Аграрно-договірні зобов'язання 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Аграрно-договірні зобов'язання



Поняття і види аграрно-договірних зобов'язань

1. За умов становлення і розвитку ринкових відносин аг­рарні підприємці різних форм власності та організаційно-правових форм господарювання як суб'єкти господарювання вступають у відносини зі споживачами їхньої продукції (робіт та послуг), між собою, з постачальниками, банками, інвесто­рами, біржами, підприємствами агросервісу, а також із будь-якими іншими суб'єктами підприємницької діяльності з ме­тою одержання від цього прибутку. Юридичним засобом і правовою формою регулювання цих відносин є договір.

Договір є головною правовою формою регулювання зов­нішніх і внутрішніх підприємницьких, зокрема виробничо-господарських, відносин аграрних підприємців як виробників товарної маси продуктів харчування і сировини рослинного і тваринного походження. Він використовується суб'єктами агробізнесу в разі потреби врегулювання їхніх відносин з інши­ми легальними суб'єктами підприємництва.

Основою правосуб'єктності кожного аграрного підприєм­ця є як загальні цивільно-правові засади, так і конкретні пра­вові норми, що стосуються кожної зі сторін указаних договір­них відносин. Так, Законом "Про підприємництво" (ст. 2) суб'єктами агробізнесу в Україні визнаються всі юридичні особи (незалежно від форм власності) та фізичні право- і діє­здатні особи (незалежно від громадянства). Згідно зі статтями 19—21 Закону "Про селянське (фермерське) господарство", ст. 21 Закону "Про підприємства в Україні", ст. 14 Закону "Про колективне сільськогосподарське підприємство" суб'єкти аграрного підприємництва всіх форм власності та організаційно-правових форм господарювання наділені пра­вомочністю налагоджувати підприємницькі зв'язки в усіх сферах діяльності на підставі договорів. Правовою основою договірної правосуб'єктності аграрних підприємців зі стату­сом юридичної особи, крім наведених вище правових норм законів України, є також такий локальний правовий акт, як статут кожного окремо взятого суб'єкта агробізнесу, яким визначені його завдання, предмет і види підприємницької діяльності та правомочність щодо укладання господарських договорів.

Договірна правоздатність кожного окремо взятого суб'єкта аграрної підприємницької діяльності визначається, по-пер­ше, в законах України, по-друге, в підзаконних президент­ських та урядових актах, по-третє, в статутах аграрних під­приємців, які мають статус юридичної особи. З прийняттям в Україні законодавчих і підзаконних актів, орієнтованих на створення ринкових відносин, аграрні підприємці набули практично необмеженої договірної правоздатності. Так, Зако­нами "Про підприємництво" (ст. 5), "Про підприємства в Україні" (ст. 21), "Про господарські товариства" (ст. 1), "Про селянське (фермерське) господарство" (ст. 19), "Про колек­тивне сільськогосподарське підприємство" (ст. 14) визначе­но, що будь-які приватні, колективні, державні, спільні та інші аграрні товаровиробники як підприємці мають гаранто­ване державою право вступати в договірні відносини з будь-якими державними, кооперативними, приватними і громад­ськими підприємствами та з окремими громадянами, а також самостійно обирати партнерів, у тому числі й іноземних, для укладання і виконання договорів.

2. Аграрне товаровиробництво характеризується багатога-лузевістю. Кожна з його галузей являє собою виробництво певного гатунку і видів продуктів харчування та сировини рослинного і тваринного походження. Виробництво цих про­дуктів і сировини потребує відповідного виробничого забез­печення, виробничо-технічного та іншого обслуговування. Своєрідність продуктів і сировини, що виробляються вна­слідок здійснення рільництва, рибальства, мисливства, зу­мовлює характер підприємницьких договірних відносин, пов'язаних із порядком, правовими формами та умовами їх реалізації.

Зазначені виробничо-господарські та інші чинники поро­джують і визначають різновиди предмета господарсько-дого­вірних зв'язків, учасниками яких є аграрні підприємці як ви­робники цих продуктів харчування і сировини. Специфікат

предмета договірних зобов'язань позначається на змісті кон­кретного роду (групи) і виду договорів, тобто на тих конкрет­них правах і обов'язках, котрі передбачаються конкретним договором для кожної з його сторін. Певне юридичне значен­ня для характеристики правової природи і класифікації дого­вірних зобов'язань мають особливості правового становища кожної зі сторін як суб'єкта договірних правовідносин.

Залежно від наведених ознак можна вирізнити основні групи договорів (див. схему 7), що застосовуються в аграрно­му підприємництві та закріплюють зобов'язання у цій сфері:

фінансового та матеріального забезпечення виробничої ді­яльності, зокрема з приводу матеріально-технічного, електро­енергетичного та фінансово-кредитного забезпечення суб'єк­тів аграрного підприємництва; надання послуг (сервісу) суб'єктам аграрного підприємництва, зокрема з приводу ви­робничо-технічного, меліоративного (культуртехнічного, гід­ромеліоративного, агрохімічного обслуговування); реалізації вироблених продуктів харчування і сировини рослинного і тваринного походження; наукового забезпечення аграрних підприємців (запровадження наукових розробок, сортового насіння, нових порід худоби, птиці та риби тощо)1.

Договори кредитування

1. Довго- й короткострокове кредитування аграрних під­приємців усіх форм власності та організаційно-правових форм господарювання — важлива та об’єктивно необхідна форма фінансової допомоги виробникам товарних продуктів харчування і сировини у здійсненні ними виробничо-госпо­дарської та підприємницької діяльності. Воно відіграє важли­ву роль у розвитку аграрного підприємництва, якщо врахову­вати, по-перше, сезонний розрив між поточними виробни­чими затратами і надходженням ресурсів включно з коштами на оплату праці, по-друге, інфляційні процеси, що призво­дять до знецінення коштів, що їх мають одержати аграрні товаровиробники після продажу вироблених ними продуктів харчування та сировини, до підвищення цін на матеріально-технічні засоби ведення аграрного виробництва, і, по-третє, необхідність розвитку матеріально-технічної бази самого аг­рарного виробництва незалежно від очікуваних прибутків від реалізації продуктів харчування й сировини рослинного і тва­ринного походження.



 


 

Відповідно до ст. 382 Цивільного кодексу кредитування аграрних підприємців має прямий (здійснюється саме для аграрного товаровиробника), цільовий (позичка використо­вується тільки за призначенням, скажімо, на оплату праці), строковий (отримані кошти мають бути повернуті в строки, встановлені договором позички) і зворотний (за користуван­ня коштами банк списує відповідні відсотки) характер.

Залежно від банківської установи кредитні договірні від­носини аграрних підприємців виникають на різних правових підставах. Так, на виконання рішень Верховної Ради про від­криття кредитних ліній аграрним товаровиробникам здійсню­ється їх цільове кредитування. Кредитні відносини аграрних підприємців із Національним банком України, установами АКБ "Україна" виникають на підставі заяви-зобов'язання, без укладення спеціального письмового договору. З іншими комерційними банківськими установами аграрні підприємці укладають договір на одержання кредиту.

2. Виникнення кредитних відносин між аграрними під­приємцями і АКБ "Україна" по урядових кредитних лініях — це результат подання цими суб'єктами агробізнесу заяви-за-мовлення на позичку, яка складається на підставі виробничо-фінансового плану або бізнес плану (для юридичних осіб усіх форм власності) та подання клопотання про надання позички на певний термін і для певних цілей. Умови такого кредиту­вання частково передбачені Законом "Про пріоритетність со­ціального розвитку села і агропромислового комплексу в на­родному господарстві", постановою Верховної Ради України "Про порядок введення в дію Закону "Про селянське (фер­мерське) господарство", іншими законодавчими актами та Правилами довгострокового і короткострокового кредитуван­ня Повідомлення відділення АКБ "Україна" про суму виді­леної позички (кредиту) є не тільки виявом згоди укласти до­говір позички (кредитування), а й констатацією факту його укладення.

У разі укладення договорів позички (кредитування) з ко­мерційними банками аграрні підприємці беруть на себе зобов'язання повернути позичку в установлений термін і спла­тити визначені договором відсотки річних. Одержання цих коштів має бути забезпечено власними основними та обігови­ми засобами для розширеного відтворення, а також для по­вернення одержаної позички через заставу цього майна від­повідно до вимог Закону "Про заставу". Згідно з нормами Зе­мельного кодексу України селянські (фермерські) господар­ства і громадяни вже наділені правом закладати свої земельні ділянки для одержання позички за умови, що ці ділянки пе­редано їм у приватну власність (що підтверджено відповідним Державним актом). У постанові Верховної Ради від 27 червня 1995 р. "Про затвердження Правил застосування Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (зі змі­нами, внесеними постановою Верховної Ради України від 14 липня 1995 р. підкреслено, що застава є засобом забезпе­чення зобов'язань. У разі невиконання боржником (застав­одавцем) забезпеченого заставою зобов'язання, заставотримач має переважне перед іншими кредиторами право одержа­ти задоволення з вартості заставленого майва. Іпотекою ви­знається застава землі, нерухомого майна, за якої земля та/або майно, що є предметом застави, залишаються у застав­одавця чи третьої особи.

3. За умов становлення ринкових економічних засад сіль­ськогосподарські підприємства з метою одержання кредитів укладають договори лізингу як новий вид договірних зобов'я­зань. Правове регулювання суспільних відносин при цьому провадиться відповідно до норм Закону "Про лізинг", що прийнятий Верховною Радою України 16 грудня 1997 р. Цей Закон визначає поняття лізингу, як різновиду цивільно-пра­вового договору, його економічні і правові засади, правомоч­ності сторін та їхню відповідальність в разі порушення умов договору. Лізингове зобов'язання покликане регулювати від­носини з приводу підприємницької діяльності, яка спрямова­на на інвестування власних чи залучених фінансових коштів. Вона полягає в наданні лізингодавцем у виключне користу­вання на визначений строк лізингоодержувачу нерухомого або рухомого майна (сільськогосподарських машин, устатку­вання, обладнання, транспортних засобів).

Сільськогосподарське підприємство правомочне укладати з лізингодавцем фінансовий лізинг, тобто договір, в результа­ті укладення якого лізингоодержувач на своє замовлення от­римує в платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на строк, не менший строку, за який амортизується 60 від­сотків вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладення договору. При цьому сума відшкодування вартості об'єкту лізингу в складі лізингових платежів за період дії договору фінансового лізингу повинна включати не менше 60 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладення дого­вору.

При використанні фінансового лізингу строк, на який об'єкт лізингу (майно) передається в тимчасове користуван­ня, передбачає виплату лізингових платежів, які покривають повну вартість амортизації обладнання або більшу частину, додаткові витрати і прибуток лізингодавця. Після завершення строку договору лізингоодержувач може придбати об'єкт до­говору за залишковою вартістю, укласти новий договір на менший термін і за пільговою ставкою, повернути об'єкт угоди лізингодавцю. Зазначена правомочність лізингоодержувача передбачена ст. 4 Закону "Про лізинг" від 16 грудня 1997 р.

Лізингоодержувач має право придбати майно (об'єкт лі­зингу) у свою власність і як суб'єкт права власності передати його в лізинг іншій стороні. В цьому випадку має місце так званий зворотній лізинг. Пайовим вважається лізинг в разі здійснення лізингу за участю суб'єктів лізингу на основі укла­дення багатостороннього договору на залучення одного або кількох кредиторів, які беруть участь у здійсненні лізингу, ін­вестуючи свої кошти. При цьому сума інвестованих кредито­рами коштів не може становити більше 80 відсотків вартості набутого для лізингу майна.

Виконання договору лізингу охоплює момент передачі об'єкта лізингу лізингодавцем лізингоодержувачу відповідно до строку і умов, визначених договором. Одержане на підставі договору майно зараховується на баланс лізингоодержувача з позначенням, що це майно взято у фінансовий лізинг. При оперативному лізингу майно залишається на балансі лізингодавця із зазначенням, що це майно передано у лізинг. Воно зараховується на позабалансовий рахунок лізингоодержувача із зазначенням, що це майно одержано в лізинг.

Договором лізингу на лізингоодержувача покладається обов'язок вносити періодичні лізингові платежі. Величина періоду, за який вноситься лізинговий платіж, встановлюєть­ся сторонами за договором лізингу і може бути нерівномірною. Розмір платежів становлять суми, по-перше, що сплачу­ються лізингодавцю як процент за залучений ним кредит для придбання майна за договором лізингу; по-друге, платіж як винагороду за отримане в лізинг майно; по-третє, відшкоду­вання страхових платежів за договором страхування об'єкта лізингу, якщо об'єкт застрахований лізингодавцем; а також інші витрати лізингодавця. Договором лізингу визначаються розміри, спосіб, форма і строки внесення лізингових платежів та умови їх перегляду.

Результативність лізингових правовідносин пов'язана з здійсненням певних юридичних дій, зокрема, укладенням лі­зингового договору, договору купівлі-продажу об'єкта лізин­гу, складання акту про прийняття об'єкта лізингу в експлу­атацію, укладення договору на технічне обслуговування пере­даного на підставі договору лізингу майна, укладення догово­ру на страхування об'єкта лізингу.

Виконання лізингових операцій безпосередньо пов'язане з використанням об'єкта лізингу. Сюди входить відображення лізингових операцій в бухгалтерському обліку і звітності. На цьому етапі провадиться виплата лізингодавцю лізингових платежів, а після закінчення строку лізингу вирішується пи­тання щодо подальшого використання об'єкта лізингу.

4. Відповідно до ч. 2 ст. 384 Цивільного кодексу кредиту­вання однією організацією іншої є винятком із загального правила. У більшості випадків таке кредитування набуває форми авансування. Так, національним законодавством пе­редбачались виплати установами банків від імені заготівель­них організацій (по спеціальних лініях) авансів за договорами контрактації сільськогосподарської продукції в рахунок дер­жавних ресурсів у 1993—1995 рр. та 1996 р.

Такі виплати можуть мати місце і в разі авансування будів­ництва, що його здійснюють державні підрядні будівельні й монтажні організації в колективних сільськогосподарських підприємствах, сільськогосподарських виробничих коопера­тивах, аграрних акціонерних товариствах і товариствах з об­меженою відповідальністю.

Законодавством України не заборонено кредитування в натуральній формі. Зокрема, це має місце при наданні одним аграрним підприємцем іншому виробничої допомоги. Мож­ливість такого кредитування була передбачена ще постано­вою уряду УРСР від 17 грудня 1963 р., якою були затверджені умови і порядок кредитування одним колгоспом іншого при наданні виробничої допомоги. Кредитування, передбачене ч. З ст. 382 Цивільного кодексу, може здійснюватись і переда­чею насіння, кормів тощо. З цією метою між аграрним під­приємцем, який надає кредит у натуральній формі, і тим, хто його одержує, як правило, має укладатися договір. Він пови­нен затверджуватися вищими органами самоврядування аг­рарних підприємців, а в акціонерних товариствах і товарист­вах з обмеженою відповідальністю залежно від вартості по­зички — відповідно правліннями чи директорами або органа­ми самоврядування цих господарських товариств. Предметом такого договору може бути також продаж або дача в борг на­сіння, кормів, надання в тимчасове користування транспорт­них засобів, інвентарю, засобів культурного обслуговування членів (учасників) та найманих працівників аграрних підпри­ємців, робочої сили та інших засобів, необхідних для вико­нання планів аграрного виробництва, механізованих та інших робіт.

У такому договорі визначаються строк його дії, порядок розрахунків за надану допомогу, а також відповідальність сто­рін за невиконання або неналежне виконання договірних зо­бов'язань. Оплата за виконані роботи (надані послуги) прово­диться за домовленістю сторін. Однак вона не повинна пере­вищувати собівартості виконаних робіт (наданих послуг).



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-06-22; просмотров: 215; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.212.87.137 (0.263 с.)