Проведення спеціальних стабілізаційних, заходів з метою стримування інфляції чи подолання її наслідків.

Нерідко окремі грошові реформи мають ознаки всіх трьох типів. Чим би не викликалася необхідність проведення грошової реформи, най­головнішою її метою завжди є стабілізація грошового обігу.

Світовий досвід грошових реформ знає чотири методи стабілізації валют:

1) нуліфікація;

2) деномінація;

3) девальвація;

4) ревальвація (реставрація).

Нуліфікація – це оголошення державою знецінених паперових грошових знаків недійсними.

Проводиться вона за умови надзвичайно великого падіння купівельної спроможності грошей, коли стає недоцільним будь-який обмін їх на нові гроші. В чистому вигляді у світовій історії провадилася один раз – після революції у ХVІІІ ст. у Франції.

Але частіше за все введення нової валюти пов’язано з деномінацією грошових знаків.

Деномінація – це обмін усіх старих знаків на нові у пев­ній пропорції з одночасним перерахуванням у цій пропорції всіх грошових по­казників: цін, тарифів, заробітної плати, балансової вартості основних фондів тощо.

Цей метод ще називають «методом закреслювання нулів», тому що відбувається збільшення масштабу цін.

У Німеччині після Першої світової війни внаслідок гіперінфляції (зростання грошової маси становило 496 квінтільонів разів) нова рейхсмарка 1923 р. випуску обмінювалась у співвідношенні 1: 1 трильйону старих рейхсмарок. Це самий високий обмінний курс за всю історію людства.

У Радянській Росії після громадянської війни у 1924 р. деномінація становила 1: 1 млн старих грошових знаків.

В Україні у вересні 1996 р. деномінація склала 1: 100 тис., тобто 100 000 купоно-карбованців = 1 гривні.

Девальвація – це офіційне зниження державою металевого змісту та валютного курсу (або тільки валютного курсу) національних грошей щодо іноземних валют або міжнарод­них розрахункових одиниць.

Поки держави фіксували золотий зміст своїх валют, вона означала одночасне зниження його та курсу валюти приблизно однаковою мірою. Після відміни золотих паритетів девальвація зводиться тільки до зниження офіційного валютного курсу.

Скасування розміну банкнот на золото значно змінило зміст і ме­ханізм девальвації валюти. Девальвації стали рідше провадитися в межах гро­шових реформ з метою стабілізації внутрішнього грошового обігу, а використовуються передусім як метод валютної політики для регулювання зовнішньоекономічних відносин: посилення демпінгу, підвищення конкурентоспроможності, врегулювання платіжного балансу тощо.

З введенням режиму плаваючих курсів валют зміст девальвації ще розширився, і цим терміном стали називати тривале зниження ринкового курсу валют.

Ревальвація (реставрація) – це офіційне підвищення державою золотого змісту та валютного курсу або тільки валютного курсу національної валюти країни.

У першому варіанті ревальвації валют проводилися в епоху вільного обміну банкнот на метал, коли фальшиві або ушкоджені монети вилучалися з обігу, а їх місце займали нові відкарбовані монети. Цей процес отримав ще назву реставрації, тому що грошова маса приводилася у відповідність до старих параметрів – реставрувалася.

Грошові реформи на основі ревальвації проводилися рідко, оскільки вони можливі при незначному знеціненні грошей та швидкому розвитку економіки і відповідній стабільності ринку (грошові реформи у 1821 р., 1924–1928 рр. в Англії, у США – у 1879 р.).

Після відміни обміну банкнот на золото механізм ревальвації значно змінився. Він став торкатися тільки співвідношення національної валюти з іноземними, не впливаючи на її вартість всередині країни.

З відміною Бреттон-Вудської системи і введенням режиму плаваючих валютних курсів останні стали автоматично вирівнюватися за паритетом купівельної спроможності валют. Тому відпала необхідність у проведенні грошових реформ на основі ревальвації валюти як офіційному державному заході.

З переходом до систем обігу нерозмінних знаків чіткі грані між альтернативними методами стабілізації валют дещо стерлись і шляхи проведення ре­форм уніфікувалися.

За часовим виміром здійснення обмінних операцій теорія й практи­ка розмежовують одномоментні грошові реформи та грошові реформи паралельного типу. Перші назива­ють ще «шоковими» реформами.

Одномоментна грошова реформа — введення нових грошей в обіг; здійснюється за короткий строк (5-17 днів), протягом якого тех­нічно можливо обміняти старі гроші на нові.

Названі вище реформи конфіскаційного типу пе­редбачали здійснення обмінних операцій протягом всього декількох днів. Це були одномоментні реформи, або реформи «шокового» типу.

Реформи паралельного, або, як їх ще називають, консервативного типу є надзвичайно склад­ною за технікою реалізації процедурою. У цьому випадку нова грошова одиниця, розширюючи сферу свого функціо­нального застосування, витісняє старі гроші поступово. В ре­зультаті протягом певного часу, коли в обігу знаходяться дві грошові одиниці стара й нова, відбувається відповідна сег­ментація сфери грошового обігу.

Для успішного проведення будь-якої грошової реформи в країні необхідно провести цілий комплекс підготовчих заходів. Зокрема, повинні бути:

- накопичений достатній золото-валютний резерв;

- накопичена певна товарна маса,

- знижений бюджетний дефіцит,

- встановлені ліміти темпів приросту грошової маси в обігу.

Грошова реформа повинна обов’язково доповнюватися системою практичних заходів, які б гарантували її повномірний характер. Ключовими серед них мають бути:

- дії з нормалізації товарно-грошових відносин, і, в пер­шу чергу, рішуче обмеження бартеру як зони економі­чних зловживань;

- удосконалення управління валютною та емісійною по­літикою з тим, щоб стабільність грошової одиниці під­тримувалась на відповідному рівні;

- скорочення поширеної практики використання різного роду квазіплатіжних фінансових інструментів;

- недопущення безконтрольності з боку держави за від­пливом капіталу та грошової маси в тіньову економіку і за кордон;

- запровадження чіткого контролю за джерелами фор­мування, умовами розміщення та напрямками викори­стання валютних резервів держави.

 

Грошова реформа в Україні

7 листопада 1992 р. Президент України підписав Указ «Про реформу грошової системи України», за яким з 12.11.1992 р. купоно-карбованець було впроваджено й до сфери безготівкового обігу. Функції радянського карбованця в грошовому обігу на території України припинилися.

Із введенням у безготівковий обіг, український купоно-карбованець отримав статус тимчасової національної валюти. Він став єдиним на території республіки офіційним засобом платежу. Так завер­шився в Україні перший етап грошової реформи.

Політика фінансово-грошової стабілізації, розпочата у жовтні 1994 р., створила необхідні передумови для про­ведення другого етапу грошової реформи. Її відкритий та безконфіскаційний характер забезпечив зростання довіри не тільки до національної грошової одиниці, а й до усієї систе­ми органів державної влади України.

Посилення у 1995 р. і першій половині 1996 р. стабілізаційних процесів в еко­номіці, зокрема значне зниження темпів інфляції, суттєве призупинення спаду виробництва, стабілізація курсу україн­ського карбованця до іноземних валют, зростання доходів населення створили належні умови для запровадження гривні, яка, згідно з Конституцією України, є грошовою одини­цею нашої держави. 25 серпня 1996 р. в засобах масової інформації було оголошено Указ Президента України Леоні­да Кучми «Про грошову реформу в Україні».

Відповідно до Указу Президента України, грошова реформа в нашій держа­ві проводилася від 2 до 16 вересня 1996 р. У перший же день реформи за встановленим курсом було перераховано у гривні ціни, тарифи, оклади заробітної плати, стипендії, пен­сії, кошти на рахунках підприємств, установ та організацій, а також вклади громадян. Карбованцеві вклади населення було перераховано у гривні за курсом 100 000 карбованців за одну гривню без будь-яких обмежень і конфіскацій із віль­ним їх використанням у гривнях.

Протягом 15 днів – від 2 до 16 вересня 1996 р. – у готівковому обігу одночасно вільно використовувалися як гривні, так і карбованці з поступовим вилученням останніх. Після 16 вересня 1996 р. приймання карбованців в усі види платежів було припинено і єдиним законним засобом платежу на території України з цього моменту стала гривня. З початком рефор­ми видача готівки з кас банків і всі безготівкові розрахунки здійснювались тільки у новій національній валюті.

Сьогодні можна впевнено заявити, що грошова реформа:

• забезпечила впровадження одного з найважливіших атрибутів державності національної грошової одини­ці;

• сприяла неухильному зниженню інфляції;

• дала змогу усунути значні коливання обмінного курсу;

• стимулювала зростання надходжень іноземної валю­ти в державу (у тому числі й повернення українських капіталів, що зберігаються за кордоном);

• сприяла створенню кращих умов для залучення іно­земних інвестицій.

Реформування попередньої грошової системи і розбудо­ву нової супроводжували дві ключові акції:

– заміна тимчасового карбованця на постійну національ­ну валюту;

– здійснення деномінації та відповідна нуліфікація, тоб­то одночасне зменшення однаковою мірою (масштаб 1: 100 000) усіх грошових вимірів, вартісних і цінових показників та параметрів функціонування економічної системи.

Усе це, безумовно, позитивно вплинуло на фінансову ситуацію в Україні. У результаті різко скоротилася кількість банкнот в обігу, що суттєво полегшило бухгалтерський облік, роботу касирів, банківських установ, торговельної мережі, всіх суб'єктів господарювання.

Грошова реформа в Україні стала надзвичайною подією для нашої держави, в результаті якої було створено один з невід'ємних атрибутів державно­сті – національні гроші. Зарубіжні аналітики вітали здійснення грошової реформи, у нашій державі, розглядаючи введення української валюти – гривні – як свідчення початку стабілізації української економіки.

Грошова реформа повинна була пов'язуватися з іншими аспе­ктами економічної реформи, перш за все – з приватизацією, розвитком виробництва, платіжним балансом, дефіцитом державного бюджету.

Одночасно мали утвердитися дворів­нева банківська система, створені резервні фонди, розвину­тий ринок цінних паперів, діяльність фондової біржі.

 

Контрольні запитання

1. Що таке інфляція? Дайте характеристику економічній сутності та проявам інфляції.

2. Які існують стадії та закономірності виникнення та розвитку інфляції?

3. Дайте характеристику розвитку інфляції в Україні.

4. Які типи та види інфляції існують в економічній літературі?

5. За якими критеріями класифікують інфляцію?

6. Що таке інфляція попиту та інфляція витрат? Чим вони відрізняються і що є спільним для них?

7. Які теоретичні концепції інфляції Ви знаєте?

8. За допомогою яких показників вимірюється інфляція?

9. Що таке цінова інфляція? Які ще форми прояву інфляції Ви знаєте?

10. Назвіть види інфляції. Який з перелічених видів інфляцій не має негативних наслідків для економіки країни?

11. Які зовнішні причини можуть сприяти посиленню інфляційних процесів у державі?

12. Які внутрішні причини впливають на прискорення інфляційних процесів?

13. Охарактеризуйте соціально-економічні наслідки інфляції.

14. У чому полягає різниця між соціальними та економічними наслідками інфляції?

15. Що таке антиінфляційна політика? Які методи антиінфляційної політики Ви знаєте?

16. Що таке дефляційна політика та політика доходів? Дайте характеристику.

17. Що таке грошова реформа?

18. Які класифікаційні ознаки грошових реформ Ви знаєте?

19. Які види грошових реформ Ви знаєте?

20. У чому проявились особливості проведення грошової реформи в Україні?

 

 

ТЕМА 6