Тема 13. Страхування. страховий ринок

 

Сутність страхування. Наявність ризиків у процесі виробництва і життєдіяльності людини припускає страхування від цих ризиків. З цією метою створюються резервні страхові фонди. Вони можуть мати різні форми, а саме: - фонди самострахування; - централізоване страхове забезпечення; - колективні страхові фонди.

Самострахування базується на індивідуальній відповідальності, вимагає відволікання значних оборотних коштів. Застосовується, як правило, у банківській сфері при створенні банківських резервів.

Централізоване страхове забезпечення базується на загальнодержавній відповідальності, тобто понесені витрати компенсуються за рахунок загальнодержавних коштів. Ця форма страхування є досить обмеженою і застосовується лише при стихійних лихах, або у крайніх випадках.

Колективні страхові фонди базуються на солідарній відповідальності учасників цих фондів. Фонди створюються за рахунок внесків учасників, а збитки відшкодовуються тим з них, хто ці збитки поніс.

Таким чином, страхування - це економічні відносини з приводу забезпечення захисту майнових і інших інтересів юридичних і фізичних осіб в умовах виникнення страхових випадків за рахунок спеціально створених грошових фондів.

Організація страхування та його форми. Суб'єктами страхування виступають: страховики; страхувальники; застраховані особи. Форми страхування: добровільне; обов'язкове. Види страхування обособлюються в окремі галузі:

1) майнове страхування має за об'єкти страхування рухоме і нерухоме майно, і форма страхування є добровільною.

2) особисте страхування життя і здоров'я громадян має за об'єкти страхування життя і здоров'я громадян, і форма страхування є добровільною. Особисте страхування виконує 2 функції: перша, страхування на випадок якої-небудь події; друга ‑ накопичувальна (страхова особа одержує визначену суму страховки після завершення терміну страхування).

3) соціальне страхування має за об'єкти страхування: - працездатність громадян, їхнє працевлаштування. Цей вид страхування може бути як добровільним так і обов'язковим.

Державними обов'язковими цільовими страховими фондами є: - Державний Пенсійний фонд України; - Державний фонд щодо тимчасової втрати працездатності; - Державний фонд соціального захисту по безробіттю; - Державний фонд від нещасних випадків на виробництві.

Страхові платежі здійснюються у вигляді внесків. Формою відшкодування є пенсії і допомога.

4) медичне страхування має за об'єкт страхування здоров'я людини. Форма страхування: добровільне. Страхове відшкодування здійснюється у виді оплати лікування.

5) страхування відповідальності має за об'єкт страхування - зобов'язання застрахованої особи виплатити відшкодування третім особам за заподіяні їм збитки. Форма страхування: обов'язкове.

6) страхування ризику має за об'єкт страхування - недоотриманий доход або збитки при проведенні господарських або фінансових операцій, що визнані ризикованими. Це такі операції як кредитні операції; біржові угоди; депозитні внески; коливання валютних курсів і ін.

Страхова діяльність належить до сфери фінансових послуг. Головною особливістю діяльності страхової компанії є те, що страховик спочатку акумулює кошти, що надходять від страхувальника, створюючи необхідний страховий фонд, а лише після цього несе витрати, пов'язані із компенсацією збитків за укладеними страховими угодами.

Така своєрідна "плата наперед" дозволяє страховикові накопичувати значні фінансові ресурси й виконувати активну роль на ринку капіталу, оскільки акумульовані кошти потребують ефективного управління.

У структурі джерел грошових коштів страхової організації виділяються дві основні частини – власний капітал і залучений. Частка залучений коштів у загальній структурі джерел відносно висока.

Власний капітал страховика включає статутний капітал, додатковий капітал, резервний капітал, нерозподілений прибуток, цільові надходження та фінансування. Основними джерелами формування власного капіталу страховика є внески засновників, відрахування прибутку від страхової діяльності і доходів від інвестиційної діяльності, а також від додаткової емісії акцій.

Основними джерелами залучених коштів страхової організації є: страхові резерви. Сформовані за рахунок частини страхових внесків страхувальників, призначені для майбутніх страхових виплат і, вони становлять найістотнішу частину залучених коштів; кредиторська заборгованість по операціях страхування, соціального страхування і перестрахування; кредиторська заборгованість по операціях, безпосередньо не пов'язаних зі страховою діяльністю.

Доходи страховика можна поділити на три великі групи: доходи від основної, тобто страхової діяльності, доходи від інвестиційної та фінансової діяльності і інші доходи. Витрати страхової компанії включають: по-перше, витрати на проведення страхових операцій (саме вони формують собівартість страхової послуги), по-друге, витрати на проведення інших операцій (витрати, що супроводжують одержання доходів від інвестиційної та фінансової діяльності, а також інших доходів від звичайної діяльності та надзвичайних операцій).

Характеристика страхового ринку. Страховий ринок - це сукупність страхових компаній і послуг, що ними надаються, а також їхня взаємодія між собою.

На страховому ринку беруть участь суб'єкти страхування і страхові посередники: агенти і брокери. Вони працюють у рамках страхового поля і формують страхові портфелі.

 

Питання для самоконтролю

1.З якою метою створюються резервні страхові фонди?

2.Визначити форми страхування за видами страхування.

3.Яка структура джерел грошових коштів страхової організації?

 

Питання для самостійного вивчення

1.Що таке фінансова стійкість страхової організації і як вона забезпечується?

2.Поняття платоспроможності страхової організації та методи її оцінки.

Тема 14. Фінансовий ринок

 

Фінансовий ринок являється основною інфраструктурною складовою фінансової системи держави. Фінансовий ринок значно впливає на ефективність, стійкість та еластичність фінансової системи. За своєю суттю це механізм перерозподілу фінансових ресурсів між всіма суб'єктами фінансових відносин у формі емісії та купівлі-продажу цінних паперів.

Фінансовий ринок – це складова частина фінансової системи держави де відбувається перерозподіл капіталів між кредиторами і позичальниками у формі випуску, купівлі, продажу та обігу фінансових активів.

Мета створення і функціонування фінансового ринку є акумулювання та ефективне розміщення заощаджень в економіці.

Функції фінансового ринку: 1. Акумуляція та перерозподіл позичкових капіталів для інвестування їх в економіку. 2. Реалізація вартості втіленої у фінансових активах. 3. Організація процесу доведення фінансових активів до споживачів. 4. Фінансове забезпечення процесів інвестування і споживання. 5. Вплив на грошовий обіг.

Класифікація фінансового ринку України за класифікаційними ознаками запропонованими О.Д. Даніловим.

- За терміном обігу фінансових активів: ринок грошей і ринок капіталів.

- За ступенем організованості: ринок організований і неорганізований.

- За умовою передачі фінансових ресурсів: ринок позичкового капіталу і ринок акціонерного капіталу.

- За сферою поширення: міжнародний ринок і національний ринок.

- За характером власності на цінні папери: ринки первинний і вторинний.

- Від місця торгівлі фінансовими активами: ринки біржовий і позабіржовий.

- За основними групами фінансових активів: валютний ринок, ринок дорогоцінних металів, страховий ринок, ринок цінних паперів, грошовий ринок, кредитний ринок, ринок нерухомості.

Ринок грошей – це ринок короткострокових боргових зобов'язань. На ринку грошей здійснюється короткострокове інвестування коштів. На цьому ринку перебувають в обігу фінансові активи, термін обігу яких не перевищує одного року: короткострокові казначейські зобов'язання, ощадні та депозитні сертифікати, векселі, різні види короткострокових облігацій тощо. На ринку грошей корпорації залучають кошти для підтримки обігового капіталу в разі виникнення короткострокових потреб у грошових коштах. Фінансові інститути, зокрема комерційні банки, залучають кошти на такому ринку для надання позичок іншим суб'єктам ринку та для підтримки ліквідності на належному рівні. Короткострокові цінні папери на ринку грошей більш ліквідні, ніж на ринку капіталів. Вони характеризуються меншим коливанням цін. Тому здійснення інвестицій на грошовому ринку менш ризикове, ніж на ринку капіталів.

До грошового ринку відносяться: дисконтний ринок, на якому продаються і купуються векселі; ринок міжбанківських кредитів, на якому комерційні банки кредитують одне одного; ринок євровалют на якому здійснюється торгівля короткостроковими фінансовими інструментами, номінованими в євровалютах (євровалюта – загальне поняття для позначення валют, які обертаються по за країною-емітентом, тобто широко використовується на міжнародних ринках при кредитних, депозитних і інших операціях. У першу чергу, до цих валют відносять долар США, євро, фунт стерлінгів ін.); ринок депозитних сертифікатів. Депозитні сертифікати є свідоцтвами про великі термінові внески в банках і виступають цінним папером. Оскільки термін обігу депозитних сертифікатів, як правило не перевищує один рік, ці папери можна розглядати як папери грошового ринку.

Ринок капіталів призначений для довгострокового інвестування коштів в основний капітал. На ринку капіталів надаються середньо та довгострокові кредити, перебувають у обігу середньо та довгострокові боргові цінні папери, а також інструменти власності – акції, для яких термін обігу не встановлюється.

Ринок капіталів розвивається більшою мірою в країнах з досить визначеними та сприятливими економічними перспективами. Становлення ринку капіталів передбачає невисокі темпи інфляції, а також стабільність політичної та економічної ситуації в країні.

За умовами передачі фінансових ресурсів у користування фінансовий ринок поділяють на ринок позикового й ринок акціонерного капіталу. На ринку позикового капіталу ресурси передаються на умовах позики на визначений термін та під процент за допомогою боргових цінних паперів або кредитних інструментів. На ринку акціонерного капіталу кошти вкладаються на невизначений термін. При цьому, інвестор отримує право на частину прибутку у вигляді дивіденду, право спів власності на активи підприємства й повністю поділяє підприємницькі ризики з іншими акціонерами підприємства.

Об'єктом ринку цінних паперів є цінні папери. Цінні папери – це документ встановленої форми з обов'язковими реквізитами, який засвідчує майнові права, здійснення або передача яких можливі тільки при його пред'явленні. Цінні папери поділяються на основні та похідні.

Основні цінні папери містять майнові права на будь-який актив. В основі похідних цінних паперів лежить бездокументна форма вираження майнового права (зобов'язання), яке виникає в зв'язку зі зміною ціни базового активу.

Основними видами цінних паперів, які обертаються на ринку цінних паперів виступає: акція, державна облігація, вексель, чек, депозитний або ощадний сертифікат, ощадна книжка на пред'явника, коносамент, приватизаційні папери, опціон, ф'ючерс.

Цінні папери мають номінальну й ринкову вартість або ціну. Номінальна ціна – це ціна зазначена на цінному папері. Купівля-продаж цінних паперів провадиться не за номіналом, а за цінами, що складаються на ринку цінних паперів. Ціна, за якою цінні папери продаються і купуються на ринку, називається ринковою, або курсом цінних паперів. Курс цінних паперів залежить від: співвідношенням між попитом на цінні папери та їх пропоцицією на ринку; рівня позичкового відсотку; дохідності цінних паперів; соціально-економічного стану держави; стану державних фінансів; стану грошового обігу; політичної ситуації в країні.

На ринку цінних паперів виступають наступні суб'єкти: - емітенти – юридичні особи або уповноважений державою орган, що випускають цінні папери в обіг; - інвестори – юридичні або фізичні особи, в окремих випадках держава, що купують цінні папери визначеного емітента і таким чином вкладають тимчасово вільні грошові кошти в його діяльність. Критерії, що визначають покупку, можуть бути наступними: а) прибутковість вкладень; б) гарантія надійності внеску; - фінансові посередники надають послуги емітентам щодо випуску і розміщенню цінних паперів (акцій) або інвесторам у придбанні цінних паперів.

На ринку капіталів посередниками виступають наступні суб'єкти: інвестиційні фонди; трасти; інвестиційні керуючі. Заощадження коштів забезпечують депозитарії. Важливим посередником є фондова біржа – центр торгівлі цінними паперами. Функції фондової біржі: 1) індикативна – оцінка вартості і привабливості цінних паперів (котирування);2) регулятивна, тобто організація торгівлі цінними паперами.

В Україні формується інфраструктура фінансового ринку. За І.А. Бланком інфраструктура фінансового ринку є комплекс установ і підприємств, що обслуговують безпосередньо його учасників з метою підвищення ефективності виконуваних ними операцій. У складі цих суб'єктів інфраструктури фінансового ринку І.А. Бланк виділяє наступні основні установи: фондова біржа, валютна біржа, депозитарій цінних паперів, реєстратор цінних паперів, розрахунково-клірингові центри, інформаційно-консультаційні центри.

Банківська система України започаткована після прийняття Верховною Радою України в березні 1991 року Закону України "Про банки й банківську діяльність". Банківська система є дворівневою й складається з Національного банку України та банків різних видів і форм власності.

Основними функціями Національного банку України є: 1) емісія грошей; 2)регулювання грошового обігу й організація діяльності банківської системи, у тому числі ліцензування банківської діяльності і банківський нагляд; 3) надання кредитів комерційним банкам; 4) обслуговування уряду – організація касового виконання бюджету й обслуговування державних позик.

Основні функції комерційних банків: 1) акумуляція тимчасово вільних коштів підприємств, установ, організацій і населення на депозитні, вкладні рахунки та не депозитне залучення коштів; 2) кредитування суб'єктів господарської діяльності та громадян, вкладання в цінні папери, формування касових залишків та резервів, формування інших активів; 3) розрахунково-касове обслуговування і кредитування юридичних і фізичних осіб; 4) виконання валютний та інших банківських операцій.

У комерційних банках концентруються основні фінансові ресурси держави. Джерела формування фінансових ресурсів комерційних банків: грошові кошти на поточному рахунку клієнтів; депозитні внески і сертифікати; випущені облігації і векселі; кредити центрального банку і міжбанківські кредити; власний капітал банку; цільові надходження коштів.

Напрямку розміщення ресурсів: формування резервів; вкладення банку (надання кредитів, придбання цінних паперів на фінансовому ринку); валютні і торговельні операції, факторингові операції й інші; залишки коштів у касі, на кореспондентських рахунках у центральному банку і на кореспондентських рахунках в інших банках.

Питання для самоконтролю

1.Які види цінних паперів обертаються на ринку цінних паперів?

2.Які основні функції виконує Національний Банк України?

3.Які основні функції комерційних банків?

 

Питання для самостійного вивчення

1.Що розуміють під фондовим ринком та ринком цінних паперів? Яка принципова їх відмінність?

2.Які види банківських операцій виділяє вітчизняне законодавство?

3.Які організації відносяться до кредитних?