Поняття виробничо-господарської діяльності, її правове регулювання

1. У сільському господарстві України виробничо-госпо­дарська діяльність здійснюється колективно-кооперативними і державними сільськогосподарськими підприємствами, ак­ціонерними сільськогосподарськими товариствами, селян­ськими (фермерськими) господарствами. Сільське господар­ство України характеризується наявністю великого вироб­ництва на промисловій основі, чітко вираженого зонального його розміщення, розвинутою внутрішньорайонною та галу­зевою спеціалізацією. Зокрема, Поліська зона спеціалізується на виробництві картоплі, льону, продукції м'ясного скотар­ства. У степових районах України найбільше розвинуте ви­робництво цукрових буряків, зерна, продукції скотарства і свинарства, в степовій зоні виробляється основний обсяг плодів і винограду, продукції вівчарства, значна кількість зер­на, продукції свинарства і скотарства, у приміській зоні — ве­ликий обсяг овочів, молока для промислових центрів.

Спеціалізація в сільському господарстві — це форма (про­цес) суспільного поділу праці, що дістає вияв у територіаль­ному розміщенні та розчленуванні галузі на окремі види ви­робництва сільськогосподарської продукції й сировини. Спе­ціалізація на основі впровадження досягнень науково-техніч­ного прогресу, раціонального використання агрокліматичних умов, матеріально-технічних і трудових ресурсів, інтенсифі­кації виробництва сприяє його концентрації та є важливим чинником підвищення ефективності сільського господарства.

2. В аграрному секторі економіки розрізняють зональну (внутрішньозональну), галузеву (внутрішньо- й міжгалузеву), міжгосподарську, господарську (внутрішньогосподарську),

технологічну, функціональну та інші форми спеціалізації ви­робництва.

Спеціалізацію (виробничу спрямованість) сільськогоспо­дарського підприємства визначають за основною (провідною) галуззю, на яку випадає найбільша (від 25 відсотків і вище) питома вага в товарній продукції, а рівень останньої — за сис­темою показників (коефіцієнтів).

Розрізняють зернові, овочеві, овочево-молочні, птахів­ницькі, відгодівельні та інші спеціалізовані господарства, а також їх типи, що утворилися внаслідок різного поєднання основних і додаткових галузей.

Спеціалізація виробництва — один із вагомих чинників ін­тенсифікації сільського господарства, її основними напря­мами є: вдосконалення територіального розміщення вироб­ництв на основі регіональної (мікрозональної) концентрації; розвиток вертикальних зв'язків сільського господарства з га­лузями переробної промисловості, створення продуктових комплексів, виконання цільових монопродуктових програм; формування індустріально-виробничої системи з виробницт­ва окремих видів продовольства і сировини на основі впрова­дження індустріальних методів та автоматизації сільського господарства і промислових циклів виробництва: поглиблен­ня спеціалізації колективних і державних сільськогосподар­ських підприємств через поліпшення окремих видів вироб­ництва продуктів харчування рослинного і тваринного похо­дження, збільшення їх обсягів, здешевлення собівартості, під­вищення екологічної якості та безпечності.

Одним із проявів спеціалізації є створення спеціалізовано­го господарства, що являє собою велике сільськогосподар­ське підприємство, яке спеціалізується на виробництві одно­рідної продукції. Це сприяє найбільш ефективному викорис­танню землі, трудових ресурсів, основних та обігових фондів, що у свою чергу забезпечує піднесення продуктивності сус­пільної праці, прискорення темпів зростання виробництва продуктів харчування і сировини.

Розрізняють три типи спеціалізованих господарств. До першого належать глибокоспеціалізовані господарства з однією основною галуззю, від якої одержують 60—70 відсотків денних надходжень, та з трьома-чотирма додатковими галузя­ми. Такими, наприклад, є господарства з відгодівлі свиней, Великої рогатої худоби, птахівницькі, виноградарські, рисівницькі, хмільницькі тощо. Другий тип — це спеціалізовані господарства з двома основними галузями (зазвичай рослин­ницькою і тваринницькою), кожна з яких забезпечує не мен­ше ЗО відсотків денних надходжень, та з трьома—п'ятьма до­датковими галузями. Це, приміром, тваринницько-буряків­ничі, овочево-молочні, садівницько-молочні, молочно-картоплярські та інші господарства. До третього типу належать господарства комбінованої спеціалізації з трьома основними галузями, кожна з яких забезпечує не менш як 20 відсотків денних надходжень, та з трьома-чотирма додатковими. Таки­ми є тваринницько-зерново-буряківничі, овоче-молочно-картоплярські, тваринницько-льонарсько-картоплярські гос­подарства.

3. Правове регулювання спеціалізації сільськогосподар­ського виробництва здійснюється за допомогою правових норм як загальних, так і спеціальних законів та підзаконних актів.

Так, відповідно до ст. 20 загального Закону "Про підпри­ємства в Україні", ст. 1 спеціального Закону "Про пріоритет­ність соціального розвитку села та агропромислового комп­лексу в народному господарстві" та ст. 13 спеціального Зако­ну "Про колективне сільськогосподарське підприємство" сільськогосподарські підприємства самі визначають напрями і структуру сільськогосподарського виробництва, а отже і йо­го спеціалізацію та обсяги. Вони можуть здійснювати свою ді­яльність як самостійно, так і через кооперування з промисло­вими підприємствами та іншими суб'єктами підприємництва. На рівні спеціальних актів, скажімо, Законів "Про насіння", "Про охорону прав на сорти рослин", "Про племінне тварин­ництво", визначаються спеціальні суб'єкти, правомочність останніх та основні вимоги до них. Так, згідно зі ст. З Закону "Про племінне тваринництво" суб'єктами цієї галузі визна­ються підприємства, селекційно-гібридні центри, іподроми, лабораторії імуногенетичного контролю, контрольно-випро­бувальні станції, центри трансплантації ембріонів, інші під­приємства, установи та організації незалежно від форм влас­ності, а також селянські (фермерські) господарства, які мають свідоцтва на право займатися племінною справою.

На рівні підзаконних актів спеціалізація сільськогосподар­ських підприємств визначається урядовими та локальними актами. Зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від

16червня 1993 р. "Про заходи щодо поліпшення насінництва сільськогосподарських культур" підтримано ініціативу сіль­ськогосподарських підприємств і організацій, які займаються виробництвом, переробкою і реалізацією насіння, про ство­рення державно-кооперативного виробничого об'єднання "Насіння України" та встановлено, що генеральний директор останнього та його заступники за умовами медичного і транс­портно-побутового обслуговування прирівнюються відповід­но до голови державного комітету та його заступників.

Виробничо-господарська діяльність сільськогосподар­ських підприємств спрямована на розвиток основних галузей (рослинництво і тваринництво) і додаткових (садівництво, бджільництво, ставкове рибництво, тепличне і парникове господарство, вирощування овочів, хмелярство тощо). Поряд з ними розвиваються допоміжні галузі — переробка продо­вольства і сировини власного виробництва, місцеві промис­ли, торгівля через власну або орендовану торговельну мережу тощо.

Виробничо-господарська діяльність сільськогосподар­ських товаровиробників визначається спеціальними правови­ми актами. Згідно з ст. 13 Закону "Про колективне сільсько­господарське підприємство" останнє самостійно визначає на­прями сільськогосподарського виробництва, його структуру і обсяг, самостійно розпоряджається виробленою продукцією та доходами, здійснює будь-яку діяльність, що не суперечить законодавству України.

Законом "Про сільськогосподарську кооперацію" визна­чені господарські правомочності кооперативу (ст. 28). Коопе­ратив (об'єднання) відповідно до свого статуту самостійно визначає основні напрями господарської діяльності, здійснює її планування і реалізацію. Він самостійно реалізує свою про­дукцію, майно, надає послуги за цінами і тарифами, які вста­новлюються ним самостійно або на договірній основі. Вироб­ничо-господарська правосуб'єктність акціонерного сільсько­господарського товариства визначена нормами Закону "Про господарські товариства".

4. Здійснення виробничо-господарської діяльності сільсь­когосподарських підприємств провадиться на засадах само­окупності, самофінансування і прибутковості. Прибутковість Кожного з них досягається шляхом підприємництва. Зазначе­ні правосуб'єктність основана на Законі "Про підприємництво", прийнятому Верховною Радою України 7 лютого 1991 р. За своїм змістом цей закон поширюється на діяльність усіх типів сільськогосподарських товаровиробників. Згідно з ст. 1 підприємництво становить собою самостійну ініціативу, пов'язану з систематичною на власний ризик діяльністю по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг та заняттю торгівлею з метою одержання прибутку.

Виробничо-господарська діяльність, додержання у по­всякденній роботі засад підприємництва зумовлені такими першорядними суб'єктивними і об'єктивними факторами. Серед нихпершорядне значення має фактор необхідного ма­теріально-технічного забезпечення господарства, раціональне використання всіх сільськогосподарських угідь, використан­ня прогресивних технологій, залучення до керівництва ви­робництвом високопрофесіональних спеціалістів сільського господарства та активно-творчих керівників галузей, обкла­дання сільськогосподарського підприємства помірними по­датками (зокрема введення єдиного земельного податку), за­стосування зважених цін на пальне і мастильні матеріали, за­пасні частини до сільськогосподарської техніки, засновані на засадах ринково-економічних відносин умови і порядок реа­лізації виробленої сільськогосподарської продукції та ін. Не­додержання цих вимог за сучасних умов призвело до занепа­ду, збитковості і банкрутства значної частини як колектив­них, так і державних сільськогосподарських підприємств і то­вариств.

Рівень виробничо-господарської діяльності сільськогоспо­дарських підприємств перебуває в прямій залежності від впровадження у виробництво досягнень сільськогосподар­ської, економічної науки, високоврожайних сортів сільсько­господарських культур, нових і поліпшених порід тварин, су­часної сільськогосподарської техніки (включаючи досягнення зарубіжних країн).

Нарівні з розвитком рослинництва і тваринництва сільсь­когосподарські підприємства мають право здійснювати про­мислову переробку своєї продукції — як самостійно, так і на основі міжгосподарської кооперації як агропромислової ін­теграції. Для більш повного й рівномірного використання трудових ресурсів і місцевих джерел сировини, підвищення своєї прибутковості вони можуть створювати і розвивати під­собні виробництва, а також різні промисли; вступати в договірні відносини з будь-якими суб'єктами підприємництва (фізичними і юридичними особами, у тому числі з іноземни­ми) з метою створення філій, цехів із виготовлення різних то­варів. Така діяльність є допоміжною, оскільки основною, ста­тутною діяльністю є виробництво продуктів харчування рос­линного і тваринного походження.

5. Сферою виробничо-господарської діяльності сільсько­господарських підприємств є як внутрішньогосподарські, так і міжгосподарські відносини.

Зазначена правомочність цих підприємств випливає зі змісту ст. 13 Закону "Про колективне сільськогосподарське підприємство", згідно з якою таке підприємство має право кооперуватися з промисловими підприємствами та установа­ми при переробці сільськогосподарської продукції, виготов­ленні промислових та інших товарів, розширенні сфери соці­ально-культурного, комунально-побутового обслуговування сільського населення, підготовці й перепідготовці кадрів. Як юридичні особи колективні сільськогосподарські підпри­ємства, спілки селян, сільськогосподарські виробничі коо­перативи, акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю можуть брати участь у міжгосподарській ді­яльності через створення спільних підприємств або на дого­вірних засадах. Вони є учасниками різноманітних організа­ційно-майнових відносин, що формуються в процесі їхньої основної, статутної діяльності. Сюди входить і наступна їхня діяльність, пов'язана з реалізацією вироблених ними продук­тів харчування рослинного і тваринного походження (в тому числі в переробленому вигляді), яка за своїм змістом нале­жить до майнових відносин, що мають товарно-грошовий характер.

Впровадження зазначених засад у практику господарської діяльності сільськогосподарських підприємств забезпечує ос­таннім оперативно-господарську самостійність і підприєм­ницьку свободу дій.

Виробничо-господарська діяльність колективних і держав­них сільськогосподарських підприємств та інших суб'єктів аг­рарного підприємництва здійснюється на планових засадах. Так, ст. 20 Закону "Про підприємства в Україні" встановлено спільне для всіх суб'єктів правило, згідно з яким вони само­стійно планують свою діяльність і визначають перспективи розвитку виходячи з попиту на вироблювану продукцію, роботи, послуги та необхідність забезпечення їх виробничого та соціального розвитку, підвищення доходів. Основу планів становлять договори, укладені зі споживачами (покупцями) продукції, робіт, послуг і постачальниками матеріально-тех­нічних ресурсів.

6. Ефективність виробничо-господарської діяльності сіль­ськогосподарських підприємств перебуває у прямій залеж­ності від реалізації комерційного планування тобто від вико­нання його бізнес-плану. У процесі здійснення своїх організаційно-управлінських посадових функцій керівники і спе­ціалісти підприємства зобов'язані використовувати всі доступні їм організаційно-управлінські, економічні та трудові заходи за умови їхньої реалізації відповідних правових засо­бів. З цією метою підприємство як підприємець визначає за­гальні свої цілі на 2—5—10 років, опрацьовує шляхи їх здій­снення, а також забезпечує постійний контроль за виконан­ням зазначених у бізнес-плані показників. У бізнес-плані окреслюються ті конкретні завдання, які ставляться перед підприємством, визначається доцільність та обсяги залучення капіталовкладень (інвестицій). Ці завдання повинні бути кон­кретними з визначенням певних строків виконання, мати розроблену маркетингову стратегію підприємства.

За умов впровадження ринкових економічних відносин набуває особливої значущості пошук покупців своєї продук­ції, виявлення запитів та потреб споживача, організаційно-правове забезпечення збуту виробленої продукції, рентабель­ність виробництва і прибутковості. При розробці комерцій­ного плану підприємство-підприємець зобов'язані мати пов­ну уяву стосовно наступного звернення до банківських кредиторів.

Комерційні або бізнес-плани характеризуються такими складовими:

1) короткий висновок — резюме; 2) підприємство, його продукція чи окремий продукт; 3) цілі і стратегія; 4) дослід­ження ринку; 5) оцінка конкурентів; 6) план маркетингу; 7) план виробництва; 8) організація і управління; 9) юридич­ний план; 10) фінансовий план; 11) програма інвестування; 12) вплив на навколишнє середовище; 13) програма змен­шення ризику і страхування.

У бізнес-плані зазначаються обсяги виробництва у кожній із галузей, прибуток, строки повернення інвестицій за умови їх залучення для розвитку господарства.