Договірні відносини сільськогосподарських організацій

1. Класифікація договірних зобов'язань у сільському господарстві.

 

Питання про договори в сільському господарстві є одним зі спірних і проблемних у науці аграрного права, але в будь-якому разі слід мати на увазі, що аграрно-правові договори є предметом саме аграрного права.

Найповніше специфіку договірних відносин у сільському господарстві враховує класифікація, яка поділяє аграрно-правові договори на 4 основні групи.

Перша група:

- договори про спільну діяльність з виробництва певної продукції рослинництва та тваринництва;

- договори про спільну діяльність з виробництва, дорощування та відкормлювання молодняку худоби та птиці;

- договори на виробництво та переробку кормів для тваринництва;

- договори з фермерськими господарствами на виробництво продукції на землях цих господарств;

- інші договори про виробництво сільськогосподарської продукції.

Друга група:

- договори про реалізацію сільськогосподарської продукції та товарів;

- договори про матеріально-технічне забезпечення;

- договори про фінансове забезпечення;

- інші договори про реалізацію продукції та постачання.

Третя група:

- договори про агрохімічне обслуговування сільськогосподарських підприємств;

- договори про виконання меліоративних робіт;

- договори про ремонт техніки та її технічне обслуговування;

- договори про виконання інших підрядних робіт;

- договори про надання наукових послуг аграрним підприємствам;

- договори з банківськими установами та інші про надання різноманітних послуг.

Четверта група:

- договори про використання науково-технічної продукції у сільському господарстві;

- договори про виконання науково-дослідних, дослідно-конструкторських та технологічних робіт у сфері сільського господарства.

1. Контрактація та інші окремі договори щодо реалізації сільськогосподарської продукції.

 

За ч. 1 ст. 713 ЦК договір контрактації сільськогосподарської продукції визначається як такий, за яким виробник сільськогосподарської продукції зобов'язується виробити визначену ним сільськогосподарську продукцію і передати її у власність заготівельникові (контрактанту) або визначеному ним одержувачеві, а заготівельник зобов'язується прийняти цю продукцію та оплатити її за встановленими цінами відповідно до умов договору.

Договір контрактації є оплатним, взаємним, консенсуальним.

Сторонами договору контрактації є виробник і контрактант.

Контрактантами є заготівельні (закупівельні) або переробні підприємства або організації, на які у встановленому порядку покладено функції державної закупівлі, заготівлі сільськогосподарської продукції (міністерства, відомства, підприємства й організації, яким надано такі повноваження, наприклад, організації споживчої кооперації).

Виробниками є організації всіх організаційно-правових форм, що виробляють сільськогосподарську продукцію (колективні, державні, акціонерні сільськогосподарські підприємства, фермерські та інші господарства).

Специфіка договору контрактації полягає в тому, що:

1) він є замовленням держави сільськогосподарському виробнику на відповідну продукцію;

2) його предметом може бути лише сільгосппродукція, що, як правило, на момент укладання договору ще не існує в натурі;

3) однією зі сторін договору є безпосередньо виробник продукції;

4) договір передбачає обов'язок контрактанта надавати виробнику певну допомогу в організації виробництва і здачі продукції, в забезпеченні господарства тарою і пакувальними матеріалами, у видачі промислових чи продовольчих товарів або комбікормів у порядку зустрічного продажу (що не передбачено законодавством про поставку);

5) для договорів контрактації встановлено обов'язковий авансовий порядок оплати отриманої продукції. Сторони зобов'язані визначити в договорі розмір такого авансу і терміни його виплати. Так, для закупівель сільськогосподарської продукції за держконтрактом встановлено обов'язковий порядок авансового платежу в розмірі 50% вартості законтрактованої продукції.

Умови договору контрактації сільськогосподарської продукції:.

- вид продукції (кількість і асортимент);

- номер державного стандарту або технічних умов;

- гранично допустимий вміст у продукції шкідливих речовин;

- якість (сортність) сільськогосподарської продукції;

- умови доставки;

- ціна за одиницю виміру продукції та загальна сума договору.

- строки виконання договору встановлюються з урахуванням особливостей виробництва і способу одержання (збирання, зберігання, дозрівання) певного виду сільськогосподарської продукції.

Міна. З моменту посилення кризових явищ в економіці почали поширюватися бартерні (товарообмінні) операції. Відповідно до ст. 715 ЦК за договором міни (бартеру) кожна зі сторін зобов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший. Отже, згідно з положеннями ЦК скасовано відмінності між категоріями "міна" та "бартер", з огляду на те, що вони застосовуються як синоніми. Свого часу застосування цих договорів у сільському господарстві відіграло певну позитивну роль: давало змогу діяти за умов великої інфляції. Нині уряд намагається скоротити обсяг товарообмінних операцій через те, що вони позбавляють товаровиробників обігових коштів¹.

Біржові договори щодо реалізації сільськогосподарської продукції. Особливе місце в системі реалізації сільськогосподарської продукції український законодавець відводить біржовим договорам, розвиток яких покладається на спеціалізовані аграрні біржі.

Основними інструментами фондового ринку є форвардний та ф'ючерсний контракти, які є деривативами. Відповідно до п. 1.5.1 Закону України від 28 грудня 1994 р. «Про оподаткування прибутку підприємств» форвардний контракт – це стандартний документ, який засвідчує зобов'язання особи придбати (продати) цінні папери, товари або кошти у визначений час та на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією цін такого продажу під час укладення цього контракту. Ф'ючерсний контракт засвідчує зобов'язання придбати (продати) цінні папери, товари або кошти у визначений час та на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією цін на момент виконання зобов’язань сторонами контракту.

 

1. Договірні відносини у сфері насінництва.

 

Договори у галузі насінництва можна класифікувати наступним чином:

а) договори про виробниче співробітництво з впрошування цінних зернових культур;

б) договори про спільну діяльність (без утворення юридичної особи) з виробництва визначеної продукції рослинництва;

в) договори про спільну діяльність (з утворенням юридичної особи – кооперації) для виробництва сільськогосподарської продукції;

г) договори про сортовипробування сільськогосподарських культур;

д) договори із фермерськими господарствами на виробництво визначеної продукції на землях цих господарств при співробітництві інших підприємств (насінницьких господарств);

є) інші договори у сфері виробництва аграрної продукції.

Система договорів на реалізацію продукції насінництва обумовлена специф і кою суспільних відносин, які складаються у насінництві.

По-перше, об'єктом зобов'язань за договорами є особлива продукція, що характеризується:

а) недопущенням заміни сортової чистоти і зміни посівних якостей, кондицій насіння;

б) особливими умовами збереження, транспортування;

в) проведенням необхідної хімічної обробки після її одержання й ін.

По-друге, особливість правовідносин у цій сфері виявляється у ціноутворенні на неї. Така особливість обумовлена тим, що ціни на категорії насіння зернових культур (залежно від їх видів – озима (ярова) пшениця, жито, ячмінь) встановлюються не тільки в залежності від попиту і пропозиції, часу, року, місця реалізації, а й у визначених випадках – від встановлених державою закупівельних цін.

По-третє, відносини з реалізації високопродуктивного насіння регулюються значним масивом нормативних актів, що належать до різних галузей права.

Договори, що використовуються у процесі реалізації продукції насінництва, мають як загальні ознаки, так і специфічні риси, обумовлені особливостями характеру відносин обміну, юридичним становищем сторін у договорі.

Загальними ознаками цих договорів є:

об'єкт – конкретний вид продукції насінництва;

сторони – однією із сторін договорів є суб'єкт насінництва (спеціалізоване насінницьке господарство), а іншою, як правило, сільськогосподарський товаровиробник;

мета – перехід права власності від однієї особи до іншої; задоволення взаємних майнових інтересів;

консенсуальність договорів;

оплатність договорів.

Однак зберігаються й особливості договору кожного виду, використовуваного при виробництві і реалізації продукції насінництва.

 

1. Договори на виконання науково-дослідних, дослідно-конструкторських і технологічних робіт у сфері сільського господарства.

 

Можливість використання договірної форми (контракту) у сфері науково-технічної діяльності зумовлена тим, що результати цієї діяльності є об'єктами права власності створювачів (розробників) науково-технічної продукції, якщо інше не передбачене законом або договором. Цими об'єктами розробники можуть вільно користуватися й розпоряджатися, зокрема передавати іншим особам на договірній основі.

У гл. 62 ЦК «Виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт» розглянуті 2 види договорів, які є близькими, але мають суттєві розбіжності як у предметі договору, так і правовому регулюванні.

 

Договори на виконання науково-дослідних робіт	Договори на виконання дослідно-конструкторських і технологічних робіт
1. За характером результатів:
Наукові результати – нове знання, одержане в процесі фундаментальних або прикладних наукових досліджень та зафіксоване на носіях наукової інформації у формі звіту, наукової праці, наукової доповіді, наукового повідомлення, монографічного дослідження, наукового відкриття тощо.	Науково-прикладний результат – нове конструктивне чи технологічне рішення, експериментальний зразок, завершене випробування, розробка, яка впроваджена або може бути впроваджена в суспільну практику (у формі звіту, ескізного проекту, конструкторської або технологічної документації та ін.).
2. За метою виконаних робіт:
Метою науково-дослідних робіт є науковий результат, який може мати як позитивний (підтвердження певних гіпотез, виявлення зв'язків, закономірностей тощо), так і негативний характер (висновок про неможливість отримати певний результат, підтвердження принципового висновку про неможливість якогось явища тощо).	Під час виконання дослідно-конструктор-ських і технологічних робіт результат має бути обов'язково позитивним. Відсутність позитивного результату має розцінюватись для другої групи договорів як відсутність належного результату, тобто невиконання договірного зобов'язання.
3. За наслідками невиконання договору:
Діє правило ч. 1 ст. 899 ЦК: якщо в ході їх виконання виникла неможливість досягнення результату внаслідок обставин, що не залежать від виконавця, замовник зобов'язаний оплатити роботи, виконані до виявлення неможливості отримати передбачені договором результати.	Тут діє інше правило: якщо в ході цих робіт з'ясовується неможливість досягнення результату через обставини, що виникли не з вини виконавця, замовник зобов'язаний відшкодувати витрати виконавця.
3. За можливістю залучення субвиконавців:
Ці договори передбачають їх творчий характер, який часто ґрунтується на особистих знаннях та здібностях науковця чи творчої групи, а також на тому, що саме ця конкретна особистість (групи науковців) є вирішальним фактором укладення договору. Тому, за договором, провести науково-дослідні роботи виконавець має особисто.	У цій групі договорів особистий характер та відповідний інтерес до виконання договору не передбачається, тому виконавець має право залучати до виконання договору інших осіб (субвиконавців), що є, зокрема, бажаним в разі значного обсягу цих робіт (абз. 3 ст. 893 ЦК).

 

Умовами договорів на виконання зазначених видів робіт є:

- напрям (напрями) дослідження;

- сформульований відповідно до завдання замовника очікуваний кінцевий результат науково-дослідних, дослідно-конструкторських і технологічних робіт;

- права сторін щодо використання продукції та розпорядження нею;

- умови конфіденційності;

- умови, необхідні для впровадження цієї продукції, сфери її застосування, масштаби та обсяги впровадження;

- назва кожного етапу (розділу) із зазначенням визначених у договорі результатів роботи в цілому й на кожному етапі (розділі);

- умови матеріально-технічного забезпечення науково-пошукових, дослідно-конструкторських, технологічних робіт;

- вартість науково-технічної продукції (договірна ціна на таку продукцію має встановлюватися на стадії укладення договору).

 

 

Тема 20.