Трудові відносини у фермерському господарстві

 

В умовах радикальних змін, що відбулися в українському суспільстві наприкінці ХХ – початку ХХІ століть, зокрема переходу на ринкові умови економіки, виникнення різних форм власності та господарювання, появи таких соціально-економічних явищ, як конкуренція, ринок праці, безробіття, інфляція, фінансова та економічна криза, особливої актуальності набуває проблема правового регулювання трудових відносин у фермерському господарстві.

 

Згідно з ч. 1, 2 ст. 27 Закону України «Про фермерське господарство» [1], трудові відносини у фермерському господарстві базуються на основі праці його членів. У разі виробничої потреби фермерське господарство має право залучити до роботи в ньому інших громадян за трудовим договором.

 

Трудовий договір (контракт) укладається з найманими працівниками у письмовій формі. В ньому необхідно зазначити термін дії договору, умови праці та відпочинку (тривалість робочого дня, вихідні дні, щорічна оплачувана відпустка, форми оплати праці та її розміри, харчування тощо) [2]. Сторонами в договорі слід вважати: фермерське господарство (в особі його голови) і особу, яка залучається до роботи в господарстві. Це підтверджується ч. 2 ст. 4 Закону України «Про фермерське господарство» [1], в якій зазначено, що голова представляє інтереси господарства перед підприємствами, установами, організаціями та окремими громадянами. Крім того згідно з ч. 5 ст. 27 вказаного Закону, голова фермерського господарства також несе відповідальність за створення безпечних умов праці, забезпечує дотримання вимог техніки безпеки, виробничої гігієни та санітарії, пожежної безпеки як для членів свого господарства, так і для громадян, з якими укладено трудовий договір.

 

Таким чином, сторонами трудових відносин у фермерському господарстві можуть бути як члени господарства, так і наймані працівники. Трудові відносини між найманими працівниками та роботодавцем – фермерським господарством, що базуються на трудовому договорі, є предметом правового регулювання трудового права. Трудові відносини за участю членів фермерських господарств регулюються аграрним правом. Це пояснюється тим, що до предмету правового регулювання трудового права належать відносини з використання найманої праці. Якщо ж особа є одночасно і членом фермерського господарства, і працівником, то в такому разі наймана праця відсутня, тобто немає підстав для поширення трудового права, окрім функцій охорони праці та захисту трудових прав [3, с. 61].

 

Найманими працівниками у фермерському господарстві визнаються ті особи, що подали заяву про прийняття на роботу. На них видається наказ про прийняття на роботу, з ними укладається трудовий договір, робиться відповідний запис у трудовій книжці [2].

 

Згідно зі ст. 3 Закону України «Про фермерське господарство» [1] членами фермерського господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім’ї, родичі, які об’єдналися для спільного ведення фермерського господарства, визнають і дотримуються положень Статуту фермерського господарства.

 

Чинне трудове законодавство передбачає, що особливості праці членів кооперативів та їх об’єднань, колективних сільськогосподарських підприємств, фермерських господарств, працівників підприємств з іноземними інвестиціями визначаються законодавством та їх статутами [2]. Тобто законодавством, що регулює діяльність фермерського господарства, та статутом господарства визначаються лише «особливості», а основні питання праці в них повинні регулюватися трудовим правом.

 

Це пояснюється тим, що трудове право як основна галузь права, визначаючи загальні засади регулювання трудових відносин, не може врахувати специфічні особливості таких відносин у сфері сільськогосподарського виробництва.

 

Законодавством про працю визначаються гарантії щодо зайнятості, охорони праці, праці жінок, молоді та інвалідів, а особливості трудової діяльності членів фермерського господарства регулюються законодавством щодо вказаного підприємства та його статутом [2]. Тобто держава на законодавчому рівні закріпила певний мінімум вимог, які мають бути дотримані при здійсненні трудової діяльності у фермерському господарстві.

 

Важливе значення в забезпеченні спеціалізованого правового регулювання трудових відносин у фермерському господарстві мають норми Галузевої угоди між Міністерством аграрної політики та продовольства України, галузевими об’єднаннями підприємств та Профспілкою працівників агропромислового комплексу України на 2011 – 2013 роки [4], де визначено особливості режиму праці та відпочинку, нормування та оплати праці, охорони праці та забезпечення соціальних пільг для працівників АПК. Угодою визначено основні напрями нормотворчої діяльності Міністерства аграрної політики та продовольства України у сфері регулювання трудових відносин в агропромисловому комплексі [5].

 

Варто зазначити, що специфічні особливості трудових відносин у фермерському господарстві мали би відображатись у статуті фермерського господарства. Оскільки статут фермерського господарства – це звід правил локально-нормативної дії, які регулюють перш за все внутрішні різноманітні відносини, а також відносини з іншими суб’єктами господарювання, що випливають з внутрішніх, та відносини з державою [6]. Це внутрішній локально-правовий акт, за допомогою якого можна максимально врахувати специфіку трудової діяльності на локальному рівні.

 

Однак, у статутах фермерських господарств недостатньо повно враховуються особливості трудових відносин. Вирішення цих та інших проблем, пов’язаних з трудовою діяльністю у фермерських господарствах, має як теоретичне, так і практичне значення.

 

Тому слід погодитися з Н.О. Багай, що на сьогодні існує невідкладна потреба у доповненні нормативно-правових актів аграрного законодавства, що приймаються за суб’єктним принципом, нормами, які б забезпечували спеціалізоване правове регулювання трудових відносин [5].

 

В даний час доцільним видається розробка і затвердження типового статуту фермерського господарства, який би затверджувався Міністерством аграрної політики та продовольства України, як спеціально уповноваженим органом управління агропромисловим комплексом. Це сприяло б ефективному і якісному регулюванню особливостей трудової діяльності у фермерському господарстві.

65.

Стаття 36. Порядок припинення діяльності фермерського

Господарства

 

1. Рішення про припинення діяльності фермерського

господарства приймається:

 

а) власником у разі реорганізації або ліквідації фермерського

господарства - відповідно до закону та Статуту фермерського

господарства;

 

б) у разі якщо не залишається жодного члена фермерського

господарства або спадкоємця, який бажає продовжити діяльність

господарства у порядку, встановленому законом;

 

в) у разі банкрутства фермерського господарства - відповідно

до закону.

 

Спори про припинення діяльності фермерського господарства

вирішуються судом.

 

2. Кошти, одержані від продажу майна фермерського

господарства, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів у

порядку, встановленому Законом України "Про відновлення

платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"

(2343-12).

 

Майно, що залишилося після задоволення вимог кредиторів,

розподіляється між членами фермерського господарства відповідно до

його Статуту.

 

Спори щодо розподілу майна фермерського господарства, яке

припинило свою діяльність, вирішуються судом.

 

3. У разі припинення діяльності фермерського господарства до

закінчення терміну надання господарству податкових пільг

господарство сплачує до бюджету за весь період його діяльності

суму податку, обчислену в розмірі, встановленому для фермерського

господарства, крім випадків, передбачених частиною четвертою

статті 34 цього Закону, та викупу земельної ділянки для суспільних

потреб чи примусового відчуження її з мотивів суспільної

необхідності.

 

 

Ліквідація фермерського господарства

 

Правові, економічні й соціальні засади створення та діяльності фермерських господарств як прогресивної форми підприємницької діяльності громадян у галузі сільського господарства України визначає Закон № 973-ІV.

 

Цим Законом установлено, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім'ї, згідно із законом.

 

Фермерське господарство має своє найменування, печатку і штамп та діє на основі статуту.

 

У статуті зазначаються найменування господарства, його місцезнаходження, адреса, предмет і мета діяльності, порядок формування майна (складеного капіталу), органи управління, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до господарства та виходу з нього та інші положення, що не суперечать законодавству України (ст. 1 Закону № 973-ІV).

 

Згідно зі ст. 2 цього Закону відносини, пов'язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України, Земельним кодексом, Законом № 973-ІV та іншими нормативно-правовими актами України. Зокрема, враховуючи, що фермерські господарства відповідно до зазначеного закону є юридичними особами, то в разі припинення їх діяльності слід також керуватися нормами Господарського та Цивільного кодексів, Законом № 755-ІV тощо.

 

Розглянемо підстави та порядок припинення діяльності фермерського господарства й державну реєстрацію припинення.

 

Які підстави та порядок припинення діяльності фермерського господарства?

 

Особливості правового регулювання припинення діяльності фермерського господарства визначено Законом № 973-ІV, зокрема статтями 35 та 36 розділу десятого.

 

Так, підставою припинення діяльності фермерського господарства є його реорганізація або ліквідація, визнання фермерського господарства неплатоспроможним (банкрутом), а також у разі якщо не залишається жодного члена фермерського господарства або спадкоємця, який бажає продовжити діяльність господарства.

 

Рішення про припинення-діяльності фермерського господарства приймається:

 

власником у разі реорганізації або ліквідації фермерського господарства - відповідно до закону та статуту фермерського господарства;

 

у разі якщо не залишається жодного члена фермерського господарства або спадкоємця, який бажає продовжити діяльність господарства у порядку, встановленому законом;

 

у разі банкрутства фермерського господарства - відповідно до закону.

 

Спори про припинення діяльності фермерського господарства та щодо розподілу майна фермерського господарства, яке припинило свою діяльність, вирішуються судом.

 

Зазначений закон не встановлює порядок ліквідації фермерського господарства, тому припинення фермерських господарств у цьому випадку має здійснюватися за правилами, встановленими статтями 60, 61 Господарського кодексу та статтями 105, 110, 111, 112 Цивільного кодексу для ліквідації юридичної особи.

 

Для ліквідації юридичної особи створюється ліквідаційна комісія, встановлюються порядок та строки ліквідації, а також строк для заяви претензій кредиторами, що не може бути меншим, ніж два місяці з дня оголошення про ліквідацію. Ліквідаційна комісія створюється органом, який прийняв рішення про ліквідацію.

 

Ліквідаційна комісія повідомляє про ліквідацію юридичної особи в друкованих органах за місцезнаходженням юридичної особи, порядок і строки заявлення кредиторами вимог до неї, вживає необхідних заходів для стягнення дебіторської заборгованості юридичної особи, виявлення її кредиторів та претензій останніх, провадить інвентаризацію і оцінку майна, його реалізацію, складання проміжного ліквідаційного балансу, розрахунки з кредиторами і членами трудового колективу, складання ліквідаційного балансу і подання його до органу, який призначив ліквідаційну комісію, або власнику.

 

Якщо вартість майна юридичної особи виявиться недостатньою для задоволення вимог кредиторів, юридична особа ліквідується в порядку, встановленому Законом № 2343-ХІІ.

 

Майно, яке залишилося після задоволення вимог кредиторів, розподіляється між членами фермерського господарства відповідно до його статуту.

 

Так, ст. 20 Закону № 973-ІV визначено, що при ліквідації фермерського господарства або у разі припинення членства у фермерському господарстві член фермерського господарства має право на отримання частки майна. Розмір частки та порядок її отримання визначаються статутом фермерського господарства.

 

Також слід зазначити, що у разі припинення діяльності фермерського господарства до закінчення терміну надання господарству податкових пільг господарство має сплатити до бюджету за весь період його діяльності суму податку, обчислену в розмірі, встановленому для фермерського господарства, за винятком випадків, коли не лишається жодного члена фермерського господарства або спадкоємця, який бажає продовжити діяльність господарства, а також викупу земельної ділянки для суспільних потреб чи примусового відчуження її з мотивів суспільної необхідності (частина третя ст. 36 Закону № 973-ІV).

 

Який порядок державної реєстрації припинення фермерського господарства в результаті його ліквідації?

 

Порядок державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті її ліквідації визначається статтями 34 - 36 Закону № 755-ІV та здійснюється в два етапи.

 

По-перше, відповідно до ст. 34 зазначеного Закону для внесення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (далі - ЄДР) запису про рішення щодо припинення юридичної особи заявник повинен подати (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору такі документи:

 

нотаріально посвідчену копію рішення засновників (учасників) або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи (рішення має містити дані про склад ліквідаційної комісії з припинення (ліквідаційної комісії) юридичної особи, у тому числі ідентифікаційні номери її членів) (частина сьома ст. 34 Закону № 755-ІV);

 

документ, який підтверджує внесення плати за публікацію повідомлення про прийняия засновниками (учасниками) або уповноваженим ними органом рішення щодо припинення юридичної особи у спеціалізованому друкованому ЗМІ (згідно з частиною двадцятою ст. 22 Закону № 755-ІV плата справляється в розмірі 51 грн.).

 

У разі відсутності підстав для залишення документів без розгляду державний реєстратор повинен у день надходження цих документів внести до ЄДР запис про рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи та в той самий день повідомити органи статистики, ДПС, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування про внесення такого запису (частина перша ст. 35 Закону № 755-ІV).

 

Другим етапом є безпосереднє проведення державної реєстрації припинення юридичної особи.

 

Для проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті її ліквідації голова ліквідаційної комісії або уповноважена ним особа після закінчення процедури ліквідації, передбаченої законом, але не раніше двох місяців з дати публікації повідомлення у спеціалізованому друкованому ЗМІ, повинен подати (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору документи, перелік яких установлено частиною першою ст. 36 Закону № 755-ІV, а саме:

 

заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації припинення юридичної особи у зв'язку з ліквідацією;

 

свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи;

 

оригінал установчих документів;

 

акт ліквідаційної комісії з ліквідаційним балансом, який затверджено рішенням засновників (учасників) або уповноваженого ними органу;

 

довідку відповідного органу державної податкової служби про відсутність заборгованості щодо податків, зборів (обов'язкових платежів);

 

довідку відповідного органу Пенсійного фонду України про відсутність заборгованості;

 

довідки відповідних органів фондів соціального страхування про відсутність заборгованості;

 

довідку архівної установи про прийняття документів, які відповідно до закону підлягають довгостроковому зберіганню.

 

Підписи голови та членів ліквідаційної комісії на ліквідаційному балансі мають бути нотаріально засвідчені.

 

За відсутності підстав для залишення документів без розгляду (перелік підстав визначено частинами сьомою та восьмою ст. 36 Закону № 755-IV) державний реєстратор повинен внести до ЄДР запис про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті її ліквідації.

 

Дата внесення до ЄДР запису про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті її ліквідації є датою державної реєстрації припинення юридичної особи. Тобто з цього моменту фермерське господарство вважатиметься ліквідованим.

 

При цьому державний реєстратор не пізніше наступного робочого дня з дати державної реєстрації припинення юридичної особи повинен видати (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) голові ліквідаційної комісії або уповноваженій ним особі один примірник оригіналу установчих документів і свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи, які мають спеціальну відмітку про державну реєстрацію припинення юридичної особи.

67?