Правове забезпечення формування ринку сільськогосподарської техніки

Як вже зазначалося, право ЄС вимагає від країн членів впровадити диференційоване правове регулювання окремих секторів аграрного ринку. Україна намагається пристосувати своє законодавство до законодавства ЄС. Відтак останнім часом розвиваються інститути диференційованого правового регулювання окремих секторів аграрного ринку. Це стосується й ринку сільськогосподарської техніки, запчастин до неї та пально-мастильних матеріалів.
Проблема забезпечення села пально-мастильними матеріалами і сільськогосподарською технікою загострилася під час аграрної кризи. Держава змушена була постачати сільськогосподарську техніку і пально-мастильні матеріали КСП, знаючи, що ті не зможуть розрахуватися за них, оскільки працюють збитково. За підсумками року КСП списувалися борги. Так тривати довго не могло: держава зрозуміла, що треба вжити заходів щодо створення ринку сільськогосподарської техніки та пально-мастильних матеріалів, зокрема впроваджувати лізингові форми отримання нової техніки. Так в Україні почав розвиватися правовий інститут ринку сільськогосподарської техніки.
Вітчизняне законодавство покликане не тільки забезпечити сільськогосподарське виробництво якісною технікою і пально-мастильними матеріалами, але й підтримувати вітчизняних виробників цієї техніки. Адже на ринок сільськогосподарської техніки вийшли такі гіганти індустрії, як "Джон Дір" і "Кейс Корпорейшн": певний час урядова політика була спрямована на забезпечення селян імпортними машинами і знаряддями праці. Але це не сприяло виходу вітчизняного АПК із кризи, тому концепція формування ринку сільськогосподарської техніки зосередилась на важливості підтримки виробника вітчизняного. Важливу роль у формуванні ринку сільськогосподарської техніки відіграють закони України від 7 лютого 2002 р. "Про стимулювання розвитку вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу" і від 5 червня 2003 р. "Про захист прав покупців сільськогосподарських машин".
Вони визначають сільськогосподарську техніку як машини, механізми, обладнання, устаткування, технологічні комплекси та лінії з них, що застосовуються в сільськогосподарському виробництві, харчовій та переробній промисловості для проведення робіт з вирощування, збирання, зберігання та переробки сільськогосподарської продукції. До такої техніки і обладнання належать: трактори та інші самохідні енергозасоби сільськогосподарського призначення, спеціальні автомобілі сільськогосподарського призначення, самохідні та причіпні комбайни, жниварки і косарки для збирання зернових, кормових і технічних культур, посівна й ґрунтообробна техніка та комбіновані агрегати з неї, машини і обладнання для тваринництва, птахівництва та кормовиробництва, а також машини, обладнання та лінії з них для харчової і переробної промисловості, для зберігання та переробки сільськогосподарської продукції, зокрема її фасування, розливу, пакетування та пакування.
Розвиток вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу разом з його складовими (створення й виробництво техніки та обладнання, її технічне обслуговування і ремонт, а також формування інфраструктури ринку вітчизняної техніки і обладнання для агропромислового комплексу) законодавство визнає пріоритетними напрями розвитку національної економіки. Уповноваженим органом державної влади в галузі сільськогосподарського машинобудування є Міністерство промислової політики України, покликане забезпечити реалізацію державної політики щодо пріоритетності сільськогосподарського машинобудування. Для формування ринку сільськогосподарської техніки передбачається у Державному бюджеті України витрати на підтримку виробництва вітчизняної сільськогосподарської техніки. Порядок використання коштів державного бюджету, передбачених на здійснення заходів, пов'язаних зі збільшенням обсягів виробництва техніки для агропромислового комплексу та розвитком ринку цієї техніки, затверджений наказом Мінпромполітики та Мінфіну України від 5 березня 2002 р. № 93/155.
Зазначені кошти використовуються для формування та розвитку інфраструктури ринку тієї техніки, часткової (до 40%) компенсації державою вартості сільськогосподарської техніки, що поставляється сільськогосподарським товаровиробникам і підприємствам харчової та переробної промисловості АПК; закупівлі вітчизняної сільськогосподарської техніки з подальшою її реалізацією суб'єктам аграрного права на умовах фінансового лізингу. Передбачаються й заходи з недопущення монополізації ринку сільськогосподарської продукції. Так, наказом Мінекономіки та Антимонопольного комітету України від 16 лютого 1999 р. № 22/2 запроваджено державне регулювання оптових цін на окремі види продукції 3 монополістів ринку сільськогосподарської техніки: одеського ВАТ "Одессільмаш", кіровоградського ВАТ "Червона Зірка" і шепетівського ВАТ "Шепетівський завод культиваторів". Фінансування заходів з компенсації суб'єктам аграрного права частини вартості складної сільськогосподарської техніки вітчизняного виробництва здійснюється на конкурсних засадах згідно з Положенням про умови проведення конкурсу на надання часткової компенсації вартості складної сільськогосподарської техніки вітчизняного виробництва, затвердженим наказом Мінагрополітики України від 7 березня 2002 р. № 76.
Держава здійснює моніторинг цін на основні види металопродукції та енергоносіїв, що використовуються вітчизняними підприємствами машинобудування для виробництва сільськогосподарської техніки. У разі потреби держава застосовує ринкові важелі управління зазначеними цінами. Так, Міністерство промислової політики здійснює постійний моніторинг та аналіз кон'юнктури ринку сільськогосподарської техніки і вживає заходів щодо його подальшого розвитку. Конкретні заходи з формування інфраструктури ринку сільськогосподарської техніки визначені Указом Президента України від 3 листопада 2001 р. № 1039/2001 "Про заходи щодо розвитку ринку вітчизняної техніки для агропромислового комплексу та збільшення обсягів її виробництва". Ним установлено, що основними завданнями органів виконавчої влади щодо розвитку машинобудування та ринку вітчизняної техніки для агропромислового комплексу є:
- сприяння розвитку економічної конкуренції та недопущення монополізму на основі узгодження інтересів виробників техніки для агропромислового комплексу та її споживачів;
- організація створення нових моделей і впровадження сучасних технологій виробництва техніки для агропромислового комплексу, стимулювання раціонального використання у процесі виробництва матеріальних ресурсів та енергоносіїв;
- створення умов для розширення мережі підприємств, що здійснюють реалізацію, фірмове обслуговування, ремонт, надання в користування, в тому числі за договорами лізингу, техніки для агропромислового комплексу;
- стимулювання інвестиційної діяльності банків, інших фінансових установ, спрямованої на технічне переоснащення агропромислового комплексу.
Виробництво сільськогосподарської техніки держава регулює переважно адміністративно-командними методами відповідно до Програми виробництва технологічних комплексів машин та обладнання для агропромислового комплексу на 1998-2005 роки, схваленої постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 1998 р. № 403. Разом з тим, сільськогосподарська техніка і пально-мастильні матеріали розподіляються останнім часом через ринкові, зокрема біржові механізми. Наказом Мінагрополітики, Мінекономіки, Мінфіну, ДПА від 26 квітня 2000 р. № 52/63/90/221 затверджено Положення про порядок здійснення через біржовий товарний ринок контрактів зустрічних поставок сільськогосподарської продукції і продовольства та матеріально-технічних ресурсів. Воно регулює ринкові механізми бартерних операцій обміну сільськогосподарської продукції на паливно-мастильні матеріали та запчастини для сільськогосподарської техніки.
Пально-мастильні матеріали сільськогосподарські виробники можуть закуповувати також на умовах товарного кредиту згідно з Порядком забезпечення сільськогосподарських товаровиробників пально-мастильними матеріалами, затвердженим наказом Мінагропрому і Мінфіну України від 12 серпня 1998 р. № 244/164. З 1 січня 2000 р., згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 17 січня 2000 р. № 50 "Про нові підходи до забезпечення сільськогосподарських товаровиробників матеріально-технічними ресурсами", державним органом заборонено забезпечувати сільське господарство пально-мастильними матеріалами та засобами захисту рослин неринковими методами.
Відповідно до Закону України від 16 грудня 1977 р. "Про фінансовий лізинг" держава створює систему забезпечення сільськогосподарських товаровиробників сільськогосподарською технікою на умовах фінансового лізингу, тобто платного користування протягом строку, за який амортизується 60% вартості сільськогосподарської техніки, з подальшим переходом права власності на цю техніку до сільськогосподарських товаровиробників. З цією метою було створено Державне лізингове підприємство "Украгролізинґ". Закупівля сільськогосподарської техніки за рахунок державних коштів для передачі її сільськогосподарським товаровиробникам на умовах фінансового лізингу здійснюється згідно з Порядком визначення на конкурсних засадах переліку сільськогосподарської і переробної техніки, закупівля якої фінансується за рахунок коштів державного бюджету, затвердженим наказом Мінагрополітики України від 27 квітня 2001 р. № 115.
На підставі постанови Кабінету Міністрів України від 18 вересня 1997 р. № 1031 "Про створення державного лізингового фонду для технічного переоснащення сільського господарства" було утворено державний лізинговий фонд, кошти якого використовуються на закупівлю вітчизняної сільськогосподарської техніки для наступної передачі її у лізинг сільськогосподарським товаровиробникам. На виконання цієї постанови Мінагрополітики видало наказ від 9 жовтня 1997 р. № 59 "Про основні напрями технічного забезпечення агропромислового комплексу та створення лізингового фонду". Серед напрямів технічного забезпечення АПК передбачається формування інфраструктури ринку сільгосптехніки, зокрема впроваджується фірмове обслуговування вітчизняної складної сільськогосподарської техніки вітчизняними машинобудівними підприємствами шляхом відкриття регіональних центрів фірмового обслуговування. Технічне обслуговування поставленої сільськогосподарської техніки регулюється Законом України "Про захист прав покупців сільськогосподарських машин". Гуртова закупівля техніки за кошти державного лізингового фонду здійснюється за умови проведення експертизи гуртових цін згідно з Порядком, затвердженим наказом Мінагропрому України від 23 квітня 1999 р. № 171.

30 пит Правове регулювання ринку продовольства. Біржовий ринок

Пунктом 2 ст. 22 Господарського кодексу України передбачено, що підприємство здійснює реалізацію своєї продукції, інших матеріальних цінностей на основі прямих угод (контрактів), державного замовлення через товарні біржі, мережу власних торговельних підприємств, а також на основі бартерних угод.
Формування ринку продовольства відбуватиметься коли в конкурентній боротьбі за «продовольчі гроші» замовників і споживачів буде впроваджена технологічна дисципліна, якість, асортимент продукції, тобто технологічну дісцпліну будуть диктувати замовник і споживач продукції. Побоювання втратити замовника стримуватиме виробників від обману і стимулюватиме виробництво й надходження до споживачів високоякісної продукції.
Особливо великий вплив на формування ринку продовольства справляє розвиток ринку землі, робочої сили й капіталів.
Постанова Каб. Міну «Про створення Міжвідомчої комісії з питань регулювання ринку продовольства, цін і доходів сільськогосподарських товаровиробників»

Національною асоціацією бірж України за участю автора, показують, що як за організаційно-правовим статусом, так і за фаховим та технічними рівнями, біржі готові обслуговувати ринок сільськогосподарської продукції, інших товарних груп, сприяючи розвитку товарно-грошових відносин ринкового типу та усуненню, що очевидно найголовніше, економічних передумов для бартерних операцій.

Цьому може сприяти створення інфраструктури біржового ринку сільськогосподарської продукції, відображеної на схемі 1, де всі учасники ринку взаємопов’язані і перебувають в рівних умовах.

Вирішення згаданих вище проблем відповідає пріоритетним напрямкам економічного розвитку аграрного сектору держави та активізації донорських організацій, які готові розширити свою діяльність за умов прозорості та відкритості товарного ринку в Україні. Крім того, біржовий товарний ринок при наявності належного економічного середовища може забезпечити вирішення таких проблем:

§ формування ринкових цін на зерно та інші види сировини та продовольства на основі попиту і пропозиції;

§ легалізація тіньового ринку сільськогосподарської продукції і продовольства та інших товарних груп через прозорість товарних потоків, що забезпечить надходження до державного бюджету значних коштів через систему оподаткування;

§ забезпечення формування обсягів сільськогосподарської продукції і продовольства для державних потреб та їх реалізацію з державних ресурсів через біржовий товарний ринок;

§ усунення бартерних транзакцій шляхом розширення експорту окремих видів сільськогосподарської продукції і продовольства через біржовий товарний ринок, що в свою чергу сприятиме усуненню демпінгових цін.

Таким чином, в подальшому розвитку біржового ринку сільськогосподарської продукції і продовольства повинні гармонійно поєднуватись саморегулюючі механізми біржі і державне регулювання, стимулювання його діяльності.

Закон України ”Про державну підтримку сільського господарства України” від 24 червня 2004 р. визначає аграрний ринок як сукупність правовідносин, пов’язаних з укладенням та виконанням цивільно-правових договорів щодо сільськогосподарської продукції. Аграрний ринок включає біржовий ринок сільськогосподарської продукції, оптові ринки сільськогосподарської продукції (іноді у поєднанні з регіональними аграрно-маркетинговими центрами), оптово-роздрібні ринки сільськогосподарської продукції, аукціони, фірмові магазини сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарські виставки та ярмарки тощо. Допоміжними елементами інфраструктури аграрного ринку є: транспорт, складське господарство, зв’язок, системи цінового моніторингу, стандартизації, сертифікації, страхування тощо.

Оптові ринки сільськогосподарської продукції діють на підставі Закону України ”Про оптові ринки сільськогосподарської продукції” від 25 червня 2009 р. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 19 листопада 2008 р. № 1447-р. схвалено Концепцію Державної цільової програми створення оптових ринків сільськогосподарської продукції.

Виставково-ярмаркова діяльність в АПК регулюється постановою Кабінету Міністрів України ”Про вдосконалення виставково-ярмаркової діяльності в Україні”, якою затверджено Концепцію розвитку виставково-ярмаркової діяльності від 22 серпня 2007 р. № 1065. Відповідно до зазначеної постанови Міністерством аграрної політики України видано наказ ”Про вдосконалення виставково-ярмаркової діяльності в системі Мінагрополітики” від 27 березня 2008 р. № 183.

Агроторгові доми порівняно з аграрними біржами є допоміжною, більш ефективною формою надання невеликим сільськогосподарським підприємствам послуг із реалізації сільськогосподарської продукції, оскільки на біржах торгівля здійснюється переважно великими партіями сільськогосподарської продукції. Наказом Міністерства сільського господарства і продовольства України та Української академії аграрних наук від 18 березня 1996 р. затверджено Типове положення про міжрегіональний та районний агроторговий дім, на підставі якого в Україні було створено значну кількість агроторгових домів у формі господарських товариств. Нині цей наказ втратив чинність відповідно до наказу Міністерства аграрної політики від 8 липня 2008 р. № 411/69. В Україні агроторгові доми діють у формі обслуговуючих кооперативів. На виконання постанови Кабінету Міністрів України ”Про затвердження Програми розвитку сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів на 2003-2004 роки” від 12 грудня 2002 р. № 1858 наказом Міністерства аграрної політики ”Про затвердження примірних статутів сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу” від 26 червня 2003 р. № 191 затверджено Примірний статут сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу-агроторгового дому.

Український біржовий ринок сільськогосподарської продукції (організований аграрний ринок) пройшов нелегкий шлях становлення, що характеризувався періодичними сплесками біржової активності та недосконалістю нормативно-правової бази.

Закон України ”Про державну підтримку сільського господарства України” від 24 червня 2004 р. визначає, що організований аграрний ринок – сукупність правовідносин, пов’язаних з укладенням та виконанням цивільно-правових договорів, предметом яких є сільськогосподарська продукція, за стандартизованими умовами та реквізитами біржових договорів і правилами аграрної біржі.

Постановою КМУ від 5 серпня 1997 р. №848 було схвалено Концепцію розвитку біржового ринку сільськогосподарської продукції, згідно з якою інфраструктура біржового ринку сільськогосподарської продукції включає: товарні біржі; аукціони худоби (як самостійні заходи або підрозділи бірж); агроторгові доми; допоміжну базу біржового ринку (елеватори, сховища, складські приміщення, транспортні структури тощо); добровільні об’єднання (асоціації, спілки тощо). Кожен із вказаних елементів має свою специфіку, відрізняється завданнями, порядком організації та функціонування.

Згідно з Указом Президента України ”Про заходи щодо забезпечення формування та функціонування аграрного ринку” від 6 червня 2000 р. головним елементом аграрного ринку є аграрні біржі як спеціалізований вид товарної біржі. Товарні біржі в Україні діють на підставі норм ЦК України, ГК України та Закону України ”Про товарну біржу” від 10 грудня 1991 р. Також діяльність товарної біржі регламентується Статутом біржі, Правилами біржової торгівлі та біржового арбітражу. З метою уніфікації Правил біржової торгівлі різних бірж спільним наказом Міністерства сільського господарства і продовольства України 3 квітня 1996 р. було затверджено Типові правила біржової торгівлі сільськогосподарською продукцією.

Крім мережі регіональних бірж, невід’ємним елементом біржового ринку сільськогосподарської продукції є Аграрна біржа, створена на підставі Закону України ”Про державну підтримку сільського господарства України”, який визначив порядок створення та функціонування цієї біржі. Зазначений Закон визначає, що Аграрна біржа – це юридична особа, створена згідно із Законом України ”Про товарну біржу”, яка підпадає під регулювання норм такого закону і статей 279-282 ГК України та надає послуги суб’єктам господарювання з укладення біржових договорів щодо сільськогосподарської продукції, товарних деривативів, базовим активом яких є сільськогосподарська продукція, іпотечних сертифікатів та іпотечних закладних, а також з проведення розрахунково-клірингової діяльності за ними.

Закон України ”Про державну підтримку сільського господарства України” став підставою для створення єдиної Аграрної біржі, яка фактично посідає монопольне становище на аграрному біржовому ринку. Постановою КМУ ”Про створення Аграрної біржі” від 26 грудня 2005 р. №1285 затверджено Статут Аграрної біржі, в якому зазначено офіційне найменування біржі: ”Аграрна біржа”.

Біржа створюється з метою підвищення рівня продовольчої безпеки країни, надання біржових послуг суб’єктам господарювання з укладення біржових договорів щодо сільськогосподарської продукції, продажу товарних деривативів, базовим активом яких є сільськогосподарська продукція, іпотечних сертифікатів та іпотечних закладних, а також з проведення та організації розрахунково-клірингової діяльності.

У 1992 році Верховною Радою України був прийнятий Закон ”Про товарну біржу”, який регламентує процес формування та функціонування товарних бірж, ухвалено ряд нормативно-правових актів, які стосуються функціонування товарного біржового ринку.