Чинники впливу на попит на гроші.

1 Представники всіх теоретичних концепцій попиту на гроші визнають зміну обсягів виробництва (або обсягів національного доходу (НД)) ключовим чинником впливу на попит. Чим більший обсяг виробництва ВНП (НД), тим більшим буде обсяг операцій щодо його реалізації і тим більшим має бути запас грошей для виконання цих операцій.

Зміна обсягу ВНП у свою чергу визначається:

– динамікою абсолютного рівня цін;

– рівнем реального обсягу виробництва.

Вплив їх прямо пропорційний.

2 В умовах макроекономічного підходу до аналізу попиту на гроші з'являється другий чинник – швидкість обігу грошей. Чим вона вища, тим меншим буде попит на гроші, і навпаки. Обернено пропорційно залежність і вплив.

3 В умовах мікроекономічного підходу використовується чинник зміни норми відсотка. У міру зростання очікуваного доходу (норми %) на альтернативні грошам активи, тривалість зберігання грошей буде скорочуватися і попит на гроші знижуватися, а в міру зниження очікуваного доходу – зростати.

4 Чинник накопичення багатства полягає в тому, що економічні суб’єкти накопичують багатства у формі різних активів у т. ч. у вигляді запасу грошей. Унаслідок цього в міру збільшення маси багатства зростатиме і попит на гроші.

5 Чинник інфляції впливає на попит на гроші в кількох напрямках: в умовах інфляційного зростання цін запас грошей що є в економічних суб’єктів, знецінюється, це скорочує попит на гроші; зростання цін підштовхує вверх ставку відсотка – зростає альтернативна вартість грошових запасів і скорочується попит на гроші.

6 З інфляційними очікуваннями пов’язані очікування погіршення кон’юнктури ринків взагалі, зокрема скорочення товарної пропозиції, посилення товарного дефіциту, погіршення якості продукції. У цих випадках економічні суб’єкти віддадуть перевагу накопиченого багатства у товарній формі, а не в грошовій, і попит на гроші скоротиться.

Враховуючи всі чинники впливу на попит на гроші формулу можна записати у такому вигляді:

 

+ + - + - - (+) – пряма залежність

МД = (Q, P, R, B, I, O) (-) – обернена залежність,

 

де Q – реальний обсяг ВНП;

P – середній рівень цін;

R – рівень очікуваного доходу на альтернативні грошам активи (у т. ч. норму депозитного %);

O – очікування змін ринкової кон’юнктури;

B – обсяг багатства;

I – рівень інфляції;

 

%

 

 

 

6 MD (попит на гроші)

 

 

 

 

2 4 6 8 10 12 млрд. грн

Рисунок 3.1 – Графік кривої попиту на гроші

Пропозиція грошей – друга сила, що у взаємодії з попитом визначає кон’юнктуру грошового ринку. Як і попит на гроші, пропозиція їх є явищем залишку. Суть пропозиції грошей полягає в тому, що економічні суб’єкти у будь який момент мають у своєму розпорядженні певний запас грошей, які вони можуть за сприятливих обставин спрямувати в оборот.

Емісія грошей є вирішальним чинником зміни пропозиції грошей, тобто є явищем екзогенним, рух якого визначається зовнішніми чинниками, що лежать у сфері банківської діяльності.

На формування пропозиції грошей впливають рішення центрального банку, а також значна кількість інших чинників, кожний з яких можна розглянути як самостійний фактор впливу.

Запишемо пропозицію грошей у вигляді такої формули:

 

М₁ = m М_б,

 

де М₁ – пропозиція грошей у вигляді готівки поза банками та депозитів на поточних рахунках;

m – коефіцієнт грошово-кредитного мультиплікатора;

М_б – грошова база.

Оскільки грошова база (М_б) перебуває під повним контролем центрального банку, то обсяг її може змінюватися внаслідок певних його операцій, наприклад – рефінансування комерційних банків, валютної інтервенції, операцій на відкритому ринку.

Зміна коефіцієнта мультиплікатора визначається не тільки рішеннями центрального банку, а й багатьма іншими чинниками. Це можуть бути зміни:

– норми обов’язкових резервів;

– облікової ставки;

– типової ринкової процентної ставки;

– процентної ставки за депозитами до запитання;

– обсягу багатства економічних суб’єктів;

– тінізації підприємницької діяльності;

– стану довіри до банків, банківської системи.

Зміна норми обов’язкових резервів викликає протилежну за напрямом зміну коефіцієнта (m) мультиплікації грошової маси:

 

,

де r – норма обов’язкового резервування.

Тому чим нижчою буде норма (r), тим вищим буде коефіцієнт мультиплікації, а отже більшим загальний обсяг грошової пропозиції, і навпаки.