Тема 19. Фінанси європейського союзу

Європейський Союз створено в 1957 р., спочатку в нього входило 6 країн (Франція, Німеччина, Італія, країни Бенілюксу). Пізніше до нього приєдналися ще 9 країн Європи, а 1 травня 2004 р. в нього увійдуть 10 нових членів. Таким чином ЄС нараховуватиме 25 країн, що вимагатиме збільшення бюджету ЄС.

Доходи бюджету ЄС. Загальна сума доходів бюджету ЄС в 2003 р. становила близько 100 млрд євро. Основне джерело доходів бюджету ЄС - це відрахування з бюджетів країн - членів ЄС. Згідно з главою 5 розділу НІ ст. 269 Конвенції ЄС бюджет Співтовариства має повністю фінансуватися з власних ресурсів. Рада, діючи одноголосно, на пропозицію від комісії і після консультацій з європейським парламентом приймає положення щодо системи власних ресурсів Співтовариства, які вона рекомендуватиме державам — членам для прийняття згідно з їх конституційними вимогами. Величина внесення власних ресурсів залежить від власних можливостей країни-члена. На сьогоднішній день такими власними ресурсами є сільськогосподарські збори, митні збори, певний відсоток від суми сплаченого ПДВ, величина якого визначається за домовленістю. Необхідно відзначити, що величина цих ресурсів також залежить від величини самого ВВП.

Видатки бюджету ЄС. Найбільша частка видатків бюджету ЄС припадає на підтримку сільського господарства окремих країн співтовариства (передусім Франції, Італії, Португалії, Іспанії). Значні кошти виділяються на допомогу найменш розвинутим країнам ЄС (Португалії, Греції, Іспанії), а також депресивним регіонам окремих країн (Східна Німеччина — колишня НДР, південні райони Італії тощо). Певні кошти виділяються на утримання апарату управління ЄС, на інші цілі.

Для 10-ти нових країн — членів ЄС з 2004 р. з бюджету ЄС на три роки виділено близько 41 млрд. євро, значну частину з цієї суми отримає Польща. Це викликало проблеми як у старих, так і у нових членів ЄС. Тим, хто віддає, здається, що це дуже багато. Тим, кому дають, грошей дуже не вистачає. І це не дивно, якщо врахувати, що в нових країнах ЄС частка ВВП на душу населення становить від 33 (Латвія) до 69 (Словенія) відсотків від середньої по державах — членах Союзу. Правда, темпи економічною зростання нових членів ЄС значно перевищують 0,9 відсотка, зареєстровані в Союзі у 2001 р. За винятком Польщі, яка за цим показником уже вийшла на західноєвропейський стандарт (1%), приріст ВВП, як правило, тримається в межах від 2,5 до 4 відсотків, а в Естонії та Литві — взагалі 7 відсотків.

Найобнадійливіший економічний чинник майбутнього розширення — створення величезного спільного ринку чисельністю 450 млн чоловік, що за сумарним ВВП практично наздожене США (9,3 трлн. євро проти американських 10 трлн.). Правда, неймовірно зростуть і економічні проблеми. Так, дефіциту бюджету серед новоприбулих країн немає лише в Естонії, понад 3 відсотки дефіциту мають Польща, Угорщина, Словаччина та Чехія, а на Мальті — всі 7 відсотків. Рівень безробіття нижчий від середньоєвропейських 7,6 відсотка тільки на Кіпрі, у Словенії та Чехії, а в Польщі та Словаччині він сягнув 20 відсотків.

Для входження інших країн (в тому числі України) до ЄС треба вийти на певні критерії (Маастрихтські критерії).

Невиконання цих критеріїв призводить до накладення фінансових санкцій на країну-порушницю. Так, у 2002 р. ініційована процедура накладення цих санкцій на Німеччину, яка в 2002 році мала дефіцит бюджету в розмірі 3,8% від ВВП, а в 2003 р. — 3,1—4%. Аналогічні попередження отримали в 2002 р. Португалія (дефіцит - 3,4%), а також Франція та Італія, які впритул наблизилися до крайньої межі дефіциту в розмірі 3%.

Складність вирішення вказаної проблеми полягає в тому, що Німеччина не зможе до 2006 р. ліквідувати дефіцит федерального бюджету згідно з вимогами норм європейського пакту про стабільність. Інакше країні довелося би відмовитися від економічного зростання Це все викликає певні проблеми в єврозоні, оскільки серед 12-ти країн-членів зони євро на 2003 р. частка Німеччини у сукупному ВВП становить 30%.

Іншою складною проблемою бюджету ЄС є нерівномірність дотацій, які отримуватимуть фермери нових і старих членів ЄС. Так, прямі субсидії аграріям нових країн членів ЄС становитимуть у перші три роки 25% від суми, які отримають фермери ЄС у 2004 р. У 2007 р. вони підвищаться до 40%, а потім зростатимуть на 10% на рік і лише 2013 р. досягнуть 100-відсоткового рівня.

Податкова політика в рамках ЄС. Податкова політика є обов'язковим елементом для всіх країн-членів Європейського Союзу, і прийняття певних рішень у цій сфері однією з країн може мати наслідки не тільки в межах цієї країни, а й у сусідніх державах. У межах єдиної ринкової системи Європейського Союзу крани-члени повинні працювати разом над виробленням податкової політики, а не шукати різних шляхів її формування.

З метою створення внутрішнього ринку європейська податкова система мала бути якомога нейтральною як для платника податку, так і для держави. У випадках, коли сума податкових пільг на експорт товарів з однієї країни-члена до іншої перевищувала суму коштів, яку було сплачено, то це діяло як надання субсидій на експорт. Для цього Європейське співтовариство затвердило єдиний податок на додану вартість (ПДВ), хоча на час його запровадження країнам-членам було дозволено встановлювати свої власні відсоткові ставки. Відразу після того, як створення внутрішнього ринку стало реальністю, що надало можливість купувати товари на свій розсуд у будь-якій із країн-членів та перевозити ці товари до своєї країни без жодних перешкод на кордоні, саме різниця у ставках податків на різноманітні товари набула тенденції впливу на ведення бізнесу. Як результат цих тенденцій зміни у виробничій сфері та сфері розподілу також можуть спричинити появу вагомих соціальних наслідків.

На перший погляд здавалося, що немає потреби у координації відсоткових ставок прямих податків. Але іноді люди висловлюють бажання продавати саме в певній країні, щоб сплачувати менше податків, або компанії (підприємства) можуть вдаватися до спроб пошуку шляхів зниження податкового тиску, що може призвести до податкової конкуренції між країнами-членами Європейського Союзу. Певною мірою це стосується і місцевих податків, роль яких дуже різна в країнах ЄС.

Хоча ЄС може встановлювати нові пріоритети у проведенні податкової політики в майбутньому, основні принципи залишатимуться незмінними: шляхом докладання спільних зусиль усіх країн-членів забезпечення справжнього суверенітету громадян ЄС та їх представників і запобігання небажаного впливу податкової політики одних країн-членів ЄС на інші країни.

Європейський Союз відіграє лише допоміжну роль у процесах формування податкової політики та відрахувань на соціальне страхування. Мета ЄС полягає не в стандартизації національних систем обов'язкового оподаткування та відрахувань, а в забезпеченні гармонічного паралельного функціонування цих систем не тільки між собою, але також у відповідності до цілей Конвенції Європейського Союзу, що лежать в основі створення співтовариства європейських держав.

Грошово-кредитна політика в країнах Європейського Союзу. Починаючи з 1978 р. в Європейському Економічному Співтоваристві (ЄЕС) активно протікали процеси валютно-фінансової інтеграції. Це знайшло своє відображення у виробленні та проведенні принципів єдиної грошово-кредитної політики, а також створенні єдиних органів валютно-фінансового регулювання й контролю.

У 70-х р.р. був заснований Європейський Фонд Валютного Співробітництва (ЄФВС), який і став відповідальним за розробку та здійснення єдиної грошово-кредитної політики. Центральні банки країн-учасниць перерахували йому 20 % своїх золотовалютних резервів, які стали матеріальною основою для створення єдиної грошової одиниці – ЕСU (аналогічна SDR). Особливості ECU: обмежений характер обігу (використання, в основному, в офіційних відносинах країн-членів Співтовариства), використання у безготівковій формі, розрахунок курсу методом корзини).

В той же час емісія ECU здійснювалася частіше й у великих масштабах. Головним було те, що ця грошова одиниця використовувалася як основа механізму валютного регулювання в рамках ЄЕС. ЄФВС визначав центральні курси валют країн-членів по відношенню до ECU, а через них розраховували офіційні курси валют. Таким чином, ECU виконувала роль міри вартості валют країн ЄЕС.

Основними елементами єдиного грошово-кредитного механізму в ЄЕС (а з 1993 р. – ЄС), розробленого в ЄФВС, виступали: установлення і підтримка через механізм валютних інтервенцій валютного коридору (до 1993 р. курсові коливання ринкових курсів щодо центральних підтримувалися в межах +_ 2,25 %, а до 1999 р. ‑ +_ 15 %); надання країнами-членами взаємної кредитної допомоги на короткостроковій основі, зокрема, для підтримки валютного коридору.

У 1992 р. на конференції у Маастріхті (Голландія) ЄВФС був перетворений у Європейський валютний інститут (ЄВІ ). Задачею цього інституту стала розробка валютної політики в ЄС в умовах переходу до єдиної валюти – євро, вироблення критеріїв для відбору країн-кандидатів на вступ до зони євро, а також організаційна підготовка для введення єдиної валюти. Після вирішення цих задач ЄВІ був перетворений у Європейський Центральний банк (ЄЦБ).

На початку 1999 р. 11 країн ЄС були включені в зону євро як такі, що виконали критерії, розроблені ЄВІ. Ці критерії характеризують стабільність фінансово-економічної ситуації у країні, зокрема рівня інфляції, довгострокових відсоткових ставок, державної заборгованості й стійкість валютного курсу. З 2001 р. ще одна країна – Греція – також була включена в зону євро.

Поза нею з різних причин залишилися Англія, Данія й Швеція, що зберегли свої національні валюти.

При переході до євро всі активи й зобов'язання, номіновані в ECU, були перераховані в євро по курсу 1:1. До початку 2002 р. євро існувала тільки в безготівковій формі, а національні банкноти і монети країн зони євро були її представниками. Потім національні гроші були вилучені з обігу, а замість них стали емітувати євро.

ЄЦБ стоїть на чолі Європейської системи центральних банків (ЄСЦБ), яка включає всі 18 центральних банків країн ЄС. Центральні банки держав, що не входять у зону євро, є учасниками ЄСЦБ з особливим статусом: вони не мають права впливати на рішення, які дійсні тільки для зони євро.

Крім того, введено поняття євросистеми (The Eurosystem), яка складається з центральних банків країн, що увійшли до зони євро і ЄЦБ. Структура управління ЄСЦБ є дворівневою з урахуванням наявності двох груп країн.

Європейському центральному банку належить ключова роль у здійсненні грошово-кредитної політики в рамках ЄВС. При цьому його основне завдання полягає в уніфікації пред'явлених вимог до фінансових інструментів і інститутів в зоні євро, а також в методах проведення центральними банками грошово-кредитної політики. Зокрема, до створення ЄВС центральні банки окремих держав використовували різні механізми грошово-кредитного регулювання економіки. Відтепер ЄЦБ повинен як наднаціональний центральний банк розробляти єдині для фінансових інститутів усіх країн зони євро норми і здійснювати контроль за їх виконанням.

Питання для самоконтролю

1.Як формуються доходи бюджету ЄС?

2.Особливості податкової і грошово-кредитної політики стран ЄС.

3. Призначення Європейського центрального банку

Питання для самостійного вивчення

1. Інструмент який використовує Європейський центральний банк для проведення єдиної грошово-кредитної політики в зоні євро.

2.Основи діяльності Європейського банку реконструкції та розвитку.

Теми курсових робіт з дисципліни “ФІНАНСИ”

 

1. Фінанси як специфічна форма суспільних відносин

2. Вплав фінансів на розвиток суспільного виробництва.

3. Генезіс і еволюція фінансів

4. Функції фінансової системи та їх еволюція

5. Становлення та розвиток фінансової науки

6. Фінансова наука як економічний аналіз діяльності держави

7. Податкова система України

8. Оподаткування доходів юридичних та фізичних осіб

9. Бюджетна система України

10. Організація бюджетного процесу в Україні

11. Бюджетний дефіцит та проблеми його скорочення

12. Державний кредит та його форми

13. Державний борг та джерела його погашення.

14. Бюджетний федералізм і фінансове вирівнювання

15. Фінансові ресурси місцевого самоврядування на сучасному етапі його розвитку

16. Система державного соціального страхування.

17. Формування і використання коштів фондів соціального страхування в Україні

18. Фінансові ресурси суб'єктів господарювання

19. Прибуток як джерело розширеного відтворення основного капіталу

20. Фінанси домогосподарств

21. Особливості фінансових відношень у сфері страхування

22. Розвиток страхового ринку в Україні

23. Сутність фінансового ринку, його роль у мобілізації та розподілі фінансових ресурсів

24. Ринок фінансових послуг

25. Концептуальні основи фінансового менеджменту.

26. Розвиток фінансового менеджменту в Україні.

27. Міжнародні фінанси

28. Особливості діяльності міжнародних фінансових організацій.

29. Особливості діяльності регіональних фінансових організацій

30. Фінансова безпека держави

31. Протидія відпливу капіталу та його криміналізації

32. Фінанси країн з розвиненою економікою

33. Фінанси Європейського Союзу

34. Діяльність групи Світового банку та його значення для економічного розвитку

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

 

1. Базилевич В.Д., Баластрик Л.О. Державні фінанси: Навч. посіб. - К.: Атіка, 2002. - 368 с.

2. Бланкарт Ш. Державні фінанси в умовах демократії: Вступ до фінансової науки: Пер. з нім. С. І. Терещенко, О.О. Терещенко. – К.: Либідь, 2000. – 654 с.

3. Боди. Эви, Мертон, Роберт. Финансы.: Пер. с англ. – М.: Издательский дом "Вильямс", 2004. – 592 с.

4. Бондарів В. Корпоративні фінанси - Спб: Питер, 2001. - 256 с.

5. Бондарів В. Корпоративні фінанси - Спб: Питер, 2004. - 592 с.

6. Бюджетний кодекс // Бюджетне законодавство України: 36 нормат. актів. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 416 с.

7. Василик О.Д., Павлюк К.В. Державні фінанси України: Підручник. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 608 с.

8. Василик О.Д. Теорія фінансів: Підручник. – К.: НІОС. – 2000. – 416 с.

9. Волощук Г.О. та ін. Фінансові фонди соціального спрямування в Україні: бюджетні, страхові пенсійні: Навчальний посібник. – Київ: Центр навчальної літератури, 2004. – 184 с.

10. Гикиш Л.В. Фінанси: Учеб. пособ. - 3-і изд., стереотип. - К.: МАУП, 2001. - 96 с.

11. Карлін М.І. Фінанси зарубіжних країн: Навчальний посібник. – К.: Кондор, 2004. – 384 с.

12. Карпінський Б.А., Герасименко О.В. Фінансова система. - Навч. посібник. - К: Центр навчальної літератури, 2003. - 184 с.

13. Клишова Е.В. Становление современной экономической теории: Учебное пособие. – Донецк: УкрНТЭК, 2001. – 336 с.

14. Козюк В.В. Державний борг в умовах ринкової трансформації економіки України: Монографія. – Тернопіль: Карт – бланш, 2002. – 238 с.

15. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. ‑ № 30. – Ст.141.

16. Кудряшов В.П. Фінанси: Навчальний посібник. - Херсон: Олді-плюс, 2002. - 352 с.

17. Кейнс Д. Общая теория занятости, процента и денег. М.: Иностр. лит., 1949. ‑ 250 с.

18. Маршалл А. Принципы политической экономии. ‑ М.: Прогресс. ‑ 1983. ‑ 56 с.

19. Миляков Н.В. Фінанси: Курс лекцій. – М.: ИНФРА – М, 2002. – 432 с.

20. Опарін В.М. Фінанси (Загальна теорія): Навч. посібник. - 2-гі вид., доп. і перероб. - К.: КНЕУ, 2002. - 240 с.

21. Основи фінансів: Підручник / А.И. Амоша, Я.Г. Берсуцкий, А.Н. Кутиркін, Ю.В. Макогон і ін.; Під ред. А.И. Амоши й А.Н. Кутиркіна. - Донецьк: ИЭП НАН України, ДИЭХП, 2000. - 296 с.

22. Петровська І.О., Клиновий Д.В. Фінанси (з елементами статистики фінансів): Навч. посібн. - К: ЦУЛ, 2002. - 300 с.

23. Про систему оподаткування. Закон України в редакції Закону № 3904-Х11 від 02.02.94. // Відомості Верховної Ради України. ‑ 1994. ‑ № 21. – Ст. 130.

24. Романенко О.Р. Фінанси: Підручник - ДО: Центр навч. літератури, 2004. - 312 с.

25. Довідник фінансиста / Під ред. Э.А. Уткіна - М.: ЭКМОС, 1998. - 495 с.

26. Сумароков В.Н. Державні фінанси в системі макроекономічного регулювання. - М.: Фінанси і статистика, 1996. - 224 с.

27. Сухоруков А.І., Ладюк О.Д. Фінансова безпека держави. Навчальний посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2007. – 192 с.

28. Фещенко А.Е., Проноза П.В., Меренкова Л.О. Фінанси: Навчальний посібник для самостійного вивч. дисципл. - Х: ВД "ІНЖЕК", 2003. - 212 с.

29. Фінанси: Учеб. пособ. / Під ред. А.М. Ковальовій. - М.: Фінанси і статистика, 1997. - 336 с.

30. Фінанси: Учеб. посібник / Під ред. А.М. Ковальовій. - 3-і изд., перераб. і доп. - М.: Фінанси і статистика, 1999. - 384 с.

31. Фінанси у запитаннях і відповідях. За загальн. ред. О.Д. Данілова. – К.:"Видавничий дім "Комп'ютерпрес", 2006. – 444 с.

32. Фінанси підприємств: Підручник / Керівник авт. кол. і наук. ред. проф. А.М. Поддєрьогін. 3-тє вид., перер. та доп. – К.: КНЕУ, 2000. – 460 с.

33. Шуляк П.Н., Белотелова Н.П. Фінанси: Навчальний посібник (із застосуванням структурно – логічних схем). – 3-і изд., испр. І доп. – М.: Издательско – торговельна корпорація «Дашков і ДО», 2002. – 456 с.

34. Шумпетер Й. Теорія економічного розвитку: Дослідження підприємницького прибутку, капіталу, кредиту, відсотка і циклу кон'юнктури. – М.: Прогрес, 1982. – С. 157-286-167-169.

35. Фінансове право України: Підручник / Г.В. Бех, О.О. Дмитрик, І.Є. Криницький; За ред. М.П. Кучерявенка. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 320 с.

36. Фінансове право: Курс лекцій

37. Фрідмен М. Кількісна теорія грошей. – М., 1996. – С. 42.