Виробничо-господарські, фінансові та трудові відносини у сільськогосподарських підприємствах

РОЗДІЛ ІV.

ВИРОБНИЧО-ГОСПОДАРСЬКІ, ФІНАНСОВІ ТА ТРУДОВІ ВІДНОСИНИ У СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВАХ

Тема 8.

Правове регулювання виробничо-господарської та фінансової діяльності сільськогосподарських організацій

План лекції

1. Поняття виробничо-господарської діяльності сільськогосподарських підприємств та її правове регулювання.

2. Загальна характеристика фінансової діяльності сільськогосподарських підприємств та її правове регулювання.

1. Поняття виробничо-господарської діяльності сільськогосподарських підприємств та її правове регулювання

 

Господарська діяльність сільськогосподарських підприємств – це діяльність суб'єктів аграрного господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт або надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Відповідно до ст. 3 ГК господарська діяльність може здійснюватись з метою одержання прибутку (підприємництво) або без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Сферу аграрних господарських відносин становлять виробничо-господарські, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини.

Виробничо-господарськими є майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами аграрного господарювання під час безпосереднього здійснення господарської діяльності.

Загальними принципами господарювання в аграрному секторі економіки є:

1. забезпечення економічної багатоманітності та захисту державою всіх суб'єктів аграрного господарювання;

2. свобода підприємницької діяльності в межах, визначених законом;

3. вільний рух капіталів, товарів і послуг на території України;

4. обмеження державного регулювання економічних процесів у зв'язку з потребою забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві;

5. екологічний захист населення;

6. захист прав споживачів і безпеки суспільства й держави;

7. захист національного товаровиробника;

8. заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини сільськогосподарських підприємств.

Головною умовою здійснення виробничо-господарської діяльності сільськогосподарськими підприємствами є державна реєстрація.

Зміст виробничо-господарської діяльності. Сільськогосподарське підприємство:

1. самостійно визначає напрями сільськогосподарського виробництва, його структуру і обсяг,

2. самостійно розпоряджається виробленою продукцією та доходами,

3. здійснює будь-яку діяльність, що не суперечить законодавству України.

4. право кооперуватися з промисловими підприємствами та установами під час перероблення сільськогосподарської продукції, виготовлення промислових та інших товарів, розширення сфери соціально-культурного, комунально-побутового обслуговування сільського населення, підготовки й перепідготовки кадрів.

5. бере участь у приватизації переробних, агросервісних та інших державних і комунальних підприємств.

6. може здійснювати представницьку діяльність з цінними паперами, для чого створює довірчі товариства, які діють у межах повноважень, наданих загальними зборами або зборами уповноважених сільськогосподарського підприємства.

7. має право вступати в договірні відносини з будь-якими державними, комунальними, приватними комерційними й громадськими некомерційними підприємствами, установами та організаціями, з окремими громадянами, самостійно вибирати партнерів, зокрема зарубіжних, для укладення договорів.

8. добровільно може брати на себе виконання державного замовлення на продаж сільськогосподарської продукції.

9. реалізує свою продукцію та надає послуги підприємствам, організаціям і громадянам за цінами й тарифами, що встановлюються ним самостійно або на договірній основі.

10. право здійснювати промислову переробку своєї продукції – як самостійно, так і у співпраці з іншими підприємствами.

11. можуть створювати й розвивати підсобні господарства, а також різні промисли.

Особливість аграрної господарської діяльності полягає в тому, що:

1. сільськогосподарське виробництво ґрунтується на використанні землі як основного засобу виробництва. Наслідком цього є наявність спеціальних форм організації і ведення виробництва в аграрному секторі економіки (наприклад, фермерських господарств), а також особливого правового регулювання господарської діяльності.

2. виробничо-господарська діяльність сільськогосподарських підприємств має чітко виражений зональний характер і розвинуту галузеву спеціалізацію, котра в сільському господарстві полягає в диференціації напрямів виробничо-господарської діяльності суб'єктів аграрного господарювання залежно від їх територіального розташування та поділу галузі на окремі види виробництва. Тобто, спеціалізоване сільськогосподарське підприємство – це суб'єкт аграрного господарювання, діяльність якого пов'язана з виробництвом однорідної продукції.

 

Тема 9.

Правове регулювання організації, дисципліни, оплати та охорони праці в аграрних підприємствах

План лекції

1. Правові форми організації праці в аграрних підприємствах.

2. Підрядно-орендні утворення як форми організації праці в аграрних підприємствах.

3. Робочий час і час відпочинку працівників сільського господарства.

4. Трудова дисципліна в аграрних підприємствах.

5. Охорона праці та здоров'я працівників сільського господарства.

6. Поняття та особливості оплати праці в аграрних підприємствах.

 

Тема 10.

Правовий статус сільськогосподарського кооперативу.

План лекції

1. Поняття та види сільськогосподарських кооперативів.

2. Правові умови та порядок створення сільськогосподарських кооперативів.

3. Статути сільськогосподарських кооперативів.

4. Членство в сільськогосподарських кооперативах.

5. Правовий режим майна та землі сільськогосподарського кооперативу

1. Поняття та види сільськогосподарських кооперативів.

 

Правовою основою функціонування сільськогосподарських кооперативів в Україні є закони України від 17 липня 1997 р. "Про сільськогосподарську кооперацію" та від 10 липня 2003 р. "Про кооперацію".

Загальні ознаки кооперативу:

1. Кооператив – це, насамперед, добровільне об'єднання. Це означає, що кооператив – об'єднання людей, осіб, а не капіталів, на відміну від акціонерних та деяких інших господарських товариств. До кооперативу приймають осіб незалежно від їх матеріального становища.

2. Членський характер об'єднання. Членами кооперативу можуть стати особи, котрі засновують його або ті, що вступають до нього вже після створення. Питання прийому в члени кооперативу вирішується загальними зборами.

3. Рівноправність членів, що означає не лише рівність прав, але й рівність обов'язків, однакову відповідальність, а головне – що кожен член кооперативу має лише один голос, незалежно від кількості внесених паїв.

4. Пайовий характер майна кооперативу. Кожен член кооперативу має право на пай у майні кооперативу, який є його власністю. Право розпоряджатися своїм паєм на власний розсуд член кооперативу здобуває після припинення членства в кооперативі.

5. Розподіл прибутків кооперативу відбувається незалежно від паю, який вніс член кооперативу, а залежно від наслідків тих господарських операцій, які провів кооператив.

6. Головною метою діяльності кооперативу є не одержання високого прибутку на вкладений капітал, як у акціонерному товаристві, а збільшення доходів і добробуту своїх членів, зменшення їхніх витрат на споживання.

7. Досягнення мети кооперативу за допомогою ведення спільної діяльності.

8. Обов'язкова участь членів кооперативу в його діяльності (трудова участь – у виробничих кооперативах, участь в господарських операціях – в обслуговуючих кооперативах).

В Законі України "Про сільськогосподарську кооперацію" дане визначення поняття сільськогосподарського кооперативу як юридичної особи, утвореної фізичними та/або юридичними особами, що є сільськогосподарськими товаровиробниками на засадах добровільного членства та об'єднання майнових пайових внесків для спільної виробничої діяльності в сільському господарстві та обслуговування переважно членів кооперативу.

Беручи до уваги з'ясоване нами родове поняття кооперативу і родові ознаки сільськогосподарського кооперативу, можна дати таке визначення: сільськогосподарський кооператив – це таке добровільне, засноване на членстві об'єднання осіб для спільної сільськогосподарської діяльності чи обслуговування її потреб на основі трудової участі цих осіб, або участі в господарських операціях на основі належного йому на праві власності майна на базі пайових внесків, метою якого є задоволення матеріальних та інших потреб його членів і яке розміщується, як правило, в сільській місцевості.

Дещо інакше сільськогосподарські кооперативи класифікує Закон України "Про сільськогосподарську кооперацію", поділяючи їх на виробничі та обслуговуючі.

До основних ознак виробничого сільськогосподарського кооперативу належать:

1) засновниками і членами виробничого сільськогосподарського кооперативу можуть бути тільки фізичні особи;

2) обов'язковою є трудова участь членів у діяльності виробничого кооперативу;

3) змістом його діяльності є спільне виробництво продукції сільського, а також рибного й лісового господарства;

4) це – одна із організаційних форм підприємництва, метою якого є отримання доходу.

Обслуговуючим сільськогосподарським кооперативам властиві такі ознаки:

1) їх членами можуть бути як фізичні, так і юридичні особи;

2) основним змістом їх діяльності є обслуговування потреб сільськогосподарського виробництва, переважно – членів кооперативу;

3) обов'язковою є участь членів у господарській діяльності кооперативу;

4) вони не ставлять за мету отримання прибутку.

Залежно від виду діяльності кооперативи поділяються на:

переробні – кооперативи, які займаються переробкою сільськогосподарської сировини (виробництво хлібобулочних, макаронних виробів, овочевих, плодово-ягідних, м'ясних, молочних, рибних продуктів, виробів і напівфабрикатів із льону, коноплі, лісо- й пиломатеріалів та ін.).

заготівельно-збутові – здійснюють заготівлю, зберігання, передпродажну обробку, продаж продукції, надають маркетингові послуги тощо.

постачальницькі – створюються з метою закупівлі та постачання засобів виробництва, матеріально-технічних ресурсів, потрібних для виготовлення сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки; підготовки сировини і матеріалів та постачання їх сільськогосподарським товаровиробникам.

сервісні – здійснюють технологічні, транспортні, меліоративні, ремонтні, будівельні, еколого-відновні роботи, ветеринарне обслуговування тварин і племінну роботу; займаються телефонізацією, газифікацією, електрифікацією в сільській місцевості; надають медичні, побутові, санаторно-курортні, науково-консультаційні послуги, послуги з ведення бухгалтерського обліку, аудиту та ін.

 

Тема 11.

План лекції

1. Поняття та загальна характеристика правового статусу фермерських господарств.

2. Умови і порядок створення фермерського господарства та припинення його діяльності.

3. Земельні та майнові правовідносини у фермерському господарстві.

4. Правове регулювання господарської діяльності фермерського господарства

1. Поняття та загальна характеристика правового статусу фермерських господарств.

 

Фермерське господарство – одна з перспективних організаційно-правових форм ведення сільського господарства, яка сприяє самостійності й зацікавленості виробника в кінцевих результатах роботи. Існування фермерства в Україні пов'язане передусім із виникненням інституту приватної власності на землю, а відповідно – зі зміною юридичної природи майнових відносин на селі. Тобто воно стосується найважливіших положень аграрної реформи в Україні й формує нового та перспективного суб'єкта аграрно-правових відносин.

Закон України від 19 червня 2003 р. "Про фермерське господарство" дає визначення поняття "фермерське господарство". Згідно зі ст. 1 цього закону, фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства. Фермерське господарство є юридичною особою. Воно може бути створене одним або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім'ї.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про фермерське господарство" членами фермерського господарства можуть бути:

- подружжя,

- їхні батьки,

- їхні діти, які досягли 14-річного віку,

- інші члени сім'ї,

- родичі, які:

· об'єдналися для спільного ведення фермерського господарства,

· визнають і дотримуються положень Статуту фермерського господарства.

Членами фермерського господарства не можуть бути особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом).

Головою фермерського господарства є його засновник або інша визначена в Статуті особа. Голова фермерського господарства репрезентує його у відносинах з органами державної влади, підприємствами, установами, організаціями та окремими громадянами чи їх об'єднаннями, а також укладає від імені господарства угоди та вчиняє інші юридичне значимі дії. Він може письмово доручати виконання своїх обов'язків одному з членів господарства або особі, яка працює за контрактом.

На основі аналізу правового статусу фермерського господарства можна виокремити такі притаманні йому ознаки:

- фермерське господарство складається з трьох компонентів – майнового комплексу, земельної ділянки та громадян, які об'єдналися для здійснення товарного сільськогосподарського виробництва;

- воно є юридичною особою з наявністю всіх притаманних юридичній особі ознак;

- воно є суб'єктом підприємницької діяльності у сфері товарного сільськогосподарського виробництва, тобто діє на аграрному ринку з метою отримання прибутку.

Тема 12.

РОЗДІЛ VІ.

Тема 13.

ПЛАН

1. Поняття та загальна характеристика правового становища державних і комунальних сільськогосподарських підприємств.

2. Правовий режим майна та особливості здійснення господарської діяльності державними й комунальними сільськогосподарськими підприємствами.

3. Правове становище аграрного фонду.

4. Регулювання діяльності аграрних бірж.

Тема 14.

ПЛАН

1. Поняття та загальна характеристика правового становища господарських товариств в АПК.

2. Правовий статус сільськогосподарських акціонерних товариств.

3. Правовий статус сільськогосподарських товариств з обмеженою відповідальністю.

4. Правове становище агроторгових домів.

4. Особливості правового статусу найманих працівників у сільськогосподарських акціонерних товариствах і товариствах з обмеженою відповідальністю.

5. Особливості ліквідації сільськогосподарських акціонерних товариств і товариств з обмеженою відповідальністю.

1. Поняття та загальна характеристика правового становища господарських товариств в АПК.

 

Відповідно до ст. 79 ГК господарськими товариствами є підприємства або інші суб'єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об'єднання їхнього майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку. У випадках, передбачених ГК, господарське товариство може діяти у складі одного учасника.

Суб'єктами господарювання у сфері сільськогосподарського товарного виробництва є учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених чинним законодавством. Обмеження щодо заснування та участі в господарських товариствах суб'єктів господарювання або інших осіб встановлюються ГК та іншими законами.

Стаття 55 ГК наводить перелік суб'єктів господарювання в аграрному секторі економіки, до яких належать:

1) господарські організації – юридичні особи, створені відповідно до ЦК;

2) державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до ГК;

3) інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

4) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які господарюють та зареєстровані відповідно до закону як підприємці;

5) філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарських організацій (структурні одиниці), утворені ними для здійснення господарської діяльності.

 

Традиційно класифікація господарських товариств здійснюється:

1) за способами формування, функціонування статутного капіталу –

1.1. акціонерні товариства;

1.2. неакціонерні товариства.

2) за обсягами відповідальності учасників за зобов'язаннями товариства –

2.1. товариства з обмеженою відповідальністю;

2.2. товариства додатковою відповідальністю;

2.3. повні товариства;

2.4. командитні товариства.

У сільському господарстві завдяки здійсненню аграрної реформи значну частину всіх сільськогосподарських підприємств складають акціонерні товариства відкритого і закритого типів, а також товариства з обмеженою відповідальністю.

Це зумовлено двома основними причинами:

по-перше, специфікою реформування державних та колективних сільськогосподарських підприємств;

по-друге, особливостями здійснення господарської діяльності в аграрному секторі економіки України.

 

МОДУЛЬ 3.

РОЗДІЛ VІІ.

Тема 15.

Аграрну політику необхідно розуміти як комплексну систему стратегічних і тактичних принципів, цілей, засобів і методів науково-методологічного, політико-правового, соціально-економічного, екологічного та організаційного характеру, спрямованих на формування продовольчої безпеки держави та сталий розвиток сільських територій.

Державна аграрна політика спрямована на досягнення таких стратегічних цілей:

- гарантування продовольчої безпеки держави;

- перетворення аграрного сектору на високоефективний, конкурентоспроможний на внутрішньому та зовнішньому ринках сектор економіки держави;

- збереження селянства як носія української ідентичності, культури і духовності нації;

- комплексний розвиток сільських територій та розв'язання соціальних проблем на селі.

Аналіз законодавчого забезпечення аграрної політики в Україні свідчить, що поряд з позитивними моментами у даній сфері окремі положення Закону свідчать про дещо обмежене та непослідовне її розуміння. Так, у ст. 2 Закону гарантування продовольчої безпеки держави віднесено до стратегічних цілей названої політики, проте у ст. 1 при визначенні напрямів, на яких зосереджуються її основні складові, необхідність формування продовольчої безпеки не зазначається.

Аналогічні непослідовності зустрічаємо і далі. Зокрема, у визначенні сфери поширення основних засад державної аграрної політики зазначається питання соціальної сфери села, при тому, ще далі як одна з цілей названої політики вказується ще й комплексний розвиток сільських територій, що, безумовно, є значно ширшим поняттям.

Одним з критеріїв оцінки втілення державної аграрної політики визначено забезпечення до 2007 р. споживання продуктів харчування на душу населення на рівні наборів харчування відповідно до Закону України "Про прожитковий мінімум", а до 2015 р. - на рівні орієнтовного набору основної продовольчої сировини і харчових продуктів у середньому на душу населення України.

Водночас, на думку деяких науковців (С.Дем'яненка та І.Свідерської) слід відмовлятися від принципу забезпечення "раціональних норм споживання продуктів харчування". Не можна примушувати людей харчуватися на рівні "раціональних норм". Для кожної людини ці норми персональні - вони залежать від її смаків, традицій, сфери діяльності та доходів. Основним напрямом досягнення стратегічної мети розвитку аграрної політики має стати стимулювання попиту на продукти харчування шляхом збільшення доходів громадян і надання прямої адресної підтримки малозабезпеченим верствам населення, а головними критеріями оцінки цього попиту - підвищення продуктивності та ефективності сільського господарства, а також зростання добробуту сільських жителів.

Основною стратегічною ціллю України визначено гарантування продовольчої безпеки держави.

Продовольча безпека – це такий еколого-економічний стан держави, при якому всі її громадяни забезпечені продовольством у необхідній кількості, асортименті та відповідної якості, що підтримує найвищий рівень їх фізичного і психічного здоров'я. При цьому існують відповідні ресурси, потенціал та механізми постійного збереження такого стану (переважно власними силами держави) для всіх верств населення незалежно від зовнішніх і внутрішніх факторів та за умови збереження сприятливого стану навколишнього середовища.

Тема 16.

РОЗДІЛ VІІІ.

Тема 17.

Тема 18.

РОЗДІЛ ІХ.

Тема 19.

Тема 20.

РОЗДІЛ ІV.

ВИРОБНИЧО-ГОСПОДАРСЬКІ, ФІНАНСОВІ ТА ТРУДОВІ ВІДНОСИНИ У СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВАХ

Тема 8.

Правове регулювання виробничо-господарської та фінансової діяльності сільськогосподарських організацій

План лекції

1. Поняття виробничо-господарської діяльності сільськогосподарських підприємств та її правове регулювання.

2. Загальна характеристика фінансової діяльності сільськогосподарських підприємств та її правове регулювання.

1. Поняття виробничо-господарської діяльності сільськогосподарських підприємств та її правове регулювання

 

Господарська діяльність сільськогосподарських підприємств – це діяльність суб'єктів аграрного господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт або надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Відповідно до ст. 3 ГК господарська діяльність може здійснюватись з метою одержання прибутку (підприємництво) або без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Сферу аграрних господарських відносин становлять виробничо-господарські, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини.

Виробничо-господарськими є майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами аграрного господарювання під час безпосереднього здійснення господарської діяльності.

Загальними принципами господарювання в аграрному секторі економіки є:

1. забезпечення економічної багатоманітності та захисту державою всіх суб'єктів аграрного господарювання;

2. свобода підприємницької діяльності в межах, визначених законом;

3. вільний рух капіталів, товарів і послуг на території України;

4. обмеження державного регулювання економічних процесів у зв'язку з потребою забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві;

5. екологічний захист населення;

6. захист прав споживачів і безпеки суспільства й держави;

7. захист національного товаровиробника;

8. заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини сільськогосподарських підприємств.

Головною умовою здійснення виробничо-господарської діяльності сільськогосподарськими підприємствами є державна реєстрація.

Зміст виробничо-господарської діяльності. Сільськогосподарське підприємство:

1. самостійно визначає напрями сільськогосподарського виробництва, його структуру і обсяг,

2. самостійно розпоряджається виробленою продукцією та доходами,

3. здійснює будь-яку діяльність, що не суперечить законодавству України.

4. право кооперуватися з промисловими підприємствами та установами під час перероблення сільськогосподарської продукції, виготовлення промислових та інших товарів, розширення сфери соціально-культурного, комунально-побутового обслуговування сільського населення, підготовки й перепідготовки кадрів.

5. бере участь у приватизації переробних, агросервісних та інших державних і комунальних підприємств.

6. може здійснювати представницьку діяльність з цінними паперами, для чого створює довірчі товариства, які діють у межах повноважень, наданих загальними зборами або зборами уповноважених сільськогосподарського підприємства.

7. має право вступати в договірні відносини з будь-якими державними, комунальними, приватними комерційними й громадськими некомерційними підприємствами, установами та організаціями, з окремими громадянами, самостійно вибирати партнерів, зокрема зарубіжних, для укладення договорів.

8. добровільно може брати на себе виконання державного замовлення на продаж сільськогосподарської продукції.

9. реалізує свою продукцію та надає послуги підприємствам, організаціям і громадянам за цінами й тарифами, що встановлюються ним самостійно або на договірній основі.

10. право здійснювати промислову переробку своєї продукції – як самостійно, так і у співпраці з іншими підприємствами.

11. можуть створювати й розвивати підсобні господарства, а також різні промисли.

Особливість аграрної господарської діяльності полягає в тому, що:

1. сільськогосподарське виробництво ґрунтується на використанні землі як основного засобу виробництва. Наслідком цього є наявність спеціальних форм організації і ведення виробництва в аграрному секторі економіки (наприклад, фермерських господарств), а також особливого правового регулювання господарської діяльності.

2. виробничо-господарська діяльність сільськогосподарських підприємств має чітко виражений зональний характер і розвинуту галузеву спеціалізацію, котра в сільському господарстві полягає в диференціації напрямів виробничо-господарської діяльності суб'єктів аграрного господарювання залежно від їх територіального розташування та поділу галузі на окремі види виробництва. Тобто, спеціалізоване сільськогосподарське підприємство – це суб'єкт аграрного господарювання, діяльність якого пов'язана з виробництвом однорідної продукції.