Випадкова або одинична форма вартості.

Вона виражалася тільки в одному випадковому товарі, коли обмін (переважно між общинами) мав одиничний характер (на початку розвитку товарного обміну).

Наприклад, зустрілися дві людини, у одного є сокири, які він змайстрував, а у іншого – зерно. Випадково зустрілися, випадково обмінялися своїми товарами. Могли зустрітися але обмін товарами б не відбувся.

2 сокири = 40 кг зерна.

Тут один товар (2 сокири) виражає свою вартість в іншому товарі, грає активну роль і знаходиться у відносній формі вартості. Інший товар (40 кг зерна) служить мірилом і знаходиться в еквівалентній формі вартості. Остання представляє ту форму, з якої історично зростають гроші.

2 Повна або розгорнута форма вартості пов'язана з розвитком обміну, викликаного першим великим поділом суспільної праці, коли тваринництво відокремилося від землеробства.

Швидко зростав обсяг товарів, що надходили на ринок, і кожний з них міг виразити свою вартість у цілому ряді еквіва­лентів.

Наприклад, 2 сокири

40 кг зерна

1 вівця = 10 кг солі

1 сокирі

200 г срібла і т. і.

Чим ширшим був такий ряд, тим легше було знайти товар-еквівалент.

Проте тут виникають труднощі в обміні. Якщо, наприклад, власникові вівці необхідна сокира, а власникові сокири вівця не потрібна, а необхідне зерно, то прийдеться спочатку обміняти вівцю на зерно, а потім зерно на сокиру. Але може трапитися, що й власникові зерна не знадобиться сокира, тоді ланцюжок обмінів буде продовжений. Це створює великі незручності. Тому поступово з світу товарів виділяється товар, який усіма суб’єктами ринку визнається за еквівалент і приймається при обміні.

Також недоліком цієї форми вартості є те, що у зв'язку з великою кількістю товарів-еквівалентів вартість кожного товару не одержує закінченого виразу.

3 Загальна форма вартості. У міру формування регулярного ринку товаровиробникам дедалі більше часу потрібно було для пошуків товару- еквіваленту. Це зумовило виділення із загального ряду товарів одного, який користувався найбільшим попитом і мав найкращі властивості до збуту. Такий товар (наприклад, сіль) став відігравати роль загального еквівалента, а повна форма вартості переросла в загальну.

В результаті на кожному місцевому ринку виділився свій еквівалент. У різних регіонах світу роль еквіваленту виконували різні товари, залежно від умов його розвитку та місцезнаходження: у народів скотарств це була худоба, у мисливців – хутро, ракушки молюска каурі – на Мальдивах та островах Океанії і т. і.

Тому поступово з світу товарів виділяється товар, який усіма визнається за еквівалент і приймається при обміні. Це означає перехід від повної, розгорнутої до загальної форми вартості:

Наприклад, 2 сокири

40 кг зерна

10 кг солі = 1 вівці

2 сокири

200 г срібла

Слід зазначити, що роль загального еквіва­лента виконували різні товари у різні часи. Ця роль часто переходила від од­ного товару до іншого.

Особливостями грошей як загального товару є такі:

1) першою особливістю грошей як товару є те, що в них розв'язана суперечність між споживною та міновою вартістю. Гроші - це безпосередня кристалізація мінової вартості. Це робить їх здатними обмінюватися на будь-який інший товар, тобто визначає їх загальну споживну вартість. Дана суперечність виявляється у протистоянні грошей і звичайних товарів: на одному полюсі знаходяться всі товари, на другому – гроші. Обмінявшись на гроші, звичайні товари знімають свої внутрішні суперечності між споживною вартістю і вартістю.

2) другою особливістю грошей як товару є те, що вони безпосередньо виступають втіленням абстрактної суспільної праці, праці взагалі.

3) будучи безпосереднім втіленням абстрактної суспільно-необхідної праці, гроші є явищем суспільним. Вони – не річ, а вречевлена форма відносин між людьми, які виникають з приводу обміну продуктами праці в процесі відтворення. Той факт, що гроші втілюють лише певні відносини між людьми, що ґрунтуються на принципі еквівалентності спричинює їх історичний характер, динамізм і постійний розвиток. Таким чином, гроші принципово відрізняються від звичайних товарів. Вони є особливим, абсолютним това­ром, у якому розв'язуються всі суперечності звичайних товарів і уречевленої в них праці.

Проте роль загального еквівалента пред'являє до натуральної форми товару особливі вимоги.

Він повинен добре ділитися так,у нашому прикладі1 сокира = 0,5 вівці, але вівця, неподільна на частини без втрати своєї споживної вартості.

Товар-еквівалент також повинен бути однорідним. Проте вівця від вівці відрізняється: одна маленька, інша – велика і т. і.

Товар-еквівалент повинен бути таким, щодобре зберігає свою вартість і фізичні властивості, а вівця такою якістю не володіє.

Товар-еквівалент повинен мати здатність легко змінювати зовнішній вигляд, тобто приймати зручну форму для користування ним або зберігання вартості.

І, нарешті, товар-еквівалент повинен бути портативним, тобто містити у невеликій кількості товару чималу кількість увречевленої праці.

Таким чином, розвиток обміну та створення світового ринку поставили перед грошовим товаром-еквівалентом такі вимоги, яким повинні відповідати гроші:

1) бути якісно однорідним;

2) економічно подільним;

3) здатним тривалий час зберігати свою вартість і фізичні властивості;

4) мати високу питому вартість вагової одиниці;

5) здатність легко змінювати зовнішній вигляд;

6) мати високу портативність, тощо.

Новий рівень у розвитку обміну був досягнутий, коли сформувалися міжтериторіальні ринкові зв'язки і на ринку з'явилися суб'єкти, що виробля­ли продукцію тільки для продажу, у них виникла потреба зберігати і нагромаджувати частину створеної вартості. За таких умов стало необхідним міцніше й триваліше закріплення ролі загального еквівалента за одним товаром.

Виникнення грошей – це тривалий історичний процес, зумовлений розвитком товарного виробництва й обміну.

4 З часом загальна форма вартості переросла у грошову, а товар, за яким надовго закріпилася роль загального еквівалента, став грошима.

У нашому прикладі для того, щоб обміняти 2 кг срібла необхідно 10 овець, тому поступово роль загального еквівалента переходить до благородних металів і врешті-решт закріплюється за золотом. З цим переходом затверджується грошоваформа вартості якперший ступінь загальної форми. На місце грошей ринок стихійно висунув метали. Спочатку використовувалися звичайні метали – залізо, мідь, бронза та ін. Згодом цю роль почало виконувати срібло, потім – золото як благородні метали, які не дуже часто зустрічаються в природі.

Наприклад, 2 сокири

40 кг зерна

10 кг солі = 200 г срібла або 5 г золота

2 сокири

1 вівця

Боротьба між сріблом і золотом за «грошовий трон» у товарному світі була довготривалою. Цей етап у розвитку грошей характеризувався паралельним функціонуванням золота та срібла у ролі грошей й називався золото-срібним біметалізмом. Закін­чився він наприкінці XIX ст. перемогою золота та встановленням золотого монометалізму.

На цій стадії розвитку грошей золото виконувало роль грошового еквівалента безпосередньо, але потім в обігу його сталі замінювати знаками вартості. Спочатку це були монети, що стерлися або фальсифіковані, які не мали тієї вартості, що на них позначалася, потім мідні та інші монети і, нарешті, паперові гроші, що взагалі не мають власної, внутрішньої вартості (за винятком витрат на друкування), а лише представляють її в обігу. З витісненням реальних грошей із обігу й заміною їх грошовими знаками відбувається перехід від грошової до знакової форми вартості.

Її поява обумовлена тим, що у своїй еволюції гроші виступають не тільки у вигляді металевих (мідних, срібних, золотих), а й паперових – знаків вартості, що замінили в обігу повноцінні металеві гроші.

У Стародавньому Китаї у УІІІ столітті нашої ери в обігу з'явилися боргові розписки, які обмінювалися на повноцінне золото. А якщо якийсь клаптики паперу обмінюються на золоті монети, то їх можна вважати першими паперовими грошима.

У ХІІІ столітті Китай завоював Чингизхан, який нічого не змінив у діючій грошовій системі. Його нащадки свято зберігали порядок, який був встановлений їх великим предком. А оскільки древні народи не знали законів грошового обігу, то к 1500 року імперію чингизідів вразила перша у світі інфляція, пов'язана з переповненням в каналах обігу паперових грошей.

В Європі перші паперові гроші з’явилися в Англії у ХVІІ столітті. На те, щоб населення країни визнало їх повноцінним платіжним засобом, замість золотих монет, знадобилося три так званих «паперових бунта» та майже століття часу.

Але функціонування паперових грошей та монет, як знаків вартості в обігу, на певному етапі стає гальмом для подальшого розвитку обміну. І на зміну знаковій приходить ідеальна форма вартості. Вона єнаступним етапом в еволюції грошей і пов’язана з появою у грошовому обігу кредитних грошей (банкнота, вексель, чек) та нових форм кредитних грошей – депозитних та електронних грошей. Причиною появи цих форм грошей є не тільки еволюція грошей, а й подальший розвиток банківської справи.

Гроші еволюціонують й у наш час. Поступово в обігу розвинених країн світу зникають паперові гроші, а їх місце все більше займають електронні. Прикладом тут може служити електронна система грошових розрахунків, що отримала певний розвиток в країнах Заходу. За прогнозами американських економістів, до 2050 р. у США майже не залишиться в обігу готівки. Ідеальна форма вартості є вищою формою, в якій гроші як реальність вже зникають, а залишається лише їх ідеальний образ.

Які нові форми грошей з’являться незабаром – невідомо, але що це станеться – не викликає сумніву.

Розглянуті нами етапи розвитку обміну і грошей можна стисло виразити наступною схемою:

 

Рисунок 1.2 – Еволюція форм вартості в розвитку обміну і грошей

 

Таким чином, з логічного розгляду процесу історичного розвитку обміну витікає, що гроші виступають як специфічний товар, що має властивість обмінюватися на будь-які інші товари чи послуги, вироблені у державі, тобто є загальним еквіва­лентом.

У цьому й полягає сутність грошей, яка виявляється у ряді функцій.

Функції грошей

Функція грошей – це певна дія або «робота» грошей щодо обслугову­вання руху вартості в процесі суспільного відтворення. Питання про функції грошей є одним найбільш дискусійних у теорії грошей. Розбіжності стосу­ються не тільки трактування окремих функцій, а й їх кількості. Дискусії ве­дуться між представниками різних теоретичних шкіл. Так, більшість представ­ників марксистської теорії грошей та класики буржуазної економічної теорії визнавали п'ять функцій грошей:

1) міри вартості;

2) засобу обігу;

3) засобу платежу;

4) засобу нагромадження;

5) світові гроші.

Деякі представники немарксистських теорій виділяють тільки три функції грошей:

1) засобу обігу;

2) міри вартості;

3) засобу нагромадження.

1 Міра вартості – це функція, в якій гроші забезпечують вираження і вимірю­вання вартості усіх товарів, виражену у грошах, надаючи їй форму ціни, що дозволяє за їх допомо­гою порівнювати вартості різних товарів.

Двояке призначення цієї функції – відбивати й вимірювати вартість – визначається тим, що вартість то­вару не може бути виражена інакше, ніж порівнюванням її з товаром – загальним еквівалентом. Таким чином, гроші як загальний еквівалент вимірюють вартість усіх товарів.

Функцію міри вартості гроші виконують ідеаль­но. Виробник заздалегідь, до появи з товаром на ринку, визначає ціну, за якою вигідно продати його. Але й при зустрічі з покупцем на ринку, де оста­точно вирішується ціна товарів, наявність грошей у будь-якій формі нео­бов'язкова. Продаж взагалі може відбуватися в борг, під майбутні гроші, але ціна визначається у момент операції купівлі-продажу.

Гроші, виконуючи функцію міри вартості, однорідні, це дозволяє широко використовувати їх як рахункові, як одиницю рахування, що є важливим для здійснення розрахунків та ведення записів про угоди, які укладено. За їх допомогою можна надати кількісного виразу всім економічним процесам і явищам на мікро- і макрорівнях.Це потрібно для співставлення вартості різних товарів. Частіш за все цей процес відбувається ідеально, тобто мисленно, таку здібність людина набуває з часом і досвідом.

Виконання цієї функції грошима істотно спрощує нам життя, оскільки позбавляє від бартеру.

Але не гроші роблять товари співвимірюванними, а кількість витраченої суспільно необхідної праці. Це можливе тому, що і на виробництво золота, і на створення товарів витрача­ється суспільно необхідна праця. Оскільки на виробництво різних товарів витрачалася неоднакова кількість праці, то їхня вартість в умовах панування золотого стандарту вира­жалася в різних кількостях золота.

Найчіткіше подвійне призначення міри вартості виявилося в умовах використання благородних металів як грошового товару. Всі конкретні товари «шукали» тоді собі золотий чи срібний еквівалент і одержували ціну як певну вагову кількість цього металу. Тобто металеві гроші виконували функцію міри вартості (виражали вартість товарів) ідеально.

З початком централізованого карбування монет державами виник грошовий масштаб, або масштаб цін – вагова кількість благородного металу, прийнятого за грошову одиницю.

Спочатку масштаб цін збігав­ся з ваговим. 3 часом масштаб цін з певних причин істотно відхилився від ва­гового (у різних країнах – різною мірою). Наприклад, у США за 1 долар у 1900 р. було прийнято 1,50463 г, чистого золота, але при подальших девальваціях зміст золота у ньому знижувався: у 1934 р. – до 0,889 г., у 1971 р. – до 0,818 г., у 1973 р. – до 0,737 г. Ціни, які виражались в національних грошах, почали значно відрізнятися на різних ринках, що зумовило необхідність застосування спеціальних коефіцієнтів зіставлення валют (валютних курсів). Ямайська валютна система, введена у 1976 – 1978 рр., відмінила офіційну ціну на золото, а також золоті паритети, золото перестало бути мірою вартості та базою валютних паритетів, у зв'язку з чим втратив своє значен­ня офіційний масштаб цін.

Держава юридичним актом закріплює грошову одиницю. Отже, виконання грошима функції міри вартості не залежить від держави (тобто це об'єктивна функція), а масштаб цін – тех­нічна функція, яка залежить від волі держави, встановлюєть­ся у законодавчому порядку. Уряд країни може змінювати раніше встановлений масштаб цін – це називається грошовою реформою.

Функція грошей як міри вартості висвітлюється через но­вітнє поняття сучасного масштабу цін, в основі якого нині ле­жить не вагова цінність грошового металу, а певна частка то­варної вартості, пропорційно якій здійснюється вимірювання вартості кожного товару.

У теперішній час офіційний масштаб цін за­мінено на фактичний, який складається стихійно у процесі ринкового обміну. Більшість держав світу перестала фіксувати золотий вміст грошових оди­ниць. Всі звичайні товари, надходячи до сфери обміну, шукають собі грошо­вий еквівалент, який представлений там готовністю суб'єктів ринку купити відповідні товари. У зіткненні сторін – бажання продати й готовність купити – визначається у кінцевому підсумку мінова вартість товару чи та сума грошей, якою товар оцінюється на ринку та яка задовольняє обох суб'єктів операції. До цього зводиться економічний зміст вираження вартості за допомогою грошей у сучасних умовах.

2 Засіб обігу– це функція, в якій гроші виступають як посередник в обміні товарів і забезпечують їх обіг, тобто використовуються як засіб здійснення оплати за товари та послуги.

Обмін товарів за допомогою грошей в цій функції здійснюються за схемою Т – Г – Т на відміну від бартерного обміну товарів за схемою Т – Т. Участь в обміні грошей надає товарному метарморфозу принципово нову якість: він розпадається на два самостійних акти – про­даж (Т – Г) і купівля (Г – Т), які можуть відокремлюватися в просторі і в часі. Розрив товарного метаморфозу завдяки грошам на два самостійних акти має велике позитивне значення для розвитку обміну й економіки взагалі:

1) відкривається можливість затримувати гроші й нагромаджувати вартість в її абсолютній формі;

2) розриваються вузькі межі бартерного обміну;

3) власник грошей може перенести купівлю іншого товару на майбутнє чи на інший ринок.

Важливою ознакою грошей як засобу обігу є те, що вони виступають реально як втілення мінової вартості: продавець віддає свій товар покупцеві і взамін одержує гроші. Гроші як засіб обігу забезпечують перебіг товарів від виробника до споживача, після чого товари виходять зі сфери обігу. Проте самі гроші залишаються в обігу, переходячи від одного суб'єкта до іншого. Функцію засобу обігу гроші виконують миттєво. У сучасних умовах використання грошей як засобу обігу здійснюються переважно у роздрібній торгівлі, при наданні послуг населенню та ін.

У країнах з розвиненою еконо­мікою поступово звужується використання функції засобу обігу завдяки проникненню в цю сферу кредитних відносин. Проте це вже інша функція грошей – засобу платежу.

Саме із функції грошей як засобу обігу витікає можливість заміни реальних грошей їх знаками, оскільки дану функцію гроші виконують миттєво. У процесі обігу золоті монети поступово зношувалися, їх підробляли фальшивомонетники, у них зменшувався зміст золота, і в обігу почали функціонувати не­повноцінні гроші, які держава оголосила законним платіжним засобом. Тому золоті гроші були замінені паперови­ми – знаками, символами вартості повноцінних грошей, які на­ділені примусовим курсом і випускаються для витрат держави.. Іншими причинами такої заміни є миттєве виконання грошима функції засобу обігу, необхідність зменшення витрат обігу та ін.

Уперше паперові гро­ші з'явилися у Китаї у VІII ст., у Росії – у 1769 р. Перші власні українські паперові гроші – гривні – були випущені у 1917 р. з утворенням Української Народної Республіки.

Особливості функції грошей як засобу обігу пов'язані з перевагами товарообміну за допомогою грошей над бартерними операціями та необхід­ністю участі в обміні не ідеальних, а реальних грошей. Гроші, що мають широке розповсюдження, надають їх власникові певну загальну купівельну спроможність, яка є дуже важливою перевагою перед бартером. У про­цесі обміну товарів гроші виконують такі дії:

1) посередницьку, за допомогою якої товари доставляю­ться від виробників споживачам;

2) об'єднуючу, в процесі якої всі акти обміну об'єдную­ться в процес реалізації товарів та їх цін;

3) засобу загальної купівельної спроможності – в руках своїх власників гроші творять гнучкий інструмент ви­бору типів і кількості товарів та послуг, часу й місця їх купівлі та засобів обігу.

3 Засіб платежу– це функція, в якій гроші обслуговують погашення різноманітних боргових зобов'язань між суб'єктами економічних відносин, що виникають у процесі розширеного відтворення. Історично ця функція по­ходить з товарообігу. Поява її була зумовлена продажем товару в кре­дит, оскільки при цьому виникав борг, погашення якого здійснювалося гро­шима. Це вже були істотно інші гроші, відмінні від засобу обігу. Це пояс­нюється фактором часу, який відділяє реалізацію товару (в борг) від плате­жу у рахунок погашення заборгованості. За цей час можуть змінитися вартість і форма грошей, сам боржник та кредитор, тому вартість платежу не завжди еквівалентна вартості товарів, реалізованих у борг, або вартості грошей, які були віддані в борг.

У міру поглиблення економічних відносин, широкого розвитку кредитних і фінансових зв'язків гроші як засіб платежу поступово вийшли за межі товарного обігу і стали обслуговувати погашення різноманітних зобов'язань у суспільстві, якщо вони виражаються в грошовій формі. Як платіжний засіб гроші стали здійснювати самостійний рух без прямого зв'язку з обігом товарів, обслуговувати однобічний рух вартості в процесі розширеного відтворення (при платежах у державний бюджет, наданні та погашенні банківських позичок, платежах між підприємствами, ви­платі заробітної платні працівникам, різноманітних платежах, пов'язаних зі страхуванням діяльності та майна юридичних та фізичних осіб, інших плате­жах).

У процесі еволюції товарно-грошових відносин поступово створюються передумови для звуження функції грошей як засобу обігу й водночас для розширення функції грошей як засобу платежу (зокрема кредитних грошей). Тому у розви­нутих країнах світу виконання грошима функції засобу обігу обмежується переважно сферою роздрібної торгівлі, купівлі та продажу послуг й міжнародною торгівлею.

Функцію грошей як засобу платежу необхідно пов'язувати з аналізом їх ролі у підтримуванні безперервності розшире­ного відтворення та усвідомлення ознак платежу та кредитних грошей, а також впливу на дану функцію кількості грошей в обігу.

Кредитні гроші – найрозвинутіша форма грошей, яка є знаком (символом) вартості, виконує роль загального екві­валента, забезпечує рух позичкового капіталу та еволюцію кредитних відносин.

4 Засіб нагромадження– це функція, в якій гроші обслуговують нагромад­ження вартості в її загальній абстрактній формі в процесі розширеного відтворення. Сутність її поля­гає в тому, що гроші вилучаються з обміну, переривають свій обіг й перетворюються на скарб, засіб нагромадження, бо за них завжди можна купити будь-який товар.

У цій функції – бути засобом нагромадження – гроші є особого роду активом, який зберігає купівельну функцію після продажу товарів і послуг та забезпечує власникові грошей купівельну спроможність у майбутньому, що дає можливість накопичувати їх.

Гроші – це найбільш ліквідне майно та найбільш зручна форма зберігання багатства. Оскільки для прид­бання предметів споживання значної цінності (житло, меблі, автомобіль тощо) необхідно попередньо накопичити певну суму грошей, то за стабільної грошової одиниці окремі особи нерідко тримають гроші вдома. Але у цьому випадку гроші не приносять їх власникові дохід (за деякими виключеннями) на відміну від цінних паперів або нерухомості.

У період високої інфляції гроші як засіб нагромадження втрачають свою привабливість. Коли гроші нестабільні, їх на­магаються швидко позбутися, вберег­ти від знецінення. Суб’єкти грошового обороту, і в першу чергу населення, переходять до накопичення інших, можливо менш ліквідних, але більш стабільних активів:

– товарів;

– продуктів харчування;

– золота та ювелірних прикрас;

– нерухомості;

– антикваріату;

– іноземної валюти тощо.

Нагромадження грошей є необхідним елементом сус­пільного відтворення. Невиконання паперово-кредитними грошима цієї функції призводить до кризових потрясінь у на­ціональній економіці, а дану функцію національних грошей перебирає певна стабільна іноземна валюта.

Історично виникнення функції грошей як засобу нагромадження стало можливим тоді, коли товаровиробник був спроможний частину грошової виручки від продажу своїх товарів відкласти на майбутнє, зберегти. Він не витрачав ці гроші на придбання товарів для виробництва чи особистого споживання. Для цього продуктивність його праці повинна перевищувати його поточні виробничі та споживчі потреби.

Спочатку нагромадження грошей мало лише одну ціль – збереження вартості. Для цього достатньо було вречевлити вартість у зви­чайних кусках (брусках) дорогоцінного металу. У такій формі нагромаджу­валося абстрактне загальне багатство – скарб. Потім примітивним формам скарбу стали надавати форму предметів розкоші – естетична форма скарбу.

Згодом сформувалася ще одна ціль нагромадження скарбу – створення резерву платіжних засобів, що надало йому відтворювального характеру і зорієнтувало на забезпечення зростання прибутку. Без такого резерву товаровиробник не міг підтримати безперервність та забезпечити розширення свого виробництва, одержання додаткового прибутку в майбутньому. Це докорінно змінило характер скарбу, який не міг довго лишатися без руху і став забезпечувати потреби суспільного відтворення.

Товаровиробники також почали передавати свої скарби в борг, розміщували в банках, цінних папе­рах, що приносило їм прибуток у вигляді позичкового процента, дивідендів. На відміну від функції нагромадження скарбу її стали називати функцією нагромадження вартості.

 

Саме нагромадження грошей перетворилося по суті в нагромадження позичкового капіталу. Разом з тим продовжується класичне нагромадження скарбу у вигляді зливків дорогоцінного металу, золотих мо­нет тощо у державних банках, міжнародних валютно-кредитних центрах, у приватних власників. Золото зберігається у центральних банках держав як стратегічний резерв.

Таким чином, у сучасних умовах сфера функціонування грошей як засобу нагромадження вартості розділилася на дві частини:

1) нагромадження вартості, що зумовлюється потребами розширеного відтворен­ня, оборотом капіталу. Цю функцію гроші виконують у формі знаків вартості (паперових, кредитних, електронних);

2) нагромадження абсолютного багатства (державами) – носить форму скарбу й обслуговується дійсними грошима - золотом.

Державні запаси золота офіційно включаються до золото-валютних резервів країни, вони виконують функцію страхування нагромаджень вар­тості від інфляційного знецінення нерозмінних грошових знаків.

5 Світові гроші– це функція, в якій гроші обслуговують рух вартості в міжнародному економічному обороті та забезпечують реалізацію взаємовідносин між країнами.

Виділення цієї функції зумовлене особливостями руху вартості на світовому ринку, які визначаються поділом цього ринку державними кордонами. На світовому ринку гроші з'являються у формі зливків благородних металів, знявши свої «національні мундири». За Паризькою угодою 1867 р. єдиною формою світових грошей було визнано золото (995 проби).

Світові гроші виконують 3 функції:

1) загального платіжного засобу (погашення боргів, пов'язаних із зовнішньою торгівлею, банківськими та фінансовими позичками);

2) загального купівельного засобу (купівля товарів чи послуг за кордоном);

3) матеріалізації суспільного багатства (перенесення багатства з однієї країни в іншу – оплата контрибуцій, репарацій, надання грошових позичок чи допо­моги).

Тобто, світові гроші – це комплексна функція, що повторює по суті всі функції, властиві грошам на внутрішньому ринку.

Механізм функції світових грошей безперервно розвивався в міру розвитку економічних відносин на світовому ринку. Коли ці відносини досягли високого рівня взаємності, ви­никла можливість погашати вимоги по платежах шляхом заліку чи передачі боргових зобов'язань без пересилання золота за кожним платежем.

Уна­слідок світової економічної кризи 1929 – 1933 рр. золотий стандарт було відмінено в усіх країнах (у Великобританії – в 1931 р., у США – в 1933 р., у Франції – в 1936 р.) і затвердилася система нерозмінного банківського обігу.

 

Оскільки світової банкноти не було, місце золота зайняли ведучі національні банкноти країн, які користувалися високою довірою на світовому ринку (го­ловним чином це були англійський фунт стерлінгів і долар США). Отже у сучасних умовах суб'єкти міжнародних платіжних відносин стали довіряти національним грошам як світовим.

Окрім національних валют найбільш розвинених країн світу, у якості світових грошей використовуються також міжнародні розрахункові валютні одиниці.

1 СДР (Special Drawing Rigts) – (спеціальні права запозичення) – це штучна валютна одиниця, випуск якої розпочався з 1 січня 1970 р. У цій одиниці виражаються курси національних валют країн – членів МВФ, оцінюються валютні резерви. СДР виступає у вигляді спеціального запису на рахунках країн членів МВФ.

Спочатку ця одиниця мала золотий вміст, що був рівний 0,888671 г і прирівнювалася до 1 долара США. Після девальвації долара у 1971 і 1973 рр. курс одиниці СДР підвищився до 1,2 долара. З переходом до «плаваючих» курсів вартість СДР визначалася на основі середньозваженої величини через ринкові курси п'яти валют («валютний кошик»): долара США (40%), німецької марки (21%), японської ієни (17%), французького франка та ан­глійського фунта стерлінгів (по 11%).

2Щоб протистояти гегемонії долара у світовій валютній системі в березні 1979 р. було створено європейську валютну систему (ЄВС). В ній брали участь країни – члени ЄС (12). Механізм ЄВС включав 3 основні елементи:

– європейська валютна одиниця – ЕКЮ (European Currency Unit);

– режим сумісного коливання валютних курсів;

– Європейський фонд валютного співробітництва.

Вартість ЕКЮ визначалася також за допомогою методу «кошику» з валют країн – учасниць ЄС. Питома вага кожної валюти у «кошику» зале­жала від частки країни у ВНП ЄС та загальному товарообороті.

3 Євро. У грудні 1991 року у Маастрихті (Нідерланди) відбулася зустріч країн – учасниць ЄВС, де було прийняте рішення про створення європейського союзу (ЄС), в основу валютної системи якого покладено єдину європейську валюту (пізніше названу євро, EURO) та Європейський центральний банк (ЄЦБ), який розміщується у Франкфурті.

Країнами-засновницями євро були Бельгія, Фінляндія, Франція, Ірландія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Австрія, Португалія, Іспанія та Німеччина. ЄЦБ відповідає за стабільність нової валюти, за політику відсот­кових ставок і грошової маси у просторі євро.

Євро є валютою, що базується на кошику національних валют країн – учасниць ЄС. Частка кожного учасника у валютному кошику залежить від ваги країни в сукупному валовому продукті і взаємній торгівлі. На основі валютного кошика формується і середній курс євро. Курси валют кошика використовувалися протягом усього перехідного періоду – до 31 грудня 2001 року.

Курс євро до долара США та валют інших країн визначається на світових валютних ринках.

Євро введено в дію з 1 січня 1999 року. Усі посилання в юри­дичних документах на екю замінювалися посиланням на євро у співвідношенні 1:1, тобто одна євро дорівнювала одному екю.

Країни ЄВС висунули жорсткі вимоги щодо фінансово-еконо­мічних показників країн, бажаючих користуватися євро. Це:

– дефіцит держбюджету не більш як 3% ВВП;

– сукупний державний борг не більш як 60% ВВП;

– річна інфляція не більше середнього рівня інфляції трьох країн ЄС із найнижчим рівнем інфляції;

– середнє номінальне значення довгострокових відсоткових
ставок не більш як 2% їх середнього рівня у трьох країнах ЄС із
найстабільнішими цінами (близько 9%);

– межі коливань взаємних валютних курсів ± 15%.

У період з 1.01.1999 р. до 31.12.2001 р. господарюючі суб'єкти могли починати розрахунки й операції в євро. Компанії, най­більше пов'язані із зовнішньою торгівлею (європейською і між­народною), переводили свої операції цілком або частково в режим євро. Державні органи продовжували активну підготовку до пере­ходу на євро, а також здійснювали її інформаційне забезпечення. На цій стадії паралельно з євро функціонували національні валюти.

Повний перехід до євро відбувся після 31 грудня 2001 року. Всі рахунки країн – учасниць ЄВС у національних валютах були конвертовані за офіційним курсом у євро. З 1 січня 2002 року протягом терміну, визначеного країною само­стійно (але не більше 6 місяців), в обіг вводилися нові банкноти і монети в євро, які заміщували старі банкноти і монети в національних грошових одиницях. До 1 липня 2002 року старі національні банкноти і монети оберталися нарівні з євро. Після цієї дати євробанкноти та євромонети стали єдиним законним платіжним засобом у відповідних країнах.