Методи державного регулювання грошового обігу. Грошово-кредитна політика: її цілі та інструменти

Як свідчить світовий досвід, економіка в умовах ринку повинна регулюватися державою, інакше її спіткають економічні кризи, безробіття, інфляція, дефіцит бюджету і т. п.

Основним органом регулювання грошового обігу виступає банківська система на чолі з центральним банком країни.

Методи прямого директивного управління грошовим обігом були характерні для неринкової грошової системи. Перехід до ринкової грошової системи означає перехід до методів непрямого впливу на хід процесів грошової сфери, використання адекватних економічних важелів. Одним з таких важелів є грошово-кредитна політика.

Дворівневий принцип організації банківської системи передбачає відокремлення емісійних операцій регулювання грошового обігу, які закріпляються за банком першого рівня – центральним банком країни. Другий рівень – комерційні банки – здійснюють розрахункове, касове та кредитне обслуговування юридичних і фізичних осіб.

Центральний банк, як правило, є банком з державною формою власності. Його діяльність уявляє собою основний інструмент державного регулювання грошового обігу. Центральний банк не підпорядковується органам виконавчої влади, що дозволяє йому проводити незалежну від виконавчих органів грошово-кредитну політику.

Основним завданням грошово-кредитної політики центрального банку є пряме визначення обсягу готівкової грошової маси, оскільки центральний банк володіє монопольним правом емісії готівкових грошових знаків, та регулювання кредитних операцій комерційних банків. Також головним завданням його діяльності є регулювання депозитної емісії яка відбувається при кредитуванні комерційними банками своїх клієнтів.

Таким чином, грошово-кредитне регулювання – це одна з основних функцій центрального емісійного банку країни, яка спрямована на розробку заходів, пов’язаних зі зміною обсягу грошової маси в обігу, рівня позичкового відсотка, обсягу кредитів, що надаються банками, і т. ін., загальна ціль якого – вплив на ринкову кон'юнктуру в країні.

Методи грошово-кредитного регулювання поділяються на дві великі групи:

1. Загальні методи, що впливають на ринок капіталу в цілому.

2. Селективні, що впливають на окремі види кредиту.

До числа загальних методів відносяться:

1Облікова політика центрального банку – це маневрування обліковою ставкою.

Облікова ставка, яку встановлює центральний банк, означає рівень відсотків по кредитах, що центральний банк надає комерційним банкам, а також виступає фактором регулювання попиту на кредит з боку комерційних банків. Комерційні банки спираючись на цю базову величину, додають до неї ще 5-10% та виводять свій процент за користування кредитом.

 

% за користування кредитом

 

+ 5-10%

 

 

облікова ставка центрального банка

 

Якщо облікова ставка збільшується, то обсяг грошової маси знижується, як це видно з наведеної нижче схеми:

 

облікова ставка => % за користування кредитом => => обсяг кредитів, що надаються => обсяг грошової маси

 

І навпаки, при зниженні облікової ставки грошова маса збільшується:

 

облікової ставки => % за користування кредитом => => обсяг кредитів, що надаються => обсяг грошової маси

 

Надання позик комерційним банкам з боку центрального банку (під їх боргові зобов’язання та шляхом переобліку їх векселів – рефінансування) також здійснюється під облікову ставку процента. Таким чином центральний банк безпосередньо впливає на обсяг їх пасивів, а тим самим – й на обсяг їх активних (кредитних або інвестиційних) операцій.

2Політика обов'язкового резервування представляє собою маневрування обов'язковими резервами комерційних банків, що зберігаються в центральному банку.

Норма обов'язкових резервів встановлюєтьсяцентральним банком. Обов'язкові резерви являють собою відрахування на спеціальний кореспондентський рахунок в НБУ у вигляді певного відсотка від усіх залучених ресурсів комерційного банку. Залишок коштів йде на проведення активних операцій, тобто кредитних та інвестиційних, за допомогою яких банк отримує прибуток.

Зміна норми обов'язкових резервів дозволяє НБУ непрямим чином (за допомогою цього економічного методу) впливати на обсяг грошової маси, що знаходиться в обігу, як це показано на наведеній нижче схемі:

 

 

Норма

обов'язкового V¹

резерву

 

Якщо норма обов'язкового резерву змінюється, наприклад, зменшиться, то обсяг ресурсів, що знаходяться у розпорядженні комерційного банка, і які він може використати для проведення кредитних операцій або на купівлю цінних паперів (інвестиційні операції), – збільшується. Тоді механізм застосування політики обов'язкового резервування буде мати такий вигляд:

 

норма обов'язкових резервів => обсяг кредитів, що надаються => => обсяг грошової маси

І навпаки, якщо норма обов'язкових резервів підвищується, то загальний обсяг грошової маси знижується:

норма обов'язкових резервів => обсяг кредитів, що надаються => => обсяг грошової маси

 

Кошти, що знаходяться на цих резервних рахунках, зберігаються у «замороженому» стані до моменту загрози банкрутства комерційного банку. Тільки у цьому випадку центральний банк дає наказ на їх використання для погашення банком своїх зобов’язань перед клієнтами. Тобто, ці кошти слугують гарантією платоспроможності комерційного банку та підвищують його фінансову стійкість, виконуючи функцію страхування депозитів. Відсотки на ці резерви не нараховуються.

Комерційні банки, як зазначалося вище, беруть участь у ство­ренні тільки безготівкових грошей, а тому впливають безпосере­дньо на безготівковий компонент грошової маси, а через нього – на весь обсяг маси грошей в обороті. Механізм створення грошей комерційними банками дещо складніший, ніж механізм емісії НБУ, і полягає у грошово-кредитній мультиплікації їх вільних резервів та депозитних вкладів.

Грошово-кредитний мультиплікатор – це процес створен­ня нових банківських депозитів (безготівкових грошей) при кре­дитуванні банками клієнтури на основі додаткових (вільних) ре­зервів, що надійшли в банк ззовні.

Щоб краще уяснити механізм грошово-кредитного мультиплі­катора, розглянемо призначення та порядок формування вільних резервів банків.

Вільний резерв – це сукупність грошових коштів комерцій­ного банку, які в даний момент є в розпорядженні банку і мо­жуть бути використані ним для активних операцій (кредитних та інвестиційних).

Крім вільного, існує загальний банківський резерв, що являє собою всю суму грошових коштів, які є в даний момент у розпо­рядженні банку і не використані для активних операцій. Частину загального резерву банки повинні зберігати в грошовій формі і не використовувати для поточних потреб. Ця частина називається обов'язковим резервом. Обсяг його визначається на підставі норм обов'язкового резервування, які встановлюються НБУ у відсотках до суми банківських пасивів. Різниця між загальним і обов'язковим резервами становить вільний резерв банку.

Наявність вільного резерву – важливий показник фінансово­го стану банку, насамперед його спроможності виконувати свої зобов'язання перед клієнтами та задовольняти їх попит на позич­ки.

Рівень грошово-кредитної мультиплікації (коефіцієнт мульти­плікатора (т) залежить від норми обов'язкового резервування (r) і визначається за формулою:

_.

 

Приріст грошової маси (ΔМ) унаслідок грошово-кредитного мультиплікатора може бути ви­ражений формулою:

 

,

де ΔR – початковий приріст резервів, що спричинив процес мультиплікації.

 

Розглянемо дію грошово-кредитного мультиплікатора на наступному прикладі.

Наприклад, в банк А був покладений депозит у сумі 100 тис. грн. при нормі обов’язкових резервів 10%.

 

Баланс комерційного банку А

Актив	Пасив
1. Обов’язковий резерв (10%) 10 тис. грн	1. Депозит 100 тис. грн
2. Вільний резерв (кредити) 90 тис. грн
Баланс 100 тис. грн	Баланс 100 тис. грн

 

Банк А за рахунок вільного резерву видав кредит у сумі 90 тис. грн підприємству, яке витратило його на купівлю засобів виробництва у іншого підприємства-продавця, що обслуговується банком Б. Тобто, в банк Б були перераховані кошти у сумі 90 тис. грн на рахунок підприємства-продавця.

 

Баланс комерційного банку Б

Актив	Пасив
1. Обов’язковий резерв (10%) 9 тис. грн	1. Депозит 90 тис. грн
2. Вільний резерв (кредити) 81 тис. грн
Баланс 90 тис. грн	Баланс 90 тис. грн

 

В свою чергу, банк Б за рахунок вільного резерву видав кредит торговельному підприємству у сумі 81 тис. грн., яке витратило його на сплату різних товарів підприємству-постачальнику, яке обслуговується банком В.

Баланс комерційного банку В

Актив	Пасив
1. Обов’язковий резерв (10%) 8,1 тис. грн	1. Депозит 81 тис. грн
2. Вільний резерв (кредити) 72,9 тис. грн
Баланс 90 тис. грн	Баланс 81 тис. грн

 

І так далі. В результаті мультиплікації додаткова маса грошей, що надійшла у банківську систему зросла наступним чином:

100 + 90 + 81+ 72,9 + ……. = 1000 тис. грн.

Зростання грошової маси у масштабах усієї банківської системи при нормі обов’язкових резервів 10% буде дорівнювати:

_.

Приріст грошової маси (ΔМ) унаслідок грошово-кредитного мультиплікатора буде дорівнювати:

тис. грн

 

Проте фактичний коефіцієнт мультиплікації може істотно відхилятися від розра­хункового, бо на процес мультиплікації можуть впливати й інші чинники. Наприклад, використання клієнтами банків позичених коштів для готівкових платежів перериває процес мультиплікації і знижує його рівень. Такий же вплив має зниження попиту на позички та зростання позичкового процента. В обох цих випад­ках знизиться обсяг надання банками позичок, уповільняться розрахунки між їх клієнтами, внаслідок чого зменшиться форму­вання у них депозитних вкладів.

З огляду на дію названих чинників фактичний рівень мульти­плікатора, що склався на певний час (т), доцільно визначати як співвідношення загальної маси грошей в обороті (грошова маса) до суми грошової бази за формулою:

Грошовий мультиплікатор у більш широкому вигляді мож­на виразити формулою:

 

де с – відношення суми готівки до депозитів (візьмемо цей показник за 25 %);

r – норма обов'язкового банківського резерву (на сьогодні – це 8 %).

 

Підставивши значення, отримаємо:

 

Одержаний коефіцієнт означає, у скільки разів зростати­ме ефективність грошової бази. Його величина є зворотною величиною до норми обов'язкових банківських резервів, а та­кож до співвідношення між обсягами готівки і депозитів. Це свідчить про те, що зі збільшенням резервної норми або за більш високого співвідношення готівки відносно депозитів ве­личина грошового мультиплікатора зменшуватиметься.

Основний сенс грошового мультиплікатора полягає в тому, що він примножує в кратну кількість разів кількісні параметри грошової маси. Тобто він показує максимальну кількість нових кредитних грошей, яку може утворити кожна грошова одиниця (долар чи гривня) від операцій на відкри­тому ринку.

Значення цього показника може змінюватися, тому що воно залежить від монетарної політики банків та поведінки населення, попри все грошовий мультиплікатор досить стабільний.

За останні роки динаміка грошового мультиплікатора склала: у 2002 р. – 2,11; у 2003 р. – 2,37; у 2004-2005 рр. – 2,34.

3Проведення операцій з державними цінними паперами на відкритому ринку. Достатньо м'який інстру­мент, широко використовується в країнах з розвине­ною ринковою економікою.

Операції на відкритому ринку – це операції центрального банку з розміщення державних цінних паперів на фінансовому ринку, тобто проведення операцій з купівлі-продажу їх комерційним банкам, підприємствам і населенню.

За допомогою цієї операції уряд може впливати на загальний обсяг грошової маси, що знаходиться в обігу.

При купівлі державних цінних паперів комерційними банками, підприємствами або населенням, обсяг грошової маси, що знаходиться на руках у населення та у суб'єктів господарювання зменшується, тому що частина грошей «зв'язується» державними цінними паперами. І навпаки.

Механізм грошово-кредитного регулювання з боку центрального банку за допомогою операцій з державними цінними паперами на відкритому ринку показаний на рис. 2.3.

 

 

Рисунок 2.3 Механізм грошово-кредитного регулювання через операції