Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Банкрутство сільськогосподарського підприємства

Поиск

1. Виробничо-фінансова діяльність сільськогосподарсько­го підприємства охоплює собою суспільні відносини, що ви­никають в разі банкрутства. Банкрутство розглядається як економічно-фінансове, правове і соціальне явище. Його еко­номічно-фінансова сутність полягає у відсутності або недос­татній наявності у підприємствах необхідних коштів для своєї фінансової діяльності, належного і своєчасного розрахунку за своїми фінансовими, в тому числі кредитними зобов'язання­ми, тобто відповідальності за свої борги. При банкрутстві першорядною є кредитна заборгованість перед банком, у яко­го підприємство брало кредит, його заборгованість перед сто­роною, з якою воно перебуває у договірних відносинах, та ін­шими суб'єктами. За сучасних умов особливо поширеною є заборгованість перед фінансово-податковими органами щодо сплати податків, розрахунків за мінеральні добрива, отрутохі­мікати, пальне, а також заборгованість сільськогосподарсько­го підприємства перед своїми членами КСГП (ВСГК, АГСТ) і перед працівниками державного сільськогосподарського підприємства. Подібною може бути також заборгованість се­лянського (фермерського) господарства.

З правого аспекту банкрутство має безпосереднє відно­шення до правового становища і реалізації сільськогосподар­ським підприємством своєї правосуб'єктності. Йдеться про те, що внаслідок банкрутства, тобто припинення діяльності підприємства як юридичної особи і покладання на нього особливого порядку розрахунків за всіма видами його боргу перед кредиторами, в першу чергу, нормами права, регулю­ються правові наслідки визнання суб'єкта права підприєм­ництва банкрутом.

Становище збанкрутілого сільськогосподарського підпри­ємства має соціальну значущість. Остання в першу чергу по­лягає в ущемленні всіх конституційних прав членів колектив­но-кооперативних і державних сільськогосподарських під­приємств. В разі банкрутства підприємства його працівники залишаються без роботи. Банкрутство настає не за один день господарювання. На протязі останніх двох—трьох років ці господарства не проводять належної оплати праці членів КСГП, ВСГК, АСГТ. Особливо в жалюгідному стані опини­лися працівники радгоспів, які в останні роки і нині функціо­нують як колективні або ж акціонерні сільськогосподарські утворення. Затримка або невиплата заробітку підприємством, з яким вони перебувають у трудових правовідносинах, при­зводить до злиденного існування їхніх родин, погіршення їхнього соціально-побутового стану. Збанкрутілість сільсько­господарських підприємств призводить до зменшення обсягів суспільно-необхідної праці, до неповної зайнятості працівни­ків і безробіття на селі. В соціально-побутовому аспекті бан­крутство сільськогосподарських підприємств є наслідком економічної розрухи сільського господарства в цілому. В економіко-правовому аспекті банкрутство є дійовим засобом, що призводить до занепаду сільськогосподарського підприєм­ництва і прибутковості у виробничо-господарській діяльності аграрних підприємств.

2. У законодавстві про банкрутство розрізняють головні і допоміжні акти. Головним серед них є Закон України "Про банкрутство", прийнятий Верховною Радою України 14 трав­ня 1992 р. Як правило усі підприємства, установи, організації користуються послугами банків, і в разі настання банкрутства спірніпитання вирішуються з участю банків. А тому в Законі

України "Про банки і банківську діяльність" від 20 березня 1991 р. (із змінами і доповненнями) є спеціальні правові нор­ми про банкрутство, що дає підстави цей закон теж віднести до головних актів. До цих же актів належить віднести і Арбіт­ражний процесуальний кодекс України, прийнятий Верхов­ною Радою України.

Правова норма про банкрутство знайшла своє закріплення у ряді законів, що визначають правове становище окремих видів підприємств, у тому числі сільськогосподарських. Зокрема, це Закон "Про підприємства в Україні" (статті 24 і 34); Закон "Про колективне сільськогосподарське підприєм­ство (ст. 31); на діяльність акціонерного сільськогосподар­ського товариства поширюється дія ст. 19 Закону "Про гос­подарські товариства", в якій є посилання на Закон "Про банкрутство". У Законі "Про сільськогосподарську коопера­цію" відсутня згадка про банкрутство, а є лише в ст. 38 норма про те, що сільськогосподарські кооперативи (об'єднання) припиняють свою діяльність на підставі рішення арбітражно­го суду. Про припинення діяльності селянського (фермер­ського) господарства внаслідок банкрутства йдеться в п. З ст. 29 Закону "Про селянське (фермерське) господарство". Наведені правові норми і закони визначають правосуб'єктність сільськогосподарських товаровиробників у разі припи­нення їхньої діяльності внаслідок настання банкрутства і то­му ці правові акти підставно вважати допоміжними.

3. Банкрутство становить собою вагомий економічно-пра­вовий фактор, який потребує відповідного правового регулю­вання. Сільськогосподарське підприємство і селянське (фер­мерське) господарство можуть бути визнані банкрутом лише на підставі рішення арбітражного суду. Це рішення за своєю правовою природою і значущістю є відповідним юридичним фактом, лише на підставі якого настають правові наслідки визнання учасника товарно-грошових відносин банкрутом. У преамбулі до Закону України "Про банкрутство" зазначено, що цей закон визначає умови і порядок визначення юридич­них осіб — суб'єктів підприємницької діяльності — банкрута­ми з метою задоволення претензій.

Під банкрутством розуміється пов'язана з недостатністю активів (майна, коштів) у ліквідаційній формі неспромож­ність юридичної особи — суб'єкта підприємницької діяльнос­ті — задовольнити в установлені для цьогострокипред'явлені до нього з боку кредиторів вимоги і виконати зобов'язання перед бюджетом.

Суб'єктами банкрутства є боржники (банкрути) — юри­дичні особи (що є суб'єктами підприємницької діяльності), неспроможні своєчасно виконати свої зобов'язання перед кредитором або бюджетом. Стосовно сільського господарства банкрутом може бути лише сільськогосподарське підприєм­ство, що здатне займатися підприємницькою діяльністю, тоб­то відповідно до ст. 1 Закону "Про підприємництво" прова­дити діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг та заняттю торгівлею з метою одержання прибутку.

4. Провадження справ про банкрутство підвідомче арбітражному суду. Цей суд приймає ухвалу про визнання сільськогос­подарського підприємства (боржника) банкрутом.

Арбітражний суд надсилає боржникові, кредиторам та банкам, що здійснюють розрахунково-касове обслуговування боржника, ухвалу про порушення провадження у справі, про­водить попереднє засідання арбітражного суду. За результата­ми попереднього засідання арбітражний суд в разі необхідності призначає розпорядника майном боржника, а також зо­бов'язує заявника подати до офіційного друкованого органу Верховної Ради України чи Кабінету Міністрів України ого­лошення про порушення справи про банкрутство, в якому повинно міститися: повне найменування боржника, його юридична адреса, банківські реквізити; найменування та ад­реса арбітражного суду.

Завдяки такому оголошенню можуть виявитися нові кре­дитори оголошеного банкрута, кожний з цих кредиторів про­тягом місяця надсилає до зборів або комітету кредиторів від­повідні підстави заборгованості збанкрутілого сільськогоспо­дарського підприємства.

У зазначений місячний строк поряд з кредиторами можуть з'явитися громадяни і юридичні особи, які заявили про своє бажання стати санатором боржника. Санація в буквальному розумінні означає оздоровлення. Санація підприємства поля­гає в тому, що названі суб'єкти задовольняють вимоги креди­торів до боржника і виконують його зобов'язання перед бюд­жетом, за умови згоди зборів (комітету) кредиторів із строка­ми виконання цих зобов'язань і на переведення боргу. Санаторами визнаються особи, які здатні здійснити заходи, що проводяться для відведення банкрутства сільськогосподар­ських товаровиробників, промислових, торгових підприємств об'єднань, банківських установ. Санація може здійснювати шляхом злиття підприємств, що знаходяться на грані банкрутства, з більш міцними підприємствами чи об'єднаннями. Згідно зі ст. 12 Закону "Про банкрутство" санації можуть бути піддані лише державні підприємства. Стосовно можливого настання банкрутства колективно-кооперативного сільськогосподарського підприємства, то дуже сумнівним є сподівання, що знайдеться юридична особа, яка виявить бажання стати його санатором.

5. Постанову про визнання боржника банкрутом приймає арбітражний суд. З цього моменту відповідно до ст. 15 Закону "Про банкрутство" припиняється підприємницька діяльність боржника — збанкрутілого підприємства; право розпоряджатися майном підприємства-банкрута, а також і всі його майнові права та обов'язки переходять до ліквідаційної комісії; строки всіх боргових зобов'язань боржника вважаються такими, що минули.

З метою захисту прав кредиторів і бюджету визнається не дійсною будь-яка угода щодо продажу майна боржника, здій­сненого протягом трьох місяців до початку провадження у справі про банкрутство, якщо її здійснено в інтересах заінте­ресованої особи з боку боржника. Також визнається недійсною будь-яка угода боржника щодо продажу майна чи прий­няття боржником на себе зобов'язань протягом одного року до початку провадження у справі про банкрутство, якщо про­даж майна здійснено з метою приховання цього майна або несплати боргів, якщо боржник в результаті угоди отримав набагато менше, коли вже був неплатоспроможним чи став неплатоспроможним в результаті виконання цієї угоди.

Виконання постанови арбітражного суду про банкрутство покладається на ліквідаційну комісію. Вона визначає і оцінює майно, на яке звертаються стягнення, організовує його реа­лізацію.

Вся процедура щодо притягнення боржника-банкрута до майнової відповідальності, повернення боргів кредиторам завершується роботою ліквідаційної комісії по розподілу коштів, виручених від продажу майна підприємства-банкрута. Ці кошти спрямовуються на задоволення претензій кредиторів, покриття витрат, пов'язаних з провадженням справи про банкрутство в арбітражному суді, роботою ліквідаційної комісії, функціонального розпорядника майна, а також задовольняються вимоги кредиторів, забезпечені заставою. Закон України "Про банкрутство" в ст. 21 визначає в якому порядку (відповідній черговості) буде проведено повернення отриманих коштів кожним із суб'єктів провадження в справі про і банкрутство. Принциповим є положення ст. 21 про те, що вимоги кожної наступної черги задовольняються після повного задоволення вимог попередньої. Цей свого роду принцип по­ділу коштів у випадку банкрутства не співпадає з принципом поділу коштів на частки, пропорційні майновим вимогам кредиторів усіх категорій.

Згідно зі ст. 21 в першу чергу виконуються зобов'язання перед працівниками підприємства-банкрута. З цього правила, передбачено виняток — не повертаються внески до статутного фонду підприємства або виплати по акціях трудового ко­лективу.

У другу чергу задовольняються вимоги по державних місцевих податках та неподаткових платежах до бюджету вимоги органів державного страхування та соціального забепечення.

У третю чергу задовольняються вимоги кредиторів, не за­безпечені заставою. У четверту чергу задовольняються вимоги щодо повернення внесків трудового колективу до статутного фонду підприємства та виплат по акціях членів трудового колективу. У п'яту чергу погашаються всі інші вимоги. Вимоги, заявлені після закінчення строку встановленого для їх подан­ня, і відповідні борги вважаються погашеними.

Практика арбітражних судів у справах про банкрутство сільськогосподарських підприємств потребує узагальнення, при чому необхідно звернути увагу на визначення причин настання банкрутства, і умов, завдяки яким воно настає, до яких наслідків воно призводить стосовно самих збанкрутілих. підприємств та їхніх працівників (їхнього працевлаштування) й інші питання.

 

 

Розділ XVIII



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-06-22; просмотров: 229; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.138.122.210 (0.012 с.)