Правосуб’єктність кооперативних сільськогосподарських підприємств.

 

Кооперативна форма організації праці в сільському господарстві є найефективнішою в зовнішніх відносинах виробників сільськогосподарської продукції — із збуту продукції, із придбання знарядь і засобів сільськогосподарського виробництва, використання складної техніки, організації взаємного кредитування селянських господарств тощо. Такі обслуговуючі кооперативи є досить дійовими за умови високого розвитку індивідуальних фермерських господарств, об'єднуючи їхні зусилля в окремій фазі виробничого процесу. Оскільки сільськогосподарське виробництво є сукупністю багатьох різноманітних процесів, то і фермер може бути членом одночасно кількох кооперативів, обслуговуючих його виробництво.

Правовою основою функціонування сільськогосподарських кооперативів в Україні є закони України від 17 липня 1997 р. "Про сільськогосподарську кооперацію" та від 10 липня 2003 р. "Про кооперацію".

Закон "Про сільськогосподарську кооперацію", на відміну від загального кооперативного закону, регулює діяльність тільки одного виду кооперативів — сільськогосподарських. Він є комплексним нормативно-правовим актом, що регулює взаємозв'язані між собою земельні, майнові, трудові, організаційно-управлінські та інші відносини, які мають місце в сільськогосподарському кооперативі.

Надзвичайно важливим є повне і правильне визначення поняття кооперативу взагалі і сільськогосподарського зокрема, чітке з'ясування його ознак, що відрізняють кооператив від інших форм господарювання в сільському господарстві. Для цього потрібно розрізняти загальні (родові) ознаки кооперативу (характерні для всіх видів кооперативів) та специфічні (видові), які характеризують саме сільськогосподарські кооперативи.

Визначення кооперативу дається в кількох нормативних документах. Так, згідно із визначенням XXXI конгресу Міжнародного Кооперативного Альянсу, кооператив — це автономна асоціація осіб, які добровільно об'єдналися з метою задоволення своїх економічних, соціальних і культурних потреб за допомогою підприємства, що знаходиться у спільному володінні й управляється демократично.

Закон України "Про кооперацію" визначає кооператив як юридичну особу, утворену фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об'єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування.

На основі запропонованих дефініцій поняття кооперативу, інших положень кооперативного законодавства можна назвати такі загальні ознаки кооперативу:

1. Кооператив — це, насамперед, добровільне об'єднання.

Лише шляхом об'єднання окремі особи можуть досягти поставленої спільної мети, отримати прибуток, належно організувати працю, захистити свої інтереси. Проте не будь-яке об'єднання, можна назвати кооперативом (громадське об'єднання є теж добровільним об'єднанням громадян): кооператив відрізняється від інших об'єднань своєю персоналізованістю. Це означає, що кооператив — об'єднання людей, осіб, а не капіталів, на відміну від акціонерних та деяких інших господарських товариств, якими визнаються "підприємства, організації, установи, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку". До кооперативу приймають осіб незалежно від їх матеріального становища. Крім того, успіх діяльності кооперативу дуже часто залежить від кількості його членів (чим їх більше, тим міцніший кооператив). В акціонерному товаристві не має значення, скільки є акціонерів. Важливо лише те, щоб був внесений потрібний капітал. У кооперативі капітал, на відміну від акціонерного товариства, відіграє другорядну роль.

2. Членський характер об'єднання.

Членами кооперативу можуть стати особи, котрі засновують його або ті, що вступають до нього вже після створення. Питання прийому в члени кооперативу вирішується загальними зборами. Акціонера не потрібно приймати товариства за тими вимогами, що стосуються членів кооперативу. Цією ознакою кооператив також відрізняється і від товариства з обмеженою відповідальністю, що має наперед визначений у договорі особовий склад. Зміна кількісного складу членів кооперативу ніяк не впливає на юридичне існування кооперативу (крім випадків, коли кількість членів стане меншою від встановленого законом мінімуму). Зміна ж особового складу товариства з обмеженою відповідальністю вимагає внесення відповідних змін до статуту”

3. Рівноправність членів, що означає не лише рівність прав, але й рівність обов'язків, однакову відповідальність, а головне — що кожен член кооперативу має лише один голос, незалежно від кількості внесених паїв. У акціонерному товаристві кожен акціонер має кількість голосів, відповідно до кількості акцій, які йому належать.

У кооперативі розмір паю не впливає на права члена кооперативу: всі мають однакові права і в управлінні кооперативом, і в користуванні тими вигодами, які він дає своїм членам.

4. Пайовий характер майна кооперативу; обмеження виплат часток доходу на пай.

Кожен член кооперативу має право на пай у майні кооперативу, який є його власністю. Право розпоряджатися своїм паєм на власний розсуд член кооперативу здобуває після припинення членства в кооперативі. У разі виходу з кооперативу громадянин має право на пай натурою, грішми або цінними паперами.

5. Розподіл прибутків кооперативу відбувається незалежно від паю, який вніс член кооперативу, а залежно від наслідків тих господарських операцій, які провів кооператив.

6. Головною метою діяльності кооперативу є не одержання високого прибутку на вкладений капітал, як у акціонерному товаристві, а збільшення доходів і добробуту своїх членів, зменшення їхніх витрат на споживання. Це означає, в основному, безприбутковий характер кооперативу, тобто, що "прибуток, створюваний внаслідок кооперативної діяльності, не акумулюватиметься на рахунку кооперативу безпосередньо, а розподілятиметься між його членами пропорційно ступеню використання своєї організації (обсягам реалізації, постачання, вартості отриманих послуг), що є принциповою ознакою будь-якої комерційної кооперативної організації".

Мета кооперативу в організації праці — її полегшення шляхом об'єднання узгоджених зусиль (здебільшого — трудових).

7. Досягнення мети кооперативу за допомогою ведення спільної діяльності.

8. Обов'язкова участь членів кооперативу в його діяльності (трудова участь — у виробничих кооперативах, участь в господарських операціях — в обслуговуючих кооперативах)

Встановивши родові ознаки кооперативу, можна визначити його як таке добровільне, засноване на членстві об'єднання осіб для організації спільної діяльності на основі їх власної трудової участі чи участі в господарських операціях кооперативу, на базі належного йому на праві власності майна, і створене об'єднанням пайових внесків, метою якого є задоволення матеріальних та інших потреб його членів.

Головними ознаками, які визначають належність кооперативу до сільськогосподарського, вважають, по-перше, розташування його в сільській місцевості; по-друге, ведення сільського господарства, обслуговування його потреб або потреб сільського населення.

Визначення поняття сільського господарства (сільськогосподарського виробництва) дається в Законі України "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років"1 як такий вид господарської діяльності, що пов'язана з біологічними процесами вирощування продукції, призначеної для споживання в сирому й переробленому вигляді та для використання на нехарчові цілі.

Головним критерієм для відмежування сільськогосподарської діяльності від інших видів діяльності є використання земель сільськогосподарського призначення як основного засобу виробництва. Практично жодна галузь сільського господарства не може обходитися без землі. Всі біологічні процеси, які є основними в сільському господарстві, так чи інакше пов'язані з нею.

Використання земельної ділянки сільськогосподарського призначення є головною, але недостатньою умовою для заняття сільськогосподарською діяльністю. Крім земельної ділянки, виробнику сільськогосподарської продукції потрібна певна техніка, приміщення, їх обслуговування, наявність певних можливостей для забезпечення господарства потрібними матеріалами, збуту продукції тощо. Отже, без багатьох видів діяльності з обслуговування, забезпечення основного виробництва ефективна сільськогосподарська діяльність є також неможливою. Тому сільськогосподарською діяльністю слід визнавати не лише виробництво продукції, пов'язаної з використанням земель сільськогосподарського призначення з метою біологічних перетворень під впливом кліматичних умов, а й обслуговування потреб цього виробництва: ремонт техніки, матеріально-технічне забезпечення, агрохімічне, зооветеринарне обслуговування тощо.

Дане в Законі України "Про сільськогосподарську кооперацію" визначення поняття сільськогосподарського кооперативу як юридичної особи, утвореної фізичними та/або юридичними особами, що є сільськогосподарськими товаровиробниками на засадах добровільного членства та об'єднання майнових пайових внесків для спільної виробничої діяльності в сільському господарстві та обслуговування переважно членів кооперативу, не вповні вказує на специфіку саме сільськогосподарського кооперативу.

До специфічних ознак (критеріїв) сільськогосподарських кооперативів належать:

1) ведення сільськогосподарської діяльності (з використанням земельної ділянки сільськогосподарського призначення як основного засобу виробництва) або обслуговування її потреб;

2) розташування, як правило, у сільській місцевості.

Ці ознаки мають бути головними ознаками сільськогосподарських кооперативів.

Беручи до уваги з'ясоване нами родове поняття кооперативу і родові ознаки сільськогосподарського кооперативу, можна дати таке визначення: сільськогосподарський кооператив — це таке добровільне, засноване на членстві об'єднання осіб для спільної сільськогосподарської діяльності чи обслуговування її потреб на основі трудової участі цих осіб, або участі в господарських операціях на основі належного йому на праві власності майна на базі пайових внесків, метою якого є задоволення матеріальних та інших потреб його членів і яке розміщується, як правило, в сільській місцевості.

За мірою концентрації сільськогосподарського виробництва кооперативи можна поділити на універсальні й спеціалізовані. Універсальні кооперативи в сільському господарстві історично були першими і об'єднували як функції постачально-збутові, так і кредитні та виробничі, тобто весь спектр завдань щодо здійснення і обслуговування сільськогосподарського виробництва.

Дещо інакше сільськогосподарські кооперативи класифікує Закон України "Про сільськогосподарську кооперацію", поділяючи їх, залежно від цілей, завдань та характеру діяльності, на виробничі та обслуговуючі.

Визначення загальних понять виробничого та обслуговуючого кооперативів дає Закон України "Про кооперацію". Закон "Про сільськогосподарську кооперацію" визначає поняття сільськогосподарського виробничого та сільськогосподарського обслуговуючого кооперативів. На основі наведених дефініцій можна вирізнити основні правові ознаки названих видів сільськогосподарських кооперативів. До основних ознак виробничого сільськогосподарського кооперативу належать такі:

1) засновниками і членами виробничого сільськогосподарського кооперативу можуть бути тільки фізичні особи;

2) обов'язковою є трудова участь членів у діяльності виробничого кооперативу;

3) змістом його діяльності є спільне виробництво продукції сільського, а також рибного й лісового господарства;

4) це — одна із організаційних форм підприємництва, метою якого є отримання доходу.

Обслуговуючим сільськогосподарським кооперативам властиві такі ознаки:

1) їх членами можуть бути як фізичні, так і юридичні особи;

2) основним змістом їх діяльності є обслуговування потреб сільськогосподарського виробництва, переважно — членів кооперативу;

3) обов'язковою є участь членів у господарській діяльності кооперативу;

4) вони не ставлять за мету отримання прибутку.

 

21 пит. Правосуб'єктність аграрних підприємств корпоративного типу

Приватні аграрні підприємства зі статусом юридичної особи корпоративного типу — це засновані на підставі установчого договору і на недержавній формі власності, особистій майновій участі (обов'язковому об'єднанні майна) селян, інших фізичних та юридичних (недержавних) осіб у статутному фонді акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю для ведення статутної діяльності з виробництва, переробки, реалізації аграрної продукції і сировини з метою отримання прибутку.

Товариства створюються і функціонують на основі Закону України «Про господарські товариства».

Згідно зі ст. 1 цього закону всі вони є юридичними особами одноосібними власниками майна, переданого їм учасниками, а також майна, отриманого в результаті господарської діяльності і на інших, передбачених законом підставах.

Тому суб'єктом права власності підприємств корпоративного типу виступають господарські товариства як юридичні особи (а не їх засновники чи учасники). Учасники набувають лише зобов'язального права вимагати виплати частини доходу, яка їм належить, а також претендувати на частину майна, що залишилась після ліквідації товариства.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про господарські товариства» та ст. 26 Закону України «Про власність» об'єктом права власності підприємства корпоративного типу є: грошові та майнові внески його членів, що передані йому у власність; виготовлена продукція; доходи, одержані від господарської діяльності; майно, що набуте на законних підставах. Вкладами учасників та засновників цього підприємства можуть бути будинки, споруди, обладнання, інші матеріальні цінності (цінні папери, гроші, тощо). Вказані вище закони надають право учасникам цих товариств вносити як вклад майнові права (право користування землею, спорудами та ін.). У цьому разі право власності на майно товариству не передається, а виникає лише право користування чужою річчю. Вкладом також можуть бути об'єкти інтелектуальної власності. Розмір вкладу учасника оцінюється виходячи із загальноприйнятої плати за користування таким майном.

Залежно від організаційно-правових форм суб'єкти аграрного права розмежовуються на дві групи: підприємства кооперативного та підприємства корпоративного типу.

Аграрні підприємства кооперативного і корпоративного типу мають як спільні риси, так і відмінні. Спільними їхніми рисами є те, що це — юридичні особи, які мають спеціальну правоздатність і Дієздатність, можуть набувати прав та юридичних обов'язків, бути позивачами і відповідачами в суді. Особливість аграрних підприємств кооперативного типу полягає в тому, що вони, передусім, об'єднують трудову діяльність, тобто кожен член такого підприємства повинен особисто в ньому працювати. Всі члени такого підприємства мають право брати участь в управлінні діяльністю підприємства (за принципом: один член кооперативу - один голос). Від кожного працівника такого підприємства залежить застосування заходів заохочення і стягнення. Це і відрізняє риси підприємства кооперативного типу від підприємств корпоративного типу.

Фізичні та юридичні особи, які беруть участь у діяльності сільськогосподарського товариства, повинні обов'язково зробити особистий майновий внесок у статутний фонд товариства. Внесками учасників можуть бути не тільки грошові кошти, а й будинки, обладнання, цінні папери, право на користування природними ресурсами, а також право на інтелектуальну власність людини. Цим аграрні підприємства корпоративного типу відрізняються від підприємств кооперативного типу.

Суттєвою особливістю правосуб'єктності підприємств корпоративного типу є те, що вони насамперед об'єднують капітал, а не свою трудову участь.

Господарські товариства створюються на основі укладення установчого договору, який має вирішальне значення для учасників такого підприємства у зв'язку з тим, що установчий договір регламентує відносини між учасниками господарського товариства залежно від їх частки у статутному фонді підприємства. Згідно зі ст. 12 Закону України «Про господарські товариства» вони виступають власниками переданого їм майна, учасниками виробленої продукції, отриманих прибутків.

22 пит

 

Особливості правового статусу аграрних підприємств, заснованих на державнійформівласності
Державні сільськогосподарські підприємства - це такі підприємства, які не є власниками закріпленого за ними майна. Воно перебуває в державній власності і надається їм на праві повного господарського відання або оперативного управління не тільки для виробництва найважливіших видів сільськогосподарської продукції, а й спеціальних видів рослин, наприклад для потреб медичної, парфумної та інших галузей народного господарства.
Основна частина державних підприємств — це підприємства, які в першу чергу забезпечують науково-технічний прогрес у сільському господарстві і обслуговують підприємців — виробників сільськогосподарської продукції. Державними є різноманітної спеціалізації племінні заводи, дослідно-селекційні станції, звірорадгоспи, тваринницькі комплекси, підприємства по відтворенню цінних видів риб та тварин, радгоспи-технікуми та коледжі, різноманітні навчально-дослідні чи навчально-виробничі господарства і т. ін.
Держава, як власник майна, зберігає за собою право вирішення таких питань, як: право створення, реорганізації та ліквідації підприємств, визначення їх спеціалізації, здійснення контролю за цільовим використанням майна, одержанням частки прибутку тощо.
Водночас, маючи такі повноваження щодо державних підприємств, держава, ЇЇ органи не вправі втручатись у господарську діяльність, яка не суперечить чинному законодавству, предмету та цілям діяльності цих підприємств.
З урахуванням спеціалізації, природно-кліматичних та інших умов вони самостійно визначають і встановлюють внутрішньогосподарську виробничу структуру. За узгодженням з координаційними та регулюючими галузевими органами державні підприємства мають право брати участь у різноманітних науково-виробничих об'єднаннях, акціонерних та інших господарських товариствах, а також різного виду кооперативах.
Підприємства, засновані на праві повного господарського відання, мають право самостійно регулювати режим праці і відпочинку, встановлювати їх тривалість у напружені періоди, зверх обсягів, передбачених трудовим законодавством, але відповідно до його конституційних принципів, розробляти і застосовувати форми і системи оплати праці відповідно до конкретних видів та ділянок виробництва. Проте це не виключає необхідності здійснення контролю за правильною витратою коштів на оплату праці та інші Цілі споживчого характеру.
Для трудових відносин на цих підприємствах характерні певні особливості. Особи, які працюють у державних сільськогосподарських підприємствах, за соціальним станом є робітниками та службовцями, їх правовий статус визначається такими нормативними актами: Кодексом законів про працю, а також законами України «Про підприємства в Україні», «Про підприємництво», «Про оплату праці», «Про відпустки», «Про страхування».
Юридичні права, обов'язки та законні інтереси працівників становлять основу правового статусу працівників сільськогосподарського підприємства. За обсягом основних прав і обов'язків правовий статус працівників державних сільськогосподарських підприємств не відрізняється від правового статусу працівників і службовців підприємств інших галузей народного господарства. Тобто вони володіють всім обсягом трудових прав і обов'язків, передбачених Конституцією України для громадян нашої країни.
Але праця в цій галузі має певну специфіку. Сезонний характер багатьох робіт у рослинництві і тваринництві обґрунтовує в різні періоди господарського року різну потребу в сільськогосподарських кадрах. Саме тому в державних сільськогосподарських підприємствах розрізняють постійних, сезонних і тимчасових працівників. Обсяг їх трудових прав і обов'язків різний.
У період напружених польових робіт потреба сільськогосподарських підприємств у трудових ресурсах значно збільшується, в інші періоди — скорочується. Ця закономірність визначає особливості правового регулювання режиму робочого часу і часу відпочинку працівників сільського господарства.
Загальні результати роботи трудового колективу сільськогосподарського підприємства визначають підсумки господарського року, коли зібрано врожай і завершено природно-біологічний цикл виробництва продукції рослинництва і тваринництва. Така закономірність передбачає застосування своєрідних видів, систем і форм оплати сільськогосподарської праці і заохочення трудівників у досягненні кінцевих результатів. Нині в сільськогосподарських підприємствах застосовується підрядно-преміальна, акордно-преміальна системи оплати праці, додаткова оплата та різні форми преміювання (грошима і натуральною продукцією), які відповідають специфіці сільськогосподарської діяльності.
Застосування сільськогосподарських машин та обладнання, мінеральних добрив, пестицидів, використання тварин, інших живих організмів у процесі суспільного виробництва визначає особливі правила охорони здоров'я працівників сільського господарства, правила інструктування щодо безпечних методів праці, встановлення своєрідних правил контролю за дотриманням вимог техніки безпеки та виробничої санітарії.
Ураховуючи особливості функціонування сільськогосподарського виробництва, законодавство надає працівникам державних сільськогосподарських підприємств додаткові права і покладає на них обов'язки, що характеризують професійно-галузеві умови їх праці. Тим самим їх правовий статус набуває рис, які відрізняють його від статусу працівників інших галузей народного господарства.
Разом з тим обсяг статутних прав і обов'язків працівників сільського господарства досить широкий. Працівники державних господарств мають право ведення особистого підсобного господарства, певні пільги і переваги в переселенні, користуванні громадським житловим фондом, комунально-побутовими установами сільськогосподарського підприємства. Наявність прав і обов'язків, пов'язаних з їх участю у сільськогосподарському виробництві і проживанням у сільській місцевості, визначають ті особливості, які надають правовому статусу працівників державних сільськогосподарських підприємств рис особливої правової категорії.

 

23 пит Особливості правосуб’єктності міжгосподарських підприємств і обєднань(агропромислових,агроторгових та інших обєднань,комбінатів)

Економічна доцільність у кооперуванні зусиль суб'єктів агропідприємницької діяльності як раніше, так і тепер є об'єктивною підвалиною для створення різних (за метою і предметом діяльності) міжгосподарських підприємств і об'єднань, які були і залишаються однією з провід- них на Україні форм міжгосподарського кооперування. Свого часу рамки діяльності міжгосподарських підприємств визначалися постановою Уряду УРСР від 23 листопада 1977 р. "Про затвердження Положення про міжгосподарські підприємства (організації) в сільському господарстві".

2. Відповідно до Законів "Про підприємства в Україні" (ст. 3), "Про колективне сільськогосподарське підприємство" (ч. З ст. 1), "Про селянське (фермерське) господарство" (ч. 4 ст. 3) усі суб'єкти аграрного підприємництва мають право на добровільних засадах об'єднувати свою виробничу, наукову, комерційну та інші види діяльності, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству. Вони можуть об'єднуватись у спілки (об'єднання), бути засновниками акціонерних товариств, які діють на основі своїх статутів. Фермерські господарства мають право бути засновником або членом асоціацій, консорціумів, корпорацій, акціонерних товариств, інших об'єднань, кооперативів, спільних підприємств з виробництва, переробки та реалізації сільськогосподарської продукції, що обслуговують агропромисловий комплекс, а також несільськогоспо-дарських підприємств і організацій, у тому числі з участю іноземних партнерів, брати участь у створенні або бути членом комерційних банків.

На підставі наведених норм права всі суб'єкти аграрного підприємництва можуть об'єднувати фінансові, матеріально-технічні й трудові ресурси. Однак таке кооперування може відбуватися трьома легальними способами, а саме: укладення договору про спільну діяльність, або утворення суб'єкта підприємництва кооперативного типу, або утворення об'єднань корпоративного типу.

3. Юридичне визначення видів об'єднань суб'єктів аграрного підприємництва наведено в Законі "Про підприємства в Україні". Так, усі вони можуть об'єднуватись в: асоціації — договірні об'єднання, створені з метою постійної координації господарської діяльності. Асоціація не має права втручатись у виробничу і комерційну діяльність будь-кого з її учасників; корпорації — договірні об'єднання, створені на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників; консорціуми — тимчасові статутні об'єднання промислового і банківського капіталу для досягнення спільної мети; концерни — статутні об'єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на основі повної фінансової залеж- ності від одного або групи підприємств; інші об'єднання за галузевими, територіальними та іншими принципами.

4. Об'єднання в АПК діють на основі договору або статуту, який затверджується їх засновниками чи власниками. Підприємства, які входять до складу зазначених організаційних структур, зберігають права юридичної особи. Однак державні підприємства мають певні обмеження (щодо самостійності об'єднувати на добровільних засадах свою діяльність згідно з Декретом Уряду України від 17 березня 1993 р. № 20-93).

Об'єднання підприємств АПК, зареєстроване в Укра'іні, може включати підприємства інших держав. Підприємства України можуть входити в об'єднання, зареєстровані в інших державах. Порядок вступу в об'єднання у таких випадках здійснюється відповідно до законодавства України про зовнішньоекономічну діяльність.

5. Об'єднання є юридичною особою, може мати самостійний і зведений баланси, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням. Реєстрація об'єднання провадиться в порядку, встановленому Законом "Про підприємства в Україні". Об'єднання не відповідає за зобов'язаннями підприємств, які входять до його складу, а підприємства не відповідають за зобов'язаннями об'єднання, якщо інше не передбачено установчим договором (статутом).

5. Суб'єкти аграрно-підприємницької діяльності (особливо приватні), які входять до об'єднання, можуть вийти з його складу зі збереженням взаємних зобов'язань та укладених договорів з іншими підприємствами і організаціями.

Економічна доцільність у кооперуванні зусиль суб'єктів агро підприємницької діяльності як раніше, так і тепер є об'єктивною підвалиною для створення різних (за метою і предметом діяльності) міжгосподарських підприємств і об' єднань, які були і залишаються однією з провідних на Україні форм міжгосподарського кооперування. Відповідно до Законів "Про підприємства в Україні" (ст. 3), "Про колективне сільськогосподарське підприємство" (ч. З ст. 1), "Про селянське (фермерське) господарство" (ч. 4 ст. 3) усі суб'єкти аграрного підприємництва мають право на добровільних засадах об'єднувати свою виробничу, наукову, комерційну та інші види діяльності, якщо це не суперечить анти монопольному законодавству. Вони можуть об'єднуватись у спілки (об' єднання), бути засновниками акціонерних товариств, які діють на основі своїх статутів. Фермерські господарства мають право бути засновником або членом асоціацій, консорціумів, корпорацій, акціонерних товариств, інших об’ єднань, кооперативів, спільних підприємств з виробництва, переробки та реалізації сільськогосподарської продукції, що обслуговують агропромисловий комплекс, а також несільськогосподарських підприємств і організацій, у тому числі з участю іноземних партнерів, брати участь у створенні або бути членом комерційних банків.
На підставі наведених норм права всі суб'єкти аграрного підприємництва можуть об'єднувати фінансові, матеріально-технічні й трудові ресурси. Однак таке кооперування може відбуватися трьома легальними способами, а саме: укладення договору про спільну діяльність, або утворення суб'єкта підприємництва кооперативного типу, або утворення об' єднань корпоративного типу.

24 пит Правові підстави і особливості правового регулювання реорганізації та ліквідації суб’єктів агр..підп.

Відповідно до чинного законодавства всі легальні суб'єкти аграрно-підприємницької діяльності можуть бути реорганізовані і/чи ліквідовані у встановленому порядку.

Так, припинення діяльності всіх підприємств і товариств відбувається через їх реорганізацію (злиття, приєднання, поділ, виокремлення, перетворення) або ліквідацію. Така реорганізація відбувається за рішенням власника (-ів) і, відповідно, — вищого органу управління підприємств і товариств. При реорганізації вся сукупність прав та обов'язків товариства переходить до його правонаступників. Усі підприємства і товариства ліквідуються: а) після закінчення строку, на який воно створювалося, або після

досягнення мети, поставленої при його створенні; б) за рішенням власника і відповідно — вищого органу управління приватних юридичних осіб кооперативного і корпоративного типів; в) на підставі рішення суду або арбітражного суду за поданням органів, що контролюють їхню діяльність, у разі систематичного або грубого порушення ним законодавства; на підставі рішення арбітражного суду в порядку, встановленому Законом України "Про банкрутство"; г) з інших підстав, передбачених установчими документами.

2. Ліквідація сільськогосподарських підприємств і товариств провадиться призначеною власником (-ами) ліквідаційною комісією, а у випадках банкрутства та припинення діяльності товариства за рішенням суду чи арбітражного суду — ліквідаційною комісією, що призначається цими органами. Від дня призначення ліквідаційної комісії до неї переходять повноваження з управління справами цих суб'єктів підприємства. Ліквідаційна комісія у триденний строк з моменту її призначення публікує інформацію товариства, наприклад, в одному з офіційних (республіканському і місцевому) органів преси із зазначенням строку подачі заяв кредиторами своїх претензій, оцінює наявне майно товариства, виявляє його дебіторів і кредиторів та розраховується з ними, вживає заходів до оплати боргів товариства третім особам, а також його учасникам, складає ліквідаційний баланс та подає його вищому органові товариства або органові, що призначив ліквідаційну комісію.

3. В разі ліквідації недержавних сільськогосподарських підприємств і товариств грошові кошти, що їм належать, включно з виручкою від розпродажу майна під час ліквідації, після розрахунків з оплати праці осіб, які працюють на умовах наймання, та виконання зобов'язань перед бюджетом, банками, власниками облігацій, випущених товариством та іншими кредиторами, розподіляються між членами підприємств кооперативного типу та учасниками товариств з обмеженою відповідальністю і акціонерами у порядку і на умовах, передбачених законами та установчими документами у шестимісячний строк після опублікування інформації про їхню ліквідацію.

Майно, передане товариству учасниками в користування, повертається в натуральній формі без винагороди. В разі виникнення спорів щодо виплати заборгованості товариства його грошові кошти не підлягають розподілові між учасниками до вирішення цього спору або одержання кредиторами відповідних гарантій.

 

25 пит