Що виникають у сільському господарстві

1. Правові і організаційні засади функціонування системи заходів по вирішенню колективних трудових спорів (кон­фліктів) у сільському господарстві передбачені у ст. 44 Кон­ституції України, Законі України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" від 3 березня 1998 року, ст. 14 КЗпП, а також у Законі "Про колективні догово­ри і угоди".

Названі законодавчі акти спрямовані на забезпечення вза­ємодії сторін соціально-трудових відносин у процесі врегулю­вання колективних трудових спорів (конфліктів), що виник­ли між ними.

Закріплені у чинному законодавстві України норми щодо вирішення колективних трудових спорів поширюються на:

— власників підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, виду діяльності та галузевої належності;

— на організації власників; найманих працівників — фі­зичних осіб, які працюють за трудовим договором на підпри­ємстві, в установі та організації, в їх об’єднаннях або у фізич­них осіб, які використовують найману працю; організації найманих працівників, що утворені відповідно до законодав­ства для представництва і захисту їх інтересів.

Визначення поняття "колективний трудовий спір (конф­лікт)" дається у ст. 2 Закону України "Про порядок вирі­шення колективних трудових спорів". При цьому поняття "трудовий спір" і "конфлікт" використовуються у законі як синоніми.

Колективний трудовий спір (конфлікт) — це розбіжності, що виникли між сторонами соціально-трудових відносин щодо;

а) встановлення нових або змін існуючих соціально-еко­номічних умов праці та виробничого побуту;

б) укладення чи зміни колективного договору, угоди;

в) виконання колективного договору, угоди або окремих їх положень;

г) невиконання вимог законодавства про працю.

Зміст кожної з названих вимог визначається нормами тру­дового та іншими галузями законодавства України.

Колективні трудові спори можуть виникати і вирішуватись на виробничому, галузевому, територіальному та національ­ному рівнях.

В залежності від рівня, на якому виник колективний тру­довий спір (конфлікт), законодавством України визначаються сторони такого спору, а також порядок формування вимог найманих працівників чи профспілок, порядок та строки розгляду цих вимог, послідовність вирішення колективних трудових спорів.

Сторонами колективного трудового спору (конфлікту) е:

— на виробничому рівні — наймані працівники (окремі категорії найманих працівників) підприємства, установи, ор­ганізації чи їх структурних підрозділів або профспілкова чи інша уповноважена найманими працівниками організація та власник підприємства, установи, організації або уповноваже­ний ним орган чи представник;

— на галузевому, територіальному рівнях — наймані пра­цівники підприємств, установ, організації однієї або декількох галузей (професій) або адміністративно-територіальних одиниць чи профспілки, їх об'єднання або інші уповноважені цими найманими працівниками органи та власники. Об'єд­нання власників або уповноважені ними органи чи пред­ставники;

— на національному рівні — наймані працівники однієї або декількох галузей (професій) чи профспілки або їх об'єд­нання чи інші уповноважені найманими працівниками органи та власники, об’єднання власників або уповноважені ни­ми органи (представники) на території більшості адміністра­тивно-територіальних одиниць, передбачених ч. 2 ст. 133 Конституції України.

2. Аналіз змісту Закону України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" дозволяє визна­чити такі стадії вирішення розбіжностей, що виникають між сторонами соціально-трудових відносин:

— формування і розгляд вимог найманих працівників, профспілок;

— примирна комісія;

— трудовий арбітраж;

— страйк;

— суд (Верховний Суд Автономної Республіки Крим, об­ласний, Київський і Севастопольський міський суд).

3. Розбіжності, що виникають між сторонами соціально-трудових відносин на різних рівнях не завжди призводять до виникнення колективного трудового спору (конфлікту).

До моменту виникнення колективного трудового спору Законом України "Про порядок вирішення колективних тру­дових спорів (конфліктів), передбачена обов'язкова процеду­ра формування і розгляду вимог найманих працівників, профспілок.

Згідно зі статтями 4, 5 Закону "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)", вимоги найма­них працівників на виробничому рівні формуються і затвер­джуються загальними зборами (конференцією) найманих працівників або формуються шляхом збору підписів і вва­жаються чинними за наявності не менше ніж половини під­писів членів трудового колективу підприємства, установи, ор­ганізації чи їх структурного підрозділу. Разом із висуненням вимог збори (конференція) найманих працівників визнача­ють орган чи особу, які будуть представляти їх інтереси.

Вимоги найманих працівників на галузевому, територіаль­ному чи національному рівнях формуються і затверджуються:

— у випадках, коли інтереси найманих працівників пред­ставляє профспілка, об'єднання профспілок — рішенням ви­борного органу відповідної профспілки, об'єднання проф­спілок;

— у випадках, коли інтереси найманих працівників пред­ставляють інші уповноважені ним організації (органи) — конференцією представників підприємств, установ, організа­цій, які перебувають у стані трудового спору (конфлікту).

Вимоги найманих працівників, профспілки чи об'єднання профспілок оформляються відповідним протоколом і надси­лаються власнику або уповноваженому ним органу, який зо­бов'язаний протягом трьох днів розглянути ці вимоги і пові­домити уповноважених представників заявника про своє рі­шення. Якщо задоволення вимог виходить за межі компетен­ції уповноваженого власником органу, він зобов'язаний надіслати їх у триденний термін з дня одержання вимог влас­нику або до відповідного вищестоящого органу управління, який має приймати рішення. При цьому строк розгляду ви­мог найманих працівників кожною інстанцією не повинен перевищувати трьох днів. Загальний строк розгляду вимог і прийняття рішення (з урахуванням часу пересилання) не по­винен перевищувати тридцяти днів з дня одержання цих ви­мог власником або уповноваженим ним органом до моменту одержання найманими працівниками чи профспілкою пові­домлення від власника або відповідного вищестоящого орга­ну про прийняте ним рішення.

В разі задоволення власником чи уповноваженим ним ор­ганом заявлених вимог найманих працівників, профспілки колективний трудовий спір (конфлікт) не виникає.

4. Згідно зі ст. 6 Закону "Про порядок вирішення колек­тивних трудових спорів (конфліктів)", такий конфлікт вини­кає з моменту, коли уповноважений представницький орган найманих працівників, категорії найманих працівників, ко­лективу працівників або профспілки одержав від власника чи уповноваженого ним органу повідомлення про повну або часткову відмову у задоволенні колективних вимог і прийняв рішення про незгоду з рішенням власника чи уповноваженого ним органу (представника) або коли строки розгляду вимог закінчилися, а відповіді власника не надійшло.

Колективні трудові спори (конфлікти) вирішують органи:

а) примирна комісія;

б) трудовий арбітраж;

в) суд.

5. Примирна комісія є обов'язковим первинним органом завданням якого є вироблення рішення, що може задовольнити сторони колективного трудового спору (конфлікту) питань встановлення нових або зміни існуючих соціальне економічних умов праці та виробничого побуту, укладення зміни колективного договору, угоди.

Незалежно від того, на якому рівні виник колектив трудовий спір (конфлікт), примирна комісія створюється ініціативою однієї із сторін і складається з однакової кількості представників сторін, які визначаються кожною сторонок самостійно. Строки утворення комісії визначаються рівнем колективного трудового спору (конфлікту). Зокрема, на виробничому рівні примирна комісія створюється у триденний, на галузевому чи територіальному рівні — у п'ятиденний, на національному рівні — у десятиденний строк з моменту ви­никнення колективного трудового спору. Права примирної комісії, а також процедура і строки вирішення колективного трудового спору (конфлікту) визначені у статтях 8—9 Закону України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)".

Рішення комісії є обов'язковим для сторін, оформляється протоколом і виконується в порядку, передбаченому цим рішенням. Після прийняття рішення примирна комісія припиняє свою роботу. В разі неприйняття рішення з питань, пе­редбачених пунктами "а" і "б" ст. 2 Закону "Про порядок ви­рішення колективних трудових спорів (конфліктів)", колек­тивний трудовий спір розглядається трудовим арбітражем.

6. Правовий статус трудовго арбітражу має суттєві відмін­ності від примирної комісії, зумовлені особливим порядком його створення та вирішення колективних трудових спорів (конфліктів).

До складу трудового арбітражу входять не представники.сторін, як це вимагається для примирної комісії, а залучені сторонами фахівці, експерти та інші особи. Ініціатива щодо створення трудового арбітражу може на-вжати як сторонам колективного трудового спору, так і незалежному посереднику— визначеній за спільним вибором сторін особі, яка сприяє встановленню взаємодії між сторонами, проведенню переговорів, бере участь у виробленні примирною комісією взаємоприйнятного рішення.

Трудовий арбітраж створюється з ініціативи вказаних осіб у триденний строк в разі:

— неприйняття примирною комісією погодженого рішен­ня щодо вирішення колективного трудового спору (конфлікти з питань встановлення нових або зміни існуючих соціально-економічних умов праці та виробничого побуту, укладення чи зміни колективного договору, угоди;

— виникнення колективного трудового спору (конфлікту) з питань виконання колективного договору, угоди або окремих їх положень; невиконання вимог законодавства про працю.

На відміну від примирної комісії, трудовий арбітраж — ор­ган, який самостійно приймає більшістю голосів його членів рішення по суті трудового спору (конфлікту). Таке рішення є обов'язковим для виконання, якщо сторони про це поперед­ньо домовилися.

7. Особливе правове становище в розгляді колективних трудових спорів займає Національна служба посередництва і примирення, яка створюється відповідно до ст. 15 Закону Ук­раїни "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів). Діяльність такої служби має бути спрямована на запобігання виникненню колективних спорів і конфліктів, їх прогнозування та сприяння своєчасному їх вирішенню, здійснення посередництва для вирішення таких спорів.

До компетенції Національної служби посередництва і примирення відноситься:

— реєстрація висунутих працівниками вимог та колектив­них трудових спорів (конфліктів);

— аналіз вимог, виявлення та узагальнення причин колек­тивних трудових спорів (конфліктів), підготовка пропозицій для їх усунення;

— підготовка посередників та арбітрів, які спеціалізуються на вирішенні колективних спорів (конфліктів);

— перевірка, в разі необхідності, повноважень представни­ків сторін колективного трудового спору;

— посередництво у вирішенні колективного трудового спору (конфлікту) тощо.

Представники національної служби посередництва і при­мирення можуть брати участь у вирішенні колективного трудового спору (конфлікту) на всіх його стадіях.

Сторони після додержання примирної процедури мають право звертатися для сприяння у вирішенні колективного трудового спору (конфлікту) до Національної служби посе­редництва і примирення, яка розглядає всі матеріали і в деся­тиденний строк надсилає сторонам свої рекомендації.

8. Особливою стадією вирішення колективних трудових спорів (конфліктів) є страйк — тимчасове колективне добро­вільне припинення роботи працівниками (невихід на роботу, невиконання своїх трудових обов'язків) підприємства, уста­нови, організації (структурного підрозділу).

Відповідно до ст. 44 Конституції України ті, хто працює, мають право на страйк для захисту своїх економічних і соці­альних інтересів.

Реалізація права на страйк здійснюється відповідно до За­кону України "Про порядок вирішення колективних трудо­вих спорів (конфліктів)".

Страйк може бути розпочато, якщо примирні процедури не привели до вирішення колективного трудового спору (конфлікту) або власник чи уповноважений ним орган (пред­ставник) ухиляється від примирних процедур або не виконує угоди, досягнутої в ході вирішення колективного трудового спору (конфлікту).

Відповідно до ст. 24 Закону України "Про порядок вирі­шення колективних трудових спорів (конфліктів)", забороня­ється проведення страйку за умов, якщо припинення праців­никами роботи створює загрозу життю і здоров'ю людей, дов­кіллю або перешкоджає запобіганню стихійному лиху, аварі­ям, катастрофам, епідеміям та епізоотіям чи ліквідації їх наслідків. Законом передбачені й інші випадки заборони проведення страйку.

9. Колективний трудовий спір може бути переданий на розгляд до Верховного Суду Автономної Республіки Крим, обласного, Київського і Севастопольського міського суду у передбачених законом випадках заборони проведення страй­ку і коли рекомендації Національної служби посередництва і примирення щодо вирішення колективного трудового спору (конфлікту) сторонами не враховано. За таких умов право на звернення до суду із заявою про вирішення колективного трудового спору має лише Національна служба посередницт­ва і примирення.

В разі оголошення страйку власник або уповноважений ним орган (представник) вправі звернутися до суду із заявою про визнання страйку незаконним. Рішення суду про визнан­ня страйку незаконним з підстав, передбачених ст. 23 Закону України "Про порядок вирішення колективних трудових спо­рів (конфліктів), учасники страйку зобов'язані прийняти рі­шення про припинення або відміну оголошеного страйку, а працівники мають розпочати роботу не пізніше наступної до­би після дня вручення копії рішення суду органові (особі), що очолює страйк.

Збитки, заподіяні в результаті страйку іншим підпри­ємствам, установам, організаціям чи громадянам, відшкодо­вуються за рішенням суду згідно із законодавством України.

 

Розділ XXIII

ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

СОЦІАЛЬНОГО РОЗВИТКУ СЕЛА