Валютна політика держави: сутність, форми, інструменти

Важливим призначенням національної валютної системи є розроблення і реалізація державної валютної політики як сукуп­ності організаційно-правових та економічних заходів у сфері міжнародних валютних відносин, спрямованих па досягнення ви­значених державою цілей.

Кінцевими цілями валютної політики є стратегічні цілі моне­тарної політики взагалі – зростання зайнятості та виробництва ВВП, стабілізація цін. Механізм валютної політики пов'язаний також з проміжними та тактичними цілями монетарної політики, оскільки має можливість впливати своїми інструментами на ос­новні монетарні індикатори — масу грошей в обороті та процен­тну ставку.

Крім загальномонетарних цілей, валютна політика має свої специфічні цілі, що реалізуються переважно у валютній сфері, і теж справляють істотний вплив на розвиток реального сектора економіки. Це, зокрема:

- лібералізація валютних відносин у країні;

- забезпечення збалансованості платіжного балансу та стабі­льних джерел надходження іноземної валюти на національний ринок;

- забезпечення високого рівня конвертованості національної валюти;

- захист іноземних та національних інвестицій у країні;

- забезпечення стабільності курсу національної валюти.

Досягнення цілей валютної політики забезпечується через за­конодавче регулювання валютних відносин (валютне регулюван­ня) і контроль за виконанням установлених вимог, норм і правил (валютний контроль). Тому поняття валютної політики і валют­ного регулювання тісно між собою пов'язані.

Валютне регулювання – це діяльність держави та уповно­важених нею органів щодо регламентації валютних відносин еко­номічних суб'єктів та їх діяльності на валютному ринку. Така регламентація тією чи іншою мірою поширюється на всі складові валютних відносин та валютного ринку, і насамперед на:

- процес курсоутворення;

- виконання платіжної функції іноземною валютою на внут­рішніх ринках країни;

- діяльність комерційних банків та інших структур на валю­тному ринку;

- здійснення міжнародних платежів за поточними операція­ми платіжного балансу;

- здійснення міжнародних платежів за капітальними опера­ціями платіжного балансу та розвиток іноземних інвестицій в економіку країни;

- ввезення та вивезення валютних цінностей через держав­ний кордон;

- кредитні відносини резидентів з нерезидентами;

- формування та використання золотовалютних резервів.

Ефективність регламентації валютних відносин за вказаними напрямками значною мірою залежить від кількості і ступеня пев­них обмежень щодо кожного з них. Через введення чи посилення, скасування чи послаблення таких обмежень органи валютного регулювання мають можливість скеровувати валютні потоки в найвигідніших для національної економіки напрямах та обсягах.

Валютні обмеження є досить потужним, ефективним і опера­тивним інструментом валютної політики. Запровадивши чи ска­сувавши те чи інше обмеження (у вигляді норми, заборони, пра­вила тощо), держава має можливість негайно і досить відчутно вплинути на певний валютний потік у напрямі, що відповідає су­часній ситуації в економіці чи на грошовому ринку. Водночас цей інструмент має переважно адміністративний характер і супе­речить тенденції лібералізації валютних відносин.

Крім валютних обмежень, практика валютного регулювання виробила ще ряд методів (інструментів), які забезпечують пере­важно економічний вплив на валютні відносини. Це, зокрема:

- курсова політика;

- облікова (дисконтна) політика та інші інструменти монетарної політики;

- валютна інтервенція (девізна політика);

- регулювання сальдо платіжного балансу;

- формування та використання золотовалютних резервів.

Курсова політика полягає в цілеспрямованому проведенні комплексу заходів з метою корекції курсу національної валюти. Якщо така корекція спрямована на зниження обмінного курсу, то курсова політика називається політикою девальвації. Девальва­ція національної валюти сприяє підвищенню конкурентоспромо­жності національного виробництва, посиленню торговельних по­зицій країни на світовому ринку та стимулюванню експорту. Разом з тим політика девальвації може негативно впливати на по­зиції імпортерів, бо їм доведеться купувати інвалюту за вищим курсом. Це може спровокувати зростання цін на імпортні товари.

Якщо ціллю курсової політики визнається підвищення обмін­ного курсу, то вона називається політикою ревальвації. Ця полі­тика стимулює розвиток імпорту, оскільки імпортери для своїх платежів за кордоном купуватимуть інвалюту за нижчим курсом. Буде збільшуватися пропозиція на товарних ринках, що позитив­но впливатиме на стабільність цін. Разом з тим підприємства-експортери за політики ревальвації зазнаватимуть втрат. Тому політику ревальвації потрібно застосовувати теж надто обережно і виважено.

Облікова (дисконтна) політика центрального банку полягає в цілеспрямованому підвищенні чи зниженні облікової ставки та відповідній зміні ставки депозитного та позичкового процента. Якщо процентні ставки збільшуються, то зменшується маса наці­ональних грошей в обороті, знижується відплив вільних капіталів за кордон, зростає приплив іноземної валюти (вільних капіталів) з-за кордону. Все це сприяє зростанню курсу національної валю­ти, зміцненню її позицій на валютному ринку. При зниженні об­лікової ставки весь процес впливу на валютний ринок відбуває­ться у зворотному напрямі.

 

У такий же спосіб – через регулювання маси грошей в оборо­ті – можна впливати на кон'юнктуру валютного ринку за допомо­гою інших інструментів монетарної політики – зміною норми обов'язкового резервування, операціями на відкритому ринку тощо.

Валютна інтервенція полягає в оперативному підтриманні валютного ринку в стані рівноваги шляхом збільшення чи змен­шення купівлі чи продажу центральним банком іноземної валюти за національну. Щоб зупинити падіння курсу національної валю­ти і зростання курсу іноземної валюти, центральний банк пови­нен збільшити продаж іноземної валюти на ринку, піднявши цим її пропозицію до наявного попиту. І навпаки, щоб зупинити під­вищення курсу національної валюти і падіння курсу іноземної, він повинен зменшити продаж чи збільшити купівлю останньої. Застосовуючи то один, то другий з цих інструментів, централь­ний банк може тривалий час підтримувати валютний ринок і курс у стані рівноваги. Для цього він повинен мати достатній обсяг валютних резервів. Валютні інтервенції дуже широко застосовуються у світовій практиці валютного регулювання. Активно засто­совує його також НБУ, періодично скуповуючи іноземну валюту, а також продаючи її у разі погіршення кон'юнктури валютного ринку.

Проте слід мати на увазі, що валютні інтервенції впливають не тільки на кон'юнктуру валютного ринку і динаміку валютного курсу, а й на кон'юнктуру ринку грошей та товарних ринків. Адже продаж іноземної валюти за національну призводить до зменшення маси грошей в обороті і пропозиції грошей, що спри­чинює зростання рівня процента, скорочення платоспроможного попиту. Щоб уникнути негативного впливу подібних наслідків валютної інтервенції на реальний сектор економіки, одночасно з операціями валютної інтервенції проводять стерилізуючі операції на відкритому ринку протилежного спрямування: у разі продажу іноземної валюти на валютному ринку на таку ж суму на відкри­тому ринку купують цінні папери, а при купівлі іноземної валюти продають цінні папери. Такі операції називаються стерилізова­ною інтервенцією.

Особливу роль у валютному регулюванні відіграють також такі інст­рументи, як платіжний баланс та золотовалютні резерви.

 

 

Контрольні запитання

1. Що включає в себе поняття «валюта», «національна» та «іноземна» валюта?

2. За якими критеріями класифікується валюта, дайте характеристику основним видам валют.

3. Як класифікуються валюти за режимом конвертації? Дайте характеристику цим валютам.

4. Що таке валютна система, які елементи входять до складу національної та світової валютних систем?

5. Яким чином відбувалася еволюція валютних систем?

6. Які принципи та правила встановлювала Бреттон-Вудська валютна система?

7. Які принципи та правила встановлювала Ямайська валютна система?

8. У чому полягає сутність Європейської валютної системи?

9. Що таке валютний ринок, які об’єкти та суб’єкти є на цьому ринку?

10. Які види ринків виділяються на валютному ринку і за якими критеріями?

11. Які види операцій здійснюються на валютному ринку? За якими критеріями вони класифікуються?

12. Чим відрізняється ринок конверсійних та депозитно-кредитних валютних операцій?

13. Що таке касові валютні операції (спот)? Які види операцій спот здійснюються на валютному ринку?

14. Що таке строкові валютні операції, як вони класифікуються?

15. Дайте характеристику строкових валютних операцій: форвардних, ф’ючерсних, опціонних, валютних свопів, валютного арбітражу.

16. Що таке валютний курс, як він регулюється?

17. Які види режимів валютних курсів застосовують центральні банки в процесі валютного регулювання?

18. Які види котирування валют Ви знаєте? Що таке пряме та непряме, тверде та номінальне котирування валют,?

19. Що таке крос-курс, яким чином він визначається?

20. Що таке валютна позиція банку? Що означають закрита та відкрита, довга та коротка валютні позиції?

21. У чому полягає сутність державної валютної політики?

22. Які основні цілі та інструменти державної валютної політики?

23. Що таке валютне регулювання, на що воно впливає?

24. Що таке валютні обмеження? Яка їх ефективність?

25. Які економічні інструменти застосовуються в практиці валютного регулювання?

26. У чому полягає курсова політика держави? Що таке політика девальвації та ревальвації?

27. У чому полягає механізм валютної інтервенції? Яким чином він впливає на кон’юнктуру валютного ринку?

 

 

 

 

ТЕМА 7