З державними цінними паперами на відкритому ринку

 

Купівля державних цінних паперів центральним банком у комерційних банків сприяє зростанню пасивів комерційних банків і обсягу кредитування, що збільшує грошову масу в обігу. Продаж цінних паперів центральним банком комерційним банкам спричинює скорочення кредитних ресурсів останніх і зменшує грошову масу в обігу.

На підставі застосування тих чи інших методів грошово-кредитного регулювання щодо вирішення завдань соціально-економічного плану, що стоять перед країною, центральним банком розробляється грошово-кредитна політика.

Грошово-кредитна політика – це сукупність заходів щодо грошового обігу та кредиту, спрямованих на стимулювання економічного зростання, стримування інфляції, досягнення високого рівня зайнятості, стабільності цін, дотримання зовнішньоекономічної рівноваги.

Світова практика свідчить, що за допомогою грошово-кре­дитної політики держава може активно впливати на грошову масу. Грошово-кредитна політика ґрунтується на принципах монетаризму і має низку переваг над фіскальною політикою.

Негативні моменти полягають у тому, що ця політика не­прямо впливає на комерційні банки з метою регулювання динаміки пропозиції грошей, а тому не може безпосередньо змусити їх зменшувати чи збільшувати кредити. Головною функцією центрального банку кожної держави є регулюван­ня грошової маси, забезпечення її відповідності масі товарів і підтримки таким чином стійкої купівельної спроможності грошей, що є дуже важливою умовою нормального функціону­вання ринкового механізму.

Виділяють стратегічні, проміжні та тактичніцілі грошово-кредитної політики.

Стратегічні цілі монетарної політики – це ключові цілі загально-економічної політики держави, тобто це сприяння економічному зростанню, зростанню зайнятості, стабілізації цін, забезпечення стійкого платіжного балансу.

Проміжні цілі монетарної політики – пожвавлення чи стримання ринкової кон'юнктури задля досягнення стратегічних цілей.

Тактичні цілі монетарної політики – зміни грошової маси та процентної ставки в напрямку, що забезпечує досягнення проміжних цілей (грошова маса, відсоткова ставка, обмін­ний валютний курс).

Цілі досягаються через визначення інструментів, які, в свою чергу, поділяються на прямі та непрямі.

До прямих інструментів належать: ліміти кредитуван­ня, пряме регулювання відсоткової ставки.

До непрямих інструментів належать: операції на від­критому ринку, зміна норми обов'язкових резервів, зміна об­лікової ставки (ставки рефінансування).

На сьогодні в Україні використовується 5 інструментів грошово-кредитної політики, причому три з них є стандартними для всіх країн, а два – характерними для української ситуації.

1. Політика обов'язкового резервування.

2. Облікова політика центрального банку.

3. Операції на відкритому ринку.

4. Валютна політика.

5. Умови рефінансування комерційних банків.

Останні два пункти, хоч і використовуються в інших краї­нах, але не так широко, як в Україні.

 

Кредитно-грошова політика приводить до різних резуль­татів у короткостроковому та довгостроковому періодах. У короткостроковому періоді вона більшою мірою впливає на реальний випуск і меншою – на ціни. У довгостроковому періоді грошова маса переважно впливає на рівень цін та мен­шою мірою – на реальний обсяг випуску.

Залежно від стану економіки виділяють два основні типи грошово-кредитної політики:

• рестрикційна;

• експансійна.

Для кожного з цих типів грошово-кредитної політики буде характерний свій набір інструментів (засобів), певне поєднання економічних та адміні­стративних методів регулювання.

Розглянемо кожний з цих типів грошово-кредитної політики.

Рестрикційна грошово-кредитна політика –це політика «дорогих грошей». Вона застосовується;

• в умовах високої ділової активності, коли наростають інфля­ційні процеси;

• в умовах високої інфляції – для боротьби з нею.

Проводячи рестрикційну політику, центральний банк повинен змінити пропозицію грошей, тобто обмежити обсяги кредитних операцій комерційних банків. Рестрикційну грошово-кредитну політикуварто здійснювати такими методами:

– підвищити офіційну облікову ставку, що знизить бажання комерційних банків продавати векселі чи брати позику у центральному банку;

– збільшити норми обов'язкових резервів, що зменшить кредитні ресурси комерційних банків;

– продати державні облігації на відкритому ринку, що робить для комерційних банків більш вигідним купувати цінні папери, ніж надавати кредити.

Цей набір непрямих (економічних) методів грошово-кредитної політики, можливо, буде достатнім, якщо політика «дорогих грошей» проводиться для регулю­вання грошової пропозиції в антициклічному, а не проциклічному напрямі.

Але в умовах високої інфляції застосування тільки вище­зазначених методів грошово-кредитної політики буде недостатнім, бо однією з головних причин інфляції є дефіцит державного бюджету.

Отже, щоб «приборкати» інфляцію, необхідно на перший план поставити методи фіскальної політики, до яких належать:

• підвищення оподаткування з метою збільшення доходів держави та зменшення купівельної спроможності населення;

• зменшення видатків бюджету на соціально-культурні заходи;

• заморожування заробітної плати.

Крім того, для боротьби з інфляцією центральні банки дуже часто застосовують (поряд з економічними методами грошово-кредитної політики) ще й адміністративні методи (різні кількісні обмеження діяльності комер­ційних банків).

Експансійна грошово-кредитна політика –це політика «дешевих грошей». Вона застосовується в умовах спаду виробництва, збільшення безробіття, з метою підвищення попиту на товари і послуги, пожвавлення виробництва.

Проводячи цю політику, центральний банк повинен потурбува­тися про збільшення пропозиції грошей, тобто про стимулювання кредитних операцій комерційних банків, щоб зробити кредит дешевим і доступним.

Експансійна грошово-кредитна політика прямо протилежна політиці «дорогих грошей», тому і методи, які застосовуються при її проведенні, діятимуть протилежним чином. Здійснюється експансійна грошово-кредитна політика такими методами:

• зменшення облікової ставки центральним банком;

• зниження норм обов'язкових резервів центральним банком;

• купівля центральним банком цінних паперів па відкритому ринку, та інші методи грошово-кредитної політики.

Грошово-кредитна політика як експансійногого, так і рестрикційного типів може мати тотальний (загальний) або селективний (вибірковий) характер.

При тотальній грошово-кредитної політиці заходи, що застосовує центральний банк, розповсюджуються на всі без винятку установи банків; при селективній грошово-кредитній політиці – заходи центрального банку розпов­сюджуються лише на окремі кредитні інститути або їх групи, чи на певні види банківської діяльності, що дає можливість центральному банку вибірково впливати в обраному напрямі.

У перші два роки своєї діяльності (1991-й та 1992-й рр.) Націо­нальний банк України не розробляв основних напрямів грошово-кредитної політики.

З 1993 р. Національний банк України на підставі програм діяльності уряду почав розробляти «Основні напрями грошово-кредитної політики», виконання яких спрямовано на стримання рівня інфляції, забезпечення стабільності національної валюти та ефек­тивне функціонування банківської системи.

В «Основних напрямах грошово-кредитної політики» йдеться про механізми та інструменти, за допомогою яких Національний банк планує забезпечити виконання покладених на нього функцій.

Контрольні запитання

1. Розкрийте економічну сутність та проаналізуйте структуру грошового обороту.

2. У чому полягають особливості грошового обороту на мікро- та макроекономічному рівнях?

3. Охарактеризуйте грошовий оборот на мікрорівні.

4. У чому особливість грошового обороту на макрорівні?

5. Які основні ринки взаємопов'язуються грошовим оборотом на макрорівні?

6. Назвіть суб'єктів грошового обороту на мікро- та макрорівнях.

7. Що таке грошовий потік, як він пов'язаний з товарним потоком?

8. Охарактеризуйте грошові потоки, які обслуговують процес розширеного відтворення.

9. У чому полягає відмінність між грошовим оборотом та грошовим обігом?

10. Як структурується грошовий обіг за формою платіжних засобів?

11. Які переваги та недоліки готівкового та безготівкового грошового обігу?

12. У чому полягає сутність закону грошового обігу?

13. Які взаємозв’язки показує формула І. Фішера?

14. Що таке грошова маса, грошовий агрегат, грошова база?

15. Скільки грошових агрегатів визначає НБУ?

16. Який з грошових агрегатів є найбільш ліквідним? Поясніть чому.

17. Як визначається швидкість обігу грошей? Які фактори впливають на Швидкість обігу грошей?

18. У чому полягає сутність закону кількості грошей, необхідних для обігу? За якою формулою розраховують середню кількість грошей, необхідних для обігу?

19. Що таке емісія? Хто здійснює емісію готівкових грошей в Україні?

20. Що таке грошово-кредитний мультиплікатор? Розкрийте механізм емісії грошей через грошово-кредитний мультиплікатор.

21. Розкрийте основні методи державного регулювання грошового обігу.

22. Які цілі та інструменти грошово-кредитної політики центрального банку?

23. Розкрийте механізм політики НБУ щодо маневрування обліковою ставкою, зміни норм обов’язкових резервів та операцій з державними цінними паперами на відкритому ринку?

24. Чим відрізняється рестрикційна грошово-кредитна політика від експансійної?

25. У чому полягає політика «дорогих» та «дешевих» грошей?

ТЕМА 3

ГРОШОВИЙ РИНОК

 

3.1 Сутність та особливості функціонування грошового ринку. Інструменти грошового ринку

3.2 Попит на гроші. Пропозиція грошей.

3.3 Графічна модель грошового ринку. Рівновага на грошовому ринку та процент