Попит на гроші. Пропозиція грошей

Попит на гроші – одне з ключових та найскладніших явищ на ринку грошей. На відміну від звичайного попиту на товарних ринках, який формуються як потік куплених товарів за певний період, попит на гроші виступає як запас грошей, який прагнуть мати у своєму розпорядженні економічні суб’єкти на певний момент.

Якщо такий запас грошей розглядати як елемент багатства, котрим володіють економічні суб’єкти, то попит на гроші можна трактувати як їхнє бажання мати певну частину свого багатства у ліквідній формі. Якщо власники портфелів активів віддають перевагу ліквідній формі, то це означатиме зростання попиту на гроші, і навпаки. Такий підхід до вивчення попиту на гроші був застосований Дж. М. Кейнсом, котрий назвав своє трактування попиту на гроші теорією переваги ліквідності.

Попит на гроші тісно пов’язаний зі швидкістю обігу грошей обернено пропорційною залежністю: у міру зростання попиту на гроші кожна грошова одиниця, що є в обороті, довше перебуватиме у розпорядженні окремого економічного суб’єкта, повільніше буде її обіг і навпаки.

Цілі та мотиви попиту на гроші.

Відповідно до цілей накопичення грошей, попитна нихможна розділити на 3 частини:

– попит на поточний запас платіжних засобів;

– попит на постійний запас грошей як форму багатства, що призначена давати додатковий дохід їх власникові;

– попит на тривалий запас грошей для здійснення майбутніх платежів та одержання додаткових доходів.

Відповідно до вказаних цілей виділяють три групи мотивів попиту на гроші з боку економічних суб’єктів: трансанкційний (операційний) мотив; мотив завбачливості; спекулятивний мотив.

Трансанкційний мотив полягає в тому, що економічні суб’єкти постійно відчувають потребу в певному запасі грошей для здійснення поточних платежів, щоб підтримати на належному рівні своє особисте та виробниче споживання. Ці гроші повинні бути у формі, придатній для їх негайного використання в платежі, тобто бути наявними (готівка, вклади до запитання).

Мотив завбачливості зводиться до того, що юридичні та фізичні особи бажають мати запас грошей як ресурс купівельної спроможності. Такий запас грошей має переважно страхове призначення.

Спекулятивний мотив попиту на гроші полягає в тому, що економічні суб’єкти бажають мати у своєму розпорядженні певний запас грошей, з тим щоб за сприятливих умов перетворити їх у високодохідні фінансові інструменти, а з погіршенням цих умов перетворити їх у грошову форму, яка хоч і малодоходна, але безризикова.

Ідея спекулятивного мотиву попиту на гроші принесена в економічну теорію Дж. М. Кейнсом. Головна перевага цієї ідеї Кейнса полягає в тому, що вона відкрила шлях до встановлення залежності попиту на гроші та накопичення грошей від зміни відсотка. Це сприяло осмисленню широких можливостей використання відсотка в практиці регулювання грошової маси, перетворило його в центральний інструмент грошово-кредитної політики.

Представники сучасних теорій називають це мотивом капіталізації: у міру зростання відсотка на активи бажання суб’єктів мати високодохідні активи буде посилюватися, а попит на високоліквідні форми грошей (готівку) – зменшуватись.

Попит на гроші у національній економіці охоплює:

1) по­пит на гроші для операцій;

2) попит на гроші як активи.

Попит на гроші для операцій, або операційний по­пит на гроші, пов'язаний з обслуговуванням усіх ділових угод в економіці. Економічні суб'єкти потребують грошей для купівлі товарів, послуг та ресурсів. Наприклад, домогосподарствам потрібні гроші для купівлі продуктів харчування, одягу, оплати комунальних послуг тощо.

Кількість грошей, що потрібна для здійснення операцій у національній економіці, відображає вже відоме кількісне рівняння обігу, яке записують так:

 

,

де М –кількість грошей в обігу;

V –швидкість обігу грошей;

Р –рівень цін;

Q –обсяг національного продукту в реальному вираженні.

Із кількісного рівняння обігу випливає рівняння попиту на гроші:

 

,

де М^t – попит на гроші.

Отже, попит на гроші для операцій залежить від рівня цін (Р), величини доходу (Q) та швидкості обігу грошей (V). Зро­стання рівня цін і реального обсягу виробництва збільшує попит на гроші. І навпаки: зростання швидкості обігу грошей зменшує попит на гроші для операцій.

Просту функцію попиту на гроші записують у вигляді рів­няння:

 

,

де –реальні грошові залишки;

k = – величина, обернена до швидкості обігу грошей.

Коефіцієнт k показує кількість грошей, якою люди хочуть во­лодіти на кожну одиницю доходу.

Частково пропозицію грошей у національній економіці визначає центральний банк. Проте пропозиція грошей залежить не лише від політики центрального банку, а й від поведінки домогосподарств, які володіють грішми, і банків, що зберігають гроші та надають позики.

Якщо виходити з положення, що пропозиція грошей на ринку повинна дорівнювати величині їх попиту, то в такому разі параметр (М) - можна замінити на параметр (М^d) – вели­чину попиту на гроші, тобто кількість грошей, яку економічні агенти бажають зберегти як частку своїх портфелів активів. Тоді формула попиту прийме такий вигляд:

 

,

що свідчить про те, що кількість грошей, необхідна для за­безпечення обігу товарів та послуг, прямо пропорційна реальному обсягові виробництва та обернено пропорційна (V) - швидкості обігу грошей.

Із формули видно, що величина попиту на гроші залежить від таких трьох чинників:

– абсолютного рівня цін, оскільки більш високий рівень цін вимагає більше грошей:

– рівня реального обсягу виробництва (ВВП). Велике збільшення обсягів ВВП має потягнути за собою істо­тне зростання грошової пропозиції;

– швидкості обігу грошей. На перший погляд здається, що зростання швидкості обігу грошей має викликати зростання не лише пропозиції грошей, а також i їх по­питу.