Вплив структури фінансування на ринкову вартість фірми

Капітал підприємства — сукупність власних коштів та довгострокових зобов’язань. Фінансовий капітал представляє собою сукупність джерел фінансових ресурсів, що забезпечують політику довгострокового (стратегічного) функціонування підприємства.

Оптимальна структура капіталу — це ідеальне співвідношення боргу та акціонерного капіталу, яка максимізує вартість компанії та мінімізує загальну вартість капіталу.

Теореми Модільяні-Міллера

Суть теорії M&M: вартість компанії залежить від загального руху грошових коштів компанії. Структура капіталу компанії тільки поділяє цей загальний рух на частини, проте не змінює цілого.

І. Випадок без урахування податків

Перша теорема М&М:

1. Структура капіталу компанії не впливає на вартість компанії. На ринкову вартість акції впливає прибуток та ризик в однаковії мірі.

2.Середньозважена вартість капіталу компанії (WACC) не змінюється від різного співвідношення боргу та акціонерного капіталу, що використовуються як джерела фінансування.

ММ2, податки є. То структура капіталу впливає на ринкову вартість фірми. Так як виникає ефект податкової економії, що при збільшені запозичення, зменшує податки фірми, а отже і збільшує вартість фірми.

Компромісні теорії: Чим більше боргів, тим більша ймовірність не повернути ці борги, виникає ефект апортомістичної поведінки. Коли дуже багато кредитів, збільшується ймовірність зменшення продуктивності праці, отже виникає багато негативних чинників, як внутр так і зовн, які можуть вплинути на діяльність фірми.

Сигнальна теорія: краще за все, коли фірма використовує нерозподілений прибуток, коли він закінчується, то можна використовувати комерційні кредити, а вже в останню чергу-емісія акції. Проте перед емісією акції необхідно провести маркетингову діяльність. Представники даної теорії вважають, що емісія акції може погіршити репутацію фірми, а кредити навпаки свідчать про позитивні тенденції в фірмі, адже якщо фірмі надано кредит, то банк перевірив всі показники і довіряє їй, а отже на фірмі все добре.

Оптимальна структура капіталу

Статична теорія структури капіталу: компанія повинна брати позики доти, доки податкові пільги від додаткової суми боргу не стануть рівними витратам, що пов’язані зі зростанням ймовірності фінансового виснаження. Компанія фіксована стосовно своїх активів і операцій і може тільки розглядати можливість зміни співвідношення боргу та акціонерного капіталу.

Структура капіталу, що максимізує вартість компанії, одночасно мінімізує вартість капіталу.

 

 

19. Спліт акцій і плани реінвестування дивідендів

Спліт — операція, що збільшує кількість акцій, які перебуває у володінні інвесторів корпорації, що полягає у пропорційній замі­ні старих акцій на нові, які мають меншу номінальну вартість. Рідше зустрічається такий фінансовий маневр як зворотній спліт. У випадку зворотнього спліта один до трьох кожен інвестор замінює три старих акції на одну нову. Номінал в процесі потроюється. По відношенню до дивідендів в формі акцій і подріблення акцій, може бути досягнений такий порядок речей, коли зворотній спліт нічого важливого не змінить в ситуації компанії.

Більшість корпорацій надають допомогу своїм акціонерам в розробці індивідуальних дивідендних політик, пропонуючи акціонерам плани по автоматичному реінвестуванню дивідендів. Як видно з назви, шляхом прийняття подібних планів акціонери мають можливість автоматичного реінвестування власних дивідендів в формі перетворення в акції. В деяких випадках вони отримують знижку при купівлі акцій, від чого план стає особливо цікавим.

Викуп акцій компанією - розглядається як одна з форм реінвестування дивідендів, у співвідношенні з якої на суму дивідендного фонду компанія скуповує на фондовому ринку частину вільно оборотних акцій. Це дозволяє автоматично збільшувати розмір прибутку на одну акцію, що залишилася, і підвищувати коефіцієнт дивідендних виплат у майбутньому періоді. Така форма використання дивідендів вимагає згоди акціонерів.

 

 

Модифікована внутрішня ставка доходу (MIRR) як метод оцінки інвестиційного проекту

Модифікована внутрішня норма дохідності — це ставка доходу, за якою кінцева вартість чистих грошових потоків проекту дорівнює поточній вартості інвестиційних витрат.
Проект буде вважатися прийнятним, якщо модифікована внутрішня норма дохідності (MIRR) перевищує необхідну.

Є також інший підхід до визначення MIRR, який полягає в тому, що від'ємні чисті грошові потоки, які мають місце після додатних, не компаундують, а дисконтують та розглядають як витрати (тобто всі від'ємні чисті грошові потоки розглядаються як інвестиції).
Отже, MIRR має лише одну проблему, пов'язану з питанням, куди відносити від'ємні грошові потоки, що з'явилися після деяких додатних потоків. Ці нові від'ємні потоки нестандартних проектів можна відносити на збільшення витрат (тобто характеризувати їх як інвестиційні витрати), або зменшення вигід проекту. Проектні експертизи останніх років, що здійснюються провідними фінансовими організаціями Заходу, використовують MIRR, не регламентуючи способи віднесення нових від'ємних потоків для нестандартних проектів, залишаючи це на розсуд експерта.

MIRR припускає, що грошові потоки від усіх проектів реінвестуються за ставкою, що дорівнює вартості капіталу, тоді як при застосуванні методу IRR ставка реінвестування дорівнює IRR. Оскільки припущення, що реінвестування має здійснюватись під WACC, більш правильне, MIRR є кращим індикатором дійсної прибутковості проекту. MIRR також вирішує проблему мультиплікації IRR.

 

 

Ризики інвестиційного проекту та їх вплив на ризик фірми

Основні ризики: - одиничні (визначаються для кожного проекту окремо), - корпоративні (визначається для кожного проекту як складової портфелю інвестиційних проектів), - ринкові (вивчаються для диверсифікації капіталу).

Одиничні ризики виникають у зв‘язку зі специфікою фінансування окремих проектів незалежно від інших. Вони залежать від: - внутрішніх особливостей; - організації виробництва; - специфіки галузі; - рівня менеджменту на підприємстві та ін.

Корпоративні ризики пов‘язані з можливістю банкрутства, злиття або реорганізації підприємства. Їх сукупний вплив на інвестиційний портфель = середньоквадратичне відхилення портфелю інвестицій до і після впровадження проектів(3-4%).

Ринковий ризик притаманний всім учасникам ринку і визначається для сукупності ринкових фондових цінностей (в середньому=15%).

Ринкові ризики розділяються на:

кредитний (діловий ризик) – пов’язаний з тим, що емітент, який випустив боргові цінні папери, опиниться в скрутному фінансовому становищі. Погіршення фінансового стану емітента ставить під сумнів його спроможність погасити борговий цінний папір у повному обсязі та в установлені строки і сплатити нараховані проценти, а також спроможність повернути власникові пайового цінного паперу частину капіталу та належну цьому інвесторові частку нерозподіленого прибутку або виконати інші зобов’язання за цим папером;

інфляційний ризик – ризик того, що при високій інфляції доходи інвесторів не можуть перекривати швидке знецінення вкладених інвестиційних коштів.

процентний ризик – це ризик втрат, що можуть мати інвестори чи емітенти у зв’язку із зниженням процентних ставок на ринку. Зниження ринкової вартості цінних паперів унаслідок зміни ринкової норми дохідності поточних та можливих інвестиційних вкладів;

відкличний ризик виникає для інвестора тоді, коли емітент відкликає свої відкличні папери раніше, аніж інвестор отримує від них очікуваний дохід;

ризик ліквідності – ризик, пов’язаний із можливістю втрат при реалізації цінних паперів у зв’язку зі зниженням їх привабливості й можливості швидкої реалізації.