Тема 1. Предмет фінансової науки як пізнання сутності фінансів

 

Сутність фінансів. Фінансові відносини є частиною грошових відносин, пов'язаних зі створенням, розподілом і використанням цільових грошових фондів – приватних, корпоративних і фондів суспільного призначення.

Суб'єктами фінансових відносин є держава, юридичні і фізичні особи. Усі суб'єкти фінансових відносин задовольняють свої потреби: фізичні особи – потребу в їжі, одязі, житлі, ін.; юридичні особи – мають потребу у факторах виробництва, до яких відносяться: робоча сила (перемінний капітал), будівлі, споруди, устаткування, передатні пристрої, земля, робоча худоба (основний капітал), матеріали й інше (оборотний капітал).

Держава збирає податки з метою формування бюджету.

Щоб задовольнити потреби суб'єктам в умовах товарно-грошових відносин треба мати грошові фонди – заробітну плату (ЗП), прибуток (Пр), податки. Суб'єкти господарювання повинні виробити товари, роботи, послуги и продати їх та одержати виторг від реалізації виробленої продукції. Результат виробництва в умовах товарно-грошових відносин – виторг (В) можна представити як сукупність грошових фондів, що розподіляється між суб'єктами фінансових відносин.

В = Ам + ЗП + ОК + Пр + ПДВ, де

Ам ‑ амортизаційні відрахування – це частина вартості основного капіталу, перенесеної в поточному році на готову продукцію і призначена для простого відтворення основного капіталу. ЗП ‑ доходи найманих робітників, які забезпечують відтворення робочої сили, тобто здатності до праці. ОК – компенсація вартості сировини, матеріалів, напівфабрикатів, що увійшла у вартість продукції виробленої і реалізованої. Пр ‑ доход підприємств, джерело розширеного відтворення. ПДВ – податок, частина бюджетного фонду держави.

Таким чином, виторг від реалізації продукції або сукупний доход суб'єктів господарювання розподіляється між суб'єктами фінансових відносин у залежності від чинників, що беруть участь у створенні товарів, робіт або послуг, тобто є об'єктом фінансових відносин на мікро рівні.

Об'єднання всіх доходів отриманих у державі на протязі звітного періоду – календарного року – дозволяє визначити об'єкти фінансових відносин на макро рівні, а саме: валовий внутрішній продукт, національний доход, національне багатство.

Валовий внутрішній продукт це сукупна вартість, створена минулою працею і перенесена на товари, роботи та послуги в поточному році, а також вартість товарів, робіт та послуг створена в поточному році. Його структура: ВВП = Ам + ЗП + Пр + Р + % + ПДВ.

Національний доход (НД) – це вартість знову створена в поточному році або додана. Його структура: НД = ЗП + Пр + Р + % + ПДВ

Національне багатство країни – усі накопичені цінності, виражені в грошовій формі та розвідані і використовувані природні ресурси.

Усі доходи є результат створення, розподіли і перерозподілу валового внутрішнього продукту.

Створений ВВП, насамперед, розподіляється між учасниками виробництва. Це первинний розподіл ВВП. За результатами первинного розподілу ВВП створюються первинні доходи учасників виробництва.

ВВП = Ам + ЗП + Пр + Р + % + ПДВ, де

Ам ‑ амортизаційні відрахування – це частина вартості основного капіталу, яка перенесена в поточному році на готову продукцію;

ЗП – доходи найманих робітників, які забезпечують відтворення робочої сили, тобто здатності до праці;

Пр – доход підприємств, джерело розширеного відтворення;

ПДВ – податок на додану вартість, бюджетний фонд.

Як результат вторинного розподілу ВВП частина первинних доходів учасників виробництва направляється до бюджету держави та до державних цільових фондів грошових коштів (ДЦФГК). Так, наймані працівники із заробітної плати і суб'єкти підприємництва – фізичні особи сплачують до бюджету податок з доходу фізичних осіб, обов'язкові збори до державних страхових фондів, підприємства за рахунок прибутку сплачують до бюджету податок на прибуток, підприємці, які використовують найману працю, сплачують за рахунок собівартості збір до державного пенсійного фонду та інші. Формуються також фонди відомчі, корпоративні. Фінансовими інструментами розподілу ВВП виступають податки, збори, платежі.

Використання грошових фондів, які були створені за результатами вторинного розподілу ВВП, – це перерозподіл ВВП. Зібрані державою кошти використовуються на фінансування державних потреб, виплату пенсії, допомоги при тимчасовій втраті працездатності, роботи тощо. Приклад: виплата заробітної плати працівникам бюджетних установ, виплата субсидій, матеріальної допомоги, фінансування установ охорони здоров'я, діяльності виконавчих органів влади інше.

Об'єкти фінансових відносин представлені в грошовій формі у вигляді грошових фондів. Ці грошові фонди є матеріальними носіями фінансових відносин і служать фінансовими ресурсами для громадян, підприємств, держави, тобто для суб'єктів фінансових відносин.

Фінансовими ресурсами домогосподарств виступають: для громадян, що продають свою здатність до праці ‑ заробітна плата; для громадян, що займаються підсобним господарством ‑ доходи від особистого підсобного господарства; для пенсіонерів – пенсія; для власників нерухомості – орендна плата для власників цінних паперів – дивіденди або відсотки інше.

Фінансові ресурси підприємства: 1. Грошові кошти, сконцентровані в статутному фонді: грошові кошти, як результат нагромадження; позикові грошові кошти: банківський кредит. 2. Фінансування з бюджету держави. 3. Для забезпечення простого і розширеного відтворення створюються такі грошові фонди, як: Амортизаційний фонд; Оборотні кошти (фонди); Прибуток.

Фінансові ресурси держави: податки, збори, обов'язкові платежі; неподаткові надходження; трансферти.

Враховуючи специфіку взаємодії суб'єктів фінансових відносин різних рівней фінансової системи доцільно дати визначення: а) фінансів підприємств, б) фінансів держави і в) фінансів як сукупності і взаємодії всіх ланок фінансової системи.

Фінанси підприємств – це відношення підприємств із державою і громадянами з приводу залучення фінансових ресурсів і їхнього наступного розміщення і використання, формування доходів і витрат, одержання прибутку і її наступного розподілу і перерозподілу.

Державні фінанси – це відношення між державою, громадянами і підприємствами з приводу залучення коштів у бюджети і державні цільові фонди для їхнього наступного розподілу і використання відповідно до функцій держави.

Фінанси як сукупність і взаємодія всіх ланок фінансової системи – це відношення між фізичними і юридичними особами, виражена в грошовій формі з приводу формування, мобілізації і розміщення фінансових ресурсів, створення нової вартості і її наступного розподілу і перерозподілу.

Фінанси як наукове поняття відображають ряд економічних процесів: перерахування в бюджети податків і зборів юридичними і фізичними особами; фінансування з бюджетів різних рівнів народного господарства, соціально-культурних заходів тощо; випуск, розміщення і погашення облігацій; формування і використання позабюджетних фондів; одержання громадянами державної допомоги, субсидій, пенсій; сплата підприємствами страхових внесків тощо.

Отже, фінанси являють собою сукупність грошових відносин, встановлених державою із приводу формування загальнодержавних централізованих і децентралізованих фондів коштів, що використовуються для задоволення соціально-економічних потреб суспільства.

Фінанси визначають і як сукупність економічних відносин у процесі створення, розподілу і використання грошових доходів і нагромаджень держави і суб'єктів господарювання.

Виділяють наступні ознаки фінансів: грошовий характер відносин, тобто матеріальною основою функціонування фінансів є гроші; реальний рух коштів, що відбувається на стадіях розподілу й обміну, однак фінансові відносини виникають переважно на стадії розподілу; фінансові відносини завжди пов'язані з формуванням грошових фондів, найважливішим з яких є бюджет держави; наявність у держави особливих повноважень примусового характеру у сфері грошових відносин.

Функції фінансів. Пізнання економічної сутності фінансів дозволяє сформулювати три основних функції фінансів. Перша функція. Держава громадяни і суб'єкти підприємництва беруть участь у фінансових відносинах для задоволення потреби людей, насамперед, потреби в їжі, житлі, одязі й ін. Друга функція. Фінанси забезпечують розподіл дефіцитних грошових ресурсів. Третя функція. Формування державних бюджетів усіх рівнів і державних цільових грошових фондів для виконання державою покладених на нього задач.

Предмет фінансової науки. У своєму розвитку фінанси як наука пройшли шлях разом з розвитком держави і товарно-грошових відносин. Так, зачатки фінансової науки можна знайти в економічних трактатах древнього світу, де згадується про податки. Однак безпосередній розвиток наукових положень про фінанси відноситься до середніх століть. Саме тоді відбулося відторгнення глави держави від скарбниці; виникли системи державних доходів і витрат; доходи держави стали формуватися за рахунок податків, що виступають у грошовій формі.

Безпосереднє поняття “finansia” виникло в Італії в ХІІІ-ХУ століттях для позначення факту грошового платежу в торговельних операціях. Як самостійна наука фінанси сформувалися в першій половині ХІХ століття і являють собою систему окремих наук. У курсі "Фінанси" вивчаються історія фінансів, фінансове право, бюджет, податки, державний кредит. Таким чином, фінанси є історичною категорією, що змінюється в часі. Фінанси – це наука про те, яким чином люди керують витратою і надходженням дефіцитних грошових ресурсів протягом визначеного періоду часу.

Спеціальним розділом фінансової науки є наука про державні фінанси. Наука про державні фінанси – це сума знань про способи і методи мобілізації визначених сум коштів і їхнього використання для забезпечення успішного функціонування держави.

У рамках цієї науки досліджуються теоретичні основи фінансової діяльності держави і його інститутів, вивчаються правила прийняття загальнодержавних рішень, аналізуються витрати на утримання бюрократії, ефективність діяльності державного сектора, механізм здійснення державних замовлень, фінансові правила екологічної політики, ефективність політики бюджетного перерозподілу, фінансове законодавство й ін.

Щоб керувати люди приймають фінансові рішення. Вони приймають такі рішення на загальнодержавному рівні і на рівні своїх підприємств, домогосподарств. Наприклад, людина має кошти, але витратити їх вона повинна так, щоб дістати прибуток. Прийняти правильне рішення вона може тільки після того, як проведе розрахунок та оцінку витрат і майбутніх доходів. Учені звертають нашу увагу на те, що фінансові рішення мають деякі особливості. Так, і витрати, і доходи, по-перше, рознесено у часі, по-друге, вони не можуть бути точно завбачені ні тими, хто приймає рішення, ні ким-небудь іншим. Наприклад: Оцінюючи можливості для створення свого підприємства, вам треба буде максимально точно оцінити усі витрати (будинок, устаткування, сировина і матеріали й ін) і невизначені вигоди (тобто майбутній прибуток), що ви розраховуєте одержати через декілька років. Зробити які-небудь розрахунки ви зможете, якщо знаєте що таке ціна, витрати виробництва, виторг, рентабельність або методи збалансування ризиків і економічної вигоди в умовах вибору напрямків ризикованих інвестицій.

Бізнесмен приймає конкретне фінансове рішення і втілює його в життя за допомогою ринків акцій, облігацій, банків, страхових компаній, інших установ і інститутів, що використовуються для виконання фінансових угод, обміну активами, ризиками.

Важливим питанням фінансів є вивчення закономірностей еволюції фінансової системи. Фінансова теорія складається з ряду концепцій. Ці концепції дозволяють системно вивчити питання розподілу грошових ресурсів з урахуванням фактора часу. Фінансова теорія містить також набір кількісних моделей, за допомогою яких оцінюються всі альтернативні варіанти, і приймаються фінансові рішення, що втілюються в життя. Ці основні концепції і кількісні моделі застосовуються на всіх рівнях прийняття фінансових рішень: при оцінці можливості оренди автомобіля або проведенні власного бізнесу, при виборі бази оподатковування або методів розподілу дохідної частини бюджету країни.

Таким чином, фінанси як наукове поняття відображають ряд економічних процесів: формування статутного фонду підприємства; одержання кредиту в банку; формування прибутку як грошового фонду, що забезпечує розширене відтворення основного капіталу; формування амортизаційного фонду як грошового фонду, що забезпечує просте відтворення основного капіталу; перерахування в бюджети податків і зборів юридичними і фізичними особами; фінансування з бюджетів різних рівнів народного господарства, соціально-культурних заходів і т.д.; випуск, розміщення і погашення облігацій; формування і використання позабюджетних фондів; одержання громадянами державної допомоги, субсидій, пенсій; сплата підприємствами страхових внесків тощо.

Дослідження взаємин суб'єктів, що проходять у грошовій формі, дозволяє виділити наступні ознаки фінансів: фінансові відносини відбуваються в грошовій формі, тобто матеріальною основою функціонування фінансів є гроші; фінансові відносини виникають на стадії розподілу ВВП, а також частково торкаються стадії обміну результатами праці; фінансові відносини завжди зв'язані з формуванням фондів коштів, найважливішим з яких є бюджет держави; при формуванні загальнодержавних грошових фондів держава має в сфері грошових відносин особливі повноваження примусового характеру.

Визначення фінансової системи. Фінансова система – це сукупність відособлених, але зв'язаних між собою ланок фінансових відносин.

Фінансові відносини формуються на наступних рівнях: у межах держави на мікро і макро рівнях, міжнародні фінансові відносини і фінансові відносини, що охоплюють усі рівні фінансової системи.

Мікро рівень Ланки фінансової системи: фінанси домогосподарств; фінанси підприємств (фірм); фінанси СПД-фізичних осіб. Фінансові рішення: домогосподарства ‑ про споживання і заощадження коштів; інвестиційні (у які активи вкладати кошти; рішення про фінансування; рішення, зв'язані з керуванням ризиком підприємства (фірми); планування інвестицій; рішення про фінансування оборотного капіталу; управління оборотним капіталом; вибір фінансової політики.

Макро рівень Ланки фінансової системи: державні фінанси Суб'єкти фінансової системи: держава (уряд); державні підприємства; комерційні структури; громадяни. Фінансові рішення: рішення про формування дохідної і видаткової частин бюджетів усіх рівнів і коштів державних цільових фондів; рішення про позику коштів (формування державного боргу - внутрішнього, зовнішнього).

Міжнародні відносини Ланки фінансової системи: міжнародні фінанси. Суб'єкти фінансової системи: держава (уряд); міжнародні фінансові організації; міжнародні фінансові інститути. Фінансові рішення: формування валютного курсу; грошові позики; повернення боргів; фінансова допомога

Усі рівні фінансової системи: Ланки фінансової системи: фінансовий ринок: ринок грошей; ринок капіталів. Суб'єкти фінансової системи: ринки(біржі), фінансові установи (банки, компанії інвестиційні, страхові), фірми, що надають фінансові послуги (консалтингові фірми). Фінансові рішення: де знайти клієнта, щоб зробити йому фінансову послугу; як вигідно продати фінансовий продукт тощо.

Фінансовий ринок (фінансова система у вузькому розумінні) містить у собі фінансові інститути, фірми, що надають фінансові послуги й ін. інститути, за допомогою яких домогосподарства, приватні компанії й урядові організації реалізують прийняті ними фінансові рішення. У сучасному світі на фінансовому ринку активно працюють банки, різні біржі – фондова біржа, біржа ф'ючерсів і опціонів. Значну роль у розподілі фінансових ресурсів виконують позабіржові ринки акцій, облігацій і валюти. Вони в основному представлені глобальними комп'ютерними і телекомунікаційними мережами, що поєднують торговців цінними паперами усього світу і їхніх клієнтів у єдину структуру.

Фінансові потоки. Фінансові потоки формуються між суб'єктами господарювання. Суб'єкти фінансових відносин вони ж економічні суб'єкти на мікро рівні (домогосподарства, підприємства) постійно вирішують питання про інвестування коштів. При цьому у одних суб'єктів формується надлишок фінансових коштів, а в інших дефіцит коштів. Але і сам по собі надлишок коштів ще не говорить про достатність грошей для інвестування.

Кошти через різні елементи структури фінансової системи перетікають від громадян, підприємств, у яких є надлишок фінансових ресурсів, до тих, у кого існує їхній дефіцит. Наприклад. 1. Якась родина накопила гроші за рахунок поточного доходу і бережуть їх для використання як пенсійне забезпечення. 2. Підприємство сформувало прибуток, але цього прибутку не вистачає, щоб розширити виробництво або впровадити нову технологію. Родини або підприємства, доходи яких перевищують їхні потреби у фінансових ресурсах, необхідних для реалізації інвестиційних проектів, відтворення робочої сили в поточному періоді, називаються суб'єктами, що мають надлишкові кошти.

Домогосподарства, підприємства, яким не вистачає фінансових ресурсів для подальших інвестицій, називаються суб'єктами з дефіцитом ресурсів. Наприклад. 1. Родина вирішила придбати будинок, але не вистачає коштів достатніх для його покупки. 2. Підприємство, щоб витримати конкуренцію в поточному періоді, повинне провести відновлення устаткування і підвищити якість продукції, але власних коштів у нього не вистачає для вирішення цієї задачі.

Фінансові потоки переміщаються від економічних суб'єктів, що мають надлишкові кошти до економічних суб'єктів яким цих коштів не вистачає.

Фінансові кошти переміщаються через ринки і безпосередньо від економічних суб'єктів, що мають надлишкові фінансові засоби до економічних суб'єктів з дефіцитом фінансових засобів.

Розглянемо принцип переміщення фінансових потоків через ринки. Приклад: Домогосподарство має вільні кошти (економічний суб'єкт, що володіє вільними коштами) і придбає акції в підприємства (дефіцитний економічний суб'єкт). Підприємство продає акції для залучення коштів (фінансових ресурсів). Домогосподарство купує акції безпосередньо в підприємства, якщо вже має його акції, і підприємство здійснює програму реінвестування дивідендів. Але домогосподарство може купити акції в дилера або брокера, тобто в торговців цінними паперами. Дилери одержать гроші від домогосподарства і зарахують їх на рахунок підприємства, що ці акції емітувало.

Значна частина фінансових потоків не проходять через ринки. Фінансові ресурси переходять від економічних суб'єктів, що мають надлишкові фінансові засоби до економічних суб'єктів з дефіцитом фінансових засобів через фінансові установи (інститути) – банки, інвестиційні компанії, страхові. Приклад. Якщо ви поклали свої заощадження на банківський рахунок, банк використовував ці кошти і надав їх у позику якому-небудь підприємству. Ви не можете зажадати свої гроші у підприємства-позичальника. Ви поклали гроші в банк на депозит, і у вас є грошові вимоги до банку. До підприємства-позичальника грошові вимоги має банк. Виникає питання. Хто більше ризикує, віддаючи гроші, Ви або банк? Або ви однаково ризикуєте? Ви утрачаєте свої гроші, якщо банк збанкрутує. Якщо банк надійний, ступінь вашого ризику значно менше, ніж у банку. Кредит, що банк видав підприємству, виступає в якості одного з активів банку. Ваш депозит цілком надійний і ліквідний (тобто в будь-який момент Ви можете зняти з рахунка свою суму). Для банку ситуація інша. Позика може бути не погашеною. Банк ризикує. Таким чином, як видно із приклада, при переміщенні через банк фінансових потоків від економічних суб'єктів з вільними фінансовими коштами до дефіцитних, рівень ризику і ліквідності, створюваних при цьому фінансових інструментів, може сильно змінюватися. Власники банку приймають на себе основний ризик по позиці.

Фінансові інститути часто направляють фінансові потоки на фінансові ринки. Приклад. Подружня пара середнього років, зібрала визначену суму в якості майбутнього пенсійного забезпечення (економічна одиниця з вільними коштами), і може внести її на рахунок страхової компанії. Страхова компанія інвестує ці кошти в які-небудь акції й облігації (на фінансовому ринку). Таким чином, чоловік і жінка побічно, через страхову компанію, забезпечують фінансовими ресурсами підприємство, що випустило акції й облігації в обіг (дефіцитні економічні суб'єкти).

Фінансові інститути можуть діставати грошові кошти на фінансових ринках. Приклад. Фінансова компанія надає позику домогосподарству. Гроші для позики компанія одержала в результаті того, що випустила акції й облігації і продала їх на фінансовому ринку.

Макро рівень. На макро рівні фінансові рішення приймає уряд від імені держави. Приклад фінансового рішення – сформувати дохідну частину державного бюджету на наступний бюджетний рік.

Платники податків (громадяни, юр. особи, фіз. особи - СПД) сплачують податки, збори, обов'язкові платежі відповідно до норми ст 67 Конституції України за правилами діючого в Україні податкового законодавства Відповідно, фінансові потоки йдуть від платників податків у Державний бюджет. Приклад 1. Громадянин України сплачує в державне казначейство податки, збори відповідно до кодів бюджетної класифікації, державне казначейство збирає грошові кошти відповідно до кодів бюджетної класифікації і розподіляє їх між бюджетами усіх рівнів. Зібрані кошти розподіляються між користувачами відповідно до затверджених кошторисів. Приклад 2. Громадянин сплачує в бюджет податок з доходу фізичної особи 15 % від фонду оплати праці, ПДВ ‑ 20 % від договірної ціни, акцизний збір, нарахування на заробітну плату у Фонди соціального державного страхування від 0,5 % до 5 % від фонду оплати праці ін.

Підприємства сплачують з доходу податок на прибуток – 25 % від оподатковуваного прибутку, ресурсні платежі (за спеціальне водокористування тощо), платежі за послуги, що надає держава (податок із власників транспортних засобів, платежі за забруднення навколишнього природного середовища) і ін.

Податкові і прирівняні до них платежі в бюджет – це фінансові ресурси держави. Фінансові потоки від платників формують бюджет держави. Напрямки і обсяг фінансових потоків регулюються законодавством і закріплюються Законом України про відповідний бюджет на конкретний календарний рік.

Крім бюджету в Україні централізовано формуються Державні грошові фонди цільового призначення (ДГФЦП) – (Державний Пенсійний фонд України (ДПФУ), Державний фонд обов'язкового соціального страхування за тимчасової втрати працездатності (ДФОССТВП), Державний фонд обов'язкового соціального страхування за умови втрати роботи (ДФОССВР), Державний фонд обов'язкового соціального страхування за умови нещасного випадку на виробництві (ДФОССНВ). Приклад 3. Громадянин Н. у найманні на підприємстві "А" сплачує в ДПФУ – 2 % від ФОТ, – ДФОССТВП 0,5 % від ФОТ, – ДФОССВР 0,5 % від ФОТ Власник підприємства "А" сплачує в ДПФУ 33 % від ФОТ за рахунок собівартості Т (Р,П).

Функції фінансової системи. Характеристику функціонального призначення фінансової системи із врахуванням існуючих у світі технологій формування та напрямів руху фінансових потоків представлено у підручнику –"Фінанси" Эві Боді і Роберта Мілтона (с. 64-74). Вони виділяють як головну функцію фінансової системи спроможність її впливу на ефективний розподіл фінансових ресурсів.

Виконання головної функції припускає, що фінансова система реалізує ще шість базових функцій. Це такі функції, як:

1) забезпечення способів переміщення економічних ресурсів у часі, між суб'єктами фінансової системи в межах держави, через границі держави, з одних галузей економіки в інші.

2) забезпечення способів управління ризиком

3) забезпечення способів клірингу і здійснення розрахунків, що сприяють торгівлі.

4) забезпечення механізму об'єднання фінансових ресурсів і поділу володіння на різних підприємствах.

5) постачання ціновою інформацією, що дозволяє координувати процес прийняття рішень у різних галузях економіки.

6) забезпечення способів рішення проблеми стимулювання. Ці проблеми виникають у ситуаціях, коли один з учасників угоди володіє інформацією, який не володіє інший; або якщо один з учасників діє як агента (комісіонера) від імені другого.

Управління фінансовою системою в Україні. Управління фінансовою системою припускає наявність органів управління, а також сукупності форм і методів управління, за допомогою яких це управління здійснюється.

Наука про управління фінансовою діяльністю на мікро рівні називається фінансовий менеджмент, управління на макро рівні вивчається в навчальних дисциплінах бюджетний менеджмент, податковий менеджмент ін.

У курсі "Фінанси" варто засвоїти, які фінансові органи і фінансові інститути працюють у державі, їхні функції і повноваження. Задача всіх органів управління – забезпечити погоджену взаємодію всіх сфер і ланок фінансової системи. Погодженість роботи всіх органів управління досягається чітким розмежуванням функцій і повноважень між фінансовими органами й інститутами. Класифікація всіх управлінських структур за цією ознакою дозволяє згрупувати фінансові органи й інститути в 4 блоки.

Перший блок включає органи, що функціонують у сфері бюджету держави. Це МФУ і його відособлені підрозділи – державне казначейство і контрольно-ревізійна служба. До цієї групи належить і Державна податкова адміністрація України (ДПАУ), що з 1996 р. виділилася зі складу МФУ. Ці органи входять в один блок, але контролюють різні грошові потоки. ДПАУ контролює грошові потоки, що формують бюджет України, тобто правильність сплати податків, зборів, обов'язкових платежів. Державна кон6трольно-ревізійна служба України (ДКРСУ) контролює вихідні грошові потоки, тобто правильність використання державних коштів. Державне казначейство України (ДКУ) як державний банк контролює виконання державного бюджету. Другий блок складають контрольно-регулюючі органи – Розрахункова палата Верховної Ради України, Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку України, Комітет з контролю за страховою діяльністю, Аудиторська палата й аудиторські фірми. Третій блок складають фінансові інститути, що працюють на фінансовому ринку – НБУ і комерційні банки, міжбанківська валютна біржа, фондова біржа і фінансові посередники, страхові компанії. Четвертий блок включає органи управління цільовими фондами: ПФУ, ФСС, Державний інноваційний фонд. Напрямки діяльності усіх фінансових органів і інститутів викладені в підручниках "Фінанси" [20].

Безпосереднім суб'єктом управління фінансами є Міністерство фінансів. У його функції входить: підготовка проекту Державного бюджету України; контроль фінансової діяльності юридичних і фізичних осіб через підлеглі йому органи; аналіз кон'юнктури ринку й інші.

Здійснення фінансового контролю покладається на спеціалізовані органи й організації, які наділені контрольними функціями: Державну податкову адміністрацію, міністерства і відомства, державні комітети, контрольно-ревізійні управління.

Законодавчі органи влади здійснюють контроль через відповідні комітети і комісії у ході розгляду і затвердження державного бюджету, а також звітів про його виконання.

Державні податкові адміністрації здійснюють контроль дотримання податкового законодавства, правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати в бюджет податків, зборів і інших обов'язкових платежів підприємствами й організаціями незалежно від форми власності, приймають рішення по накладенню фінансових санкцій.

Міністерство фінансів контролює процеси мобілізації і використання коштів бюджетних фондів. Контрольно-ревізійні управління здійснюють ревізії законності витрати коштів і матеріальних цінностей, їхньої схоронності, стану і вірогідності бухгалтерського обліку і звітності. Виявляють порушення фінансово-господарської дисципліни, розробляють пропозиції щодо їх усунення. Державне казначейство здійснює контроль виконання Державного бюджету України, надходження і використання коштів позабюджетних фондів, веде облік касового виконання бюджету, розподіляє між бюджетами відрахування від загальнодержавних податків і зборів.

Міністерства і відомства проводять фінансовий контроль підлеглих їм підприємств спеціальним ревізорським апаратом.

Фінансові відділи місцевих адміністрацій (виконкомів) здійснюють контроль дотримання державної фінансової дисципліни, виконання підприємствами й організаціями фінансових зобов'язань перед державою, правильної й ощадливої витрати коштів на утримання апарату управління.

Внутрішньогосподарський фінансовий контроль здійснюється структурними підрозділами підприємств і організацій.

 

Питання для самоконтролю

1.Визначити суб'єктів і об'єкти фінансових відносин.

2.Які грошові фонди формуються за результатами первинного, вторинного розподілу ВВП та його перерозподілу?

3. Надати характеристику функціонального призначення фінансової системи.

 

Питання для самостійного вивчення

1.Функції фінансової системи