Суть та організація грошового обігу. Закон грошового обігу

Грошовий обіг має внутрішній зв'язок з грошовим оборотом, є його складовим елементом. Як зазначалося, оборот грошей відбувається по колу і передбачає повернення їх до вихідного пункту. Грошовий обіг відрізняється тим, що він здійснюється з постійним віддаленням грошей від пункту, з якого вони почали свій рух.

Якщо грошовий оборот здійснюють гроші як капітал при обслуговуванні самозростання вартості у процесі відтворення, то грошовий обіг–церух грошей як грошей, коли вони обслуговують просто переміщення вартості між суб'єктами економічних відносин.

Грошовий обіг опосередковує реалізацію товарів і послуг у процесі суспільного відтворення.

У цьому визначенні вирішальне значення надається не формі грошей, а тим економічним процесам, що обумовили їхній рух, – обміну товарів та послуг. Грошовий обіг чітко пов'язується з визначеною фазою суспільного відтворення – обміном, де відбувається двуєдиний процес обігу товарів і грошей.

Став капіталом, гроші не перестають виконувати й свої власні функції, тобто залишаються грошима.

На першій (Г-Т) та останньої стадіях (Т¹- Г¹) руху вони виконують функцію засобу обігу. При цьому вони здійснюють зовсім інший рух, чим гроші як капітал. На першій стадії гроші (Г) зовсім виходять з індивідуального кругообігу капіталу, переходять у розпорядження інших суб'єктів ринку й поступово віддаляються від вихідного пункту.

 

Г¹ – це неповернуті на вихідне місце гроші, а вже інші гроші, що надійшли даному підприємству від інших суб'єктів ринку.

Такий рух грошей як грошей, у відмінності від руху їх як капіталу, й називається грошовим обігом.

Гроші тут виконують функції засобу обігу чи засобу платежу (залежно від способу оплати за товари чи послуги).

Грошовий обіг теж є процесом безперервним. Раз потрапивши в сферу обігу, гроші, як знаки вартості, по суті назавжди залишаються там. Забезпечивши реалізацію товарів, вони по суті «виштовхують» їх зі сфери обігу, а самі продовжують рух, переходячи в розпорядження іншого суб'єкта ринку.

Гроші, що здійснюють обіг, також виступають у двох формах – готівковій і безготівковій. Одні й ті ж гроші у процесі обігу послідовно переходять з однієї форми в іншу. Так, підприємство реалізує свою продукцію і одержує виручку у безготівковій формі. Проте на оплату праці підприємству потрібна готівка, яку видасть банк, зменшивши на цю суму безготівкові кошти на його рахунку. Свою заробітну плату працівники підприємств значною мірою витрачають на купівлю товарів та послуг, ці гроші надходять до кас торговельних організацій, а звідти – в каси банків, де зараховуються на рахунки підприємств й набувають безготівкової форми.

Готівка, видана певним банком даному підприємству (наприклад, промисловому), найчастіше повертається до іншого банку й іншим підприємствам (наприклад, торговельним). Відбувається поступовий перехід грошей від одного учасника ринку до іншого.

За обсягом готівкові гроші значно поступаються грошовим засобам, що знаходяться на рахунках (у розвинених країнах банкноти і розмінна монета у сучасних умовах складають приблизно 10% усіх грошових засобів, в Україні – 30%).

Грошовий обіг знаходиться у складному взаємозв'язку з товарним обігом. Базовим в цьому зв'язку є товарний обіг. Історично гроші виникли заради здійснення обміну товарів і тоді розпочався їхній обіг. Тому кількісні характеристики грошового обігу обумовлені насамперед факторами, пов'язаними з виробництвом й обміном товарів. Це стосується маси грошей, швидкості їхнього обертання, а також стійкості грошової одиниці.

Проте грошовий обіг не є простим повторенням обігу товарів. Вони відрізняються насамперед схемою руху – кожний товар після реалізації випадає зі сфери обігу, а гроші, що забезпечили його реалізацію, залишаються в обігу і продовжують свій рух.

Неоднаковими є також маси товарів і грошей, що знаходяться у обігу в кожний даний момент, оскільки будь-яка грошова одиниця, постійно залишаючись в обігу, може обслуговувати протягом певного часу реалізацію багатьох товарів, то в обігу може бути значно менша маса грошей, ніж маса товарів. Відмінність також виявляється в тім, що багато грошей можуть призупинити свій рух і вийти з обігу при виконанні функції засобу нагромадження вартості. Товари ж не можуть не брати участь а обігу, не існувати поза ним, інакше вони утратять свою споживчу вартість і не виявлять себе як товари взагалі. Усе це визначає відносну самостійність грошового обігу, підпорядкованість його своїм специфічним законам.

Існують визначені закони руху грошей, знання яких необхідно для забезпечення рівноваги грошової системи.

Закон грошового обігу – економічний закон, відповідно до якого, кожний конкретний момент в обігу може перебува­ти лише певна, об'єктивно обумовлена сума грошей, яка зале­жить від внутрішніх і зовнішніх чинників.

Г_ф = Г_н

де Г_ф – фактична маса грошей в обігу;

Г_н – об'єктивно необхідна для обігу маса грошей.

Якщо Г_ф > Г_н – значить в обігу з'явилися зайві гроші, і навпаки, якщо Г_ф < Г_н – це свідчить про нестачу грошей.

Суть закону грошового обігу полягає в тому, що кількість грошей необхідних в обігу визначається кількістю товарів, що обертаються на ринку, при даному рівні цін та середньою швидкістю обігу грошей.

Найвиразніше цю залежність визначено у відомій формулі обміну І. Фішера:

,

де М – маса грошей в обігу;

V – швидкість їх обігу;

Р – середній рівень товарних цін;

Q – маса товарів в обігу, або фізичний обсяг ВНП.

Ліва частина рівняння показує на яку суму грошей може бути реалізовано товарів при даній швидкості обігу грошей. Права частина рівняння являє собою добуток суми цін й кількості товарів.

Важливо, щоб ліва й права частини знаходилися у рівновазі, тобто у державі повинний дотримуватися принцип доцільності та рідкості грошей, щоб не відбулося збою у грошовій системі. Тому що, якщо ліва частина рівняння буде зростатиме, а права – залишатися на місці, то в країні почнуть наростати інфляційні процеси. Якщо ж відбудеться зростання правої частини рівняння при незбільшенні лівої, то країна зіштовхнеться з іншим дуже неприємним явищем – рідкістю грошей, тобто товари в обігу є, а купити їх нема за що.

Звідси можна визначити, що кількість грошей, у середньому необхідних для обігу протягом певного часу (Г_н або М), прямо пропорційна масі товарів і рівню їх цін та обернено пропорційна середній швидкості обігу грошової одиниці:

;

Використання різних показників грошової маси дозволяє диференційовано підійти до аналізу стану грошового обігу.

Зміна об'єму грошової маси може бути результатом як зміни маси грошей в обігу, так і прискорення їхнього оборо­ту.

Тому особливої уваги заслуговує фактор швидкості обігу грошей, яка представляє собою частоту переходу грошей від одного суб'єкту грошових відносин до іншого при обслуговуванні економічних операцій.

Цей показник характеризує інтенсивність руху грошей при функціонуванні їх як засобів обігу і платежу:

 

.

Прихильники кількісної теорії грошей приділяють швидкості обігу грошей пильну увагу. Зміна швидкості обігу грошей (V) впливає на їх масу (М) в обігу обернено пропорційно – при її збільшенні маса грошей в обігу відносно зменшується, і навпаки.

Прискорення обігу грошей компенсує їх масу, що має позитивне значення в умовах збільшення обсягів товарообороту, коли зростаюча потреба в грошах задовольнятиметься без додаткового їх випуску.

Проте за умови розбалансованості економіки, коли грошовий попит випереджає товарну пропозицію, прискорення грошового обігу виступає додатковим інфляційним фактором.

Статистично цей показник може бути виражений:

а) числом оборотів (п) однойменної грошової одиниці за певний час:

 

,

де ВНП – валовий національний продукт, або РQ;

М – грошова маса, що знаходиться в обігу.

б) тривалістю одного обороту (t) грошової маси:

 

У розрахунку може використовуватися усереднена кількість днів у році, або календарна їх кількість – 365 днів.

Цей показник важко піддається кількісній оцінці, тому для його роз­рахунку використовуються непрямі дані.

У промислово розвинених країнах, в основному, обчислю­ються два показники швидкості зростання обігу грошей;

• показник швидкості обігу в кругообігу доходів – відно­шення валового національного продукту (ВНП) або національного доходу до грошової маси, а саме до агрегату М₁ або М₂; цей показник розкриває взаємо­зв'язок між грошовим обігом і процесами економічного розвитку;

• показник оборотності грошей у платіжному обігу – від­ношення суми переведених коштів за банківськими поточними рахунками до середнього розміру грошової маси.

Зміна швидкості обертання грошей і, відповідно, обсягу грошової маси залежить від багатьох факторів, як загально­економічних (циклічного розвитку економіки, темпів економі­чного росту, руху цін), так і суто монетарних (структури платіж­ного обороту, розвитку кредитних операцій і взаємних розра­хунків, рівня процентних ставок на грошовому ринку і т. ін.).

Прискоренню обігу грошей сприяють заміна металевих грошей кредитними, розвиток системи взаємних розрахун­ків, впровадження ЕОМ у банківську справу, застосування електронних засобів грошових розрахунків. У разі знецінення грошей споживачі збільшують покупки товарів для того, щоб захистити себе від падіння купівельної спроможності грошей, що прискорює грошовий обіг.

Чинники, які впливають на швидкість обігу грошей:

- зміна грошової маси в обігу;

- рівень цін (чим вищі ціни, тим вища швид­кість обігу грошей);

- кількість товарів (якщо вона зростає, то швидкість обігу грошей також зростає);

- рівень відсоткової ставки (чим вище ставка відсотка, тим вищою повинна бути швидкість обігу грошей);

- загальноекономічні фактори (циклічність вироб­ництва, темпи його зростання або спадання, ефектив­ність виробництва);

- монетарні фактори (структура платіжного обігу, спів­відношення готівкових і безготівкових грошей);

- група інших чинників (частота виплати заробітної плати).

За інших рівних умов прискорення швидкості обігу грошей рівнозначно збільшенню грошової маси і є одним із факторів інфляції.

Проте не всі товари, які реалізуються, оплачуються негайно. Частина їх продається в кредит, і для їх реалізації гроші в даний момент не потрібні, що зменшує величину Г_н.

Разом з тим в обігу гроші обслуговують не тільки реалізацію товарів чи послуг, виконуючи функцію купівельного засобу, а й забезпечують погашення різних строкових боргових зобов'язань, передусім щодо купівлі товарів у кредит, виконуючи функцію платіжного засобу. Для цього в обігу необхідна додаткова маса грошей понад ту, яка обслуговує реалізацію товарів і послуг.

Однак не всі боргові зобов'язання погашаються реальними грошима. Якщо вони мають зустрічний характер, то можуть взаємно зарахуватися без участі реальних грошей.

Якщо врахувати всі ці додаткові фактори, що діють на грошову масу, то величину Г_н можна виразити так:

 

,

де ΣЦ_Т – сума товарів і послуг, що реалізовані;

ΣК – сума продажу товарів і послуг у кредит;

ΣП – загальна сума платежів, строк оплати яких наступив;

ΣВП – сума платежів, які погашаються шляхом взаємного зарахування боргів.

Але слід зазначити, що цей закон працює тільки, якщо економіка країни не знаходиться у кризовому стані. В противному ж випадку при нарощуванні інфляції продаж товарів і послуг у кредит припиняється, тоді у формулі показник ΣК буде відсутній, також зникає наступний показник ΣП – загальна сума платежів, строк оплати яких наступив. Крім того, платежі, які погашаються шляхом взаємного зарахування боргів теж зникають, оскільки підприємства переходять до бартерної форми розрахунків, або застосовують 100%-ну передплату за товари, що постачаються. І тоді формула приймає вигляд, який нам знайомий за загальним рівнянням І. Фішера:

 

.

 

В умовах золотого стандарту вирівнювання Г_ф і Г_н забезпечується автоматично. З відміною золотого стандарту автоматичний механізм вирівнювання Г_ф і Г_н зазнає суттєвих деформацій.

Якщо сферу обігу обслуговують паперові гроші, то порушення закону (Г_ф > Г_н) стає хронічним, оскільки держава випускає їх у відповідності зі своїми потребами, а не з потребами обігу, які зазначають величину Г_н. Поступове знецінення грошових знаків, розладнання їх обігу набувають постійного характеру і виступають зовнішнім проявом порушення закону грошового обігу.

При обслуговуванні обігу кредитними грошима розширюються можливості для вирівнювання Г_ф і Г_н при збереженні сталості грошей. Вони зумовлені тим, що механізм емісії цих грошей містить у собі передумову повернення їх з обігу при погашення позичок.

Розширенням кредитування можна збільшити Г_ф до рівня Г_н, оскільки обсяг наданих позичок певний час буде перевищувати обсяг погашених. Обмеженням кредитування розмір Г_ф зменшується до необхідного рівня, оскільки випереджаюче погашення позичок виключить частину грошей з обігу. Тут діє певний автоматизм пристосування грошової маси до потреб обігу, проте він базується на економічно обґрунтований кредитній політиці.

Отже, специфікою дії закону Г_н в умовах обігу кредитних грошей є те, що вже при випуску таких грошей створюються передумови для вилучення їх з обігу і підтримання грошової маси в обігу на об'єктивно необхідному рівні.