Управління дебіторською заборгованістю підприємства

Політика управління дебіторською заборгованістю являє собою частину загальної політики управління оборотними активами і маркетингової політики підприємства, направленої на розширення об’єму реалізації продукції, що полягає в оптимізації загального розміру цієї заборгованості та забезпеченні своєчасної її інкасації.

Формування політики управління дебіторської заборгованості підприємства здійснюється за наступними етапами:

1. Аналіз дебіторської заборгованості підприємства в попередньому році.

2. Формування принципів кредитної політики по відношенню до покупців продукції, де вирішуються два основних питання:

а) в яких формах здійснювати реалізацію продукції в кредит;

б) який тип кредитної політики обрати підприємцю.

Розрізняють три типа кредитної політики підприємства – консервативний, помірний та агресивний.

Консервативний тип кредитної політики направлений на мінімізацію кредитного ризику.

Помірний тип кредитної політики орієнтується на середній рівень кредитного ризику при продажі продукції з відстрочкою платежу.

Агресивний тип кредитної політики пріоритетною метою кредитної діяльності виділяє максималізацію додаткового прибутку за рахунок розширення обсягу реалізації продукції в кредит, без врахування високого рівня кредитного ризику.

3. Визначення суми фінансових ресурсів, що інвестовані в дебіторську заборгованість за товарним та споживчим кредитом.

Розрахунок даної суми здійснюється за наступною формулою:

де I – необхідна сума фінансових ресурсів, що будуть інвестовані в дебіторську заборгованість; S – запланований обсяг реалізації продукції в кредит;

r – коефіцієнт співвідношення собівартості і ціни продукції; t₁ – середній період надання кредиту; t₂ – середній період прострочених платежів за кредитом.

4. Формування системи кредитних умов. До складу таких умов входять наступні елементи:

термін надання кредиту (кредитний період);

розмір кредиту;

вартість кредиту;

система штрафних санкцій за просрочку виконання зобов’язань покупцями.

5. Формування стандартів оцінки покупців і диференціація умов надання кредиту. Елементами даної системи є:

визначення системи характеристик

формування і експертиза інформаційної бази

вибір методів оцінки

групування покупців продукції за рівнем кредитоспроможності;

диференціація кредитних умов

6. Формування процедури інкасації дебіторської заборгованості.

7. Забезпечення використання на підприємстві сучасних форм реінвестування дебіторської заборгованості(факторинг, облік векселів, форфейтинг)

8. Побудова ефективних систем контролю за рухом і своєчасною інкасацією дебіторської заборгованості.

Одним із видів таких систем є система «Система АВС». До категорії «А» включаються найбільш сумнівні види дебіторської заборгованості («проблемні кредити»); до категорії «В» – кредити середніх розмірів; до категорії «С» – всі інші види дебіторської заборгованості, що суттєво не впливають на результати фінансової діяльності.

Основними завданнями політики управління дебіторською заборгованістю є:

сприяння зростанню обсягу продаж шляхом надання комерційного кредиту;

зростанню розміру прибутку;

підвищення конкурентноздатності за допомогою відстрочки платежів;

визначення рівня ризику неплатоспроможності покупця;

розрахунок планового розміру резерву сумісних боргів.

Одним з найбільш важливих етапів в управлінні дебіторською заборгованістю є оцінка її стану. На першому етапі аналізу оцінюється рівень дебіторської заборгованості підприємства і його динаміка в попередньому році. На другому етапі аналізу визначається середній період інкасації дебіторської заборгованості. На третьому етапі аналізу вивчається склад дебіторської заборгованості зо окремими її «віковими» групами. На четвертому етапі детально розглядається склад простроченої дебіторської заборгованості.

На п’ятому етапі аналізу визначають суму ефекту, що буде отриманий від інвестування фінансових ресурсів в дебіторську заборгованість:

,

де: E – сума ефекту, що буде отриманий від інвестування фінансових ресурсів в дебіторську заборгованість;

P_d – додатковий прибуток, отриманий від збільшення обсягу реалізації продукції за рахунок кредиту;

C – поточні витрати, пов’язані з організацією кредитування покупців;

F – сума прямих фінансових втрат від неповернення боргу покупцями.

Результати даного аналізу використовуються в процесі розробки подальшої кредитної політики.