Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Сировини та супутніх матеріалівСодержание книги
Поиск на нашем сайте
1. Виробництво високоякісної продукції є першорядним обов'язком кожного сільськогосподарського товаровиробника. Залежно від якості цієї продукції визначається попит на неї споживачів, реалізація і одержання прибутку, наступне її виробництво, спроможність бути конкурентоздатною на ринку, як на внутрішньому, так і на зовнішньому. За загальним поняттям якість продукції (у тому числі сільськогосподарської) — це сукупність споживчих властивостей товарів, продуктів, що забезпечують певні потреби населення та народного господарства відповідно до її призначення. Водночас, Декрет Кабінету Міністрів України від 8 квітня 1993 р. "Про державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил та відповідальність за їх порушення" дає підстави стверджувати, що якість сільськогосподарської продукції — це система різноманітних показників, яким має відповідати остання і які повинні впроваджуватись у процесі виробництва. Такий висновок випливає зі змісту ст. 1 цього Декрету, де зазначено, що якість продукції — це сукупність властивостей, які відображають безпечність, новизну, довговічність, надійність, економічність, енергоємність, естетичність, екологічність продукції тощо, які надають їй здатностізадовольняти споживача відповідно до її призначення. Визначення поняття якості дане в Міжнародному стандарті ISO 9001.87 за яким якість — сукупність властивостей, характеристик продукції чи послуги, котрі надають цим властивостям можливість задовольняти обумовлені потреби, які передбачаються, відповідно ідеологією стандартів серії 9000. Система якості повинна функціонувати таким чином, щоб забезпечити упевненість у тому, що протягом певного часу після її використання не виявляться недоліки. Серед правових актів, що стосуються якості визначним є Закон "Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини", прийнятий Верховною Радою України 23 грудня 1997 р. У ст. 1 цього Закону викладено поняття якості продуктів харчування, а саме: якість харчового продукту являє собою сукупність властивостей харчового продукту, що визначає його здатність забезпечувати потребу організму людини в енергії, поживних та ароматизованих речовинах, бс теку для її здоров'я, стабільність складу і споживчих властивостей протягом строку придатності до споживання. У цьому Законі наведені терміни та дається пояснення щодо їх значення стосовно якості і безпеки харчових продуктів і продовольчої сировини. Зокрема, безпека останніх ознак, відсутність токсичної, канцерогенної, мутагенної, алергенної чи іншої несприятливої для організму людини дії харчових продуктів при їхньому споживанні у загальноприйнятих кількостях, межі яких встановлюють Міністерством охорони здоров’я України та ін. Цей Закон встановлює правові засади забезпечення якості і безпеки харчових продуктів, продовольчої сировини для здоров'я населення, регулює відносини між органами виконавчої влади і виробниками, продавцями (постачальниками і споживачами) під час розробки, виробництві, ввезення на митну територію України, закупівлі, постачання, зберігання, транспортування, реалізації, використання, споживання та утилізації харчових продуктів, продовольчої сировини, а також надання послуг у сфері громадського харчування. 2. Забезпечення належної якості вирощуваної сільськогосподарської продукції, харчових продуктів і продовольчої сировини має визначне системне значення і характеризується відповідними принципами. Закон "Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини", прийнятий Верховною Радою України 23 грудня 1997 p., закріпив відповідні принципи у ст. З Закону. Основними заходами державної політики щодо забезпечення якості та безпеки харчових продуктів і продовольчої сировини є: створення гарантій безпеки для здоров'я людини під час виготовлення, ввезення, транспортування, зберігання, реалізації, використання, споживання, утилізації або знищення харчових продуктів і харчової сировини; державний контроль і нагляд за їх виробництвом, переробкою, транспортуванням, зберіганням, реалізацією, використанням, утилізацією або знищенням, які забезпечують збереження навколишнього природного середовища, ввезення в Україну, а також наданням послуг у сфері громадського харчування; стимулювання впровадження нових безпечних науково-обгрунтованих технологій виготовлення (обробки, переробки) харчових продуктів, продовольчої сировини і супутніх матеріалів та виробництва нових видів спеціальних і екологічно чистих харчових продуктів, продовольчої сировини і супутніх товарів; підтримка контрольної якості харчових продуктів з боку громадських організацій; координація дій органів виконавчої влади при розробці і реалізації політики щодо забезпечення належної якості харчових продуктів і продовольчої сировини; встановлення відповідальності виробників, продавців (постачальників) харчових продуктів, продовольчої сировини і супутніх товарів за забезпечення їх належної якості та безпеки для здоров'я людини під час виготовлення, приготування, зберігання та реалізації, а також за реалізацією всієї продукції у разі її невідповідності стандарту, санітарним, ветеринарним та фітосанітарним нормам. 3. Згідно з цими правовими нормами визначаються повноваження органів державного управління щодо забезпечення якості сільськогосподарської продукції. Зокрема, в Мінагропромі України функціонує Державна інспекція по заготівлях і якості продукції Міністерства агропромислового комплексу України. Відповідно до Положення ця Державна інспекція є міжгалузевим органом АПК України з питань державного контролю щодо заготівель і якості сільськогосподарської продукції, а також самостійним структурним підрозділом центрального апарату Мінагропрому України. Цей орган здійснює контроль за якістю сільськогосподарської продукції та сировини під час їх виробництва і збереження та реалізації, у тому числі при проведенні експортно-імпортних операцій. До його компетенції віднесено здійснення контролю за дотриманням підприємствами і організаціями галузі встановленого порядку визначення якості і кількості сільськогосподарської продукції, що закуповується у товаровиробників, правила зберігання, проведення своєчасних розрахунків за неї. Положенням про цю інспекцію передбачені і права (п. 6). їй надано право проведення перевірок господарств, заготівельних організацій всіх форм власності з питань дотримання ними вимог стандартів, технічних умов якості сільськогосподарської продукції і сировини при здачі-прийманні, транспортуванні, розміщенні, зберіганні та розрахунках за неї, а також при переробці сировини у власних цехах товаровиробників. У разі виявлення порушень інспекція складає акти з відповідними вимогами, які є належними до виконання. Органом державного контролю є Державна хлібна інспекція, що також є структурним підрозділом Мінагропрому України. Вона діє на підставі відповідного Положення від 19 грудня 1997 р. На інспекцію накладається обов'язок здійснювати аналіз стану, кількісного, якісного зберігання зерна І а продуктів його переробки, бобових та олійних культур і сировини при виникненні спірних питань у процесі їх приймання підприємствами галузі тощо. Аграрне законодавство накладає на сільськогосподарського товаровиробника першорядний обов'язок — виробляти сільськогосподарську продукцію, харчові продукти і продовольчу сировину високої якості. Виконанню цих обов'язків сприяють відповідні виробничо-господарські передумови в тому числі використання нових високоврожайних сільськогосподарських культур, племінної худоби, прогресивних технологій, сучасних збиральних машин, таких мінеральних добрив, пестицидів, що не шкодять здоров'ю людини, як споживача продуктів харчування. 4. Чинні нормативно-технічні документи насамперед передбачають вимоги до вирощування та виробництва продукції рослинництва і тваринництва. Вони встановлюють показники, яким мають відповідати насіння та сільськогосподарська техніка, що відіграють важливу роль у процесі вирощування сільськогосподарських рослин. Причому нині, коли надто часто використовується імпортне насіння, треба, щоб воно в повному обсязі відповідало щонайперше стандартам країни вирощування, а також України з огляду на можливість його використання в наших природно-кліматичних умовах. Для відтворення поголів'я худоби велике значення має система показників, додержання яких може забезпечити вирощування високопродуктивної худоби і високу якість продукції тваринництва. На рівні законодавчих актів та нормативно-технічних документів встановлено також конкретні вимоги до екологічної безпеки вирощуваної в Україні та імпортованої сировини продукції рослинництва і тваринництва, в тому числі й у переробленому вигляді. Ґрунтовність таких вимог обумовлена застосуванням хімічних засобів захисту і стимулювання росту рослин, впровадженням у країнах-імпортерах генної інженерії, використанням різних (інколи заборонених у цих країнах) стимуляторів росту в галузях м'ясного скотарства і птахівництва. Скажімо, Законом "Про пестициди і агрохімікати” врегульовано правові відносини, пов'язані з державною реєстрацією, виробництвом, закупівлею, транспортуванням, зберіганням, реалізацією та безпечним для здоров'я людини і навколишнього природного середовища застосуванням пестицидів і агрохімікатів. Ним спеціально визначено права та обов'язки підприємств, установ, організацій і громадян, а також повноваження органів державної виконавчої влади і посадових осіб у відповідній сфері. Цей Закон закріпив вимоги до якості за критеріями безпечності сільськогосподарської сировини і харчових продуктів. Так у ст. 18 даного акта зазначено, що сільськогосподарська сировина І харчові продукти рослинного і тваринного походження, при виробництві, зберіганні й транспортуванні яких використовувалися пестициди і агрохімікати, мусять відповідати санітарно-гігієнічним вимогам, що має бути підтверджено сертифікатом відповідності. Рішення про порядок використання сільськогосподарської сировини і харчових продуктів, що не відповідають санітарно-гігієнічним вимогам, приймають органи Державного санітарного нагляду і державної ветеринарної медицини. Сільськогосподарська сировина і харчові продукти, що не можуть бути використані, підлягають вилученню, утилізації та знищенню в порядку, встановленому Урядом України. Крім того, цим Законом (ст. 19) визначено вимоги до якості за критеріями безпечності імпортованої сільськогосподарської сировини і харчових продуктів. У ньому зазначено, що вони за цими критеріями мають відповідати державним стандартам України та іншим нормативним документам, супроводжуватися сертифікатами відповідності. 5. Суспільні відносини, що виникають з приводу якості сільськогосподарської продукції, значною мірою мають регулюватися нормами цивільного права і є цивільно-правовими, зокрема це стосується таких понять як ідентифікація і сертифікація. Ідентифікація як термін означає визначення відповідності показників якості харчових продуктів і продовольчої сировини показникам, встановленим у нормативній і технічній документації виробника харчових продуктів чи наведенням в інформації про ці продукти, а також визначенням відповідності харчових продуктів і продовольчої сировини у звичайній загальній назві з метою сертифікації. Відповідно під сертифікацією розуміється процедура, в процесі якої уповноважений (акредитований) Державним комітетом по стандартизації, метрології та сертифікації орган документально засвідчує, що харчові продукти або продовольча сировина відповідає встановленим вимогам. Згідно зі ст. 15 Закону "Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини" встановлена обов'язковість сертифікації харчових продуктів, продовольчої сировини, супутніх матеріалів, послуг у сфері громадського харчування та сертифікація системи якості їх виробництва. Порядок і правила сертифікації встановлюються Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації. Обов'язкова сертифікація харчових продуктів, продовольчої сировини, супутніх матеріалів, послуг у сфері громадського харчування, а також сертифікація систем якості цих продуктів, сировини, матеріалів, надання послуг здійснюється органами сертифікації, акредитованими Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації. 6. Важливим етапом захисту прав споживачів, збереження належної якості сільськогосподарської сировини і харчових продуктів є цілеспрямована утилізація відходів виробництва та екологічної безпечності сировини і харчових продуктів, зокрема тих, що не відповідають санітарно-гігієнічним вимогам (надмірний вміст нітратів, молоко і м'ясо хворих тварин тощо). На сільськогосподарські підприємства, сільські (фермерські) господарства як виробників сільськогосподарської продукції і сировини поширюються норми Закону "Про якість та безпеку харчових продуктів, продовольчої сировини" стосовно їхніх правомочностей як виробників і постачальників цих товарів. Відповідно до ст. 19 суб'єкти підприємницької діяльності — фізичні та юридичні особи усіх форм власності, які займаються розробленням, виробництвом, зберіганням, транспортуванням, ввезенням в Україну, використанням, а також реалізацією харчових продуктів продовольчої сировини, мають право: одержувати в установлений строк неодмінну та достовірну інформацію від відповідних органів виконавчої влади про можливість реалізації, використання і споживання харчових продуктів, продовольчої сировини і супутніх матеріалів в Україні і в разі потреби звертатися за захистом своїх прав до суду. Поряд з цим суб'єкти підприємницької діяльності зобов'язані реалізовувати та використовувати харчові продукти, продовольчу сировину і супутні матеріали лише за наявності документального підтвердження їхньої якості та безпеки: забезпечувати безперешкодний доступ на відповідні об'єкти працівниками, які здійснюють державний контроль і нагляд, для проведення перевірки відповідності виробництва, зберігання, транспортування, реалізації, використання харчових продуктів і продовольчої сировини вимогам, нормам і правилам щодо якості та безпеки цих продуктів і сировини. Необхідно також відшкодувати споживачам шкоду, заподіяну внаслідок порушення законодавства України про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини. 7. За порушення законодавства про додержання вимог щодо якості та безпеки харчових продуктів і продовольчої сировини передбачено цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законів України. Комплекс наведених заходів розробляється сільськогосподарським підприємством і закріплюється в системі управління якістю продукції. Такі системи декілька років тому були розроблені та досить успішно використовувалися. Кризові явища якоюсь мірою загальмували цю досить важливу діяльність. Одначе боротьба за ринки збуту змусить українських аграрних товаровиробників підвищити вимоги до якості та екологічної безпеки своєї продукції, перейти на новий рівень використання системи управління її якістю, здійснюваного з додержанням міжнародних вимог. Одне з чільних місць у системі забезпечення якості сільськогосподарської продукції та безпеки споживачів посідає інститут відповідальності (насамперед, цивільно-правової та адміністративної, а вже потім і кримінальної). Таку відповідальність за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю або майну споживача, на рівні законів встановлено, зокрема, Законом "Про захист прав споживачів", Декретом Кабінету Міністрів України "Про державний нагляд за додержанням стандартів, норм та правил та відповідальність за їх порушення", а на рівні локальної правотворчості — умовами конкретних договорів, конкретних контрактів купівлі-продажу, контрактації, міни, кредиту під заставу майбутнього врожаю, ф'ючерсних та ін. угод. 8. Законом "Про захист прав споживачів" (ст. 17), зокрема, встановлено майнову відповідальність за шкоду, заподіяну товарами (роботами, послугами) неналежної якості. Відповідно до нього шкода, заподіяна життю, здоров'ю або майну споживачка товарами, що містять недоліки, підлягає відшкодуванню в повному обсязі, якщо законодавством не передбачено більш високої міри відповідальності. Право вимагати відшкодування заподіяної шкоди визначається за кожним потерпілим споживачем незалежно від того, перебував він чи ні у договірних відносинах із виготовлювачем. Таке право зберігається протягом встановленого терміну служби (терміну придатності). Згідно з п. 4 ст. 17 Закону "Про захист прав споживачів" виготовлювач несе відповідальність за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю або майну споживача у зв'язку з використанням матеріалів, обладнання, приладів, інструментів та інших засобів, необхідних для виробництва товарів незалежно від рівня його наукових і технічних знань. Недолік — окрема невідповідність товару вимогам нормативних документів, умовам договорів або вимогам, що ставляться до нього, а також інформації про товар, яка надана виготовлювачем (виконавцем, продавцем). Істотний недолік — недолік, який робить неможливим чи недопустимим використання товару відповідно до його цільового призначення, або який не може бути усунутий цим споживачем, або для його усунення необхідні великі затрати праці й часу, або він робить товар іншим, ніж передбачено договором, або проявляється знову після його усунення (преамбула Закону "Про захист прав споживачів"). Декретом Кабінету Міністрів України "Про державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил та відповідальність за їх порушення" (розділ 5) передбачено також відповідальність за порушення стандартів, норм і правил, яка повною мірою поширюється й на сільськогосподарські підприємства. Відповідно до ст. 8 цього Декрету суб'єкт підприємницької діяльності (підприємець) несе відповідальність за порушення стандартів, норм і правил. Зокрема, за реалізацією продукції, що не відповідає їх вимогам, він сплачує штраф у розмірі 25 відсотків вартості реалізованої продукції: за ухилення від пред’явлення органам державного нагляду продукції, яка підлягає контролю, — штраф у розмірі 25 відсотків вартості продукції, що випущена з моменту ухилення: за реалізацію продукції, яка підлягає обов'язковій сертифікації, але не пройшла її, — штраф у розмірі 25 відсотків вартості реалізованої продукції; за реалізацію експортної продукції, яка не відповідає вимогам стандартів, форм і правил, про що є письмове підтвердження споживача, — штраф у розмірі 25 відсотків вартості реалізованої продукції; за реалізацію продукції, забороненої до випуску і реалізації органами державного нагляду, — штраф у розмірі 100 відсотків вартості реалізованої продукції: за випуск, реалізацію продукції, яка внаслідок порушення вимог стандартів, норм і правил є небезпечною для життя, здоров'я і майна людей та навколишнього природного середовища, — штраф у розмірі 100 відсотків вартості випущеної реалізованої продукції. Сплата зазначених штрафів не звільняє підприємця від обв’язку відшкодувати споживачам продукції збитки, яких вони зазнали внаслідок порушення стандартів, норм і правил, виконання умов договору на поставку продукції. Постанови про накладення штрафів видають головний державний інспектор Автономної Республіки Крим, області, міста або його заступник, а в окремих випадках — головний державний інспектор України або його заступники. Один примірник постанови надсилається державній податковій інспекції за місцезнаходженням підприємця для контролю за надходженням штрафу. В разі невиконання порушником постанови протягом 15 днів від дня її видання сума штрафу стягується у беззаперечному порядку державною інспекцією. Треба, однак, зазначити, що відповідно до п. 7 ст. 8 вказаного декрету штрафи не накладаються, якщо є рішення уряду України про дозвіл реалізовувати сільськогосподарську продукцію з відхиленням щодо якості від вимог стандартів у рахунок виконання державного замовлення: підприємець має дозвіл на тимчасове відхилення від вимог відповідних стандартів щодо якості продукції, виданий Держстандартом України за наявності клопотання заінтересованого органу державної виконавчої влади, згоди споживача та спеціально уповноваженого органу, який здійснює державний нагляд за безпечністю цієї продукції. При цьому підприємець відраховує в порядку, встановленому Мінфіном України, в дохід державного бюджету 10 відсотків вартості такої продукції протягом строку дії дозволу.
|
||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-06-22; просмотров: 196; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.135.247.24 (0.01 с.) |