Тема 6. Організація використання трудових ресурсів

6.1. Соціально-економічна характеристика трудових ресурсів аграрних формувань.

6.2. Основні принципи і прогресивні форми організації праці.

6.3. Організація робочих місць.

6.1. Соціально-економічна характеристика трудових ресурсів аграрних формувань

 

Трудові ресурси є головною продуктивною силою суспільства. До них відносяться частина працездатного населення, яка володіє фізичними і розумовими здібностями і знаннями, що дозволяє якісно і своєчасно виконувати у цій сфері матеріального виробництва передбачені технологією роботи.

До трудових ресурсів належать:

1) населення працездатного віку (від 16 до пенсійного віку), крім непрацюючих інвалідів 1-ї і 2-ї групи та непрацюючих осіб, які одержують пенсію на пільгових умовах (до досягнення пенсійного віку). Працездатний вік жінок поступово планується збільшити;

2) працюючі особи пенсійного віку;

3) працюючі особи віком до 16 років за згодою одного з батьків, для виконання легких обов’язків на роботу можна приймати у вільний від навчання час на певну кількість годин учнів 15-річного віку.

Процес відтворення трудових ресурсів поділяється на такі фази:

а) формування (народжування людей і досягнення ними працездатного віку); здобуття освіти, спеціальності та певної трудової кваліфікації); б) розподілу і перерозподілу (за видами робіт і діяльності, за підприємствами, районами і т.д.); в) використання (забезпечення зайнятості й ефективного використання). Якщо відтворення трудових ресурсів здійснюється зі зміною їх якості (підвищення освітнього рівня, кваліфікації, фізичних і розумових здібностей), то його прийнято називати інтенсивним. Інтенсивний і екстенсивний типи відтворення доповнюють один одного.

Поділ працівників аграрних підприємств залежно від умов найму і характеру виконаної роботи наведено на рис. 6.1.

 

Рис. 6.1. Поділ працівників аграрних підприємств

 

До робітників відносять тих працівників, що безпосередньо зайняті в процесі створення матеріальних цінностей, здійснюють ремонт, переміщення вантажів, надають різні послуги. Керівниками є: голови підприємств, керуючі відділками, бригадири, завідуючі фермами, майстернями тощо, заступник керівників з названих посад, головні спеціалісти. До спеціалістів відносять працівників, які виконують економічні, інженерно-технічні й технологічні роботи (економісти, бухгалтери, агрономи, зоотехніки, механіки, інженери, енергетики тощо). Службовці ж готують і оформляють документацію, здійснюють контроль та господарське обслуговування (касири, секретарі-друкарки, статисти, табельники, чергові тощо).

При визначенні потреби в трудових ресурсах розраховують середню облікову кількість працівників: спочатку на місцях (діленням суми облікового складу за всі дні місяця на кількість календарних днів), а потім за рік (діленням середньоарифметичної величини від суми показників середньої облікової кількості за всі місяці року на 12).

 

6. 2. Основні принципи і прогресивні форми організації праці

Праця має бути організована на основі наукових принципів. Під науковою організацією праці розуміють комплекс науково обґрунтованих заходів, спрямованих на постійне вдосконалення праці окремих працівників, раціональне поєднання робочої сили із засобами виробництва з метою ефективного використання виробничого потенціалу і одержання конкурентоспроможної продукції. Вона передбачає розробку і впровадження раціональних форм поділу та кооперації праці, поліпшення прийомів і методів праці, удосконалення нормування і оплати праці, підготовку і підвищення кваліфікації кадрів, створення сприятливих умов праці.

В основу наукової організації праці покладено такі принципи:

1) науковість (організація праці на основі дослідження та аналізу трудових процесів);

2) комплексність (робота з впровадження наукової організації праці проводиться одночасно за всіма напрямами);

3) оптимальність (вибір найкращого варіанту організації трудового процесу);

4) економічна ефективність (наукова організація праці повинна бути ефективною).

Організація праці в аграрних підприємствах відбувається в основному за принципом виробничих бригад і ланок.

Виробнича бригада – це колектив працівників, забезпечений певними засобами виробництва, необхідними для своєчасного виконання всіх робіт власними силами і одержання запланованого обсягу продукції на основі матеріальної заінтересованості в кінцевих результатах виробництва на умовах госпрозрахунку.

Окремі види робіт (до 20 % від усього їх обсягу) в бригаді можуть виконувати інші підрозділи господарства або наймані за договорами. Бригада має виробничу самостійність, їй доводиться тільки план з виробництва продукції й технологія з лімітом затрат.

Виробничі бригади класифікують на спеціалізовані і комплексні. Спеціалізовані підрозділи створюються для виробництва одного або кількох однорідних видів продукції (наприклад, виноградарська, овочівницька та ін. бригади). У комплексних бригадах об’єднуються працівники різних професій і кваліфікацій, які обслуговують різні галузі рослинництва і тваринництва.

У галузях, де створюються умови для комплексної механізації, застосовуються механізовані загони (бригади). Де є бригади ручної праці, поряд з ними організують самостійні тракторні бригади. Вони згідно з планом виконують механізовані роботи в бригадах ручної праці. З укрупненням бригад в них часто створюють ланки, за якими закріплюють окремі ділянки по сільськогосподарських культурах або частину виробничого процесу в тваринництві. Їх створюють на рік або сезон для виконання певної роботи. Для забезпечення раціонального функціонування виробничих підрозділів необхідно дотримуватися таких основних принципів: 1) оптимальна кооперація та поділ праці; 2) оптимальна чисельність та стабільність виробничих підрозділів; 3) постійність засобів і предметів праці колективу; 4) плановість у його роботі; 5) територіально-виробнича єдність підрозділу; 6) раціональне використання виробничих ресурсів; 7) поєднання матеріальних і моральних стимулів колективної і персональної відповідальності за результати праці.

Часто створюють тимчасові бригади (загони) на час виконання певного обсягу робіт (з будівництва, збирання врожаю, заготівлі органічних добрив, перевезення великого обсягу вантажів тощо). В аграрному секторі економіки – це гарантія своєчасного проведення робіт і досягнення найкращих результатів.

Організація робочих місць

 

Основу трудового процесу становлять робочі місця. Це зона дії працівника, в якій зосередженні необхідні для виконання роботи засоби виробництва. Організація робочого місця передбачає комплектування його потрібними матеріально-технічними ресурсами, розміщення їх у певному порядку, раціональне планування робочого місця і дотримання умов техніки безпеки і охорони праці.

Робочі місця класифікують залежно від виду трудових процесів, рівня механізації праці й кількості виконавців (рис.6.2).

 

 

Постійні

Індивідуальні

Механізовані місця

Тимчасові

 

 

Рис. 6.2. Класифікація робочих місць

 

 

Організовуючи робоче місце, слід дотримуватися таких вимог: чітке виконання встановленої технології; забезпечення можливого скорочення ручних операцій; створення умов для застосування кращих прийомів праці; забезпечення безперебійного надходження предметів праці (насіння, добрив, кормів тощо); створення необхідних санітарно-гігієнічних умов.

 

Контрольні питання

1. Характеристика трудових ресурсів.

2. Поділ працівників аграрних підприємств та їх характеристика.

3. Сутність і основні принципи наукової організації праці.

4. Форми організації праці.

5. Принципи раціонального функціонування виробничих підрозділів.

6. Суть поняття «робоче місце». Класифікація робочих місць і вимоги до їх організації.

7. Вимоги до організації робочих місць.