Усі види фінансових ресурсів відображаються у відповідних розділах пасиву балансу підприємства.

Склад і обсяги фінансових ресурсів залежать від виду та розміру підприємства, роду його діяльності, обсягів виробництва.

При цьому обсяг фінансових ресурсів тісно пов'язаний з обсягом виробництва, ефективністю діяльності підприємства. Зі збільшенням обсягу виробництва і підвищенням ефективності діяльності підприємства збільшується обсяг власних фінансових ресурсів, і навпаки.

Достатній обсяг фінансових ресурсів, їх ефективне використання визначають стійкий фінансовий стан підприємства: платоспроможність, фінансову стійкість, ліквідність. У цьому зв'язку найважливішим завданням підприємств є пошук резервів збільшення власних фінансових ресурсів і найбільш ефективне їх використання з метою підвищення ефективності роботи підприємства загалом.

 

3. Фінансова система та характеристика її ланок.

Поняття "фінансова система" є розвитком більш загального поняття "фінанси". Фінанси, як відмічалось раніше, відображають економічні відносини. Однак в кожній ланці фінансів ці відносини проявляються по-різному і мають свою специфіку. Кожна ланка фінансів відповідним чином впливає на процес відтворення і має свої, притаманні їй функції. Так, фінанси підприємств обслуговують матеріальне виробництво. При їх участі створюється продукт, який розподіляється в межах підприємств та в галузях господарства. Через державний бюджет мобілізуються ресурси в основний централізований фонд держави, через який здійснюється перерозподіл коштів між галузями господарства, економічними регіонами, окремими соціальними групами населення. Позабюджетні спеціальні фонди мають цільове призначення. Так, один з найбільших соціальних фондів України - пенсійний фонд відмобілізовує кошти на виплату пенсій громадянам країни. Фонди страхування передбачені для відшкодування шкоди, нанесеної стихійним лихом підприємства і населенню, а по особистому страхуванню - виплати застрахованим особам або його сім'ї при настанні страхового випадку.

Таким чином, кожна ланка фінансової системи являє собою відповідну сферу фінансових відносин, а фінансова система в цілому - сукупність відокремлених, але взаємопов'язаних між собою сфер і ланок фінансових відносин, у процесі яких створюються і використовуються фонди грошових коштів.

Звідси, сфера характеризує узагальнену за певною ознакою сукупність фінансових відносин, а ланка - їх відособлену частину.

Фінансова система України включає такі сфери фінансових відносин:

- фінанси суб'єктів господарювання (підприємств);

- державні фінанси;

- міжнародні фінанси;

- фінансовий ринок;

- страхування.

Сфера суб'єктів господарювання, оскільки вони мають загальні принципи і методи здійснення фінансової діяльності, не поділяється на окремі ланки. Існують лише особливості, пов'язані з формою власності: фінанси комерційних підприємств і організацій; фінанси некомерційних установ і організацій. Однак специфіка діяльності цих підприємств і організацій не настільки суттєва, щоб на її підставі виділяти окремі ланки.

Фінанси суб'єктів господарювання обслуговують створення валового внутрішнього продукту держави і відіграють важливу роль не тільки у фінансовій системі, а й у забезпеченні ефективного економічного розвитку та соціального розвитку країни. За рахунок фінансів суб'єктів господарювання формується значна частина фінансових ресурсів, які використовуються державою для централізованого фінансування різноманітних суспільних потреб. Крім того, фінанси суб'єктів господарювання сприяють раціоналізації коштів у країні; створюють фінансовий базис для забезпечення безперервності виробничого процесу; сприяють розвитку фінансового потенціалу на різних стадіях життєвого циклу; за їх допомогою розв'язуються соціальні завдання розвитку суспільства;

Сфера державних фінансів поділяється на такі ланки: державний і місцеві бюджети, державні цільові фонди, державний кредит, фінанси державного сектора.

Кожний складник державних фінансів виконує певні функції і сприяє розв'язанню соціальних проблем, забезпечує здійснення фінансової політики, підтримує розвиток культури і мистецтва, допомагає в узгодженні інтересів членів суспільства і секторів економіки.

Значну частину своїх функцій держава виконує завдяки державному бюджету. Він є найважливішим засобом, через який держава здійснює розподіл і перерозподіл внутрішнього продукту.

Через бюджет держави відтворюється вся багатогранна її діяльність і забезпечується виконання її заходів.

Бюджету належить центральне місце в системі державних фінансів. Він є невід'ємною складовою ринкових відносин і водночас важливим інструментом реалізації державної політики.

Бюджет - це план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади.

Виникнення бюджетних відносин можливе тільки в межах держави. їх функціонування об'єктивно визначено тим, що для виконання державою своїх функцій необхідна відповідна матеріальна база.

На державний бюджет покладено виконання таких функцій: розподіл та перерозподіл валового внутрішнього продукту; стабілізацію процесу суспільного відтворення; здійснення державної соціальної політики.

Бюджет є одним із основних засобів прямого впливу на стан економіки. Від розмірів бюджету залежать характер податкової політики, структура державних видатків, темпи економічного розвитку, зайнятість населення та цінові зміни. Бюджет об'єднує та забезпечує взаємодію основних фінансових категорій, таких як: податки, державний кредит, державні видатки.

Як фінансовий план бюджет являє собою баланс доходів і видатків.

Єдиною міжнародною системою групування доходів і видатків бюджету за однорідними ознаками є бюджетна класифікація. На її основі можна порівнювати бюджетні дані різних бюджетів, визначати характер регулювальних дій держави щодо надходжень з дохідних джерел і напрямків використання одержаних коштів. Завдяки бюджетній класифікації забезпечується чітке бюджетне планування, прогнозування, складання проектів бюджетів, визначення рівнів видатків бюджету та можливість аналізувати їх за певний період.

Основою класифікації доходів є джерела доходів, а основою класифікації видатків є цільове використання коштів.

Бюджет складається із загального та спеціального фондів. Загальний фонд включає надходження до бюджету, що призначені для забезпечення фінансовими ресурсами загальних виплат і не призначені на конкретну мету. Спеціальний фонд включає надходження до бюджету на конкретну мету і виплати з бюджету за рахунок цих надходжень.

Розподіл бюджету на загальний та спеціальний фонди визначається Законом України про Державний бюджет на відповідний рік.

Для фінансування незапланованих видатків, що не мають постійного характеру і не могли бути передбачені при складанні проектів бюджетів створюються резервні фонди.

Резервний фонд бюджету не може перевищувати одного відсотка видатків загального фонду відповідного бюджету.

Крім того, для виконання обов'язкових і першочергових видатків Законом України про державний бюджет на поточний рік затверджується перелік захищених статей. До них належать: оплата праці працівників бюджетних установ, нарахування на заробітну плату, придбання медикаментів та перев'язувальних матеріалів для медичних закладів, забезпечення продуктами харчування різних закладів, виплата процентів за державним боргом, трансферти місцевим бюджетам, трансферти населенню, пов'язані із соціальним захистом і соціальним забезпеченням.

Залежно від різного співвідношення дохідної і витратної частин бюджету він може бути дефіцитним, профіцитним і збалансованим.

Дефіцит бюджету - це перевищення видаткової частини бюджету над дохідною. Причини дефіциту бюджету: надмірний розмір державного сектора; неефективна структура народного господарства; непослідовність реформ фінансової системи; падіння доходів в умовах кризового стану економіки, зменшення приросту валового внутрішнього продукту; надмірно збільшена видаткова частина бюджету; непослідовна фінансова політика; інфляція; зростання внутрішнього і зовнішнього боргу.

Профіцит бюджету - це перевищення дохідної частини бюджету над видатковою, затверджується з метою погашення основної суми боргу.

Збалансованим є бюджет, у якому видатки і доходи однакові.

Другою за значенням ланкою фінансової системи є місцеві бюджети. Доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок місцевих податків, зборів, неоподаткованих доходів, надходжень із бюджетів вищого рівня. Ефективне використання місцевих податків і зборів є важливим засобом зміцнення всієї фінансової системи держави.

Державні цільові фонди - це сукупність фондів грошових коштів, які знаходяться у розпорядженні центральних і місцевих органів влади і використовуються на певні цілі, що мають першорядне значення для країни. До державних цільових фондів належать: Пенсійний фонд; Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності; Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань; Фонд загальнообов'язкового соціального страхування на випадок безробіття; Валютний фонд; Державний фонд охорони навколишнього середовища та інші.

Державний кредит - це сукупність економічних відносин між державою, юридичними і фізичними особами, при яких держава виступає переважно в якості позичальника, а також кредитора і гаранта.

У кількісному відношенні перевищує діяльність держави як позичальника коштів. Об'єми операцій в якості кредитора, коли держава надає позики юридичним і фізичним особам, значно менші. В тих випадках, коли держава бере на себе відповідальність за погашення позик, взятих фізичними і юридичними особами, вона є гарантом.

Державний кредит здійснюється з метою мобілізації додаткових грошових ресурсів, для покриття бюджетного дефіциту.

Не всі фінансові ресурси, що не задіяні в обігу, акумулюються в Державному бюджеті країни. Та частина вільних коштів, що не акумулюються в бюджеті, може перерозподілятися державою на засадах зворотності за допомогою кредиту. Таким чином, джерелом державного кредиту можуть бути тимчасово вільні кошти юридичних та фізичних осіб, які не призначені для поточного споживання і інвестування.

У сучасних умовах державний кредит виконує такі основні функції: розподільну, регулювальну і контролюючу.

Через розподільну функцію державного кредиту здійснюється формування централізованих фондів держави, і їх використання на принципах строковості, платності, і повернення. Виступаючи в якості позичальника держава забезпечує додаткові кошти для фінансування своїх видатків.

Вступаючи в кредитні відносини, держава впливає на стан грошового обігу, рівень процентних ставок на ринку грошей і капіталів, на виробництво і зайнятість. Використовуючи державний кредит як інструмент регулювання економіки, держава може проводити ту чи іншу фінансову політику.

Держава регулює грошовий обіг, розміщуючи позики серед різних груп інвесторів. Мобілізуючи кошти фізичних осіб, вона знижує платоспроможний попит. Якщо за рахунок кредиту профінансува-ти виробничі витрати, то відбудеться скорочення грошової маси в обігу. У разі фінансування витрат на оплату праці, наприклад викладачів і лікарів, кількість грошової маси в обігу залишиться без змін, хоча можливі зміни структури платоспроможного попиту.

Контролююча функція державного кредиту органічно вплітається в контролюючу функцію фінансів і має свої специфічні риси, породжені особливостями цієї категорії.

Фінанси державного сектора включають ті ж самі відносини що й фінанси суб'єктів господарювання., тому що характер і напрями фінансової діяльності не залежать від форм власності. Але фінансова діяльність цих підприємств регламентується державою, а отримані доходи і фінансові ресурси належать також державі. Фінанси господарського сектора беруть участь у вартісному розподілі створеного валового внутрішнього продукту, забезпечуючи формування та використання фондів грошових коштів.

Отже, фінанси суб'єктів державного сектора - це економічні відносини, що виникають у процесі формування і використання фондів фінансових ресурсів з метою отримання і розподілу доходів.

Сфера міжнародних фінансів включає дві ланки: фінанси міжнародних організацій; фінанси міжнародних фінансових інституцій.

Фінансова діяльність міжнародних організацій пов'язана з формуванням та використанням їх бюджетних та цільових коштів.

До провідних міжнародних організацій відносяться Організація Об'єднаних Націй та Європейський Союз.

Бюджет Організації Об'єднаних Націй формується за рахунок внесків країн, що входять до її складу.

Видатки бюджету Організації Об'єднаних Націй плануються в розрізі окремих підрозділів та організацій. Крім того, виділяються кошти на окремі програми та адміністративні і накладні витрати. Фінансування з бюджету Організації Об'єднаних Націй окремих країн здійснюється не у вигляді прямого виділення коштів, а через реалізацію на їх територію відповідних програм.

Бюджет Європейського Союзу формується за рахунок надходжень від країн Союзу. Специфікою цього бюджету є наявність власних доходів. Бюджет Європейського Союзу розробляється Європейською комісією і затверджується Європейським парламентом. Видатки бюджету плануються на фінансування сільського господарства, наукових досліджень, освіти, структурних перетворень в економіці країн Союзу, зовнішньої діяльності та надання технічної і гуманітарної допомоги.

Міжнародні фінансові інституції поділяються на всесвітні і регіональні. До всесвітніх фінансових інституцій належать Міжнародний валютний фонд, група світового банку та банк міжнародних розрахунків. Регіональні фінансові інституції створюються за континентальною ознакою: Європейський банк реконструкції та розвитку, Міжамериканський банк розвитку, Африканський банк розвитку, Азіатський банк розвитку та ін.

Діяльність цих організацій сприяє стабільності національних та світової валютних систем, надійності міжнародних економічних відносин та забезпечує сталий економічний розвиток.

Таким чином, міжнародні фінанси - це фонди фінансових ресурсів, які утворилися на основі розвитку міжнародних економічних відносин і використовуються для забезпечення безперервності суспільного відтворення на світовому рівні та задоволення спільних потреб, які мають міжнародне значення.

Сфера фінансового ринку охоплює ланки, які за формою фінансових ресурсів поділяються на ринок грошей, ринок кредитних ресурсів, ринок цінних паперів, ринок дорогоцінних металів і каменів, страховий ринок, валютний ринок.

Грошовий ринок обслуговує короткострокові депозитно-позикові операції терміном до одного року, рух обігових коштів підприємств та організацій, короткострокових боргових зобов'язань банків, установ, громадських організацій, держави, населення та сферу, де їх можна купити. Придбання грошей здійснюється тільки у тимчасове користування. Товаром на цьому ринку є гроші, а їх ціною - проценти за кредит.

Кредитний ринок формує попит і пропонування на середньо-строковий та довгостроковий позичковий капітал. Крім того, він забезпечує нагромадження, рух, розподіл і перерозподіл позичкового капіталу між сферами економіки.

Ринок цінних паперів належить до сфери ринкових відносин, де об'єктом операцій є цінні папери. Інструментами ринку цінних паперів є акції, облігації, векселі, сертифікати та комерційні папери.

Розрізняють первинний та вторинний ринки цінних паперів. Акціонерні товариства випускають в обіг цінні папери, надавши оголошення про емісію. Торгівля ними відбувається між емітентами та інвесторами і фінансовими посередниками. Вторинний ринок здійснює операції з перепродажу цінних паперів між інвесторами і фінансовими посередниками.

Ринок дорогоцінних металів і каменів включає світові центри, де відбувається їх регулярна купівля і продаж. Вони представлені об'єднаннями банків, спеціалізованих фірм по їх торгівлі і виготовленню.

Для прикладу, головні міжнародні ринки золота знаходяться у Лондоні, Нью-Йорку і Цюріху. Ціна золота на цих ринках відображає його світову ціну.

Страховий ринок - це сфера, де об'єктом купівлі і продажу є страхова послуга. Основними сегментами цього ринку є страхування життя, майна, відповідальності і ризиків.

Валютний ринок є сферою, де здійснюється купівля та продаж іноземної валюти на основі попиту і пропонування. Крім того, на валютному ринку здійснюються операції зовнішньої торгівлі, надання фінансових послуг, здійснення інвестицій та інших видів діяльності, які потребують обміну і використання іноземних валют.

Отже, фінансовий ринок - це узагальнена назва ринків, де проявляється попит і пропонування на різні фінансові активи та послуги.

Фінансовий ринок є системою самостійних окремих ринків, у кожному із яких виокремлюються ринки конкретних видів фінансових активів.

Фінансові ринки класифікують за різними ознаками. За загальною сегментацією фінансові ринки поділяють на первинні та вторинні; ризикові та безризикові; місцеві, регіональні, міжнародні та світові. За ступенем організованості фінансові ринки поділяють на організований, що функціонує за певними правилами які встановлюють спеціальні фінансові установи, банки, ломбарди, фінансові біржі; неорганізований, що є сферою купівлі-продажу фінансових активів через інші фінансові інститути, фізичних та юридичних осіб.

Певні сегменти фінансового ринку поділяють на біржовий та позабіржовий. За принципом повернення розрізняють фінансові ринки боргових зобов'язань і інструментів власності; за формою організації - організаційні і розподільні.

До сфери страхування входить соціальне страхування, майнове страхування, особисте страхування, страхування фінансових ризиків, страхування відповідальності.

Соціальне страхування - включає комплекс законодавчо закріплених соціальних норм, який надається відповідними державними позабюджетними фондами застрахованим особам у разі їх виходу на пенсію, тимчасової непрацездатності, безробіття, професійного захворювання та нещасного випадку на виробництві.

Майнове страхування. Його об'єктом є майно юридичних і фізичних осіб: будівлі, домашнє майно, транспортні засоби.

Особисте страхування - об'єктами виступають життя та здоров'я громадян. Видами особистого страхування виступають життя, здоров'я, страхування дітей, весільне страхування та ін.

Страхування фінансових ризиків: об'єктом цього страхування є недоотриманий прибуток чи збитки, що мали місце у процесі здійснення господарських, або фінансових операцій, яким притаманний ризик.

Страхування відповідальності: об'єктом є зобов'язання застрахованої особи виплатити відшкодування за завдані збитки третім особам. Найпоширенішим видом є страхування громадської відповідальності, відповідальність водіїв автотранспортних засобів.

Крім того, об'єктом страхування може бути професійна відповідальність для осіб окремих професій, які своїми діями можуть спричинити збитки своїм клієнтам.

Фінансові системи країн світу відрізняються за своєю структурою, оскільки вони відображають існуючі моделі економіки. Нині у світі налічується декілька десятків різних моделей фінансових систем окремих держав.

 

4. Види й форми соціальних гарантій населенню.

Державні соціальні стандарти і нормативи формуються, встановлюються і затверджуються у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Особливістю соціального захисту є його адресна спрямованість, тобто соціальна допомога повинна надаватися тим громадянам, які її потребують і у визначених обсягах

У ринковій соціальне-орієнтованій моделі економіки зростає роль соціальної функції держави. Уряд і держава несуть відповідальність за надання громадянам соціального захисту і забезпечення рівного доступу до задоволення основних потреб. Рівень бідності може розглядатися як суттєвий показник дієвості політики соціального захисту.

Соціальне забезпечення є комбінацією програми пенсійних заощаджень, програми страхування та програми перерозподілу Національного доходу.

Соціальний захист - це комплекс законодавче закріплених соціальних норм, що гарантує держава окремим верствам населення, а також за певних економічних умов всім членам суспільства (під час зростання інфляції, спаду виробництва, економічної кризи, безробіття та інше).

Форми і методи соціального захисту населення повинні забезпечити задоволення життєво необхідних потреб кожного громадянина на рівні не нижче прожиткового мінімуму.

Прожитковий мінімум — це вартісна оцінка мінімуму життєвих засобів, необхідних для підтримки життєдіяльності та відновлення робочої сили працівника. Прожитковий мінімум є законодавче визначеним базовим державним соціальним стандартом, на основі якого встановлюються соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я, освіти тощо.

Державні соціальні стандарти і нормативи формуються, встановлюються і затверджуються у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Особливістю соціального захисту є його адресна спрямованість, тобто соціальна допомога повинна надаватися тим громадянам, які її потребують і у визначених обсягах.

Соціальне-економічні гарантії — це метод забезпечення з боку держави задоволення різноманітних потреб громадян на рівні соціальне визнаних норм та нормативів.

Нормативи споживання — розміри споживання в натуральному виразі продуктів харчування, непродовольчих товарів поточного споживання та деяких послуг за певний проміжок часу (за день, місяць, рік).

Нормативи забезпечення — визначена кількість предметів довгострокового використання, яка є в особистому споживанні населення, а також забезпечення певної території мережею закладів освіти, охорони здоров'я, побутового, транспортного обслуговування тощо.

Нормативи доходу — розмір особистого доходу громадян або сім'ї, який гарантує їм задоволення потреб на рівні нормативів споживання і забезпечення,

Нормативи раціонального споживання — рівень споживання товарів та послуг поточного та довгострокового користування, що гарантує оптимальне задоволення потреб.

Нормативи мінімального споживання — соціальне прийнятий рівень споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів та послуг визначений за нормами соціальних або фізіологічних потреб.

Статистичні нормативи — нормативи, що визначаються на основі показників фактичного споживання або забезпеченості для всього населення або окремих соціальних груп.

Державні нормативи у сфері житлово-комунального господарства включать:

· граничну норму оплати послуг з утримання житла, житлово-комунальних послуг залежно від одержуваного доходу;

· показники якості надання комунальних послуг.

До державних соціальних нормативів у сфері транспортного обслуговування та зв'язку належать:

· норми забезпечення транспортом загального користування;

· показники якості транспортного обслуговування;

· норми забезпеченості населення послугами зв'язку.

· Державні соціальні нормативи у сфері охорони здоров'я включають;

· перелік та обсяг гарантованої медичної допомоги громадян;

· показники якості надання медичної допомоги;

· нормативи пільгового забезпечення окремих категорій населення лікарськими засобами та іншими спеціальними засобами;

· нормативи забезпечення харчуванням у державних і комунальних закладах охорони здоров'я тощо.

До державних соціальних нормативів у сфері освіти належать:

· перелік та обсяг послуг, що надаються державними та комунальними закладами дошкільної, загально-середньої, професійно-технічної та вищої освіти;

· нормативи граничної наповнюваності класів, груп;

· нормативи співвідношення учнів, студентів і педагогічних працівників;

· нормативи матеріального забезпечення навчальних закладів тощо.

Обсяг і рівень забезпеченості соціально-економічними гарантіями є мірилом цивілізованості країни.

Основні напрями здійснення соціальних гарантій;

1. Держава повинна гарантувати кожному зайнятому у процесі виробництва:

· нормальний рівень добробуту через мінімальний рівень заробітної плати та її індексацію;

· помірні податки;

· невтручання у підприємницьку діяльність.

2. Держава повинна гарантувати задоволення пріоритетних потреб громадян та суспільства, які вона не може повністю довірити кожному громадянину самостійно:

· здобуття загальної освіти;

· виховання дітей і підлітків;

· підготовка кадрів;

· організація охорони здоров'я і розвитку фізичної культури тощо.

3. Держава повинна сприяти підвищенню доходів окремих верств населення, які не можуть забезпечити життєвий рівень для себе і своєї сім'ї на рівні мінімальних соціальних стандартів незалежно від їх участі в процесі виробництва у таких формах:

· пенсії;

· різні види допомоги;

· стипендії;

· грошові виплати та їхня індексація;

· пільги в оподаткуванні.

Держава законодавче гарантує задоволення пріоритетних потреб за рахунок бюджету в мінімально достатніх розмірах у формі безоплатних послуг.

Органи місцевого самоврядування при розробці та реалізації місцевих соціально-економічних програм можуть передбачати додаткові соціальні гарантії за рахунок місцевих бюджетів.

Розробка та виконання Державного та місцевих бюджетів здійснюється на основі пріоритетності фінансування соціальних гарантій та соціальної сфери.

Державна цільова підтримка місцевого самоврядування здійснюється з метою вирівнювання можливостей окремих територіальних громад щодо забезпечення надання соціальних гарантій на законодавче визначеному рівні.

Загальна сума благ і послуг, які споживає населення за відповідний період, складає фонд споживання.

Необґрунтоване збільшення коштів, які направляються на соціальний захист населення, у загальному обсязі фонду споживання потребує додаткового вилучення коштів з фонду оплати праці, що в кінцевому підсумку лише розширює масштаби перерозподілу, зменшує стимулюючу роль заробітної плати і не збільшує обсягу сукупного споживання.