Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Характеристика аграрних господарчо-підприємницьких правовідносинСодержание книги
Поиск на нашем сайте
Виробництво товарної сільськогосподарської продукції являє собою передумову виникнення і економічну основу функціонування ринкових економічних відносин між учасниками цього виробництва. У сільському господарстві України такими учасниками є колективні і державні сільськогосподарські підприємства, орендарі сільськогосподарських земельних угідь, селянські (фермерські) господарства, особисті (власні) підсобні домашні господарства громадян. Виробництво сільськогосподарської продукції як товару є першорядним завданням і метою виробничо-господарської діяльності (окрім власників особистих підсобних господарств). Останні займаються виробництвом сільськогосподарської продукції, головним чином, для задоволення своїх власних потреб у цій продукції. Вони беруть участь у ринкових товарно-грошових відносинах шляхом реалізації лишків цієї продукції заготівельним організаціям споживчої кооперації і на місцевому ринку. Модель (структуру) ринкових аграрно-економічних взаємин, що виникають у процесі виробництва сільськогосподарської продукції та її реалізації, доцільно визначати, поклавши в основу економічне та правове становище її виробників. Для цього необхідно проаналізувати і синтезувати їхні виробничо-господарські, фінансові та господарсько-договірні відносини. В умовах функціонування аграрного сектора України основними виробниками сільськогосподарської продукції є колективні та державні сільськогосподарські підприємства. Ринкові економічні відносини є лише частиною тих складних виробничо-господарських відносин, у які доводиться вступати виробникам сільськогосподарської продукції. Виробництво останньої — це предмет ринкових економічних відносин, які за своїм економічним характером та змістом є товарно-грошовими. Користуючись відомою формулою Т-Г-Т (товар—гроші—товар) можна стверджувати, що ринкові економічні відносини — це відносини між товаром до грошей і між грішми до товару. Метод виробничо-господарської діяльності виробників сільськогосподарської продукції є одержання прибутку, на що й спрямована їх підприємницька діяльність. Згідно із ст. 1 закону "Про підприємництво" остання здійснюється шляхом виробництва продукції, надання послуг, виконання робіт. Кожному з даних видів підприємницької діяльності властиві свої види, форми, засоби участі у ринкових економічних відносинах. Виробники сільськогосподарської продукції займаються підприємницькою діяльністю і за потребою користуються послугами підприємств (організацій), що спеціально утворені для їхнього обслуговування (ремонтно-технічні підприємства, міжгосподарські підрядно-будівельні організації, агрохімічні підприємства). У зазначених випадках існуючі між ними підприємницько-економічні відносини є товарно-грошовим і, у свою чергу, юридичне оформляються шляхом укладання договорів. Без одержання таких послуг виробник сільськогосподарської продукції не зміг би здійснювати свою власну виробничо-господарську діяльність. Самостійний вид ринкових економічних відносин і підприємницької діяльності становить сфера матеріально-технічного забезпечення сільськогосподарського виробництва. Саме завдяки цим відомствам забезпечується матеріально-технічне постачання колективних і державних сільськогосподарських підприємств тракторами, комбайнами, іншою технікою, мінеральними добривами, отрутохімікатами, пальним і мастильними матеріалами, насінням зернових, олійних та інших культур, племінною худобою, електроенергією тощо. Сучасні форми матеріально-технічного забезпечення сільськогосподарського виробництва е різновидом ринкових економічних відносин і, у свою чергу, мають властивий кожному з них договірний засіб регулювання цих відносин. Крім того, їм притаманні відповідні предмет діяльності, характер підприємництва, своєрідність цінових і розрахункових компонентів. Специфічну передумову і своєрідну сферу ринкових економічних відносин за участю виробників сільськогосподарської продукції являє їхня фінансово-кредитна діяльність. Це, по-перше, внутрішньогосподарське фінансове забезпечення діяльності виробників у вигляді наявних власних фінансових ресурсів, заборгованості по кредитах, потреби в кредитах для здійснення товарного виробництва. По-друге, в умовах впровадження і функціонування ринкових економічних відносин гроші самі стають товаром, а їхній господар (банк) — учасником цих відносин. По-третє, в умовах впровадження ринкових економічних відносин істотно змінились функції кредитора. Зараз він як суб'єкт підприємницької діяльності прагне мати від неї свій власний прибуток, а не тільки контролювати стан виробничо-господарської й фінансово-кредитної діяльності виробників, яким надано кредити. Змінилась сама сутність. Здійснюваний кредиторами контроль у першу чергу спрямований на захист своїх власних інтересів. Для недержавних банків держава є лише однією із сторін їхніх кредитних правовідносин. 2. Виробники сільськогосподарської продукції стають учасниками власне ринкових економічних відносин лише на стадії реалізації виготовленої ними продукції або на стадії придбання необхідної для них продукції інших виробників. Специфіка конкретних ринково-економічних взаємин виявляється в результаті аналізу зовнішніх економічних-зв'язків кожного окремого виробника. Предметом цих відносин є товарна частина цієї продукції та матеріальна вигода (гроші, одержані від її реалізації). В цьому випадку виникають відносини Т-Г (товар—гроші). Вони, у свою чергу, предмет відповідного правового регулювання. Під час придбання виробником сільськогосподарської продукції необхідних йому матеріально-технічних засобів створюються відносини Г-Т (гроші—товар), що також є ринково-економічними і юридичне регульованими, властивими для них аграрними договірними зобов'язаннями. Розвиток суспільного виробництва в цілому і аграрного виробництва зокрема, привів до розширення кола виробників і споживачів сільськогосподарської продукції та до появи посередника більш досконалого і організаційно ефективнішого регулювання процесу суспільного обміну, функціонування посередника в системі ринкових економічних взаємин викликало потребу у його правовій персоніфікації як учасника правовідносин процесу обміну. Грошова і натуральна форми розрахунків за сільськогосподарську продукцію з її виробниками є своєрідною особливістю ринкових товарно-грошових відносин. Колективні та державні сільськогосподарські підприємства, селянські (фермерські), орендні господарства виробляють ще й таку продукцію, на яку державні замовлення не передбачаються. В результаті цього її виробники як суб'єкти права власності (а радгоспи як суб'єкти права повного господарського відання) користуються правом реалізувати цю продукцію за допомогою інших правових засобів. Економічні відносини, що при цьому виникають, за своїм економічним правовим змістом також є ринковими товарно-грошовими відносинами. Предметом ринкових відносин є продукція допоміжних галузей сільського господарства, товарна продукція підсобних виробництв та місцевих промислів, продукція заводів, цехів по виробництву консервів, вина, м'ясо-молочної продукції, борошна, олії, меду тощо. У процесі закупівель є загальнопоширеним обмеження прав виробників сільськогосподарської продукції з боку заготівельних організацій і переробних підприємств. У першу чергу воно виявляється через навмисне виправлені показники якості сільськогосподарської продукції (завищення кислотності, цукристості буряків, даних про вгодованість худоби, зменшення жирності молока, вологості зернових культур та ін.). Така практика призводить до утворення на складах заготівельних організацій лишків продукції, а на переробних підприємствах створюються можливості для одержання необлікованої продукції реалізації її різними неправомірними способами та одержання додаткових прибутків за рахунок виробників сільськогосродарської сировини. 3. Існуючі економічні й правові обмеження виробників за умов реалізації сільськогосподарської продукції шляхом виконання державних замовлень і договорів контрактації примушують розвивати допоміжні галузі сільськогосподарського виробництва і повніше використовувати можливості вільних ринкових економічних взаємин. Виникає потреба в удосконаленні організаційно-правових форм розширення допоміжних галузей і підсобних виробництв, в пошуку нових засобів підприємництва та нових джерел прибутків з метою економічного зміцнення кожного господарства. Впровадження ринкових аграрно-економічних відносин буде результативним лише за умови повної господарської самостійності виробника при визначеній спеціалізації його підприємницької діяльності, прямій зацікавленості виробляти таку сільськогосподарську продукцію, яка забезпечить одержання найбільшого прибутку. Успішний розвиток виробничо-господарської діяльності виробників сільськогосподарської продукції прямо залежить від попиту на ринку. Потреби ринку стають визначальним фактором виробничо-господарської діяльності підприємств. Впровадження ринкових економічних відносин вимагатиме від виробника підвищення ефективності виробничих процесів, збільшення кількості вироблюваної продукції, поліпшення її якості та асортименту, вдосконалення системи розподілу одержуваних прибутків. Зумовлена закономірностями ринкових економічних засад еволюція виробництва сприятиме збільшенню товарів, виникненню у споживачів можливості купувати товари з меншими затратами, активізації товарно-грошових відносин у сфері виробництва і збуту товарної сільськогосподарської продукції, а в цілому — подальшому розвитку сільськогосподарського виробництва. Аграрні ринкові економічні відносини мають своєю економічно-правовою основою здійснювану сільськогосподарським товаровиробником усю свою господарську діяльність. За своєю сутністю вона є своєрідною зовнішньою економіко-правовою діяльністю, характеризується відповідними організаційно-правовими елементами і економіко-правовим змістом господарчо-підприємницьких аграрно-ринкових правовідносин. 4. У процесі реалізації цих правовідносин застосовуються норми аграрного права, цивільного права, земельно-економічного права, адміністративного права, фінансового права, банківського і податкового законодавства у тій їхній частині, що спрямована на забезпечення функціонування аграрних товаровиробників як юридичних осіб та їхньої безпосередньої участі у ринкових економічних відносинах. Аграрні ринкові економічні відносини і правовідносини характеризуються рівноцінним, побудованим на одноманітному застосуванні усіх видів (форм) власності і права власності. Для споживача сільськогосподарської продукції харчових продуктів, продуктів рослинного і тваринного походження, в тому числі і для підприємств легкої промисловості, не має значення, яким з існуючих у суспільстві власників (колективно-кооперативне або державне сільськогосподарське підприємство, селянське (фермерське) або селянське приватне підсобне господарство виробило і пропонує йому придбати будь-який вид сільськогосподарської продукції. Такими ж рівноправними в сфері аграрних ринкових економічних правовідносин є система застосовуваного в сільському господарстві організаційно-правового виду обслуговування і способів реалізації сільськогосподарської продукції і сировини. Теорією права України однозначно визнано те, що предметом самостійної галузі аграрного права є внутрішньогосподарські організаційно-правові, членські, управлінські, майнові, земельні, трудові та соціальні відносини і вся внутрішньогосподарська діяльність сільськогосподарських, підприємств як товаровиробників, підприємств і суспільних утворень, (КСГТ, ВСГК, АСГТ) покликаних задовольняти життєві потреби працівників сільського господарства. Аграрні господар-чо-підприємницькі (зовнішні відносно внутрішньогосподарських) відносини є складовою частиною сільського господарства як галузі народного господарства в цілому. Виходячи із засад нерозривного діалектичного зв'язку і взаємодії, що є характерними для народного господарства в цілому, у такій же взаємозалежності перебувають аграрні господарчо-підприємницькі правовідносини. Специфіка сільськогосподарських виробничих відносин зовні відповідає особливості сільськогосподарських (аграрних) взаємин в системі, в першу чергу, цивільного права, що головним чином проявляється в існуванні таких видів договірних зобов'язань, без застосування яких було б неможливим існування зовнішніх аграрних правовідносин. Саме такі види договірних правовідносин, безперечно цивільно-правових за своєю правовою природою і сутністю, є підстави визнавати аграрно-договірними зобов'язаннями. Решта договорів, сторонами яких можуть бути сільськогосподарські підприємства, подібних рис не мають і розглядаються як цивільно-правові договори. До них, зокрема, правомочно віднести договори оренди земельної ділянки або майна, фінансово-кредитні зобов'язання, включаючи договір лізингу та ін. За сучасних умов впровадження ринкових економічних засад, застосовуваних при реалізації сільськогосподарської продукції і в тому числі сільськогосподарської сировини для переробної харчової і легкої промисловості, використання товарних торгових бірж та інше обслуговування сільського господарства також можна розглядати як зовнішні аграрні або ж цивільно-правові зобов'язання. Своєрідною правовою природою і юридичною сутністю характеризуються адміністративно-правові відносини, учасниками яких з одного боку є органи державної влади і державного управління, а з іншого сільськогосподарські підприємства. Аграрно-адміністративними підставно розглядати відносини з права державно-правового регулювання сільського господарства. Саме внаслідок їхніх властивостей охоплювані ними державно-правові норми, в тому числі адміністративно-правові, становлять собою інститут державно-правового регулювання сільського господарства. За своїм місцем в системі права України вони є інститутом аграрного права. Маються на увазі органи, що здійснюють державне управління сільським господарством та державні інспекції, що проводять державний контроль і функціонують для охорони здоров'я громадян, додержання вимог виконання законодавства про ветеринарію, стан карантину рослин, насінництва, застосування отрутохімікатів, імпорт сільськогосподарської продукції та іншої сільськогосподарської сировини. Правовідносини, що при цьому виникають, мають безпосереднє відношення до діяльності сільськогосподарських товаровиробників і на цій підставі розглядаються як адміністративно-правові відносини. Ті ж адміністративні правовідносини з органами держави та її управління стосуються сільськогосподарських підприємств як будь-яких інших державних або громадських організацій і є чисто адміністративними правовідносинами. До діяльності сільськогосподарських підприємств як до суб'єктів аграрного права вони прямих правомочностей не мають.
|
||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-06-22; просмотров: 181; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.216.92.5 (0.011 с.) |