Правове регулювання шляхового будівництва в сільській місцевості

1. Розвиток соціальної інфраструктури сільських населе­них пунктів передбачає також будівництво і реконструкцію, розширення мереж шляхів з твердим покриттям. Тому Націо­нальна програма розвитку сільськогосподарського виробни­цтва спрямована на прискорення темпів спорудження в сіль­ській місцевості шляхів, перегляд порядку їх фінансування і утримання, уточнення раціональної мережі і програми будів­ництва. Вже в 1996 році передбачається побудувати під'їзди з твердим покриттям до 240—300 сіл і ввести в дію понад 3000 км доріг, а в наступні роки збільшити ці обсяги до 1,2— 1,3 раза.

Чинним законодавством України встановлено порядок, строки та форми залучення сільськогосподарських та інших підприємств АПК до будівництва та ремонту автомобільних шляхів.

Відповідно до ч. 6 ст.6 Закону України "Про пріоритет­ність соціального розвитку села та АПК в народному госпо­дарстві" усі шляхи, які зв'язують сільські населені пункти (у т. ч. у межах цих населених пунктів) з мережею шляхів за­гального користування і разом з усіма під'їзними шляхами до сільських населених пунктів передаються Українському дер­жавному концерну по будівництву, ремонту й утриманню ав­томобільних шляхів (Укравтодор). Останній має до 1997 року завершити приймання на баланс усіх шляхів, що з'єднують села з мережею шляхів загального користування.

Шляхи загального користування перебувають на балансі спеціалізованих шляхових організацій концерну, який несе відповідальність згі їх розвиток та технічний стан. Законода­вець зобов'язує названий концерн виконати державну про­граму будівництва шляхів в Україні до 2000—2005 року.

2. Фінансування шляхового будівництва у сільській місце­вості має здійснюватись у пріоритетному порядку за рахунок централізованих капіталовкладень та місцевого бюджету. Ра­зом з тим, чинне законодавство передбачає можливості фі­нансування дорожнього будівництва за рахунок інших дже­рел. Так, наприклад, Законом України "Про місцеве само­врядування", органи місцевого самоврядування організують благоустрій населених пунктів, залучаючи для цього кошти, трудові й матеріальні ресурси підприємств (об'єднань, організацій і установ), а також населення. Названі місцеві органи самоврядування забезпечують також розвиток на відповідній території мережі автомобільних шляхів загального користу­вання та їх утримання, обладнання технічними засобами ре­гулювання дорожнього руху і засобами зв'язку, спорудження будинків і приміщень для служби ремонту і утримання шля­хів, а також підприємств громадського харчування, автосерві­су і відпочинку пасажирів.

Стабільні джерела фінансування визначаються за рахунок бюджетних, а також спеціальних позабюджетних коштів для реалізації програм розвитку шляхового господарства з метою підвищення соціального рівня життя населення, особливо в сільській місцевості, оздоровлення екологічної обстановки, створення на шляхах належних умов безпеки руху та сучасних елементів шляхового сервісу, зменшення збитків через неза­довільні шляхові умови.

Промислові, транспортні, будівельні та інші підприємства, колективні сільськогосподарські підприємства, радгоспи, кооперативи і господарські товариства, незалежно від відом­чої підпорядкованості та форм власності відраховують кошти на шляхові роботи у відсотковому відношенні до обсягу ви­робництва (виконаних робіт чи наданих послуг) з віднесен­ням нарахованих і сплачених сум на витрати виробництва.

Відповідно до чинного законодавства України, функції розпорядника цільових державних централізованих капіта­ловкладень у соціальну сферу села покладаються на органи місцевого і регіонального самоврядування і місцеву державну адміністрацію, які несуть однакову відповідальність з іншими учасниками інвестиційного процесу за цільове й ефективне їх використання.

§ 6. Правове забезпечення культурно-побутового та спортивно-оздоровчого обслуговування жителів села

1. Відродження українського села нині потребує не лише будівництва житла і шляхів сполучення, а й створення для се­лян комплексу необхідних культурно-побутових та спортив­но-оздоровчих та інших суттєво важливих умов.

Чинне законодавство України передбачає різні способи і джерела спорудження палаців культури, клубів, шкіл, бібліо­тек, комунально-побутових комбінатів, будинків відпочинку, профілакторіїв, лікарень тощо. При цьому треба мати на увазі, що в теперішніх умовах центр ваги у вирішенні питань культурно-побутового, спортивно-оздоровчого та іншого со­ціального призначення переноситься на місцеві ради як орга­ни територіального самоврядування. Зумовлено це тим, що в умовах панування адміністративно-командних методів управ­ління колгоспно-радгоспною системою господарювання, ос­новні обов'язки щодо забезпечення сільських жителів куль­турно-побутовими, спортивно-оздоровчими та іншими закла­дами покладались на самі колгоспи і радгоспи. Якщо враху­вати, що у той час переважна більшість господарств були збитковими і перебували на дотації у держави, то стає зрозу­мілим, чому українські села перебували у стані занепаду.

2. Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України "Про пріоритет­ність соціального розвитку села і АПК у народному господар­стві", будівництво об'єктів освіти, охорони здоров'я, культу­ри і спорту, служби побуту, благоустрій територій здійсню­ється за рахунок державного і місцевого бюджетів. Спору­дження названих у законі об'єктів може здійснюватись як підрядним, так і господарським способами. Однак це не оз­начає, що господарства, маючи власні кошти, не можуть здій­снювати аналогічну діяльність. Так, наприклад, колективні сільськогосподарські підприємства можуть споруджувати й обладнувати клуби, будинки культури, бібліотеки та інші культурно-освітні заклади, санаторії-профілакторії, будинки відпочинку, дитячі ясла і садки, будинки для людей похилого віку та інвалідів, спортивні споруди, сприяти розвиткові культури і спорту. Аналогічні правомочності у розглядуваній сфері мають інші сільськогосподарські підприємства, в т. ч. й державні сільськогосподарські підприємства АПК. З цією ме­тою колективні сільськогосподарські підприємства та інші товаровиробники вправі на договірних засадах об'єднувати кошти з місцевими радами народних депутатів, або самостій­но фінансувати роботи по спорудженню об'єктів культурно-побутового та спортивно-оздоровчого призначення. Спору­джені сільськогосподарськими товаровиробниками об'єкти культурно-побутового призначення та спортивно-оздоровчо­го характеру, збудовані за рахунок власних коштів колектив­них сільськогосподарських підприємств та інших товарови­робників належать останнім на праві власності, якщо інше не передбачене законом чи договором.

Витрати, пов'язані з утриманням і обслуговуванням влас­них об'єктів соціально-культурного призначення, відносяться на витрати виробництва. Відповідно до п. 3.1.2 ст. З Закону України від 28 грудня 1994 року "Про оподаткування прибут­ку підприємств", балансовий прибуток зменшується на суму витрат на утримання об'єктів соціально-культурного призна­чення, які перебувають на балансі підприємств.

Згідно з п. 10 Правил застосування Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", затверджених поста­новою Верховної Ради України від 27 червня 1995 року, до об'єктів соціально-культурного призначення належать об'єк­ти охорони здоров'я, будинки-інтернати для престарілих та інвалідів, дитячі дошкільні заклади, табори відпочинку та оз­доровлення дітей, об'єкти культури і аматорського спорту, за­клади освіти, які перебувають на балансі підприємств. Пунк­том 3 зазначеної постанови також встановлено, що до пере­дачі об'єктів житлового фонду, які перебувають на балансі підприємств, місцевим радам народних депутатів вони нале­жать до об'єктів соціально-культурного призначення і з ме­тою оподаткування балансовий прибуток зменшується на су­му витрат по їх утриманню відповідно до ст. З Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

В умовах проведення приватизації майна державних сільськогосподарських підприємств доля об'єктів соціально-культурного та побутового призначення, які відносяться до загальнодержавної і комунальної власності, визначається на законодавчому рівні. Відповідно до Закону України "Про особливості приватизації в агропромисловому комплексі" від 5 жовтня 1995 р., названі об'єкти за згодою підприємств пе­редаються на баланс органів місцевого самоврядування. По­рядок такої передачі визначається Кабінетом Міністрів Украї­ни. Так, наприклад, стосовно відомчого житла 6 листопада 1995 р. Кабінет Міністрів України постановою № 891 затвер­див Положення про порядок передачі в комунальну власність загальнодержавного житлового фонду, що перебував у повно­му господарському віданні або в оперативному управлінні підприємств, установ та організацій. Положення визначає правові підстави та процедуру передачі у комунальну влас­ність загальнодержавного житлового фонду в разі банкрут­ства, зміни форми власності або ліквідації підприємств, уста­нов та організацій. Передача в комунальну власність відомчо­го житлового фонду в інших випадках здійснюється в такому ж порядку з дотриманням вимог абз. першого п. 4 ст. 33 За­кону України "Про підприємства в Україні". Відомчий житловий фонд передається у власність відповідних міст, селищ і сіл безоплатно.

3. Крім названих способів і форм забезпечення сільського населення об'єктами культурно-побутового чи спортивно-оздоровчого призначення необхідно назвати також і участь реалізації цих заходів підприємств промисловості та інших га­лузей народного господарства, що безпосередньо не пов'язаній з сільськогосподарським та агропромисловим виробництвом.З метою залучення таких підприємств до участі в розвитку соціальної сфери села чинне законодавство закріплює відповідні ні економічні стимули. Зокрема, відповідно до ст. 7 Закону України "Про пріоритетність соціального розвиту села та АПК у народному господарстві", непрофільні підприємства, що виконують державне замовлення на проектування та виготовлення машин, обладнання і запасних частин для агропромислового комплексу, включаючи об'єкти соціальної культурного призначення, забезпечуються матеріалами цен­тралізовано. Одержані за рахунок цього доходи не оподат­ковуються.

Доходи будівельних, монтажних, проектних та інших під­приємств і організацій, одержані в результаті спорудження в сільській місцевості житла, об'єктів побуту, культури, торгів­лі, охорони здоров'я, фізкультури і спорту, освіти, зв'язку, шляхів, енергетичних, газових і водороздільних систем, тва­ринницьких приміщень, інженерно-технічних комплексів ма­шинно-тракторного парку та інших об'єктів, які впливають, на поліпшення соціального становища села, не оподатковуються. Не оподатковується частина доходу підприємств, організацій, що витрачається на розвиток та утримання соціальної сфери села, об'єктів торгівлі і побутового обслуговування, фізичної культури і спорту в сільській місцевості.

4. Пріоритетність соціального розвитку села включає також надання сільським жителям і працівникам сільськогос­подарських підприємств переваг щодо водо- електропоста­чання, телефонізації та зв'язку, забезпечення рівних з містом умов постачання промисловими і продовольчими товарами, медичного, культурного, побутового, транспортного та інших видів обслуговування. Законодавством України передбача­ються пільги щодо плати за електроенергію. Зокрема, сільські жителі та працівники агропромислового комплексу, які про­живають у селищах міського типу, використовують електро­енергію за пільговими тарифами. Кількість електроенергії,

яка оплачується за пільговими тарифами, встановлюються Урядом. Відповідно до ст. 12 Закону України "Про пріоритет­ність соціального розвитку села та АПК", вказані пільги по­ширюються також на пенсіонерів, які перед виходом на пен­сію працювали в сільськогосподарському виробництві та со­ціальній сфері села не менше 15 років і мають особовий раху­нок на використання житла, а також працівників селянських (фермерських) господарств, радгоспів, колективних та інших сільськогосподарських підприємств, які проживають у містах обласного і районного підпорядкування.

Відпуск електроенергії зазначеним споживачам за пільго­вими тарифами здійснюють підприємства Міністерства енер­гетики і електрифікації України, а також всі підприємства, що виробляють і передають електроенергію, незалежно від їх відомчого підпорядкування, зокрема підприємства, не під­ключені до електричних ліній електропередач цього міністер­ства. Порядок підключення споживачів до електричних ме­реж елекгроопалювальних приладів підвищеної потужності визначається Міненерго України.

Чинне законодавство України передбачає відповідальність підприємств Міненерго України за неналежне забезпечення споживачів електроенергією. Збитки, завдані сільським спо­живачам позаплановим чи аварійним відключенням електро­енергії, компенсуються у півторакратному розмірі за рахунок винних у цьому підприємств і організацій Міністерства енер­гетики і електрифікації України.

5. Правове регулювання відносин, які виникають при за­безпеченні сільського населення і товаровиробників телефон­ним зв'язком, регулюються Законом України "Про пріори­тетність соціального розвитку села та АПК у народному гос­подарстві", а також Правилами користування міською і сільською телефонною мережею в Україні. Сільськогосподар­ські підприємства й організації можуть брати участь у телефо­нізації населених пунктів та господарств. Роботи по будів­ництву лінійних та стаціонарних споруд внутрішньовиробни­чого телефонного зв'язку в колективних та інших сільсько­господарських підприємствах за рахунок їх власних коштів виконуються силами будівельно-монтажних організацій Мі­ністерства зв'язку України. Сільськогосподарські товарови­робники вправі об'єднувати капітальні вкладення на будів­ництво загальних об'єктів телефонного зв'язку. При цьому розмір пайової участі визначається проектною організацією

пропорційно до потреб господарств — пайовиків у послугах телефонного зв'язку.

6. Відповідно до ч. З ст.13 Закону України "Про пріоритет­ність соціального розвитку села і АПК у народному господар­стві", обгрунтована потреба сільських жителів у паливі забез­печується у повному обсязі. Порядок забезпечення паливом сільських жителів і сільськогосподарських товаровиробників визначається на загальнодержавному та місцевому рівні через визначення потреб населення і сільськогосподарських підприємств у паливі та встановлення компенсацій громадянам для придбання палива. Відповідальність за забезпечення па­ливом сільського населення несуть обласні та районні дер­жавні адміністрації, а також органи місцевого самоврядуван­ня. Облік громадян для забезпечення твердим паливом здій­снюється за місцем постійного проживання органами місце­вого самоврядування.

7. Взаємовідносини щодо забезпечення сільських населе­них пунктів та сільськогосподарських товаровиробників га­зом регулюються чинними законодавчими та підзаконними актами. Подача і приймання газу здійснюється на підставі до­говорів, що укладаються щорічно між газопостачальними організаціями, постачальниками і споживачами — підприєм­ствами сільського господарства, які одержують газ безпосе­редньо від газозабезпечувальної організації чи постачальника, між газозабезпечувальними організаціями і газозбутовими ор­ганізаціями, що експлуатують газове господарство у містах, селищах міського типу і сільських населених пунктах. У назва­них договорах, крім інших умов, визначаються також підстави і види майнової відповідальності за порушення зобов'язань.

8. Закон, України "Про пріоритетність соціального роз­витку села і АПК" (ст. 13) закріплює переваги щодо забезпе­чення жителів села товарами масового вжитку, автотранспор­том і будівельними матеріалами. Зокрема, товари масового споживання для села і міста реалізуються за єдиними цінами. Забезпечення ними пенсіонерів, ветеранів та інвалідів, вдів, дітей-сиріт та багатодітних сімей здійснюється за однаковими для міста і села нормативами. Сільським жителям, які працю­ють в агропромисловому комплексі та соціальній сфері села, виділяється половина державних ринкових лімітів на авто­транспорт і 90 відсотків — на будівельні матеріали. При цьому їм гарантується першочерговий продаж сільськогосподар­ської техніки, інвентаря та інших товарів.

 

Частина третя

Аграрні