Валютна зона та складові валютної політики.

Валютна зона та складові валютної політики.

Валютна зона -це об’єднання численних і різних за рівнем економічного розвитку держав у більш чи менш єдине валютне угрупування, зумовлене тісними економічними, а інколи й політичними, зв’язками у вигляді єдиного валютно-фінансового режиму та однакової, в основному, системи валютних обмежень. Особливості валютних зон:

· Підтримання усіма учасниками валютної зони твердих курсів своїх валют по відношенню до основної валюти;

· Зміна курсів своїх національних валют по відношенню до ін. валют зд. тільки зі згоди держави основної валюти;

· Зберігання в банках країни основної валюти більшої частини нац. валютних резервів;

· Вільний обмін між собою валют країн-учасниць валютної зони;

· Вільний рух коштів у межах зони і наявність обмежень по відношенню до 3 країн;

· Зосередження зовн. розрахунків країн-учасниць у банках країни, яка очолює вал. зону.

Валю́тна полі́тика — сукупність організаційно-правових та економічних заходів у сфері міжнародних валютних відносин, спрямованих на досягнення визначених державою цілей.

 

№12

Кризи новітньої фінансової системи.

Першою фінансовою кризою стала криза в Мексиці 1995 p. Для подолання кризи було надано грошову допомогу з Фонду валютної стабілізації, та із із спеціального фонду для підтримки американських інвесторів. І це тільки у сфері акційного капіталу. Потім була криза в Японії. Уже влітку – восени 1998 p. поширювалися думки, що «азійська» хвороба може поширитися на весь світ. Вибух фінансової кризи в Росії в серпні–вересні 1998 p. прискорив події. Цей процес уже досяг Латинської Америки. Бразилія підвищила норму відсотка до 50 %, щоб ослабити негативні тенденції в економіці. Колумбія здійснила девальвацію своєї валюти. Кризові явища загрожують стабільності ЄВС.Таким чином, фінансова криза поширюється на всю глобалізовану фінансову систему. В умовах розгор­тання кризи необхідно здійснити інституційні реформи з перебу­дови економіки і рекапіталізації банківської системи. Саме це має бути пріоритетним напрямом подолання фінансової кризи. Чимало аналітиків і політиків вважають, що дедалі повніша інформація про фінансову систему, її прозорість є переконливою гарантією проти кризових явищ. Нині дедалі більше утверджується переконання, що без регулювання і контролю міжнародних потоків капіталів украй важко запобігти кризовим явищам, а тим більше зменшити збитки від їхньої дії. Таким чином, світова фінансова система й у XXI ст. розвивається через суперечності між її дедалі глобальнішим характером і інтересами держав, регіонів, ТНК. Актуальними залишаться проблема інтеграції всіх елементів світової економіки, а також потреба її зв'язку з реальною економікою, виробництвом, нейтралізації фінансових криз. Інфляція у світі також є кризою світової фінансової системи.
Різке збільшення інфляції відбувається в періоди фінансових криз:
• 1992-1993рр.-в ЄС;
• кін. 1994 р. - поч. 1995 р. - в Мексиці, переросла на всю Латинську Америку;
• 1997 р. - Таїланд, переросла на Сх. і Пд.-Сх. Азію, а потім - і на весь світ;
• серпень - вересень 1998 р. – Росія
Види фінансових криз:
Валютна -зумовлює девальвацію національної валюти.
Банківська — Вимагає великої державної фінан­сової підтримки.
Боргова -пов'язана із загост­ренням проблеми внутрішнього або
зовнішнього боргу.
Системна — охоплює всю фінансову систему.
Причини фінансових криз:1) неспроможна макроекономічна політика;2)слабка національна фінансова система;3) несприятливі зовнішні умови (напр, падіння цін на основні товари національного експорту;4)неправильний обмінний курс (як правило,завищений);
5)політична нестабільність.

№35

Суть, функції та класифікація міжнародного кредиту.

Міжн кредит –це форма руху позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин, пов’язана з наданням валютних і товарних ресурсів на умовах повернення, терміновості та сплати%. Ф-ції: - забезпечення перерозп. між країнами фінансових і матер.ресурсів, що сприяє їх ефективному використанню;- збільшення нагромадження в межах всього світ. г-ва за рахунок використання тимчасово вільних грошових коштів одних країн для фінансування капіталовкладень в інших країнах;- прискорення реалізації товарів у світовому масштабі. Класифікація МК: 1.За цільовим призначенням: Зв’язані – надаються на конкретні цілі, обумовлені в кредитній угоді. Вони можуть бути:
- комерційні – які надаються для закупівлі певних видів товарів і послуг;
- інвестиційні – для будівництва конкретних об’єктів, погашення заборгованості, придбання цінних паперів;
- проміжкові – для змішаних форм вивезення капіталів, товарів і послуг,
Фінансові – це кр, які не мають цільового призначення і можуть використовуватися позичальниками на будь-які цілі.
2. За загальними джерелами: - Вн. – це кр, що надаються нац. суб’єктами для зд. ЗЕД іншим нац. суб’єктам. -Іноземні (зовнішні)–кр, що надаються іноземними кредиторами нац. позичальникам для зд. зовн-ек. операцій. -Змішані – це кр. як вн, так і зовн. походження.
3. За формою кредитування: - Товарні – міжн кр, що надаються експортерами своїм покупцям у товарній формі з умовою майбутнього покриття платежем у грошовій чи іншій товарній формі. -Валютні (грошові) – кр, надані у грошовій формі: у національній або іноземній валюті.
4. За формою забезпечення: - Забезпечені – кр, забезпечені нерухомістю, товарами, документами, ЦП, золотом та ін цінностями як заставою. -Бланкові –кр, надані просто під зобов’язання боржника вчасно погасити, документом при цьому виступає соло-вексель з одним підписом позичальника. 5. За кредиторами: - Приватні –надаються приватними особами.
- Фірмові (комерційні)– кредити, що надаються фірмами.
-Банківські – кр, які надаються банками, іноді посередниками (брокерами).
- Урядові (державні)– кр, надані урядовими установами від імені держави.
-Кредити міжнародних фінансово-кредитних організацій.
- Змішані – в яких беруть участь приватні підприємства та держава, державні та міжнародні установи.
- Фірмовий (комерційний) є однією з найстаріших форм зовнішньоторговельного кредиту. 6.За терміном дії: Надстрокові – добові, тижневі, до трьох місяців.
Короткострокові –до 1р. Середньострокові –1-5р.
Довгострокові – понад 5-7 років.

№36

Умови, напрямки і види кредитування.

Умови: Вартість кредиту;Строк кредиту;Валюта кредиту. Вартість кредиту включає такі елементи:1.Договірні:-основні(суми які позичальник безпосередньо сплачує кредитору %, витрати на оформлення, різні комісії);+ процентна ставка:---фіксована-встан при розміщ залученні депозиту, та залиш незмінною протягом усього строку депозиту4---плаваюча-може змінюв протягом дії депозиту. ЛІБОР-являє собою середню ставку за якою найб. Британські банки кредитують першокласних позичальників на міжбанківському ринку. -додаткові(суми, що сплачуються позичальником третім особам). 2. Приховані – ті витрати, які не зафіксовані в угоді. Строк кредиту: Мета кредиту;Аналогічна практика надання попередніх кр. на такі ж цілі;Нац.законодавство;Міждержавні угоди. Валюта кредиту: Національна; Іноземна; Євровалюта; Міжнародні розрахункові одиниці. Напрями кредитування:

 

 

№53

Світовий фінансовий ринок

М/н фінансовий ринок – це система ринкових відносин, що забезпечує акумуляцію та перерозподіл міжнародних фінансових потоків. Під МФР треба розуміти складне переплетіння, взаємозалежність, інтеграцію нац-х та міжнародних ринків, що забезпечує перелив грошово-кредитних ресурсів між країнами, регіонами, галузями та окремими суб`єктами бізнесу. Це механізм, що забезпечує балансування світ. попиту і пропозиції на капітал.СФР історично виникає на базі нац.фін.ринків під впливом концентрації виробництва і капіталу й інтернаціоналізації світогосподарських зв`язків. Головною функцією МФР є забезпечення м/н ліквідності, тобто можливості швидко залучати достатню кількість фін. Засобів у різних формах на вигідних умовах на наднаціональному рівні. Характерні риси СФР: 1. величезний обсяг фін. ресурсів та операцій, 2. глобальність (відсутність територіальних обмежень), 3. цілодобовий режим роботи, 4. високий рейтинг репутації суб`єктів, 5.широкий діапазон фін.інструментів, 5. уніфікація правил та стандартів операцій. СФР становить складну, внутрішньо структуровану систему. Виділяють 4 головні елементи - валютний ринок, ринок боргових зобов`язань, ринок титулів (або прав) власності та ринок похідних фінансових інструментів (дериватив, для нейтралізації ризиків). Інша модель СФР базується на функціональному критерії типів фінансових операцій (кредитних або інвестиційних). Головною ознакою, що відокремлює різні типи фінансових трансакцій у цій моделі, є можливість або неможливість вільної купівлі-продажу фін. зобов`язань або фін. Інструментів. Якщо така вільна купівля-продаж можлива, її суб`єкти виступають учасниками ринку цінних паперів (кредитний ринок). В протилежному випадку вони виступають учасниками ринку боргових зобов`язань. Залежно від часових параметрів реалізації майнових прав розрізняють грошовий ринок (короткі терміни купівлі продажу короткострокових боргових інструментів) і ринок капіталів (тривалі терміни купівлі-продажу довгострокових боргових зобов`язань та акцій).

 

№37

Міжнародний валютний ринок

Одним із найсуттєвіших елементів міжнародних валют­них відносин є світовий валютний ринок. Валютний ринок — це: і) підсистема валютних відно­син у процесі операцій купівлі-продажу іноземних валют і платіжних документів в іноземних валютах; 2) інституціо-нальний. механізм (сукупність установ і організацій — бан­ки, валютні біржі, інші фінансові інститути), що забезпечу­ють функціонування валютних ринкових механізмів. Валютний ринок як економічна категорія — це система стійких економічних та організаційних відносин, пов'язаних з операціями купівлі-продажу іноземних валют та платіж­них документів в іноземних валютах. На валютному ринку здійснюється широке коло операцій щодо зовнішньоторго­вельних розрахунків, туризму, міграції капіталів, робочої сили тощо, які передбачають використання іноземної валюти по­купцями, продавцями, посередниками, банківськими устано­вами та фірмами. Існує чотири групи суб'єктів валютного ринку: • державні установи, основне місце серед яких займають центральні банки та казначейства окремих країн; • юридичні та фізичні особи, зайняті у різноманітних сферах зовнішньоекономічної діяльності;• комерційні банківські установи, які забезпечують ва­лютне обслуговування овнішніх зв'язків, особливо брокерські контори; • валютні біржі та валютні відділи товарних та фон­дових бірж. Основні суб'єкти валютного ринку — великі транснаціо­нальні банки.З практичної точки зору під валютним ринком розуміють офіційні фінансові центри, в яких зосереджено здійснення валютних операцій. Найбільшими міжнародними валютни­ми ринками, представленими сукупністю банків, бірж і фінан­сових компаній, є ринки Лондона, Нью-Йорка, Токіо, Франк -фурта-на-Майні, Парижа, Сінгапура, Цюриха, Гонконга. Головними функціями валютного ринку є: • реалізація валютної політики держави, спрямованої на забезпечення регулювання національної економіки та розши­рення зовнішньоекономічних зв'язків;• сприяння поглибленню міжнародного розподілу праці та міжнародної торгівлі;• визначення і формування попиту та пропозиції на іно­земні валюти;• своєчасне здійснення міжнародних розрахунків;• регулювання валютних курсів;• хеджування валютних ризиків;• диверсифікація валютних резервів;• одержання прибутку від операцій з валютою та валютни­ми цінностями тощо. Види: і. Регіональні ринки: *європейський (Лондон, Цюрих, Па­риж, Франкфурт-на-Майні), *північноамериканський (Нью-Йорк), *азіатський (Токіо, Сінгапур, Гонконг).2. Національні ринки, які забезпечують рух валютних по­токів у даній країні та обслуговують зв'язки з міжнародними валютними центрами.3. Ринки за видами валютних операцій: *ф'ючерсні, *опціон-ні, *форвардні, депозитні тощо.4.Спеціальні ринки: відсоткових ставок на іноземні валюти, *конверсійних операцій, *окремих міжнародних розрахункових одиниць. Залежно від рівня організації валютного ринку розрізня­ють біржовий та позабіржовий валютні ринки. Біржовий ри­нок представляють валютні біржі, а позабіржовий, який ще називають міжбанківським, — банки, фінансові установи, підприємства та організації.

№60

Еволюція теорії МЕВ.

Ек теорія зародилась у сфері міжн торгівлі, а тому меркантилізм можна вважати початком народження міжн ек теорії. Теорія абсолютних переваг (А. Сміт) базується на тому, що без обмеження торгівлі, кожна країна почне спеціалізуватися на продукції, яка має конкретну перевагу. Це приведе до підвищ продукт праці, збуту надлишків продукції за кордоном, зрост каліф працівн, зб доходів і нагромадж капіталу, зрост нац. Багатства. Теорія порівняльних переваг (Д.Рікардо) –доки при відсутності торгівлі, у співвідношеннях цін між країнами зберігаються хоч найменші відмінності, кожна країна матиме порівняльні переваги, тобто у кожної з них знайдеться такий товар, в-во якого буде вигідним при існуючому співвідношенні витрат, ніж в-во ін. товарів. Теорія міжн вартості(Мілль) стверджує що ціна міжн обміну встановлюється за законом попиту і пропозиції на такому рівні, що сукупність експорту кожної країни дозволяє оплачувати сукупність її імпорту. Теорема Гекшера-Оліна-Самуельсона --- у випадку однорідності факторів в-ва, ідентичності техніки, досконалої конкуренції та повної мобільності товарів міжн обмін вирівнює ціну факторів в-ва між країнами. Теорія життєвого циклу(Раймонд Вернон) –деякі види продукції проходять цикл з 4 етапів(впровадження, зростання, зрілість, занепад), а в-во цієї продукції переміщується із країни в країну в залежності від стану ЖЦТ. Модель економії на масштабі —при певній технології та організації в-ва довгострокові витрати скорочуються при збільшенні обсягу виготовлення продукції. Теорія конкурентної переваги націй(М.Портер) конкурентна спроможність країни на міжн ринку залежить від поєднання 4 детермінант: факторних умов; умов попиту; споріднених і допоміжних галузей; стратегії фірм, їх структури і конкуренції.

 

№13

Валютна зона та складові валютної політики.

Валютна зона -це об’єднання численних і різних за рівнем економічного розвитку держав у більш чи менш єдине валютне угрупування, зумовлене тісними економічними, а інколи й політичними, зв’язками у вигляді єдиного валютно-фінансового режиму та однакової, в основному, системи валютних обмежень. Особливості валютних зон:

· Підтримання усіма учасниками валютної зони твердих курсів своїх валют по відношенню до основної валюти;

· Зміна курсів своїх національних валют по відношенню до ін. валют зд. тільки зі згоди держави основної валюти;

· Зберігання в банках країни основної валюти більшої частини нац. валютних резервів;

· Вільний обмін між собою валют країн-учасниць валютної зони;

· Вільний рух коштів у межах зони і наявність обмежень по відношенню до 3 країн;

· Зосередження зовн. розрахунків країн-учасниць у банках країни, яка очолює вал. зону.

Валю́тна полі́тика — сукупність організаційно-правових та економічних заходів у сфері міжнародних валютних відносин, спрямованих на досягнення визначених державою цілей.

 

№12