які правила поведінки суб'єктів суспільних відносин регулюють юридичні або фінансово-правові норми?

2. Які основні напрямки фінансової політики держави?

Питання для самостійного вивчення

1. За яких умов фінансова політика буде всебічно сприяти економічним успіхам і розвиткові продуктивних сил в Україні?

2.Характеристика фінансових правовідносин.

 

Змістовний модуль 2



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-19; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.238.132.225 (0.013 с.)