У функції засобу обігу - гроші виконують роль посередника в обміні товарів і забезпечують їхній обіг.

Процес товарного обміну з участю грошей виражається формулою Т - Г - Т. Функція грошей засіб обігу завжди поєднується з попередньою функцією міра вартості. Тільки в єдності вони забезпечують абстрактну визначеність категорії грошей. Це зумовлено тим, що мінова вартість товару набуває загального визначення тільки в результаті обміну товару на гроші.

Функцію засобу обігу гроші виконують у формі монет і паперових грошей.

Спочатку металеві гроші використовувалися у формі простих зливків, дроту чи шматків металу. Це було не зовсім зручно. З розвитком торгівлі виникла потреба таврування зливків більш відомою й авторитетною особою, а потім, поступово ця функція перейшла до держави. За встановленою формою держави стали виготовляти монети.

Монета - зливок грошового металу певної ваги, форми, проби та номіналу, узаконений державою як засіб обігу.

Монета виявилась найдосконалішою формою повноцінних грошей, тобто тих, що функціонують в обігу з власною субстанціональною вартістю. Вона обслуговувала економічні відносини людей протягом кількох тисячоліть. У процесі тривалого обігу монети стираються, ваговий вміст золота в монеті зменшується, і вона стає ніби неповноцінною. Проте такі монети, реальна вартість яких відмінна від номінальної, продовжують успішно функціонувати як засіб обігу. Це свідчить про те, що у процесі обігу гроші набувають особливої мінової вартості, яка може існувати відокремлено від реальної внутрішньої вартості того матеріалу, з якого вони виготовлені. Крім того, функцію засобу обігу гроші виконують миттєво, як тимчасовий посередник, що робить їх індиферентними до своєї вартісної форми. Все це створило умови для заміщення у сфері обігу повноцінних (зо* лотих) грошей неповноцінними "грошима-знаками", наприклад, паперовими.

Паперові гроші - це знаки, символи, представники повноцінних (золотих) грошей в обігу, що наділені державною владою примусовим курсом обігу. Паперові гроші не мають власної вартості, оскільки затрати на виготовлення їх незначні, але мають купівельну спроможність.

Функція засобу платежу полягає в обслуговуванні грошима погашення різноманітних боргових зобов'язань між суб'єктами економічних відносин.

Цю функцію гроші здійснюють як у сфері товарного обігу при продажу товару в кредит, і погашенні боргу, так і поза ним при погашенні різноманітних зобов'язань (заробітна плата, сплата податків, орендна і квартирна плата, повернення позик тощо).

На основі цієї функції виникли кредитні гроші - вексель, банкнота, чек.

Функцію утворення скарбу виконують ті гроші, які виходять з обігу, тимчасово переривають свій рух, Нагромаджуються і перетворюються на скарб у своїй золотій або срібній "плоті".

Ця функція пов'язана зі здатністю золотих чи срібних грошей бути засобом збереження вартості, представником абстрактної форми багатства. Поряд із безпосереднім нагромадженням скарбів у золотомонетній формі відбувається нагромадження їх і в естетичній формі (ювелірні вироби, предмети розкоші з золота). Це пояснюється тим, що золото має стабільну вартість і характеризується досконалою, абсолютною ліквідністю. Іншим видам грошей та активам стабільність вартості Й ліквідність притаманні лише більшою або меншою мірою.

Функція світових грошей полягає в обслуговуванні грошима міждержавних економічних відносин, пов'язаних з розрахунками за зовнішньоторговельні операції, наданням кредитів та іншими угодами.

Первісно цю функцію виконувало тільки золото. У цій функції гроші виступають у трьох значеннях:

- як загальний платіжний засіб (розрахунки за зовнішньоторговельним та платіжним балансами країни);

- як загальний купівельний засіб (купівля таких товарів, як зброя, зерно, енергоресурси з негайною готівковою оплатою);

- як загальне втілення суспільного багатства нації у разі переміщення золота з однієї країни в іншу без зустрічного нереміщення товарного еквівалента чи погашення боргу (надання позик* сплата контрибуцій, передача золота на збереження тощо).

Сучасна західна економічна наука неоднозначно встановлює кількість виконуваних грошима функцій, але більшість учених вважають, що гроші сьогодні виконують три основні функції: засобу обігу, міри вартості, засобу нагромадження. Функція грошей як засобу платежу не виділяється окремо, оскільки вона поєднується з функцією засобу обігу, а світові гроші виконують ті ж самі функції, що й гроші в національному ринковому господарстві.

 

3. Банківська система: суть та структура.

Головними суб'єктами грошового ринку, що визначають характер динаміки його функціонування, є банки, сукупність різних видів яких у їхньому взаємозв'язку і взаємодії утворює банківську систему.

Для всіх розвинутих країн характерна дворівнева банківська система. Перший рівень - центральний банк, другий - комерційні банки.

Головним елементом банківської системи є центральний банк. Він здійснює керівництво і контроль за функціонуванням та розвитком усієї банківської системи країни. В Україні це Національний банк України (НБУ), який разом зі своїми регіональними філіями є першим рівнем банківської системи і виконує функції резервної системи (утворений згідно з Законом України „Про банки і банківську діяльність від 30 березня 1991 року"); у США - Федеральна резервна система, у Німеччині -Бундесбанк, у Великій Британії - Англійський банк.

Ефективна взаємодія і взаємозв'язок різних видів банків та банківських інститутів, у результаті яких формується банківська система, можливі лише тоді, коли центральний банк виконує свої основні функції. У багатьох країнах світу такими функціями центрального банку є:

- емісія грошей та організація їх обігу;

- загальний контроль за діяльністю кредитно-фінансових установ країни і виконання ними законодавства;

- регулювання діяльності комерційних банків;

- кредитування і виконання розрахункових операцій для урядових органів, зокрема касове виконання державного бюджету, тобто виконання функцій „банку уряду";

- проведення операцій з золотом та іноземною валютою;

- організація розрахунків між банками, тобто центральний банк є „банком банків";

- обслуговування державного боргу країни.

Слід також окремо зазначити, що коли ми ведемо мову про емісію грошей, то мається на увазі створення безготівкових грошей шляхом видачі кредитів відповідно до політики розвитку грошової маси, тобто центральний банк виступає у ролі „кредитора останньої інстанції". Стосовно ж випуску готівкових грошей, то у сучасних банківських системах центральний банк здійснює емісію банкнот у необмеженій кількості для обміну на безготівкові гроші залежно від потреб економічних агентів у готівці.

Другий рівень банківської системи представляють комерційні банки -основні посередники, через яких центральний банк впливає на грошову масу га економіку країни. Ці банки створюються на пайових (акціонерних) началах і за формою власності поділяються на акціонерні і кооперативні. Слід зазначити, що в Україні з точки зору функціонування ринкової економіки в розвинутих країнах присутнє досить парадоксальне для банківської сфери явище: на другому рівні банківської системи функціонують два банки з повністю державною формою власності - Ощадний банк України і Укрексімбанк. Організаційна й управлінська структура комерційного банку регламентується статутом. Вищим органом акціонерного банку є загальні збори акціонерів, які мають право приймати рішення про зміну статуту і статутного фонду, обрання Ради банку, затвердження результатів його діяльності; розподіл доходів банку та ін. З ради банку загальні збори призначають Президента банку, який керує виконавчим органом банку - Радою директорів або Правлінням банку. Рада директорів, яка складається з віце-президентів, здійснює керівництво діяльністю банку, виконує доручення Ради банку і зборів акціонерів, несе відповідальність за виконання завдань, покладених на банк.

Основними функціями комерційних банків є залучення у різноманітних економічних суб'єктів тимчасово вільних коштів і надання залучених коштів для тимчасового платного використання тим економічним суб'єктам, які мають потребу у додатковому фінансуванні своєї діяльності, а також обслуговування розрахунково-платіжних відносин різних економічних суб'єктів. Відповідно до виконуваних функцій усі операції комерційних банків можна поділити на три групи: пасивні, активні і комісійні.

Пасивні операції пов'язані із залученням коштів: продаж емітованих банком або куплених раніше цінних паперів, залучення коштів на депозитні рахунки, отримання кредитів від центрального та інших комерційних банків, продаж золота, валюти та інших ліквідних цінностей.

Активні операції приводять до розміщення залучених коштів:

перерахування обов'язкових резервів на кореспондентський рахунок у центральному банку, видача кредитів різноманітним економічним суб'єктам, купівля цінних паперів, здійснення реальних інвестицій, купівля золота, валюти та інших ліквідних цінностей

Основний дохід банку утворює різниця між відсотковими платежами, отриманими від здійснення активних операцій і сплаченими по пасивних операціях. Виняток у даному випадку складають цінні папери та інші ліквідні цінності, дохід від яких утворюється як сума відсоткового доходу за володіння цінними паперами і різниці між доходом від їхнього продажу та витратами на їхнє придбання.

Комісійні операції пов'язані із організацією обслуговування розрахункових, чекових, карткових та інших рахунків до вимоги і переказом коштів на ті чи інші рахунки за дорученням клієнтів банку. При цьому банк отримує дохід у вигляді комісійного відсотка від обслуговуваної суми коштів.

Метою існування банку, як і будь-якого іншого комерційного інституту, є отримання прибутку. Якщо інші фірми виробляють блага, то що ж виробляє банк? Адже гроші емітує держава, а банк тільки бере їх у тих, кому вони сьогодні не потрібні, і дає тим, кому вони зараз необхідні. Однак і самі банки „виробляють" гроші через видачу кредитів на основі часткового резервування депозитів.

Під банківськими резервами мають на увазі ту частину залучених банком коштів, яку він на даний момент не використав для видачі кредитів або купівлі тих чи інших активів. На сьогодні банки функціонують в умовах системи часткового резервування, тобто їм немає необхідності тримати як резерв всі залучені кошти, оскільки ймовірність звертання з вимогою повернення вкладених коштів одночасно всіх клієнтів банку є практично нульовою. При цьому частку залучених банком коштів, яку він в обов'язковому порядку повинен зберігати як резерв на кореспондентському рахунку в центральному банку, називають резервною нормою. Особливе значення в банківській системі належить надлишковим резервам -різниці між фактичними (кошти внесені на банківські рахунки і не видані як кредити) й обов'язковими (відповідно до резервних вимог центрального банку) резервами, хоча й кошти, які зберігаються як резервні, не приносять доходу (відсотку).

 

4. Сутність та складові валютної системи. Європейська валютна система та інші регіональні валютні системи.

Одним із елементів міжнародних відносин є:

Міжнародні валютні відносини (МВВ) — це сукупність грошових відносин, які опосередковують рух товарів і факторів виробництва між країнами та формують самостійну міжнародну фінансову сферу.

Міжнародні валютні відносини пов'язані з функціонуванням грошей як світового інструменту, який обслуговує міжнародну торгівлю, міжнародний рух факторів виробництва тощо.

Сукупність міжнародних валютних відносин складають світову валютну систему.

Валютна система — сукупність грошово-кредитних відносин, що склалися на основі інтернаціоналізації господарського життя, розвитку світового ринку і закріплені в міжнародних договірних, і державно-правових нормах.

Базою розвитку валютної системи є міжнародний поділ праці, товарне виробництво, зовнішня торгівля країни тощо.

Для повного і всебічного поняття валютної системи потрібно розібратись з її базовими категоріями.

Валютна система являє собою сукупність двох елементів — валютного механізму і валютних відносин.

Валютні відносини — повсякденні зв'язки фізичних і юридичних осіб, банків та організацій на валютних і грошових ринках з метою здійснення міжнародних розрахунків, кредитних і валютних операцій.

В сучасних умовах міжнародна валютна система виконує важливу роль в світогосподарських зв'язках і безпосередньо впливає на темпи зростання виробництва, міжнародний обмін, формування цін, рівень заробітної плати, тобто на показники, що визначають економічний стан розвитку країн.

Для більш плідного аналізу впливу валютної системи на економічний стан, детальне вивчення цього впливу, валютну систему розглядають диференційовано. Диференціація аналізу полягає в тому, що спочатку аналізують її складові частини. Такими частинами є світова, регіональна, національна валютні системи.

Національна валютна система — це форма організації валютних відносин країни, що визначається її валютним законодавством.

Розглянемо елементи, що характеризують національну валютну систему. До них належать:

1. Національна валюта.

2. Ступінь конвертованості.

3. Паритет національної валюти.

4. Режим курсу національної валюти.

5. Міжнародна валютна ліквідність.

6. Наявність чи відсутність валютних обмежень.

7. Міжнародні кредитні засоби обігу.

8. Регламентація міжнародних розрахунків країни.

9. Режим національного валютного ринку і ринку золота.

10. Національні органи, що обслуговують і регулюють валютні відносини країни.

Світова (міжнародна) валютна система є, зазвичай, більш розгалуженою системою, на яку покладена ціла низка функцій.

Міжнародну валютну систему характеризують такі елементи:

• резервні валюти, міжнародні розрахункові одиниці;

• умови взаємного обертання валют;

• уніфікований режим валютних паритетів;

• регламентування режимів валютних курсів;

• міждержавне регулювання міжнародної валютної ліквідності;

• міжнародне регулювання валютних обмежень;

• уніфікація правил використання міжнародних кредитних засобів обігу;

• уніфікація основних форм міжнародних розрахунків;

• режим валютних ринків і ринків золота;

• міжнародні організації, що здійснюють міждержавне валютне регулювання.

Регіональна валютна система формується в межах інтеграційних угрупувань. Її формування залежить від стану і характеру зовнішньоекономічної політики цих об'єднань.

Цю систему характеризують:

1. Наявність власної міждержавної або наднаціональної валюти.

2. Механізм взаємної валютної координації.

3. Механізм валютного регулювання.

4. Банківські й валютно-фінансові установи.

5. Наявність міждержавних (наддержавних) регулюючих організацій.

Безумовно, що найбільш розгалуженою виступає світова валютна система. Розглянемо ключові поняття цієї системи.

Міжнародна ліквідність — сукупність усіх платіжних інструментів, які можуть використовуватись у міжнародних розрахунках. Її утворюють золото, вільно конвертовані валютні запаси держав, кредитні гроші (векселі, банкноти, чеки, депозити), міжнародні або композитивні (штучні) гроші (СПЗ, ЄВРО).

Режим обміну валют складають валютні курси і валютні паритети, умови конвертованості, регламентація й уніфікація форм міжнародних розрахунків.

Валютні ринки — це складний економічний механізм, який забезпечує купівлю та продаж окремих валют, формування валютних курсів.

Міжнародні валютно-фінансові організації — це організації, що здійснюють міжнародне і міждержавне регулювання валютних відносин. До їх складу входять: Міжнародний валютний фонд, Міжнародний банк реконструкції і розвитку, Європейський банк реконструкції і розвитку, і багато регіональних міждержавних валютно-грошових організацій.

Однією з базових категорій валютної системи є поняття і визначення валюти.

Валюта — це грошові знаки іноземних держав, а також регіональні грошові розрахункові одиниці.

Валюта буває національною, іноземною і міжнародною.

Національна валюта — грошові одиниці даної країни.

Іноземна валюта — грошові розрахункові одиниці, платіжний засіб, що колективно створені й використовуються країнами міжнародної спільноти або окремими регіонами.

Вага валюти у міжнародних розрахункових операціях визначається можливістю її конвертованості.

Конвертованість — це здатність вільного обміну національної грошової одиниці на грошові одиниці інших країн.

Конвертованість валюти — це перш за все ступінь довіри до валюти іншої країни. Конвертованість характеризує відкритість економіки, ліберальний напрямок зовнішньої торгівлі, вільну міграцію факторів виробництва.

Щодо характеристики конвертованості розрізняють валюти:

• вільно конвертовані;

• обмежено або частково конвертовані;

• не конвертовані.

Вільно конвертованими є валюти, де відмінені всі валютні обмеження.

Обмежена конвертованість — це відміна валютних обмежень, але не на всі валютні операції.

Не конвертованими вважаються валюти тих країн, де існують обмеження на всі валютні операції.

Залежно від місця перебування суб'єкта господарської діяльності розрізняють конвертованість внутрішню та зовнішню.

Валютний курс — це ціна грошової одиниці однієї країни, виражена у грошовій одиниці іншої країни.

Валютний курс, як правило, віддзеркалює тенденції внутрішнього економічного розвитку, а також стан і перспективи зовнішньоекономічних відносин.

Валютні курси бувають фіксовані, регульовані й плаваючі.

Іноді виникає необхідність фіксувати курс валюти на певну дату. Тож фіксування курсу національної грошової одиниці стосовно іноземних грошових одиниць називають котируванням.

Розрізняють пряме котирування і непряме.

Пряме котирування — це ціна одиниці іноземної валюти, що виражена в одиниці національної валюти (1 дол. США = 5,35 грн.).

Непряме котирування — це ціна одиниці національної валюти в одиниці іноземної валюти (1 грн. = 0,2 дол. США).

Таким чином, наведена характеристика світової валютної системи дає можливість сказати, що вона є однією із складніших за своєю будовою, водночас вона є найважливішою за своїм функціональним призначенням ланкою світогосподарських зв'язків. Удосконалення міжнародних економічних відносин, як об'єктивний процес, призводить до удосконалення валютної системи, оскільки вона значною мірою впливає на формування сучасних міжнародних економічних відносин.

Регіональна валютна система являє собою договірно-правову форму організації валютних відносин групи країн.

Елементи регіональної валютної системи:

- регіональна міжнародна розрахункова одиниця;

- спеціальний режим регулювання валютних курсів;

- загальні валютні фонди і регіональні кредитно-розрахункові установи.

Європейська валютна система (ЄВС) - форма міждержавного регулювання валютних відносин країн європейського інтеграційного комплексу, цілі утворення та стартові механізми якої наведено на рис. 16.1 та 16.2.

Етапи розвитку ЄВС:

- І етап (1947-1950 рр.) - валютні угоди між країнами Західної Європи виникли головним чином на двосторонній основі;

- ІІ етап (1950-1958 рр.) - сформувався та функціонував Європейський платіжний союз (ЄПС), який об'єднав 17 країн Західної Європи;

- ІІІ етап пов'язаний з трансформацією ЄПС у Європейський валютний союз - ЄВС (почав функціонувати з 1 січня 1959 р.): передбачав утворення спільного для країн-членів ЄС Європейського центрального банку та заміну національних валют спільною єдиною валютою - євро.

Маастрихтська угода 1992 р. визначила три етапи становлення ЄВС (табл. 16.3).

Таблиця 16.3

Етапи становлення Європейського валютного союзу (ЄВС)

Етапи	Характерні ознаки
Перший етап (1990-1998 рр.)	- повна лібералізація руху капіталів усередині ЄС; - завершення процесу формування єдиного внутрішнього ринку ЄС; - розробка заходів щодо зближення (конвергенції) ряду економічних параметрів для країн-членів
Другий етап (січень 1999 р. - червень 2002 р.)	- створення незалежної Європейської системи центральних банків на чолі з Європейським центральним банком; - установлення фіксованого курсу для валют країн-членів ЄВС між собою, а також стосовно ЕКЮ; - емісія єдиної грошової одиниці - євро; - проведення єдиної валютної політики країнами-членами ЄВС
Третій етап - сучасний	- фіксація курсів національних валют щодо євро, здійснення фінансових безготівкових операцій, як у євро, так і в національній валюті; - впровадження з 1 січня 2002 р. євро у готівковий обіг та його перетворення в єдину європейську валюту країн єврозони

Основними перевагами введення єдиної валюти є:

- зменшення операційних витрат;

- розширення і зростання ліквідності фінансових ринків;

- зменшення валютних ризиків;

- спрощення міжнародних фінансових операцій;

- вирівнювання можливостей економічного співробітництва завдяки вирівнюванню умов торгівлі;

- запровадження єдиного масштабу цін;

- зменшення курсових витрат і ризиків під час здійснення економічних операцій.

Становлення валютної системи України

Реформування валютної системи України розпочалося одночасно з формуванням національної грошової системи в умовах становлення державності України і трансформації командно-адміністративної системи в ринкову.

Реформування валютної системи України здійснюється поетапно.

I етап - (1991 р. - листопад 1994 р.) - характеризувався такими заходами:

- установлено ліцензування НБУ комерційних банків на здійснення операцій в іноземній валюті;

- дозволено НБУ купувати і продавати іноземну валюту, представляти інтереси України у відносинах з центральними банками інших країн та у міжнародних валютно-фінансових органах;

- вихід з рублевої зони (1992 р.), початок офіційного котирування українського карбованця до російського рубля з одночасною девальвацією карбованця; створення механізму міждержавних розрахунків;

- запровадження у грудні 1992 р. режиму плаваючого валютного курсу українського карбованця; початок формування валютного ринку і роботи Української міжбанківської валютної біржі

(УМВБ);

- офіційно започатковано створення державних золотовалютних резервів;

- з лютого 1993 р. проголошено курс на лібералізацію валютного ринку і запровадження дієвого механізму валютного регулювання і контролю;

- з метою приборкання інфляційних процесів із серпня 1993 р. до жовтня 1994 р. діє директивна фіксація курсу карбованця до долара США, німецької марки та російського рубля з посиленням адміністративних обмежень валютного ринку

II етап - (друга половина 1994 р. - вересень 1996 р.). Його характерні ознаки:

- повернення до ринкових методів організації валютних відносин, перехід від фіксованого до керованого плаваючого курсу, відновлення роботи Української міжбанківської валютної біржі;

- ліквідація множинності валютних курсів;

- значне скорочення валютних обмежень.

ІІІ етап (сучасний) розпочався з випуску в обіг у 1996 р. національної валюти - гривні і характеризується такими заходами і результатами:

- перехід на режим регульованого плавання валютного курсу гривні (курсоутворення обмежувалось до 2000 р. валютним коридором);

- певна децентралізація валютного ринку, припинення операцій на УМВБ та інших валютних біржах;

- подальша лібералізація доступу до валютного ринку юридичних і фізичних осіб-резидентів до рівня, адекватного вільній конвертованості національної валюти за поточними операціями;

- приєднання України (травень 1997 р.) до ст. VIII Статуту МВФ, що означало офіційне визнання вільної конвертованості гривні за поточними операціями;

- проведення більш гнучкої курсової політики в умовах стрімкого падіння курсу долара на світових фінансових ринках (2008 р.);

- реструктуризація золотовалютних резервів шляхом зменшення питомої ваги доларових резервів.

Основні терміни та поняття

Стандарт біметалевий, паритет золотий, валютна система, стандарт золотозлитковий, монетарне золото, стандарт золотовалютний, європейська валютна система (ЄВС), стандарт золотомонетний, стандарт паперово-грошовий, регіональна валютна система, паритет монетарний, стандарт золотий, світова (міжнародна) валютна система, стандарт грошовий, національна валютна система.

 

5. Вимірювання грошової маси: склад та співвідношення грошових агрегатів в Україні.

Нормальне функціонування грошей у структурі грошового обігу забезпечується певною кількістю грошей. Розмір цієї величини є важливою характеристикою стану грошового обігу і ринкової кон'юнктури в країні, а безпосередньо зміни кількості грошей в обігу впливають на інтенсивність обігу грошей, формування платоспроможного попиту.

Грошова маса – це сукупність готівкових і безготівкових купівельних та платіжних засобів, що забезпечують обіг товарів і послуг у народному господарстві.

У зарубіжній літературі до 30-х pp. XX ст. панувало уявлення про грошову масу як сукупність залишків металевих грошей і розмінних банкнот у розпорядженні суб'єктів обігу. Всі інші грошові інструменти – нерозмінні банкноти, депозитні вклади тощо – виокремлювалися у поняття "засобів обігу" і не включалися в загальну масу грошей. Ситуація принципово змінилася після скасування золотомонетного стандарту.

Саме життя теж довело (на Заході раніше, а в СРСР пізніше) необхідність включати до грошової маси не тільки всі готівкові знаки, а й депозитні гроші – спочатку короткострокового характеру, а згодом і довгострокового. Більше того, окремі сучасні економісти та центральні банки до грошової маси відносять будь-які активи, яким властива певна ліквідність (облігації державних позик, векселі, страхові поліси тощо).

Структура грошової маси наведена на рис. 2.16^*44.

*44: { Демківський А.В. Гроші та кредит: навч. посіб. / А.В. Демківський. – К.: Дакор, 2005. – 528 с.; ЩетинінА.І. Гроші та кредит: підручник / А.І. Щетинін. – 2-ге вид., переробл. та доповн. – К.: Центр навч. л-ри, 2006. – 432 с.}

Рис. 2.16. Структура грошової маси

Грошова маса створюється Національним банком України (НБУ). Процес створення має дві стадії (табл. 2.6^*45).

*45: { Демківський А.В. Гроші та кредит: навч. посіб. / А.В. Демківський. – К.: Дакор, 2005. – 528 с.}

Таблиця 2.6. Стадії створення грошової маси

Грошова маса – це сукупність залишків грошей у всіх формах, які є в розпорядженні суб'єктів грошового обігу в певний момент
І стадія	II стадія
Національний банк збільшує свої активи шляхом надання кредитів урядові, комерційним банкам, закордонним країнам, окремим підприємствам і за рахунок зростання золотовалютних резервів	Здійснюється за допомогою емісії. Національний банк збільшує активи, одночасно збільшуючи свої пасиви, тобто створює грошову базу, що складається з готівки, яка перебуває в обігу обов'язкових і необов'язкових резервів комерційних банків

Складність структурнзації маси грошей за ступенем ліквідності дає змогу визначити різні за складом і обсягом показники, що називаються грошовими агрегатами.

Грошовий агрегат – це показник обсягу і структури грошової маси.

Кількість агрегатів, які використовуються в статистичній практиці окремих країн, не однакова, що пояснюється істотними відмінностями в елементному складі грошової маси, у спектрах активів, які розглядаються в національній практиці як гроші, у завданнях використання грошової маси в регулятивних цілях. Так, у США застосовуються чотири агрегати для визначення маси грошей, в Англії – п'ять, у Німеччині – три.

У статистичній практиці України визначаються і використовуються для цілей аналізу і регулювання чотири грошові агрегати: М₀, М₁, М₂, М₃. Визначення грошової маси в Україні за агрегатним методом розпочалося в 1993 р. НБУ для обчислення сукупної грошової маси застосовує агрегати, що наведені у дод. Б (табл. Б1).

Агрегат М₀ включає готівку в обігу (банкноти, казначейські квитки, монети). Готівка в касах банків сюди не входить. Це найліквідніша частина грошової маси, але її вага в розвинутих країнах з ринковою економікою становить 5–7 %. В Україні частка готівкових грошей вже сягнула понад 50 %, тому цей агрегат дуже важливий для статистичного аналізу і заходів регулювання грошової маси. Водночас висока частка готівки свідчить про недостатній розвиток безготівкових розрахунків.

Агрегат М₁ складається з агрегату М₀ і коштів на поточних рахунках банків, які можуть бути негайно використані їх власниками для здійснення платежів у безготівковій формі без попередження банків, тобто запаси коштів на поточних рахунках та ощадних рахунках до запитання.

Агрегат М₂ містить агрегат M₁, термінові й ощадні депозити в комерційних банках, а також короткострокові державні цінні папери. Державні цінні папери не функціонують як засіб обігу, однак можуть перетворитися на чекові гроші або готівкові рахунки.

Агрегат М₃ включає агрегат М₂ та довгострокові приватні депозитні й ощадні сертифікати в спеціалізованих кредитних установах, а також цінні папери, що обертаються на грошовому ринку. Частка цього агрегату є незначною.

Між агрегатами має зберігатися рівновага, інакше відбувається порушення грошового обігу. Практика показує, що рівновага настає за умови, коли М₂ > М₁. Вона зміцнюється, якщо М₂ + М₃ > М₁.

На грошову масу впливають два фактори: 1) кількість грошей; 2) швидкість їх обігу (рис. 2.17).

Показник "грошова маса" треба відрізняти від показника грошова база, оскільки останній не є ще одним агрегатом грошової маси. Це якісно інший показник, що характеризує масу грошей з боку вияву її на балансі центрального банку, тому його інколи називають ще "грошима центрального банку", який їх безпосередньо контролює і регулює, впливаючи в результаті і на загальну масу грошей.

Рис. 2.17. Фактори, які впливають на грошову масу

Грошова база включає запаси всієї готівки, яка перебуває в обігу поза банківською системою та в касах банків, а також суму резервів комерційних банків на їх кореспондентських рахунках у центральному банку.

Величину грошової бази можна визначити за формулою^*46

*46: { Гроші та кредит: підручник / М.І. Савлук, A.M. Мороз, М.Ф. Пуховкіна та ін.; за заг. ред. М.І. Савлука. – К.: КНЕУ, 2001. – 604 с.}

, (2.1)

де – величина грошової бази;

– сума готівки, випущеної центральним банком і не поверненої в його фонди;

– сума грошових коштів (резервів), які перебувають на кореспондентських рахунках банків у центральному банку.

Співвідношення між грошовою масою і грошовою базою називається грошово-кредитним мультиплікатором.

Грошовий мультиплікатор – це процес, що характеризує структурні зміни грошової маси, створення нових банківських депозитів за кредитування банками клієнтури на основі додаткових або вільних резервів, що надійшли до банку ззовні.

Грошово-кредитний мультиплікатор – це коефіцієнт збільшення (зменшення) надлишкових резервів банківської системи, який утворюється внаслідок процесу створення нових банківських депозитів (безготівкових грошей) у процесі кредитування клієнтів банками на основі додаткових (вільних) резервів, що надійшли до банку ззовні.

Коефіцієнт взаємозв'язку між збільшенням (скороченням) надлишкових резервів банківської системи і сумою нових кредитних грошей, яку вона може створити, ґрунтується на такому принципі: втрачені кредитні ресурси одним комерційним банком внаслідок надання кредитів своїм клієнтам стають надбанням іншого і використовуються ним уже як власні кошти для надання у безготівковій формі своїм клієнтам тощо. Тобто кожна грошова одиниця, яка випускається одним комерційним банком, створює кредитні резерви іншим банкам: другому, третьому і т. д.

Рівень грошово-кредитного мультиплікатора залежить від норми обов'язкового резервування:

, (2.2)

де – грошово-кредитний мультиплікатор;

– норма обов'язкового резервування.

Приріст грошової маси може бути виражений формулою

, (2.3)

де – приріст грошової маси;

– початковий приріст резервів.

Але фактичний коефіцієнт може суттєво відхилятися від розрахунків, оскільки на процес мультиплікації впливають й інші показники.

Грошово-кредитний мультиплікатор може "спрацювати" не тільки за додаткового введення грошей у банківський обіг центральним банком через кредитну емісію. Такий самий ефект буде досягнутий, якщо резерви одного з банків зростуть завдяки надходженню готівки за рахунок клієнта або якщо певний банк збільшить свої резерви шляхом продажу частини активів на міжбанківському ринку, в тому числі й НБУ.

Фактично рівень мультиплікатора, який склався на певний час, визначається як співвідношення загальної маси грошей в обігу і суми грошової бази за формулою^*47

*47: { Гроші та кредит: підручник / М.І. Савлук, A.M. Мороз, М.Ф. Пуховкіна та ін.; за заг. ред. М.І. Савлука. – К.: КНЕУ, 2001. – 604 с.}

, (2.4)

де – показник фактичного рівня мультиплікатора;

– маса готівки в обігу поза банками;

– маса грошей у депозитах комерційних банків;

– сума резервів комерційного банку.

Процес грошово-кредитної мультиплікації відіграє важливу роль у забезпеченні пропозиції грошей відповідно до потреб економічного обігу^*48. Таке регулювання пов'язане зі зміною норми обов'язкового резервування.

*48: { Національний банк і грошово-кредитна політика: підручник / за ред. A.M. Мороза, М.Ф. Пуховкіної. – К.: КНЕУ, 1999. – 368 с.}

Додатковий (вільний) резерв – це сукупність коштів комерційного банку, які є у розпорядженні в цей момент і можуть бути використані ним для активних операцій. Цей резерв має таку формулу:

, (2.5)

де – додатковий, або вільний, резерв;

– капітал банку;

– залучені банком кошти, депозити;

– сальдо заборгованості банку за міжбанківським кредитом, включаючи і кредити НБУ;

– відрахування д