Поняття соціального розвитку села.

 

Ефективне виробництво товарної сільськогосподарської продукції не можливе без наявності державних протекціоністських програм.

Аграрний протекціонізм являє собою систему державних заходів (політичних, економічних, правових), метою якого є стимулювання розвитку національного сільськогосподарського товаровиробника, обстоювання інтересів на зовнішньому і внутрішньому ринках та створення належного рівня життя для сільського населення.

Необхідність державного протекціонізму сільського господарства викликана наступним:

1. концептуальним підґрунтям державної підтримки сільського господарства є визнання його становища хронічно невигідним у системі товарних зв'язків народного господарства.

2. вартість обробленої продукції в сільському господарстві менша, ніж вартість засобів виробництва для сільського господарства.

3. середній прибуток у ньому є, як правило, нижчим.

4. вищий ступінь ризику призводить до того, що сільське господарство функціонує в умовах нерівності його економічних суб'єктів з аналогічними суб'єктами в інших галузях.

Сучасний етап реформування аграрних відносин в Україні характеризується:

1. погіршенням фінансового стану та зниженням платоспроможності сільськогосподарських і агропромислових товаровиробників,

2. недосконалістю кредитно-фінансової системи тощо.

3. майже не зростають реальні доходи селян, головним джерелом яких є надходження від низькопродуктивної праці в особистих підсобних господарствах.

4. за рівнем середньомісячного заробітку сільське господарство посідає останнє місце.

5. практично не відновлюється діяльність підприємств і закладів сфери обслуговування,

6. припинилося оновлення матеріальної бази соціальної інфраструктури.

7. критична соціально-демографічна ситуація на селі.

8. зростають темпи обезлюднення сіл, майже у третини з них не самовідтворюється населення.

Основні положення правового забезпечення наукових досліджень, підготовки кадрів для села та зайнятості сільського населення:

1. відповідно до ст. 21 Закону України "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві" за рахунок державного бюджету здійснюється фінансування наукових досліджень проблем соціального розвитку села та агропромислового виробництва.

2. дослідні та дослідно-експериментальні господарства мають право самостійно визначати свою господарську діяльність, розвивати зв'язки з промисловими підприємствами та зарубіжними партнерами.

3. доходи від освоєння науково-технічних нововведень в агропромисловому виробництві протягом 5 років не підлягають оподаткуванню.

4. підготовка й перепідготовка спеціалістів для соціальної сфери села здійснюється за рахунок державного бюджету через систему державних закладів освіти та науки.

5. в усіх вищих навчальних закладах (університетах, інститутах), коледжах, технікумах тощо встановлюється обов'язкова для виконання квота приймання сільської молоді.

6. підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації спеціалістів і робітничих кадрів для виробничої та соціальної сфери села в державних навчальних закладах провадяться за рахунок державного й місцевого бюджетів, а також на підставі договорів між навчальними закладами, підприємствами, організаціями.

7. збільшення кількості працівників сільськогосподарських підприємств різних організаційно-правових форм завдяки нарощуванню обсягів виробництва;

8. сприяння розвитку особистих селянських господарств, власники яких приєднали до присадибних ділянок землі, отримані внаслідок розпаювання сільськогосподарських угідь;

9. створення мережі підприємств і організацій агросервісу, передусім, у сфері матеріального постачання та збуту продукції; розвиток малого підприємництва у сферах діяльності, не пов'язаних із сільськогосподарським виробництвом,зокрема побутового та комунального обслуговування населення, туризму тощо;

10. законодавче врегулювання питань зайнятості сільських громадян, які одержали в приватну власність земельні ділянки у процесі реформування сільськогосподарських підприємств, та питань, пов'язаних із наданням таким громадянам статусу безробітних у разі втрати ними роботи.

 

Законодавче забезпечення аграрної політики в Україні.

 

На даний час основним нормативно-правовим документом у сфері регулювання аграрної політики в Україні є Закон України «Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року» від 18 жовтня 2005 року.

Аграрну політику необхідно розуміти як комплексну систему стратегічних і тактичних принципів, цілей, засобів і методів науково-методологічного, політико-правового, соціально-економічного, екологічного та організаційного характеру, спрямованих на формування продовольчої безпеки держави та сталий розвиток сільських територій.

Державна аграрна політика спрямована на досягнення таких стратегічних цілей:

- гарантування продовольчої безпеки держави;

- перетворення аграрного сектору на високоефективний, конкурентоспроможний на внутрішньому та зовнішньому ринках сектор економіки держави;

- збереження селянства як носія української ідентичності, культури і духовності нації;

- комплексний розвиток сільських територій та розв'язання соціальних проблем на селі.

Аналіз законодавчого забезпечення аграрної політики в Україні свідчить, що поряд з позитивними моментами у даній сфері окремі положення Закону свідчать про дещо обмежене та непослідовне її розуміння. Так, у ст. 2 Закону гарантування продовольчої безпеки держави віднесено до стратегічних цілей названої політики, проте у ст. 1 при визначенні напрямів, на яких зосереджуються її основні складові, необхідність формування продовольчої безпеки не зазначається.

Аналогічні непослідовності зустрічаємо і далі. Зокрема, у визначенні сфери поширення основних засад державної аграрної політики зазначається питання соціальної сфери села, при тому, ще далі як одна з цілей названої політики вказується ще й комплексний розвиток сільських територій, що, безумовно, є значно ширшим поняттям.

Одним з критеріїв оцінки втілення державної аграрної політики визначено забезпечення до 2007 р. споживання продуктів харчування на душу населення на рівні наборів харчування відповідно до Закону України "Про прожитковий мінімум", а до 2015 р. - на рівні орієнтовного набору основної продовольчої сировини і харчових продуктів у середньому на душу населення України.

Водночас, на думку деяких науковців (С.Дем'яненка та І.Свідерської) слід відмовлятися від принципу забезпечення "раціональних норм споживання продуктів харчування". Не можна примушувати людей харчуватися на рівні "раціональних норм". Для кожної людини ці норми персональні - вони залежать від її смаків, традицій, сфери діяльності та доходів. Основним напрямом досягнення стратегічної мети розвитку аграрної політики має стати стимулювання попиту на продукти харчування шляхом збільшення доходів громадян і надання прямої адресної підтримки малозабезпеченим верствам населення, а головними критеріями оцінки цього попиту - підвищення продуктивності та ефективності сільського господарства, а також зростання добробуту сільських жителів.

Основною стратегічною ціллю України визначено гарантування продовольчої безпеки держави.

Продовольча безпека – це такий еколого-економічний стан держави, при якому всі її громадяни забезпечені продовольством у необхідній кількості, асортименті та відповідної якості, що підтримує найвищий рівень їх фізичного і психічного здоров'я. При цьому існують відповідні ресурси, потенціал та механізми постійного збереження такого стану (переважно власними силами держави) для всіх верств населення незалежно від зовнішніх і внутрішніх факторів та за умови збереження сприятливого стану навколишнього середовища.

Тема 16.