Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ:  Археология Биология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия ЭкологияТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву 
Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Сільськогосподарських підприємствСодержание книги
Похожие статьи вашей тематики
Поиск на нашем сайте
І.І. Червен Організація та планування діяльності сільськогосподарських підприємств
Курс лекцій
МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ І ПРОДОВОЛЬСТВА УКРАЇНИ МИКОЛАЇВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
І.І. Червен
Організація і планування діяльності Сільськогосподарських підприємств
Курс лекцій
Миколаїв
УДК 331.103.22:631.11 ББК 65.321 Ч 45
Автор: Червен Іван Іванович
Рекомендовано до друку за рішенням вченої ради Миколаївського державного аграрного університету від ___________, протокол №____.
Рецензенти: О.Ю.Єрмаков – д.е.н., професор кафедри аграрної соціології та розвитку села Національного університету біоресурсів і природокористування України; І.Н. Топіха – д.е.н., професор кафедри економіки сільського господарства, МДАУ
Ч 45 Червен І.І. Організація та планування діяльності сільськогосподарських підприємств: курс лекцій для студентів денної та заочної форми навчання економічних спеціальностей / І.І.Червен / – Миколаїв: МДАУ, 2011.
У курсі лекцій особлива увага приділяється вивченню теоретичних і практичних засад організації і розвитку аграрних підприємств, складання виробничих, маркетингових і фінансових планів, а також поточних і оперативних планів. Послідовна робота з курсом лекцій дає можливість самостійно опанувати зміст дисципліни і стати повноцінним фахівцем з організації та плануванню аграрного виробництва.
УДК 331.103.22:631.11 ББК 65.321
© Миколаївський державний аграрний університет, 2011 © Червен І.І., 2011 ЗМІСТ
ВСТУП Головна мета курсу «Організація виробництва та планування діяльності сільськогосподарських підприємств» - ознайомити майбутніх спеціалістів економічних спеціальностей з методами раціональної побудови та ефективного ведення сільськогосподарського виробництва згідно з вимогами багатоукладної економіки і ринкових відносин. Особливе значення має опанування організаційно-економічними, правовими і соціальними основами ведення нових видів підприємств, форм господарювання зовнішньо – і внутрішньогосподарських виробничих і економічних відносин тощо. У курсі лекцій особлива увага приділяється вивченню теоретичних і практичних засад організації і розвитку аграрних підприємств, складання виробничих, маркетингових і фінансових планів, а також поточних і оперативних планів. Матеріал подається стисло, в логічній послідовності, згідно з типовою програмою курсу, затвердженою Головним управлінням кадрів і аграрної освіти Міністерства аграрної політики України 7 лютого 2000 року. Структура курсу лекцій - це система логічно пов’язаних між собою двох частин. Теми першої частини присвячені розгляду наукових основ раціональної організації виробництва в сільськогосподарських підприємствах, другої – основам планування в них. Теми курсу лекцій охоплюють теоретичний матеріал для вивчення. За темами висвітлюються вузлові питання, що допомагають студенту добре освоїти курс. Всі теми, що висвітлюються, завершуються контрольними питаннями, а в кінці курсу – списком використаних джерел, що дозволяє студенту розширити знання з курсу. Послідовна робота з курсом лекцій дає можливість самостійно опанувати зміст дисципліни і стати повноцінним фахівцем з організації та плануванню аграрного виробництва. ЧАСТИНА 1 Сутність та предмет науки Наука «Організація і планування діяльності сільськогосподарських підприємств» - це напрями економіки, які в комплексі охоплюють організаційно-економічні, технологічні і технічні заходи, спрямовані на раціональне використання виробничого потенціалу і прибуткове ведення аграрних підприємств. Тобто від організації і планування виробництва здебільшого залежать можливість отримання конкурентоспроможної продукції і кінцеві результати діяльності господарств. Чітко налагоджена організація і планування в підприємстві – основа його ефективного функціонування.
Рис. 1.1. Суспільний спосіб виробництва У процесі організації виробництва об’єднуються робоча сила і засоби виробництва (предмети праці й засоби праці) з метою досягнення запланованих результатів, що відображено на рис. 1.1. Це здійснюється в такій послідовності: 1) виявлення мети і завдань, поставлених, перед працівниками; 2) організація праці для їх виконання (підбір працівників, їх кооперація і розподіл праці); 3) забезпечення людей необхідними засобами; 4) керівництво виробництвом і контроль за виконанням завдань. Організація виробництва в сільському господарстві має свої особливості: головним ресурсом виробництва тут є земля; економічні процеси переплітаються з природними; робочий період не збігається з часом виробництва продукції; багато одержаних продуктів використовуються повторно у сільському господарстві (насіння, корми, молодняк та ін); процес виробництва поширено на великій території, що потребує значних затрат на виконання окремих видів робіт. Предметом науки є економічні закони і механізми їх дії в умовах сільськогосподарського виробництва в цілому і окремих його галузей. Завданням науки є обґрунтування напрямів організаційно-господарського вдосконалення підприємств, узагальнення нових підходів в організації і плануванні виробництва, обґрунтування шляхів найбільш ефективного використання землі, трудових і матеріально-технічних ресурсів. Ураховуючи різноманітність економічних і природних умов, виробничі процеси в аграрних підприємствах необхідно організовувати диференційовано, досягаючи високоефективного використання факторів виробництва.
Організація робочих місць
Основу трудового процесу становлять робочі місця. Це зона дії працівника, в якій зосередженні необхідні для виконання роботи засоби виробництва. Організація робочого місця передбачає комплектування його потрібними матеріально-технічними ресурсами, розміщення їх у певному порядку, раціональне планування робочого місця і дотримання умов техніки безпеки і охорони праці. Робочі місця класифікують залежно від виду трудових процесів, рівня механізації праці й кількості виконавців (рис.6.2).
 
Рис. 6.2. Класифікація робочих місць
Організовуючи робоче місце, слід дотримуватися таких вимог: чітке виконання встановленої технології; забезпечення можливого скорочення ручних операцій; створення умов для застосування кращих прийомів праці; забезпечення безперебійного надходження предметів праці (насіння, добрив, кормів тощо); створення необхідних санітарно-гігієнічних умов.
Контрольні питання 1. Характеристика трудових ресурсів. 2. Поділ працівників аграрних підприємств та їх характеристика. 3. Сутність і основні принципи наукової організації праці. 4. Форми організації праці. 5. Принципи раціонального функціонування виробничих підрозділів. 6. Суть поняття «робоче місце». Класифікація робочих місць і вимоги до їх організації. 7. Вимоги до організації робочих місць.
Відтворення стада тварин Відтворення стада – це регулярна заміна тварин того ж самого призначення молодшими і більш продуктивними. Відтворення буває просте (коли заміну тварин проводять тією ж кількістю голів) і розширене (поповнення стада більшою кількістю тварин). При цьому необхідно добиватися, щоб поголів’я замінювалося більш якісними тваринами, тобто з кращими породними й племінними якостями, більш продуктивними. Різні види тварин мають неоднакові терміни відтворення. Наприклад, у корів він починається з 27-30 місяців і більше, а свиноматки перший приплід дають у 14-15 місяців. Вибуття із стада дорослих тварин внаслідок старіння, захворювання, зниження продуктивності називають вибракуванням, а поповнення стада – ремонтом. Молодняк, що вирощується для ремонту, називають ремонтним, а інший е культиваці. При цьому відтворення стада відбувається внаслідок вирощування власного молодняку, або в результаті надходження його з інших господарств. Для організації раціонального відтворення стада необхідно забезпечити: своєчасне запліднення ремонтного молодняку, ліквідацію яловості й підвищення плодючості маток; повне збереження приплоду; поліпшення племінних якостей (за допомогою діючих племзаводів і племпідприємств); своєчасне вибракування малопродуктивних і непридатних для розведення тварин.
Організація скотарства Відповідно до виробничого напряму підприємства з виробництва продукції скотарства поділяються на молочні, молочно-м’ясні, м’ясо-молочні, відгодівельні. У спеціалізованих молочних підприємствах питома вага корів у структурі стада становить 50 – 60 %. Особлива увага звертається на продуктивність корів (одержують 4000–5000 л молока від однієї голови), якість молока та на вдосконалення відносин з молокопереробними підприємствами. Молочно-м’ясні і м’ясо-молочні підприємства є найбільш поширеним типом господарств, що займаються скотарством. Питома вага корів у них до 50%, молочна продуктивність – 3000–3500 л молока на корову, середньодобовий приріст живої маси – понад 600 г. Відгодівельні підприємства, як правило, не мають власного основного стада, а відгодовують закуплений молодняк великої рогатої худоби. На фермах великої рогатої худоби виділяють такі виробничі групи тварин: дійні корови, корови сухостійного періоду, молодняк до 6 місяців, молодняк на дорощуванні віком 6-12 місяців, тварини на відгодівлі та нагулі (молодняк старше 12 місяців і вибракувана доросла худоба), племінні тварини. Групи тварин розбивають на підгрупи: корови – до 200 голів, відгодівельний молодняк – до 300 голів. Для утримання молочного стада застосовують в основному три способи: 1) прив’язний, 2) безприв’язний із вільно вигульним утриманням на глибокій підстилці; 3) безприв’язно – е кул. Вибір способу утримання тварин залежить від природних умов, характеру і структури е культиваційних. Однією із перспективних у молочному скотарстві є поточно-цехова система виробництва молока і відтворення стада. При цьому виробничий процес поділяється на окремі цикли відповідно до фізіологічного стану тварин. Система передбачає поділ тварин на 3-4 групи (цехи): 1) підготовки корів і нетелів до отелення (сухостійний); 2) отелення; 3) роздоювання та запліднення корів; 4) виробництво молока. Успіх залежить від організації годівлі тварин, умов їх утримання і матеріального стимулювання працівників.
Організація свинарства Поголів’я свиней відрізняється високою плодючістю і скоростиглістю – свиноматка дає два опороси на рік (16 і більше поросят). У 7-9 місяців жива маса тварин досягає 100-110 кг і їх реалізують на м’ясо. Забійний вихід у свиней 70-80% (у великої рогатої худоби – 50-60%). Основними виробничими типами в свинарстві є племінні і товарні господарства. Товарні підприємства застосовують м’ясний, беконний, напівсальний і сальний типи відгодівлі, що відрізняються віком свиней на відгодівлі, технологією і терміном утримання та годівлі тварин. При цьому використовують групове вільно-вигульне і станкове-вигульне (групове і індивідуальне), а також безвигульне утримання свиней. У свинарстві виділяють такі групи тварин: маточне поголів’я; поросята до 2-місячного віку; відлучені поросята 2-х – 4-х місяців; ремонтний молодняк 4-х місяців; відгодівельна група (молодняк старше 4-х місяців та вибракувані дорослі свині, поставлені на відгодівлю). На великих свинарських фермах створюють спеціалізовані бригади для догляду: за свиноматками та кнурами – на кожні 100-150 свиноматок; ремонтним та відгодівельним молодняком – на кожні 800-1000 голів. За високого рівня механізації такі бригади можуть створюватися з поголів’ям відповідно 200-300 і 2000-3000 голів. У звичайних умовах зо одним працівником закріплюють 20-25 свиноматок з приплодом, 100-150 голів молодняку.
Організація птахівництва Виділяють чотири галузеві напрями птахівництва: 1) яєчний (використовують лише за розведення курей); 2) м’ясний (є головним напрямом за розведення гусей, качок та індиків); 3) яєчно-м’ясний – найпоширеніший (виробляють товарні яйця і м’ясо птиці); 4) племінний – виробництво яєць від племінної птиці. Спеціалізація е культиваційних і ферм відбувається не тільки за видами продукції, а й за окремими стадіями виробничого процесу: вирощування гібридної птиці, інкубації, вирощування ремонтного і м’ясного молодняку, утримання курей – несучок, забою і переробки птиці. При цьому за для утримання використовують такі способи: клітковий, на підлозі, вигульний, е культив, комбінований. Залежно від місцевих умов планують птахофабрики різних розмірів: з клітковим утриманням курей-несучок на 50, 100, 250, 300, 400 і 500 тис. гол.; з утриманням на підлозі з глибокою підстилкою на 100 тис. гол. Промислового стада. Бройлерні фабрики планують для відгодівлі від 1 до 8 мільйонів курчат на рік. Розмір птахівництва в спеціалізованих господарствах визначається посівними площами зернових культур і коливається в межах від 20 до 150 тис. голів. Більшість птахофабрик яєчного напряму застосовують закінчений цикл виробництва, тобто утримують батьківське стадо для одержання інкубаційних яєць, займаються інкубацією яєць, вирощують молодняк для поповнення основного стада, проводять забій і переробку птиці. При цьому створюються такі цехи: промислового стада курей-несучок; батьківських форм; інкубації; вирощування молодняку до 60-денного віку; ремонтного – до 150-денного віку; відгодівлі; е культиваційних; яйцесклад; зоотехнічну й ветеринарну лабораторії; переробки птиці з холодильником; утилізації відходів. Промислове виробництво м’яса птиці організується шляхом вирощування курчат до 45-60-денного віку з середньою живою масою 1,2-1,8 кг. Їх називають бройлерами. Вони відрізняються високою економічною ефективністю, бо при цьому забезпечується висока якість м’яса, скоростиглість, невеликі витрати кормів на 1 ц приросту, механізація і автоматизація процесів, окупність капіталовкладень і високий рівень рентабельності. В Україні створено 7 об’єднань з виробництва бройлерів і 4 комбінованого напряму – яєчно-м’ясного. Найбільшим є Кримське об’єднання, до складу якого входять 84 бройлерні господарства, 11 інкубаторно-птахівничих станцій, держплемзавод, репродукторні підприємства. Такі об’єднання розраховані на утримання від 5 до 25 млн. голів. Основною формою організації праці на птахофабриках є бригада, склад і розміри якого залежать від виробничого призначення ферми, системи утримання птиці, рівня механізації і автоматизації процесів. Оплата праці в основному відрядно-преміальна за ІV – V розрядами. Застосовується і преміювання: за економію витрат – у розмірі 70% від суми отриманої економії; за перевиконання виробничої програми – до 30% від вартості понадпланової продукції (за цінами реалізації). Установлюється і додаткова оплата за підвищення несучості курей і середньодобових приростів бройлерів порівняно з отриманими за попередні 2-3 роки – 4-6% від середньомісячного заробітку за кожний відсоток перевищення названого рівня. Застосовуються й інші види заохочення. Комплексне використання всіх напрямів удосконалення організації виробництва – основа підвищення його економічної ефективності.
Контрольні питання 1. Галузеві напрями птахівництва та їх характеристика. 2. Розміри птахофабрик і фактори, що на них впливають. 3. Структура птахофабрик із закінченим циклом виробництва. 4. Суть бройлерного вирощування птиці. 5. Основні форми організації і оплати праці в птахівництві.
ЧАСТИНА 2 ПЛАНУВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ Тема 1. Планування в системі управління аграрним підприємством 1.1. Сутність і місце планування в менеджменті підприємства, державне регулювання розвитку сільського господарства 1.2. Особливості планування в аграрному секторі економіки 1.3. Принципи і методи планування 1.4. Система планування, організація і оцінка планової роботи
1.1. Сутність і місце планування в менеджменті підприємства, державне регулювання розвитку сільського господарства Плануванню належить провідна роль серед функцій управління підприємством, до яких відноситься ще організація виробництва, його регулювання, стимулювання, а також облік, контроль і аналіз. Грамотно побудований план – це фундамент майбутнього. Завдяки плануванню можна уникнути помилок і ефективно використати наявні можливості. Першою і основоположною стадією управління підприємством є процес поставлення мети і обґрунтування способів її досягнення. А це і є функції планування. Автор підручника «Планування на аграрному підприємстві» В.М. Нелеп наводить наступне визначення планування: це цілеспрямована діяльність людей, що має на меті визначення цілей і завдань функціонування певних систем (підприємство, район, область, держава) та шляхів і методів досягнення цих задач. Тобто планування – це проектування бажаних результатів у майбутньому та ефективних шляхів їх досягнення. Предметом планування як науки є відносини, які складаються між учасниками виробничого процесу з приводу розробки пріоритетів розвитку та заходів, що забезпечують їх досягнення. А об’єктом планування є діяльність підприємства, тобто виконання ним своїх функцій. Нині функціонує риночка система планування, а не централізована, яка домінувала за радянські часи, коли основні показники розвитку до підприємств доводились зверху і плани всіх рівнів набували силу закону, а винні у невиконанні планових завдань несли адміністративну і економічну відповідальність. Суть ринкової концепції планування ґрунтується на тому, що суб’єкти господарювання самостійно вирішують проблеми розвитку виробництва, керуючись тільки законодавством, договірними обов’язками і ситуацією, що склалася на ринку. Багаторічний досвід розвинених країн світу свідчить, що план і ринок взаємопов’язані і доповнюють один одного. При цьому кожен з них має свою сферу впливу на економіку і свої методи її регулювання. Узагальнення вітчизняного досвіду переходу до ринку та досвід країн з розвиненою економікою дозволяє зробити висновок, що ефективне функціонування соціально орієнтованої економіки неможливе без її державного регулювання. Державним органам слід делегувати тільки ті функції, які не можуть бути забезпеченні суб’єктами ринкових відносин. Державної підтримки перш за все вимагає сільське господарство, бо, по-перше, це пріоритетна сфера соціально-економічного розвитку країни, по-друге, в ній виробляється в основному сировина, а найвищий ефект отримують ті, хто реалізує кінцевий продукт і завдання держави забезпечити рівноправні стосунки між партнерами в бізнесі. Основними напрямами такого регулювання і підтримки є: регулювання доходів сільськогосподарських товаровиробників (запровадження сприятливої податкової, кредитної і страхової політики, системи державних дотацій, здешевлення матеріально-технічних ресурсів); формування ефективної структурної і торгової політики (розміщення спеціалізованого виробництва в регіонах з найсприятливішими природно-економічними умовами, регулювання ринку сільськогосподарської продукції); захист інтересів вітчизняних товаровиробників (стимулювання експорту конкурентоспроможної продукції і захист внутрішнього ринку від імпорту продовольства та матеріально-технічних ресурсів, які виробляються в Україні); сприяння охороні та підвищенню родючості ґрунтів, захисту довкілля; здійснення захистів по розвитку селекції, племінної справи і насінництва, науки і наукової діяльності; розвиток соціальної сфери села, поліпшення умов життя на селі; регулювання процесів приватизації землі і майна в агропромисловому комплексі. Всі вказані напрями державного регулювання доцільно ефективно використовувати під час як перспективного, так і поточного внутрішньогосподарського планування. 1.2. Особливості планування в аграрному секторі економіки Планування в сільському господарстві має ряд специфічних особливостей, які умовно слід розглядати з позицій факторів, що впливають на результати діяльності. До них відносяться як природні та біологічні, так і організаційні та соціально-економічні. Говорячи про природні і біологічні особливості, доцільно враховувати кліматичні особливості та вимоги до них окремих рослин і тварин, їх сортів і порід, як біологічних ресурсів виробництва. До організаційних особливостей відносяться: а) розташування виробництва на великій території і тому необхідні значні управлінські і транспортні затрати; б) різноманітність технологічних процесів (що залежить від природно-економічних умов) і використовуємих технічних ресурсів (більшість з них використовується протягом обмеженого часу); в) організація виробництва з обов’язковим урахуванням необхідності збереження природного середовища. Соціально-економічні особливості пов’язані з наступним: а) створення соціально-психологічного клімату, врахування місцевих традицій, потреб і настроїв працівників і членів їх сімей має набагато більше значення, ніж у містах; б) велика ступінь ризику в аграрному секторі економіки і тому потрібна підтримка держави; в) велика різноманітність підприємств (за розмірами, формами власності, організаційними формами господарювання) позначається на їх фінансових можливостях і організації планування, на його цілях і задачах, підходах до розвитку сільських територій (переорієнтація із галузевого на комплексне планування аграрних підприємств, особистих господарств населення, промислових і сервісних підприємств, соціальної інфраструктури села, провідну роль в якому повинні відігравати місцеві органи самоврядування). Тільки урахування при плануванні всіх наведених особливостей є гарантією ефективного і стійкого функціонування аграрного сектора економіки. 1.3. Принципи і методи планування Планування, як і інші науки, спирається на певні закономірності, тобто принципи. Вони визначають характер і зміст планової діяльності. Найбільш важливими принципами планування є: - принцип єдності (системності), який передбачає планування всіх підрозділів підприємства в ув’язці між ними і з загальним планом господарства; - принцип безперервності – означає, що середньо – і короткострокові плани розробляються в межах довгострокового, тобто плани мають постійно змінювати один одного. Безперервність викликана тим, що зовнішнє середовище постійно змінюється і тому зазнає змін і діяльність підприємства; - принцип гнучкості – полягає в наданні планом можливості корегування у зв’язку з виникненням непередбачених обставин; - принцип точності – означає, що плани мають бути конкретизовані і деталізовані до такої міри, яку дозволяють зовнішні і внутрішні умови діяльності підприємства; - принцип участі – підкреслює, що план має складати той хто його використовуватиме, незалежно від посади і виконуваних функцій. Реалізація цього принципу сприяє тому, що плани підприємства стають ос
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
|
Последнее изменение этой страницы: 2016-07-14; просмотров: 712; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 13.58.40.171 (0.017 с.) |
