Управління виробничими запасами

Політика управління виробничими запасами представляє собою частину загальної політики управління оборотними активами підприємства, що полягає в оптимізації загального розміру та структури запасів ТМЦ, мінімізації затрат по їх обслуговуванню та забезпечення ефективного контролю за їх рухом. Основні задачі управління виробничими запасами:

1.Визначення необхідної партії завозу товарів та достатності її розміру щодо задоволення попиту споживача.

2.Визначення постійних витрат щодо зберігання, витрат на доставку товарів і витрат на відновлення партії замовлення.

3.Визначення ефективності виробництва при різних рівнях запасів.

4.Визначення залежності між показниками, що характеризують стан вир. запасів і грошовими потоками п-ва.

Метод АБВ. Метод АБВ є найбільш простим способом управління виробничими запасами. Основна ідея полягає в тому, щоб розділити усі запаси на три (або більше) категорій. Основною ідеєю, що лежить в основі цього підходу, є те, що порівняно мала за кількістю група виробничих запасів може представляти значну частку запасів за вартістю. Наприклад, така ситуація виникає у виробника, коли він використовує у виробництві своєї продукції деякі дорогі високотехнологічні компоненти поряд з порівняно дешевими вихідними виробничими матеріалами.

Метод економічно обґрунтованих потреб (EOQ). Модель ЕОQ може бути використана для оптимізації розміру як виробничих запасів, так і запасів готової продукції. Розрахунковий механізм моделі EOQ оснований на мінімізації сукупних операційних витрат по закупці та зберіганню запасів на підприємстві. Ці операційні витрати попередньо розподіляються на дві групи: а) сума витрат по розміщенню замовлень (які включають витрати по транспортуванню та прийняттю товарів); б) сума витрат по зберіганню товарів на складі.

Модель базується на 2-х припущеннях:

існують певні постійні витрати (FC), які зменшуються у розрахунку на 1 при збільшенні обсягу продукції;

існують транспортно-заготівельні витрати (TC) на 1

Х – оптимальна партія завозу.

ЕОQ – оптимальна партія завозу, при якій оптимізуються сукупні витрати на зберігання і транспортування вир.запасів.

СС – вимушені витрати на 1 продукції; F – витрати поповнення (фіксовані витрати з поповнення запасів); Т – загальна сума запасів необхідна п-ву за період;

Загальні СС = (Q/2)*CC; Загальні F = (T/Q)*F; Загальні витрати = (Q/2)*CC + (T/Q)*F;

Оптимальна сума запасів:

Управління запасами з залежним попитом. Третій метод управління запасами торкається управління запасами з залежним попитом. Попит на такі запаси повністю залежить від потреби у інших видах сировини та матеріалів. Гарним прикладом є виробництво автомобілів, де попит на кінцеву продукцію залежить від споживчого попиту, програм маркетингу та інших факторів, які впливають на прогнозований об’єм збуту. Попит на такі види виробничих запасів, як шини, акумулятори, фари та інші компоненти повністю залежить від тієї кількості автомобілів, які ми плануємо виробити та продати. Існують два методи управління запасами з залежний попитом: планування потреби у матеріалах (ППМ) та поставка у момент зборки (ПМЗ).

Планування потреби у матеріалах (ППМ). Спеціалісти з виробництва та запасам розробили спеціальні комп’ютеризовані системи по управлінню запасами з залежним попитом. Усі такі системи об’єднуються під загальною назвою "планування потреби у матеріалах (ППМ)". Основною ідеєю, що лежить в основі ППМ, є те, що якщо ми знаємо потребу у запасах для виробництва певної кількості одиниць готової продукції, то можливо визначити потребу у кожному окремому виді запасів. Звідси можна розрахувати ту кількість запасів кожного виду, яка повинна постійно бути у розпорядженні. Така можливість планування потреби у сировині витікає саме з залежної природи попиту на матеріали та незавершене виробництво. ЦИМ особливо важливе у виробництві складної продукції, що потребує наявності великої кількості різних компонентів для виробництва кінцевої продукції.

Поставка у момент зборки (ПМЗ). Поставка у момент зборки є сучасною методикою управління запасами з залежним попитом. Метою ПМЗ є мінімізація таких запасів при одночасній максимізації обороту. Цей підхід виник у Японії та складає зараз основну частину японської виробничої філософії. Як випливає з самої назви, основною метою ПМЗ є те, щоб компанія мала рівно стільки запасів, скільки потрібно для задоволення нагальних виробничих потреб.