Поняття, принципи, зміст правової охорони здоров'я

1. Правова охорона праці являє собою діючу на основі від­повідних законодавчих та інших нормативних актів систему соціально-економічних, організаційних, технічних, гігієніч­них і лікувально-профілактичних заходів і способів, що обу­мовлюють безпеку, збереження здоров'я і працездатності лю­дини у процесі праці. Таке розуміння даного поняття є харак­терним для всіх галузей права, в першу чергу, трудового та аграрного.

Регулювання суспільних відносин, які виникають при реа­лізації названих заходів щодо створення безпечних для здо­ров'я умов праці у сільськогосподарських та інших підприєм­ствах АПК здійснюється за допомогою законодавчих та ін­ших нормативних актів загального і спеціального призначен­ня. Загальні норми поширюються на забезпечення охорони праці у всіх галузях народного господарства. До них відно­сяться Закон України "Про охорону праці" від 14 жовтня 1992 p., Кодекс Законів про працю України (в редакції від 28 лютого 1995 p.), Закони України "Про підприємства в Україні", "Про підприємництво", "Про колективні сільсько­господарські підприємства", "Про селянські (фермерські) господарства", "Про пестициди і агрохімікати" від 2 березня 1995 p., "Про дорожній рух" від ЗО червня 1993 p., "Про пожарну безпеку" від 17 грудня 1993 p., "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" від 24 лютого 1994 р. тощо.

Із врахуванням специфіки сільськогосподарського вироб­ництва загальні вимоги названих законодавчих актів конкре­тизуються у спеціальних (галузевих) нормативних актах, а са­ме: в різних правилах, інструкціях, положеннях стосовно виконання робіт з сільгоспмашинами, отрутохімікатами, твари­нами тощо. Серед цих актів слід назвати:

а) Правила техніки безпеки при роботі на тракторах, сільськогосподарських і спеціалізованих машинах від 24 жов­тня 1969 p., які регламентують організацію роботи по охороні праці, обов'язки і відповідальність посадових осіб, вимоги техніки безпеки при виконанні механізованих робіт, зокрема спеціалізованих сільськогосподарських, а також вимоги, що ставляться до технічного стану машин, підготовки машинно-тракторного агрегату для його роботи, пожежної безпеки тощо.

б) Правила техніки безпеки у тваринництві від 16 травня 1969 p., в яких перераховуються обов'язки посадових осіб по техніці безпеки і виробничій санітарії у тваринництві, перед­бачається проведення заходів по благоустрою території ферм, будівництву й обладнанню тваринницьких приміщень, ви­кладаються правила техніки безпеки при роботі з сільськогос­подарськими тваринами та при обслуговуванні машин і об­ладнання, що використовується у тваринництві. У Правилах є спеціальні розділи про експлуатацію водонагрівальних та парових котлів, теплогенераторів, про заходи пожежної без­пеки на тваринницьких фермах.

в) Правила техніки безпеки при виконанні ремонтних ро­біт у державних підприємствах і організаціях Мінсільгосппро­ду України і колгоспах від 8 червня 1970 р.

г) Правила технічної експлуатації електроустановок спо­живачів і правила техніки безпеки при експлуатації електро­установок споживачів, затверджені Держенергонаглядом Ук­раїни 12 квітня 1969 р.

д) Порядок одержання дозволу (свідоцтва) на право роботи, пов'язаної з транспортуванням, зберіганням, застосу­ванням і торгівлею пестицидами і агрохімікатами, затвердже­ний постановою Кабінету Міністрів України від 18 вересня 1995 р.

Названий перелік нормативних актів спеціального при­значення не є вичерпним. При виконанні робіт, які не охоп­люються цими правилами, сільськогосподарські товарови­робники мають користуватись загальними і галузевими пра­вилами техніки безпеки інших відомств, які поширюються на сільське господарство постановами ЦК профспілки праців­ників сільського господарства.

До системи нормативних актів, що забезпечують належні умови праці у сільськогосподарських та інших підприємствах АПК можна віднести також локальні нормативні акти, які приймаються органами управління сільськогосподарських підприємств. Серед цих актів можна назвати Статути, Правила внутрішнього розпорядку колективних підприємств, виробничі інструкції, пам'ятки та інші посібники по техніці безпеки і виробничій санітарії тощо. Розробка локальних правових актів на підприємствах незалежно від форми влас­ності та видів діяльності має здійснюватись з додержанням вимог, передбачених у Порядку опрацювання і затвердження власником нормативних актів про охорону праці, які діють на підприємстві, затвердженому Держкомнаглядохоронпраці України від 21 грудня 1993 р.

2. Чинне законодавство про охорону праці поширюється на всіх працівників, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від Форм власності і господарювання, в тому числі з окремими (приватними) роботодавцями, селянськими (фермерськими) господарствами членів кооперативів, працівників орендних Підприємств тощо.

Державна політика в галузі охорони праці передбачає єд­ність од підприємств, рад народних депутатів всіх рівнів що­до поліпшення умов і охорони праці, попередження виробни­чого травматизму і професійних захворювань, і базується на таких принципах:

~ пріоритет життя й здоров'я працівників по відношенню До результатів виробничої діяльності підприємства;

~ Координація діяльності в галузі охорони праці з іншими напрямами економічної і соціальної політики, з діяльністю в галузі охорони навколишнього середовища;

— Встановлення єдиних вимог в галузі охорони праці для всіх підприємств незалежно від форм власності і господарю­вання

-- здійснення незалежного і дієвого нагляду і контролю за широким виконанням вимог охорони праці на підприєм­ствах;

~ Широкого використання досягнень науки, техніки і пе­редового вітчизняного і зарубіжного досвіду по охороні праці;

— стимулювання розробок і впроваджень безпечної техні­ки, технологій і засобів захисту працюючих;

— участі держави у фінансуванні охорони праці;

— проведення податкової політики, що сприяла б створен­ню здорових і безпечних умов праці на підприємствах;

— безкоштовного забезпечення працівників спеціальним одягом і взуттям, засобами індивідуального захисту, лікуваль­но-профілактичним харчуванням;

— обов'язковості розслідування і обліку кожного нещас­ного випадку на виробництві і кожного професійного захво­рювання і на цій основі інформування населення про рівні виробничого травматизму та професійної захворюваності;

— соціального захисту інтересів працівників, які постраж­дали від нещасних випадків на виробництві чи одержали про­фесійне захворювання;

— підготовки спеціалістів по охороні праці у вищих і се­редніх спеціальних навчальних закладах;

— всебічної підтримки діяльності профспілок та інших громадських організацій, підприємств і окремих осіб, направ­лених на забезпечення охорони праці;

— міжнародного співробітництва при вирішенні проблем охорони праці.

Розробка і реалізація державної політики у галузі охорони життя людей на виробництві та профілактики побутового травматизму, створення системи державного управління цією галуззю покладається чинним законодавством на Національ­ну раду з питань безпечної життєдіяльності населення, право­ве становище якого визначається у постанові Кабінету Мі­ністрів України від 15 вересня 1993 р.

Державне управління охороною праці в Україні здійснюють:

Кабінет Міністрів України;

Державний комітет України по нагляду за охороною праці;

міністерства та інші центральні органи державної вико­навчої влади;

місцева державна адміністрація, місцеві ради народних де­путатів. Компетенція Кабінету Міністрів України та повнова­ження державного комітету України по нагляду за охороною праці, міністерств, місцевих органів державної влади та міс­цевого самоврядування визначені у статтях 38—41 Закону Ук­раїни "Про охорону праці".