Форми грошей, що знаходяться в обігу

У міру розвитку ринку, розширення і поглиблення грошових відносин ускладнювалися вимоги з боку ринку до грошей. У відповідь на це гроші змінювали свою форму.

Еволюцію форм грошей та їх класифікацію показано на рис. 1.3.

На початку розвитку товарно-грошових відносин у ролі грошей виступали найбільш ходові товари (худоба, сіль, риба тощо), і форма грошей тоді збігалася з формою (споживчою вартістю) цих товарів.

Згодом на роль грошей були висунуті метали, і гроші набули форми зливків металів. Разом з тим форма зливків мала ряд незручностей, які незабаром стала стримувати розвиток грошових відносин.

 

 

Рисунок 1.3 – Класифікація форм грошей та їх еволюція

 

Першою і самою древньою формою є повноцінні гроші, до яких перш за все належать монети з дорогоцінних металів. З розвитком торгівлі виникла погреба таврування зливків державою, яка стала виготовляти їх за встановленою формою, вагу і пробу яких засвідчувала своїм штемпелем. Такі зливки одержали назву монети. З часом монета придбала визначену форму, зручну для використання.

Сама назва «монета» походить від першого монетного двору, що був відкритий у Римі при храмі Юнони-Монети в ІІІ ст. до н. е.

Монета виявилася найдосконалішою формою дійсних грошей. Найбільшого розвитку вона досягла у період золотого монометалізму, формою існування якого був золотомонетний стандарт.

Наступною формою грошей були неповноцінні гроші – якісно новий природний тип грошей без власної субстанціональної вартості.

Черговим етапом розвитку монети стала поява білонної монети –розмінної монети з дрібною вартістю для розміну великих монет задля зручності розрахунків. Вона карбувалася з недорогоцінного металу, тому була неповноцінною. Карбування поряд з повноцінною монетою неповноцінної було реакцією грошей на вимогу економічності обігу. Розмінна монета найактивніше використовується в обігу і тому найшвидше стирається. Висока вартість дорогоцінного металу робить необхідним карбування розмінної монети надто малих розмірів. Виготовлення її зі звичайного дешевого металу було об'єктивною необхідністю. Білонна монета залишилась в обігу і зараз, і широко використовується в усіх країнах.

Неповноцінні гроші можна класифікувати таким чином.

1 За формами існування:

– готівкові – виготовляються у вигляді паперових купюр різної вартості та розмінних монет;

– депозитні гроші – абстрактні грошові суми, які не мають речового виразу й існують у вигляді певних сум на рахунках у банках та представляють собою систему спеціальних розрахунків між банками на основі банківських переказів з одного рахун­ку на інший;

– електронні гроші – різновид депозитних грошей; переказ грошових сум з рахунка на рахунок у банках здійснюється за допомогою ЕОМ. Носієм інформації про електронні гроші є електронна картка – іменний грошовий документ, що видається банком власнику поточного рахунку і дає йому можливість оплатити через ЕОМ свої покупки і погасити борги переказом грошей з рахунку без використання готівки;

– квазігроші, або майже гроші – це специфічні грошові форми, в яких грошова суть істотно послаблена, відхиляється від загальноприйнятих, стандартних форм (векселі, чеки).

2 За статусом емітента та характером обігу виділяють наступні види грошей.

Паперові, або бюджетні гроші – це нерозмінні на метал знаки вартості, що випускаються державою (казначейством) для покриття своїх бюджетних витрат і наділяються примусовим курсом, визнаються законодавчо обов'язковими до приймання за усіма видами платежів. По суті це – завершена форма знака вартості, яка відірвалася не тільки від субстанціональної вартості грошей, а й від реальних потреб обігу. Мірилом їх емісії стає не потреба обороту в платіжних засобах, а потреба держави у фінансуванні бюджетного дефіциту. Такі гроші називають ще декретними, або казначейськими.

Причини виникнення паперових грошей:

– об'єктивна неможливість забезпечити потреби обігу дійсними грошима;

– необхідність мінімізації витрат обігу;

– зростання економічної могутності держави до рівня, що забезпечує їй високий авторитет як суб'єкта економічних відносин.

До випуску паперових грошей державу спонукає передусім необхідність покрити дефіцит державного бюджету.

Важливою ознакою паперових грошей є несталість їх вартості та поступове знецінення. Це зумовлено тим, що розміри їх емісії визначаються не реальними погребами обігу, а масштабами бюджетного дефіциту.

Примусовість курсу паперових грошей встановлюється державою для того, щоб утримати їх в обігу, незважаючи на знецінення, тобто визначається в кінцевому підсумку їх бюджетним призначенням.

Кредитні гроші – це теж неповноцінні знаки вартості, які виникають і функціонують в обігу на основі кредитних відносин.

Будучи завершеною формою знака вартості грошей, вони не відірвалися від реальних потреб обігу. В цьому полягає їх принципова відмінність і перевага порівняно з паперовими грошима.

Кредитні гроші, як і повноцінні, виникли стихійно із ринкових відносин, але на значно вищому ступені їх розвитку.

Коли ринкові зв'язки, а разом з ними і взаємна довіра суб'єктів ринку досягли такого рівня, що один з суб'єктів наважився передати другому товар чи іншу вартість під зобов'язання заплатити в майбутньому, тобто, в кредит, була відкрита можливість виникнення принципово нових грошей – кредитних.

Сам торговий оборот породив так звані торгові гроші у формі боргової розписки, або комерційного векселя. Використаний як платіжний засіб, він став обертатися. З простої розписки боржника вексель стихійно перетворився у платіжний та купівельний засіб, тобто набув важливих функцій грошей.

Вексель – це письмове боргове зобов'язання, яке дає його власнику (векселедержателю) незаперечне право вимагати від боржника (векселедавця чи акцептанта) вказану в ньому суму платежу після закінчення встановленого строку.

Вексель має ряд специфічних ознак, які відрізняють його від інших боргових зобов’язань: строго встановлена форма, абстрактність, безспірність, конкретність строку платежу.

У 1992 р. в Україні Верховна Рада прийняла постанову, що називається «Про застосування векселів у господарському обороті» і тим самим відновила вексельну форму розрахунків, яку було скасовано за радянських часів у результаті проведення сталінської фінансово-кредитної реформи у 1932 р.

У 1993 р. НБУ затвердив інструкцію, що називається: «Порядок здійснення банками операцій з векселями», у якій установлений порядок надання вексельних кредитів і проведення банками комісійних операцій з векселями.

Векселі бувають двох основних видів:

1 Простий вексель – випускається боржником на ім'я кредитора із
зобов’язанням виплатити йому в зазначений строк вказану суму.

2 Переказний вексель (тратта) – випускається кредитором як наказ боржнику виплатити в зазначений строк йому чи третій особі певну суму грошей. Цей вексель повинен бути акцептований боржником.

Тобто вони відрізняються один від одного лише кількістю учасників. У простому векселі їх два – векселедавець та векселедержатель, а у переказному їх три – окрім векселедавця (трасанта) та одержувача грошей (ремітента) з’являєтся ще платник (божник) по векселю (трасат).

Передача векселя іншій особі оформляється передаточним надписом – індосаментом.

Важливим атрибутом векселя є акцепт платника (письмова згода на оплату векселя) на лицьовій стороні робиться надпис «акцептований» і ставиться підпис.

У практиці допускається поручительство за векселем третьої особи – аваль. Аваліст несе за векселем таку ж відповідальність як і особа за яку він дав поручительство. Після оплати векселя аваліст стає його власником і одержує право вимагати з того, за кого він поручився визначену суму грошей.

Векселі поділяються також на:

1) комерційні – виникають на основі реальної торгової операції по продажу товарів у кредит;

2) фінансові – виникають без реальних торгових операцій, фіктивно, їх
призначення – залучити в оборот додаткові грошові кошти шляхом одержання позики в банках;

3) казначейські – випускає держава (казначейство) для покриття своїх бюджетних витрат шляхом продажу їх центральному банку.

З розвитком банківського кредиту і банківської справи взагалі банки стали випусками замість комерційних векселів свої зобов'язання – банкноти, які поступово перетворилися в універсальний платіжний засіб і стали основною формою кредитних грошей.

Спочатку банкноти знаходилися в обігу поряд з повноцінною монетою і розмінювалися на неї. Вони являли собою знак золота, були його представником в обігу. Коли розвиток економічних відносин висунув перед грошима вимоги, що виявилися за межами можливостей дійсних грошей, банкноти остаточно почали виконувати роль загального купівельного й платіжного засобів, витіснивши з обігу повноцінну монету.

Банкнота в самому загальному трактуванні є простим векселем емісійного банку.

Особливо чітко виявлялась спорідненість її з векселем на першому етапі розвитку, коли вона мала форму так званої «класичної» банкноти.

Характерними ознаками «класичної» банкноти є:

1) випуск її емісійним банком замість комерційних векселів;

2) обов'язковий обмін на золото за першою вимогою власників;

3) подвійне забезпечення: золоте (золотим запасом банку) і товарне
(комерційними векселями, що знаходяться в портфелі банку).

Банкнота на відміну від векселя є безстроковим зобов’язанням, не пов'язаним з конкретною торговою операцією. Вони можуть випускатися в будь-яких купюрах і знаходитися в обігу будь-який строк. Вказані переваги надали банкноті особливої якості – загальної оборотності, якої не має вексель.

Період «класичної» банкноти закінчився з повним припиненням розміну її на золото після світової економічної кризи 1929-1933 рр. У нових умовах банкнота втратила золоте забезпечення і свою кінцеву гарантію – розмін на золото. Це значно зблизило сучасні кредитні гроші з паперовими.

Разом з тим банкнота повністю не втрачає своїх специфічних ознак кредитних грошей, зберігає в обігу певні переваги порівняно з паперовими грошима і є найпоширенішою формою готівкових грошей у країнах з розвитою ринковою економікою. Головні її ознаки і перевага в тому, що на покриття витрат держави вона випускається не безпосередньо і безповоротно, а через кредитування під боргові зобов'язання казначейства. У зв'язку з цим важливого значення набуває проблема регулювання державного боргу.

Більшість країн законодавчо встановили чітке розмежування між центральним банком та державним казначейством, вивівши центральний банк з підпорядкування уряду і зробивши його самостійним державним провідником монетарної політики.

Ще одним видом кредитних грошей є чек – письмовий наказ банку власника поточного рахунку про виплату певній особі вказаної в ньому суми грошей.

Чек у своєму історичному розвитку виник, як і банкнота, із депозиту, тобто вкладу власника грошей у банку.

Власник вкладу міг двояко реалізувати своє право на ці гроші:

1) узяти розписку банку й використати її для платежу за своїми зобов'язаннями, при цьому розписка перетворювалася в банкноту;

2) домовитися з банком, що він надаватиме йому письмові накази про видачу всієї суми вкладу чи її частини певній особі, а банк виконуватиме їх. З таких наказів розвинувся чек.

Чек може бути використаний кількома способами:

1) сам чекодавець може одержати по ньому в банку гроші готівкою;

2) чекодавець може передати чек другій особі в оплату товарів чи послуг або погашення своїх боргів, і ця друга особа (чекоутримувач) подає чек у банк для одержання грошей готівкою чи зарахування його суми на її рахунок:

3) чекоутримувач може передати чек третій особі і т. ін.

Чек не набув широкого застосування, але як технічний засіб обслуговування обігу депозитних грошей (безготівкових розрахунків) має певні переваги перед іншими технічними засобами і широко використовується у банківській практиці. В країнах з ринковою економікою розрахунки чеками – найпоширеніша форма безготівкових розрахунків.

Альтернативою чекової книжки у 60-70-х роках ХХ ст. стала кредитна картка.