Членів сільськогосподарського підприємства

Та його правовий режим

І. Визначальною ознакою сільськогосподарського підпри­ємства, заснованого на частковій (пайовій) власності його членів (наприклад, у КСГП, СпС, ВСГК тощо), є існування пайового фонду майна членів цих підприємств з відповідним правовим режимом.

Згідно з законодавством і статутами КСГП, СпС, ВСГК пайовий фонд майна членів зазначених суб'єктів підприєм­ництва складають знаряддя та засоби виробництва. До пайо­вого фонду майна членів підприємства включаються: вартість основних виробничих і обігових фондів, створених за рахунок діяльності підприємства, цінні папери, акції, гроші та відпо­відна частка від участі в діяльності інших підприємств і орга­нізацій. Сума пайових фондів майна, яка належить членам КСГП, СпС, ВСГК, становить їх пайовий фонд.

Майнові, пайові відносини регулюються нормами Закону "Про колективне сільськогосподарське підприємство" (ст. 9), Статутом і Положенням про пайовий фонд майна членів ко­лективного сільськогосподарського підприємства. Залежно від мети використання пайового фонду, його матеріального характеру та правового режиму існує два види пайових фондів членів підприємства.

2. Перший з пайових фондів існував у роки заснування ко­лективних господарств у вигляді сільськогосподарських арті­лей. Порядок створення такого фонду передбачався Примірним статутом сільськогосподарської артілі, прийнятим у 1930 р. і у 1935 р. Згідно з цим нормативно-правовим актом і Статутом сільськогосподарської артілі селяни, які ставали членами артілі, усуспільнювали належні їм на праві власності знаряддя виробництва. Усуспільнене майно згідно із статутом переходило у власність артілі (колгоспу). Частина вартості цього майна зараховувалась до неподільного фонду колгоспу, а частина була пайовим внеском селянина-колгоспника, який вступав до колгоспу. Колгоспникові за статутом надавалося право одержати пай в разі виходу зі складу колгоспу. Будь-яких матеріальних винагород селянин-колгоспник за усуспільнене майно не одержував. Примірний статут колгос­пу, прийнятий у 1969 р. (а він також мав юридичну силу підзаконного акта, не містив згадки про пайовий фонд. Внаслі­док цього члени колгоспу, які усуспільнювали знаряддя і засоби виробництва при створенні колгоспу, по суті, були по­збавлені права на усуспільнене майно, яке в такий спосіб перетворювалось на виключну власність колгоспу.

3. Істотно відмінним економічним змістом і правовим ре­жимом характеризуються пайові фонди майна членів КСГП, про які йдеться в ст. 9 Закону "Про колективне сільськогос­подарське підприємство" та у внутрішньогосподарських локальних правових актах. Основна мета і ознака цього фонду полягає у піднесенні ролі майнових прав кожного окремого члена підприємства як суб'єкта права власності на його май­но, наближення його матеріальних інтересів до громадського виробництва та підприємницьких результатів. До пайового фонду майна членів підприємства включають: балансову вар­тість основних виробничих та обігових фондів, створених за рахунок діяльності підприємства; цінні папери, акції, кошти і відповідну частину коштів від участі в діяльності інших під­приємств і організацій.

Пайовий фонд майна — це балансова вартість основних виробничих та обігових фондів, створених за рахунок діяль­ності КСГП, СпС. Пайовий фонд закріплюється за членами КСГП, СпС, ВСГК пропорційно їхньому конкретному трудо­вому внескові та записується на особових рахунках. Саме па­йовий фонд майна членів КСГП, який складається з суми часток (паїв) у майні членів цього підприємства, стає тепер єдиною основою для утворення колективної власності його членів. Саме це, передане власниками (громадянами—члена­ми підприємства), майно тепер становить соціально-економічну основу для існування і діяльності КСГП як юридичної особи, котра господарює самостійно, і відповідає за своїми зобов'язаннями лише в межах свого наявного майна. Іншими словами, колективне підприємство як юридична особа і суб'єкт господарювання, по суті, є "підприємством з обмеже­ною відповідальністю", коли власники переданого майна не несуть відповідальності за зобов'язаннями створених ними суб'єктів підприємництва (юридичних осіб) усім своїм наяв­ним майном.

Відродження та функціонування пайового фонду КСГП, СпС, ВСГК врегульовано нормами права, серед яких чітко простежуються три групи джерел, за якими формується пайо­ва власність.

До першої групи належать закони. Насамперед, закони "Про власність" (пункти 2, 3 ст. 25), "Про колективне сіль­ськогосподарське, підприємство" (ст. 9). До другої групи на­лежать локальні внутрішньопідприємницькі акти, зокрема прийняті вищими органами самоврядування КСГП, СпС, ВСГК (наприклад, Положення про пайовий фонд майна чле­нів цих КСГП, СпС, ВСГК). До третьої групи відносяться ак­ти рекомендаційно-примірного характеру. Серед них, зокрема, слід назвати Методичні рекомендації з приватизації май­на колективних сільськогосподарських підприємств, Реко­мендації з реформування колгоспів і радгоспів, схвалені З жовтня 1992 р. Науково-технічною радою МСГП тощо.

4. Пайовий фонд КСГП, СпС, ВСГК визначається за річ­ними звітами у такому порядку: від вартості наявних основ­них засобів виробництва підприємства наприкінці року відні­мається вартість основних засобів, одержаних за попередній період безкоштовно або створених за рахунок бюджетних асигнувань, а також придбаних за рахунок непогашених кре­дитів банку, та сума її амортизаційного зносу

Пайовий фонд членів колективного підприємства визна­чається відповідно до діючого в ньому Положення про пайо­вий фонд. Нині, як свідчить узагальнений досвід, існує де­кілька методик розрахунку пайового (часткового) фонду май­на членів КСГП.

Загалом усі ці методики зводяться до визначення пайового (часткового) фонду, виходячи: по-перше, з майна, внесеного при утворенні такого колективного підприємства його члена­ми (в тому числі при створенні в 30-ті роки сільгоспартілей, колгоспів), — це майно обраховується за його сьогоднішньою вартістю; по-друге, виключно з трудової участі кожного члена колективного підприємства (колишнього колгоспу) в громад­ському виробництві; по-третє, таке визначення здійснюється поєднанням наведених вище двох методик.

В Україні, на наш погляд, найбільш виправдано застосову­вати другу методику, оскільки нині надто складно встанови­ти, хто, скільки і яке саме майно вніс при вступі в 30-ті та на­ступні роки до колгоспу.

Конкретний трудовий внесок кожного члена колишнього колгоспу (а зараз — колективного підприємства) визначаєть­ся (за другою методикою), починаючи з післявоєнного (1943—1944 pp.) періоду до нинішнього часу. Визначена нап­рикінці року сума пайового фонду розподіляється між члена­ми підприємства пропорційно їхнім трудовим затратам і заро­біткам або лише заробіткам. Затрати праці та заробітки членів підприємства обраховуються на підставі даних бухгалтерсько­го обліку і визначаються не менш як за трьома періодами, в яких застосовувалися різні рівні оплати праці, зокрема:

а) період до введення гарантованої грошової оплати праці (до середини 60-х pp.);

б) період від введення грошової оплати праці (з 1966 р.) до введення в 1973 р. оплати праці від кінцевого результату, ві­дображеного і розвиненого в Рекомендаціях щодо оплати праці в колгоспах;

в) період (1972—1986 pp.), коли було впроваджено нові та­рифні ставки працівників виробничих галузей народного гос­подарства.

Оплата праці кожного члена підприємства в першому пе­ріоді визначається множенням відпрацьованих у цьому періо­ді людино-днів (трудоднів) на середню оплату людино-дня в останньому періоді. У другому періоді проводиться коригу­вання фонду оплати праці членів колективних підприємств на основі коефіцієнта, обчисленого зіставленням середніх рівнів оплати людино-дня в другому і останньому (третьому) періодах. Оплата праці в третьому періоді не коригується і за­лишається незмінною.

Оплата праці кожного члена (за всі періоди роботи, почи­наючи з післявоєнних) підсумовується і в такий спосіб визна­чається пайовий (частковий) фонд, який розраховується на кінець року. Паралельно з цим пайовий фонд колективного підприємства ділиться на кількість відпрацьованих за всі пе­ріоди роботи людино-днів. Особистий пайовий фонд визна­чається як середня величина між цими двома сумами.

При розподілі пайового фонду обов'язково враховується трудова участь колишніх колгоспників (вибулих із господар­ства з різних причин, померлих). В загальній сумі пайового фонду їхня частка визначається як різниця між загальною кількістю трудозатрат і. трудовим внеском наявних членів ко­лективного сільгосппідприємства. Сума паю, який припадає на трудовий внесок вибулих із господарства з різних причин колишніх колгоспників та дійсних членів колективного під­приємства, становить його резервний пайовий фонд, який використовується в інтересах соціального розвитку всього ко­лективу, села для надання матеріальної допомоги ветеранам праці, інвалідам, а також як джерело для встановлення (відновлення) пайового фонду тим колишнім колгоспникам, які повертаються до КСГП.

6. Пайовий фонд майна членів колективного підприємства розподіляється між його членами. Це право громадян реалізу­ється через відкриття особового рахунку члена колективного господарства і нарахування на нього відповідних особистому трудовому внескові у громадське виробництво коштів із пайо­вого (часткового) фонду колективного підприємства. Сума, нарахована на особовий рахунок, є особистим пайовим фон­дом майна кожного члена цього підприємства. Останній мо­же визначатися способом розподілу пайового фонду майна цього підприємства лише на скориговані заробітки його чле­нів. Коригування має здійснюватись у наведеному вище порядку.

Чинним законодавством врегульовано порядок визначен­ня та розподілу прибутку на пайовий фонд КСГП і нараху­вання відсотків (дивідендів) на особисті пайові фонди кожно­го з його членів. Так, сума чистого прибутку, який виділяєть­ся для розподілу на пайовий фонд колективного підприєм­ства, може визначатися за питомою вагою амортизації основних фондів у загальній сумі витрат виробництва щоріч­но або встановлюватися на підставі середньорічних даних сталою величиною (нормативом) на декілька років.

Наприклад, у загальних витратах виробництва (собівар­тість вирощеної продукції) по колективних сільськогосподар­ських підприємствах, зокрема Вінницької області, амортиза­ція фондів у 1988—1990 pp. в середньому становила 10 відсот­ків. Іншими словами, основні засоби виробництва, беручи участь у виробничому процесі, зношувалися (амортизували­ся), але, при цьому, як і інші статті затрат, сприяли вироб­ництву продукції, від реалізації якої в цілому отримано певну суму прибутків. А тому 10 відсотків чистого прибутку (після зменшення прибутку на суму обов'язкових платежів) підляга­ють розподілові на пайовий фонд майна між усіма власника­ми особистих паїв, а також на резервний пайовий фонд ко­лективного підприємства. Враховуючи те, що питома вага амортизації в сукупних затратах виробництва з роками змі­нюється мало, за рішенням загальних зборів (зборів уповно­важених) колективного підприємства такий норматив — не менше 10 відсотків відрахування чистого прибутку на пайовий фонд — колективні підприємства Вінниччини правомір­но приймають на декілька років.

7. По закінченні господарського року з нарахованої части­ни прибутку на суму пайового фонду майна колективного підприємства нараховуються: а) відсотки (дивіденди) на осо­бисті пайові фонди кожного члена колективного підприєм­ства, в тому числі й тих, які проходять дійсну військову стро­кову службу, обрані на виборні посади, поступили на навчан­ня з відривом від виробництва, направлені на роботу в інші підприємства, пенсіонерів та інших осіб, які мають особовий рахунок — особистий пайовий фонд; б) відсоток, який при­падає на існуючий резервний пайовий фонд колективного підприємства.

Нарахування дивідендів на пайову участь кожного власни­ка особистого пайового фонду в майні колективного підпри­ємства проводиться один раз на рік після затвердження за­гальними зборами (зборами уповноважених) річного звіту ко­лективного підприємства. Ці дивіденди кожний власник та­кого фонду може отримати готівкою (сплативши відповідний прибутковий податок) або приплюсувати до суми, яка знахо­диться на особистому пайовому фонді (особовому рахунку). Власник цього пайового фонду в майні колективного підпри­ємства може здійснювати з належним йому паєм будь-які ци­вільно-правові угоди (заповідати спадкоємцям, у разі виходу з підприємства, вимагати видачі свого паю в натурі, у грошах, у цінних паперах тощо).

§ 7. Охорона права власності колективного сільськогосподарського підприємства

1. Охорона права власності та інших майнових прав КСГП, СпС, ВСГК, АСГТ є важливим завданням держави, законодавства України. Обов'язок берегти, охороняти і зміц­нювати державну і колективну власність, не допускати без­господарності і недбайливого ставлення до громадського доб­ра покладається на членів КСГП Примірним Статутом КСГП.

Так, в Статуті міститься правова норма про те, що право розпорядження майном і коштами належить тільки самому КСГП — його органам управління. Підприємства не вправі використовувати кошти, майно на цілі, не пов'язані з його діяльністю.

2. Важливий засіб охорони майнових прав КСГП — недо­пущення дебіторської заборгованості перед КСГП. Дебітор­ська заборгованість колективним підприємствам може ви­никнути внаслідок неналежного контролю передусім з боку головного бухгалтера і голови (правління) КСГП, правління і ревізійної комісії за своєчасністю розрахунків з підприєм­ствами. Це свідчить про недостатність фінансової дисципліни як в самих підприємствах, так і у їхніх дебіторів.

Дебіторами можуть бути державні, колективні, приватні підприємства, приватні особи — підприємці, інші громадяни, їх об'єднання, а також члени даного КСГП, які одержали від нього грошові суми, будівлі і матеріали, продукти харчування (в кредит), корми для худоби, молодняк худоби для вирощу­вання і відгодівлі в своєму підсобному господарстві або інші матеріальні засоби; дебіторами можуть бути особи, які корис­тувалися певними послугами КСГП та не повернули свій борг. Дебіторами бувають і організації, установи, члени та не члени КСГП, які не відшкодували йому збитки за заподіяну шкоду. Найбільш поширеними є випадки дебіторської забор­гованості підзвітних осіб КСГП — експедиторів, матеріально відповідальних та посадових осіб. Особливо неприпустимою є практика, коли боржниками перед КСГП протягом років за­лишаються окремі керівники КСГП, які зобов'язані слідкува­ти за своєчасною ліквідацією дебіторської заборгованості.

Якщо дебіторами є організація або установа, то КСГП по­винно своєчасно пред'явити до них претензію у встановлено­му порядку і вимагати негайної ліквідації заборгованості. При несплаті боргу підприємство має право звертатися за сприян­ням до органу, у якому дебітор підпорядкований. У випадку, коли вимога до дебітора не дала позитивного результату, КГСП пред'являє відповідний позов у судому порядку.

Дебіторська заборгованість членів КСГП перед підприєм­ством ліквідується, як правило, при оплаті праці. Однак стяг­нення боргу з коштів, належних члену КСГП як оплата за працю, дозволяється, якщо він визнав борг і не заперечує проти утримання. У випадку невизнання боргу в усій сумі або в її частині заборгованість ліквідується в судовому порядку шляхом звернення до суду з позовною заявою, підписаною керівником та головним бухгалтером підприємства із подан­ням документів, які підтверджують борг.

Суди при розгляді справ за позовами підприємств до своїх членів або найманих працівників, інших громадян про стяг­нення сум дебіторської заборгованості і відшкодування май­нової шкоди вживають заходи до забезпечення позову. Знач­ну допомогу КСГП по ліквідації дебіторської заборгованості надають юрисконсульти і міжгосподарські юридичні групи, які здійснюють їх юридичне обслуговування.

3. КСГП мають право продавати та позичати сільськогос­подарські продукти, що їм належать, фураж, худобу, іншу продукцію. У випадку несвоєчасного повернення або неоплати продукції підприємство має право звернутися в суд ії позовом про стягнення вартості продукції або повернення в натурі.

При вирішенні подібних спорів суди керуються нормами цивільного права і статутами підприємств.

При розгляді цих справ судам рекомендується таке:

а) вартість вироблених КСГП сільськогосподарських про­дуктів, худоби, птиці, а також продукції підсобних підпри­ємств і промислів визначається за встановленими цінами, а у випадках коли таких цін немає, — за цінами, передбаченими за погодженням сторін;

б) насіння, фураж та інше майно, яке надане підприєм­ством у позичку, повинні присуджуватися з боржників у на­турі чи у вигляді грошової компенсації, що обчислюється за державними роздрібними цінами, а при відсутності їх — за ці­нами, існуючими на ринку в даній місцевості на день пред'явлення позову;

в) худоба, продукти та інше майно, одержане організація­ми або окремими особами від підприємств без оплати або по явно заниженій ціні, повинні присуджуватися на користь під­приємства в натурі. За згодою підприємства, а також у тих ви­падках, коли майна в натурі немає, з відповідачів стягується вартість продуктів, майна, худоби чи майна за державними роздрібними цінами, а коли таких цін немає — за цінами, іс­нуючими на ринку в даній місцевості на день пред'явлення позову.

4. Право колективної власності охороняється за допомо­гою адміністративно-правового, цивільно-правового та аграр­но-правового методів.

Адміністративно-правова охорона полягає у скасуванні незаконних актів або дій посадових осіб або органів управлін­ня КСГП, ВСГК, СпС, АСГТ спеціальними актами (рішен­нями) органів державної влади або державного управління сільським господарством, а також при покладанні у випадках, передбаченних законодавством, на винних осіб підприємства штрафів (наприклад, за порушення правил протипожежної охорони, правил карантину та ін.).

Адміністративна відповідальність осіб, які вчинили адмі­ністративне правопорушення — адміністративний проступок — встановлюється Кодексом України про адміністративні правопорушення. У цьому Кодексі вміщено правові норми, які спрямовані на захист колективної власності та майнових інтересів КСГП, ВСГК, СпС, АСГТ.

Першорядна з них адміністративна відповідальність — за вчинення дрібної крадіжки колективного майна, що передба­чено ст. 51 цього Закону. Дрібне розкрадання державного або колективного майна шляхом крадіжки, шахрайства, привлас­нення, розтрати або зловживання посадовим станом — тягне за собою накладення штрафу від трьох до десяти неоподатко­вуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк від одного до двох місяців з утриманням двадцяти від­сотків заробітку. Дрібне розкрадання державного або колек­тивного майна, що призвело до розукомплектування автомо­білів, тракторів, сільськогосподарської техніки при переве­зенні залізничним, водним, іншим транспортом, а також у місцях постійного або тимчасового зберігання — тягне за со­бою накладення штрафу від восьми до двадцяти неоподатко­вуваних мінімумів доходів громадян.

Розкрадання майна, що тягне за собою адміністративно-правову відповідальність визнається дрібним, якщо вартість викраденого не перевищує трьох неоподатковуваних мініму­мів доходів громадян, встановлених чинним законодавством України. При цьому, крім вартості викраденого, також врахо­вується кількість викрадених предметів у натурі (вага, кіль­кість) та їх значущість для народного господарства.

З метою забезпечення виконання постанов про майнову відповідальність адміністративне законодавство встановлює відповідальність за ухилення від відшкодування майнової шкоди, заподіяної злочином підприємству, установі, органі­зації. Особа, яка зобов'язана за вироком суду відшкодувати таку шкоду, несе відповідальність у вигляді попередження або накладення штрафу від трьох до семи неоподатковуваних мі­німумів доходів громадян або карається виправними робо­тами на строк до двох місяців з відрахуванням двадцяти від­сотків заробітку.

Адміністративно-правову відповідальність встановлено в разі потрави посівів, зіпсування або знищення зібраного вро­жаю сільськогосподарських культур, що знаходяться в полі, пошкодження насаджень КСГП, ВСГК, СпС, АСГТ, радгос­пів та інших державних та громадських господарств худобою чи птицею. Ці правопорушення тягнуть за собою накладення штрафу на громадян у розмірі від одного до п'яти неоподат­ковуваних мінімумів доходів громадян, а на посадових осіб — від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів гро­мадян.

Цивільно-правова охорона — це примусове витребування підприємством майна із чужого незаконного володіння, від­шкодування завданої шкоди і застосування майнових санкцій за порушення договорів з КСГП, ВСГК, СпС, АСГТ. Так, згідно зі ст. 440 Цивільного Кодексу України, шкода, завдана підприємству підлягає відшкодуванню у повному обсязі осо­бою, що її заподіяла.

Кримінально-правові заходи застосовуються до осіб, які здійснили злочини або замах на злочин(-и) проти власності і майнових інтересів КСГП, ВСГК, СпС, АСГТ. Аграрно-пра­вовій відповідальності присвячено спеціальний розділ цього підручника.

 

Розділ XII

ПРАВОВИЙ РЕЖИМ МАЙНА