Методи регулювання в аграрному праві

1. У теорії права дістав загальне визнання принцип розме­жування галузей права залежно від притаманних кожній з них предмета і методу правового регулювання. Саме за цими оз­наками було визнано галуззю права колгоспне право з влас­тивими йому предметом і методами регулювання. Постійно діючий діалектичний процес розвитку продуктивних сил і вдосконалення суспільних виробничих відносин привів до державно-правової потреби у визнанні аграрного права як нової галузі права. Суттєві зміни в характері та змісті суспіль­них виробничих агропромислових відносин і реально існуюча зміна у їх відповідному правовому забезпеченні зумовлює ви­знання нової галузі права, а саме — аграрного.

Ця галузь права характеризується наявністю в ній груп суспільних відносин, які відокремилися від основних галузей права. Зокрема, таку групу відносин становлять майнові від­носини приватної і державної власності. Державна власність перебуває у повному господарському віданні державних сільськогосподарських підприємств (організацій, об'єднань). Приватною власністю є власність КСГП, ВСГК, АСГТ. Тру­дові правовідносини в сільськогосподарських підприємствах усіх форм власності у сфері трудового права за видами суб'єк­тів, об'єктів і змістом є лише незначною частиною предмета трудового права, в той час як у системі аграрних правовідно­син інститути трудового права стосовно до правового регулю­вання трудових відносин між працівниками і аграрними пра­цедавцями набувають специфічного змісту, зумовленого особливостями сільськогосподарських продуктивних сил і ви­робничих відносин.

Цими ж факторами зумовлюється зміст економічних мето­дів, як правило, спільних для сучасної виробничо-господар­ської діяльності суб'єктів аграрного підприємництва всіх форм власності та організаційно-правових форм. Звідси вип­ливає спільність правових методів, що використовуються в процесі правового регулювання виробничо-господарської діяльності суб'єктів агропромислового комплексу.

Викладене свідчить, що наявність різновидів предмета аг­рарного права зумовлює потребу в різновидах методів аграр­ного права. На думку проф. С. С. Алексеєва, метод правового регулювання об'єднує чотири тісно пов'язані між собою лан­ки: правосуб'єктність, яка виражає загальне юридичне стано­вище сторін; юридичні факти; зміст правовідносин; юридичні санкції.

2. Визначення методів правового регулювання суспільних відносин, що існують у процесі функціонування агропромис­лового комплексу, має і теоретичне, і практичне значення. Теоретичне полягає в тому, що встановлення таких методів та їх функціонування забезпечують наукову обгрунтованість аг­рарного права як галузі права. Практичне ж значення вияв­лення цих методів сприятиме встановленню стану і ступеня їх дієвості в досягненні завдань аграрного права, в додержанні його принципів; у визначенні, наскільки ці методи є ефек­тивними, виправдовують себе у правозастосувальній практиці в системі АПК.

3. В аграрному праві, як і в інших галузях права, методи правового регулювання являють собою встановлені або сан­кціоновані державою способи та засоби правового впливу, за допомогою яких визначаються правомочності суб'єктів права — учасників аграрних правовідносин; це способи з'ясування, визначення характеру виникнення, зміни і припинення від­носин між суб'єктами АПК. Предмет правового регулювання охоплює ті конкретні суспільні відносини, які регулюються нормами аграрного права, а метод правового регулювання визначає, яким чином ці конкретні аграрні відносини чи їх група регулюються нормами аграрного права.

В аграрному праві, як і в інших галузях права, методи пра­вового регулювання являють собою встановлені або санкціо­новані державою способи правового впливу, засоби, прийо­ми, завдяки яким встановлюються або реалізовуються право­мочності суб'єктів прав і правовідносин. Це способи визна­чення характеру (природи) правовідносин між ними; за допомогою цих способів визначаються і закріплюються права і обов'язки особи (фізичної або юридичної), а також регулю­ється їхня юридична відповідальність в разі невиконання або неналежного виконання цих обов'язків.

Методи правового регулювання — це такі способи, за до­помогою яких держава на основі існуючої сукупності право­вих норм забезпечує необхідну їй поведінку людей як учасни­ків правовідносин або впроваджує ті засоби регулювання, які в конкретних умовах (політичних, економічних, соціальних тощо) можуть дати максимальний очікуваний результат у здійсненні аграрних та земельних реформ, вирішенні продо­вольчої кризи, становленні ринкових відносин, у розвитку інфраструктури ринку тощо.

4. Методи правового регулювання, що застосовуються в практиці правового забезпечення суспільних аграрно-право­вих відносин, містяться в законах та інших нормативно-пра­вових актах, котрі є джерелом аграрного права. Це правило не виключає використання в аграрних правовідносинах право­вих методів, властивих іншим галузям права, у випадках од­норідності та спорідненості суспільних відносин.

В Україні з часу проголошення її незалежності прийнято закони, в яких передбачено державну реєстрацію сільськогос­подарських підприємств. Відповідну правову норму вміщено в законах "Про підприємства в Україні" (ст. 6), "Про підпри­ємництво" (ст. 8), "Про господарські товариства", "Про ко­лективне сільськогосподарське підприємство" (ст. 3), "Про сільськогосподарську кооперацію" (ст. 6), "Про селянське (фермерське) господарство" (ст. 9) та ін. Державна реєстрація товаровиробників є неодмінною умовою їхньої участі в рин­кових економічних відносинах. Вона становить собою юри­дичний факт, з моменту виникнення якого товаровиробник набуває правоздатності суб'єкта майнових, земельних, фінан­сово-кредитних, податкових, аграрно-договірних правовідно­син! Державна реєстрація є тим юридичним фактом, який призводить до виникнення або припинення юридичної осо­би, має безпосереднє відношення до виникнення у суб'єкта правовідносин здатності нести юридичну відповідальність або притягати контрагента до юридичної відповідальності. Таким чином, державна реєстрація сільськогосподарського вироб­ника має ознаки правового методу в аграрному праві.

5. Наведені вище закони та інші підзаконні акти є засобом законотворчого здійснення державно-правового регулювання сільського господарства і правовою формою волевиявлення держави у сфері регулювання суспільних аграрних відносин. Ці відносини тому і є суспільними, що в них є рівнозначна основоположна сторона — селяни як члени колективного сільськогосподарського підприємництва (КСГП, ВСГК, СпС, АСГТ), так і як працівники державних сільськогосподарських утворень. Своє рівнозначне волевиявлення вони висловлю­ють у статутах відповідних виробничо-підприємницьких ут­ворень. Статут кожного з таких утворень є внутрішньогоспо­дарським локальним правовим актом і виразником волевияв­лення селян, як членів колективного, так і робітників дер­жавного сільськогосподарського утворення. Наявність Статуту є неодмінною умовою державної реєстрації такого підприємства. Статут є правовим актом, який визначає зміст правоздатності юридичної особи, регламентує організаційні, членські, майнові, управлінські, трудові та соціальні питання, властиві такому підприємству. На цій підставі Статут нале­жить розглядати як статутний метод правової регламентації в аграрному праві.

6. В Україні основними виробниками продуктів харчуван­ня, продовольства і сільськогосподарської сировини для пе­реробних підприємств харчової і легкої промисловості є аг­рарні підприємці зі статусом юридичної особи. Головною економічною і юридичною особливістю цих підприємств, їх утворення і системи внутрішньогосподарських відносин є те, що вони базуються на основі членства громадян в КСГП як підприємствах кооперативного типу. Будучи врегульованими ст. 5 Закону "Про колективне сільськогосподарське підпри­ємство", статтями 8, 12 Закону "Про сільськогосподарську кооперацію", членські відносини між КСГП та громадяна­ми—членами цих утворень набувають змісту права членства. Це право охоплює норми Статуту і таким чином регулює від­носини щодо умов і порядку вступу до КСГП і ВСГК, суб'єк­тивні права та юридичні обов'язки членів цих утворень, поря­док і правові наслідки припинення членства, тобто здійсню­ється регулюваннявідносин правовим засобом членства. На цій підставі право членства належить розглядати як метод правового регулювання, властивий аграрному праву.

7. Конституція України наділяє громадян України правом об'єднуватися у політичні та громадські організації для здій­снення і захисту своїх економічних і соціальних прав (ст. 36).

Право членства в колективному сільськогосподарському підприємстві е правовою основою майнових відносин між кожним членом КСГП і колективним сільськогосподарським підприємством. Чинне законодавство і Статут підприємства накладають обов'язокна особу, яка хоче стати членом КСГП або ВСГК, внести відповідний вступний пай (в грошовій або натуральній формі) для створення статутного фонду (основ­них та обігових коштів) підприємства. Колективно-коопера­тивна сутність КСГП чи ВСГК включає в себе зазначену пра­вомочність і як право члена КСГП чи ВСГК на отримання відповідних дивідендів. Паювання (внесення паю та отриман­ня дивідендів) є неодмінною ознакою колективно-коопера­тивного утворення, має майнову природу. Суспільні відноси­ни з цього приводу мають майновий характер і є предметом аграрного права. Одночасно правові норми щодо паювання визначають способи регулювання цих відносин і становлять собою метод правового регулювання в аграрному праві.

Право членства в колективному сільськогосподарському підприємстві для кожного його члена як суб'єкта права ко­лективної власності на громадські землі сільськогосподар­ського призначення надає право на земельну частку, що при­падає йому як земельний пай.

8. В аграрному праві застосовуються методи, що викорис­товуються при здійсненні внутрішньої та зовнішньої госпо­дарської діяльності підприємств. Практичний прояв засобів правового регулювання здійснюється шляхом встановлення відповідних юридичних фактів (прийняття або вихід, виклю­чення із складу підприємства та ін.).

Методи правового регулювання, що застосовуються в практиці правового забезпечення суспільних аграрних відно­син, містяться в законах та інших нормативно-правових ак­тах, котрі є джерелом аграрного права. Це правило не виклю­чає використання в аграрних відносинах правових методів, властивих іншим галузям права, у випадках однорідності та спорідненості суспільних відносин.

Юридичним інструментом впливу на аграрних підприєм­ців з боку держави, способами регулювання внутрішніх і зов­нішніх правовідносин цих суб'єктів виступають як загальні, так і специфічні методи регулювання в аграрному праві (див. схему 2).

9. З урахуванням загальних методів і статутної правоздат­ності аграрних товаровиробників у аграрному праві є ряд ме­тодів, що використовуються при здійсненні внутрішньої та зовнішньої діяльності суб'єктів аграрного підприємництва. Практичний прояв засобів правового регулювання здійсню­ється через встановлення відповідних юридичних фактів (державної реєстрації фермерського господарства, агрогосподарського товариства, інших суб'єктів аграрного підприєм­ництва, прийняття на роботу спеціаліста за трудовим догово­ром, контрактом), виключення чи виходу з членів підприєм­ства або з членів товариства тощо.

Застосування відповідних методів юридичного правового регулювання орендних відносин зумовлюється особливостя­ми цих відносин. У цьому аспекті способом правового регу­лювання є порядок і умови надання суб'єктам аграрного під­приємництва прав юридичної особи (явочний метод), що за­безпечується такими юридичними фактами, як прийняття Статуту конкретного підприємства загальними зборами гро­мадян — засновників суб'єктів аграрного підприємництва і державна реєстрація цього підприємства. Саме такий право­вий метод породжує правоздатність і самостійність їхньої ви­робничо-господарської діяльності у вирішенні як внутрішніх, так і зовнішніх господарських сфер економічних стосунків.

10. Законом "Про колективні сільськогосподарські під­приємства" (ст. 22) і Законом "Про сільськогосподарську кооперацію" встановлено право колективного самоврядуван­ня як системи управління діяльністю названих органів цих утворень, що становить метод колективної демократії.

її суспільно-організаторське призначення, юридичне за­кріплення і практичне застосування забезпечують здійснення управлінської функції органів колективного самоврядування у процесі діяльності колективних сільськогосподарських під­приємств, реалізацію її властивостей. Зокрема, виборність ор­ганів самоврядування, їхня підзвітність загальним зборам (зборам уповноважених) членів КСГП або ВСГК, обов'язок, за яким меншість підкоряється більшості. Саме в цьому вияв­ляється відмінність методу самоврядування в колективних сільськогосподарських підприємствах від методу управління діяльністю державного сільськогосподарського підприємства. У цих підприємствах розпорядником їхньої діяльності є особа (наприклад, директор), уповноважений власником підприєм­ства (державою). Кожний працівник має лише трудові відно­сини з адміністрацією. Повне господарське відання майном і коштами здійснює тільки директор. Рішення зборів або ради трудового колективу мають лише дорадчий характер. Метод колективної демократії передбачає використання методу під­леглості. При здійсненні колективних організаційних, управ­лінських, трудових та інших правовідносин члени КСГП та ВСГК підкоряються розпорядженням (вказівкам) голови правління, спеціалістам, бригадирам, завідуючому фермою та іншим посадовим особам.

 

Метод колективної демократії реалізується шляхом вибор­ності представників колективних сільськогосподарських під­приємств до виборних представницьких органів —

Всеукраїн­ського з'їзду, обласної та районної рад представників. Діяль­ність цих виборних органів регулюється згідно з прийнятими ними корпоративними актами (положеннями, статутами). Юридичної сили правового акта вони набудуть лише після затвердження їх органом державного управління.

Демократія і гласність є своєрідним державно-правовим засобом правового забезпечення самоврядування. Завдяки цьому створюється можливість для активної участі членів ко­лективних підприємств та акціонерів у вирішенні виробничо-господарських, соціально-економічних та інших проблем діяльності цих суб'єктів господарювання. Активність членів у роботі органів управління від загальних зборів до зборів ви­робничих підрозділів аграрних суб'єктів підприємництва коо­перативного типу, забезпечення порядку голосування таєм­ного чи відкритого, наявності кворуму, свободи критики дає підстави вважати, що широка демократія і гласність є мето­дом правового регулювання управлінських взаємин у цих під­приємствах.

11. Наведені вище методи правового регулювання голов­ним чином застосовуються в системі внутрішніх аграрних правовідносин. Зовнішні аграрні правовідносини перебува­ють одночасно у тісному зв'язку з цивільними, земельними, фінансовими правовідносинами. Регулювання цих відносин проводиться методами відповідних галузей права, де вони і визначаються.

Юридичним інструментом впливу на аграрних підприєм­ців з боку держави, способами регулювання внутрішніх та зовнішніх правовідносин цих суб'єктів виступають як загаль­ні, так і специфічні методи регулювання в аграрному праві.

 

 

Принципи аграрного права

. 1. Поняття аграрного права охоплює його принципи. В за­гальній теорії права під принципами розуміють основополож­ні засади, ідеї, наукові положення, що визначають загальну спрямованість і найбільш суттєві риси правового регулюван­ня; принципи визначають характер права в цілому або окре­мих груп правових норм, інститутів галузей права. Аналіз принципів права дає відповідь на запитання: на яких засадах, яким чином здійснюється правове регулювання, які політичні та наукові ідеї лежать в його основі.

Принципи права проявляються при визначенні структури системи права, механізму правового регулювання, визнача­ють нормотворчу і правозастосувальну діяльність, впливають на формування правового мислення і правову культуру, за­безпечують логічність системи права. Принципи права відіг­рають певну роль при розробці правових теорій і концепцій, як правової орієнтації суб'єктів права, змісту правових норм чи їхніх груп, забезпечення ефективного правового регулю­вання суспільних відносин і законності.

Як загальноправові, так і принципи аграрного права мають своєю основою положення Конституції України.

Політична, соціально-економічна і правова значущість ви­значення і послідовного додержання принципів права взагалі, принципів аграрного права України зокрема, набуває особли­вої ваги в умовах становлення і зміцнення засад правової дер­жави. Повсюдна реалізація цього принципу і першорядної вимоги сучасного суспільства і державовладдя безпосередньо стосується всіх суб'єктів — учасників аграрно-правових від­носин.

2. Основними принципами права, закріпленими у чинно­му національному законодавстві, є: пріоритетність права власності, захист прав власника, рівноправність, нерозрив­ний зв'язок прав і обов'язків, захист соціально не захищених верств населення, законність, відповідальність за вину, а та­кож загальносвітові принципи діяльності аграрних підпри­ємств кооперативного типу (членство, демократичні ідеали, суспільна свідомість тощо). Ці правові принципи визнача­ються і закріплюються правом власності на знаряддя і засоби виробництва, правом власності на нерухомість, державною підтримкою та захистом прав власників, державною владою (з додержанням вимоги "держава для людини"), необхідністю чіткої організованості і дисципліни праці.

Кожний з даних загальних принципів дістає своє втілення в аграрних відносинах, так би мовити, на двох рівнях — на рівні сукупності правових норм та на рівні їх ефективного правозастосування.

При визначенні принципів аграрного права головним чи­ном приділяється увага засадам внутрішньогосподарських правовідносин, що виникають, функціонують і припиняють­ся в діяльності колективних сільськогосподарських підпри­ємств як основного товаровиробника в сільському господар­стві. Принципи діяльності суб'єктів аграрного права в сфері зовнішніх аграрних правовідносин, а це головним чином сис­тема ринкових економічних відносин є тотожними з принци­пами діяльності суб'єктів господарського права; вони обгрун­товані в науці цієї галузі права і враховуючи це в цьому під­ручнику не висвітлюються.

3. Аграрне право є галуззю, з допомогою норм якої реалі­зовується ст. 36 Конституції України про правоздатність гро­мадян України на свободу об'єднуватися для здійснення і за­хисту своїх прав і свобод, для задоволення своїх економічних, соціальних та інших інтересів. В нормах аграрного права ця конституційна норма конкретизується, зокрема у законах "Про колективне сільськогосподарське підприємство", "Про сільськогосподарську кооперацію", "Про господарські това­риства". У конституційному положенні закріплено принцип права членства у колективному сільськогосподарському під­приємстві, що грунтується на праві вільного вступу і безперешкодного виходу з його складу. За цими ж засадами регу­люються відносини членства Законом "Про сільськогоспо­дарську кооперацію".

4. Приватна (її, по суті, різновид, прояв — колективна) і державна власність становлять економічну основу утворення та діяльності приватних, колективних і державних сільсько­господарських підприємств, селянських (фермерських) гос­подарств та господарювання орендарів землі як виробників товарної сільськогосподарської продукції та учасників ринко­вих економічних відносин.

При визначенні принципів аграрного права має пер­шорядне значення та правова обставина, що Земельний ко­декс України, прийнятий Верховною Радою України 13 бе­резня 1992 p., визнав право власності на землю не лише за державою, але й за громадянами та за аграрними підприєм­ствами кооперативного типу. Згідно зі ст. 6 Земельного ко­дексу України, право приватної власності на землю стоїть на першому місці. За цим правом приватної власності громадя­ни України мають право отримати землю, зокрема для веден­ня селянського (фермерського) чи приватного підсобного господарства.

З викладеного належить зробити висновок: принципом аг­рарного права є право власності на землю, що належить ви­робникам сільськогосподарської продукції з усіма правовими наслідками, які з цього права випливають.

5. Власність, будучи економічною основою будь-якого ви­робництва, і право власності визначають характер і зміст виробничо-господарської діяльності аграрних товаровироб­ників. Виробничо-господарська діяльність є неодмінною умовою і характерною засадою упевненості приватних, коо­перативних (колективних), державних сільськогосподарських підприємств і селянських (фермерських) господарств у са­мостійному ефективному підприємницькому господарюван­ні. Ці засади закріплені в законах "Про підприємства в Україні" (статті 13,14), "Про господарські товариства" (статті 6, 7), "Про селянське (фермерське) господарство" (статті 6, 7), "Про колективне сільськогосподарське підприємство" (статті 7—9).

6. Закріплення в законодавстві права всіх суб'єктів аграр­ного підприємництва самостійно здійснювати свою виробни­чо-господарську діяльність дістає свій прояв при визначенні правового становища цих суб'єктів як юридичних осіб, їх спеціальну правоздатність щодо всіх видів діяльності і відоб­ражається відповідно у конкретних правових інститутах аг­рарного права.

Враховуючи все викладене, є підстави визнати принципом аграрного права принцип правового забезпечення господар­ської самостійності й незалежності селянських господарств, агрогосподарських товариств, колективних сільськогосподар­ських підприємств, спілок селян, радгоспів та інших суб'єктів аграрних ринкових правовідносин.

7. Всі суб'єкти аграрного підприємництва здійснюють свою виробничо-господарську діяльність у межах, визначе­них законодавством України, та відповідно до своєї статутної мети і правоздатності. Як зазначено в Законі "Про колектив­не сільськогосподарське підприємство", основними завдан­нями цього підприємства є виробництво товарної продукції рослинництва і тваринництва, а також її переробка та інші види діяльності, спрямовані на задоволення інтересів усіх членів підприємства.

Неодмінною умовою зазначеної діяльності підприємства є її підприємницька результативність, тобто кожна з галузей господарювання повинна бути прибутковою, економічно ви­гідною. Додержання цих умов випливає з вимог, викладених у Законі "Про підприємництво". Згідно зі ст. 1 цього Закону підприємництво становить собою самостійну ініціативу, на власний ризик діяльність із виробництва продукції, виконан­ня робіт, надання послуг та заняття торгівлею з метою одер­жання прибутку.

За умов повної господарської самостійності сільськогос­подарських підприємств як юридичних осіб набуває особли­вої значущості додержання принципу правового забезпечен­ня раціонального поєднання високорентабельного вироб­ництва та оптимального підприємництва у процесі їхньої ді­яльності.

Звідси належить зробити висновок, що правове забезпе­чення підприємництва в сутності існування та самозабезпе­чення суб'єктів аграрного підприємництва є принципом аг­рарного права.

8. Діяльність колективних, кооперативних, акціонерних і державних сільськогосподарських підприємств, селянських господарств здійснюється з неодмінним використанням договірної форми регулювання економічних та інших суспільних відносин.

Реалізація принципу підприємництва охоплює як внут­рішньогосподарські, так і зовнішні ринкові економічні відно­сини. Виробничо-господарська діяльність колективних і дер­жавних сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств здійснюється з неодмінним вико­ристанням договірної форми регулювання економічних та ін­ших суспільних відносин. Договірні зобов'язання є основною правовою формою регулювання ринкових економічних відносин. Ці підприємства та селянські (фермерські) господар­ства укладають на добровільних засадах з підприємствами і організаціями, які здійснюють заготівлю і переробку сільсь­когосподарської продукції, договори на її продаж. Окрім то­го, ці товаровиробники можуть реалізовувати таку продукцію за власним розсудом будь-яким іншим споживачам, у тому числі через біржу або на ринках.

У цьому зв'язку аграрному праву властиві принципи пра­вового забезпечення оптимального використання аграрно-договірних відносин, посилення частки майнових аспектів у системі аграрних правовідносин, зміцнення договірної дис­ципліни в АПК.

9. Аграрні підприємці — юридичні особи приватного права є суб'єктами права власності на землі сільськогосподарського призначення та інші природні ресурси, без яких неможливе ведення сільського господарства, знаряддя, засоби, кошти і продукцію сільськогосподарського виробництва. Державні сільськогосподарські підприємства володіють, користуються і розпоряджаються землею сільськогосподарського призначен­ня на праві користування. Засоби і сільськогосподарська про­дукція належать їм на праві повного господарського відання. Зазначені форми власності і право власності забезпечують рівноправність виробникам продуктів харчування і сільсько­господарської сировини у здійсненні аграрно-підприємниць­кої діяльності та їхньої участі у ринкових економічних відно­синах. Вони створюють необхідні засади і умови для членів колективних та працівників державних сільськогосподар­ських підприємств брати участь у суспільному виробництві і одержувати винагороду за свою працю, вирішувати соціальні, культурно-побутові та інші питання суспільного співжиття.

За сучасних умов функціонування цих форм власності суб'єктів сільськогосподарського виробництва розвивається у взаємозв'язку з приватною власністю працівників сільського господарства у вигляді паю і дивідендів від їхньої частки в ос­новних та обігових фондах та обсягу вкладеної праці. У най­ближчі роки зростатиме роль та значення паїв на земельні ділянки, що припадають на кожного члена КСГП як суб'єкта права власності в разі його виходу із колективного підпри­ємства.

Власність і право власності в сільськогосподарському ви­робництві є визначальними для встановлення рівноправності сторін.

10. Притаманні суб'єктам аграрного підприємництва всіх форм власності і форм господарювання господарська само­стійність і самофінансування, правомочності суб'єкта права власності або суб'єкта права повного господарського відання майном і коштами, піднесення самоврядування зумовили по­требу в ширшому застосуванні локальної правотворчості. То­му цілком правомірно вважати поєднання правового регулю­вання діяльності всіх суб'єктів аграрного підприємництва за допомогою державно-правових і локальних внутрішньогоспо­дарських правових актів принципом аграрного права.

11. Закон "Про колективне сільськогосподарське підпри­ємство" вперше на рівні законодавчого акта визначив зміст самоврядування, тобто зміст колективної демократії (ст. 22). Зазначена норма дала підставу вважати правове регулювання відносин колективної демократії правовим інститутом аграр­ного права під назвою право самоврядування. Подібна право­ва норма і є в Законі "пpo сільськогосподарську кооперацію" (статті 13—19).

Реалізація права самоврядування провадиться шляхом ви­значення компетенції органів управління колективних і дер­жавних сільськогосподарських підприємств, додержання їхніх статутів з питань колективної демократії. Зважаючи на важ­ливу практичну значущість управлінської діяльності КСГП, цілком підставно додержання вимог колективної демократії вважати принципом аграрного права.

12. Право громадян організовувати господарства і ставати членами агропідприємства кооперативного типу, зокрема спі­лок селян, сільгоспкооперативу тощо, передбачено ст. 5 Закону "Про колективне сільськогосподарське підприємство", згідно з якою членство в підприємстві грунтується на праві добровільного вступу до членів підприємства і безперешкод­ного виходу з його членів. Таким чином, ця правова норма визначає важливий принцип аграрного права — принцип добровільного вступу до членів суб'єктів підприємництва ко­лективного та кооперативного типу і право безперешкодного виходу з цих утворень.

Система аграрного права

1. Система (структура) аграрного права як галузі права — це науково обгрунтоване, логічно послідовне розміщення аграрно-правових інститутів, нормами яких регулюються суспільні аг­рарні відносини суб'єктів аграрного підприємництва всіх форм власності й форм господарювання їх представницьких органів управління, а також селянських (фермерських) господарств, приватних підсобних домашніх господарств членів КСГП, ВСГК, СпС, найманих сільськогосподарських працівників ДСП, AT та інших громадян, які проживають у сільській місцевості.

Визначення системи аграрного права має важливе наукове і практично-прикладне значення при застосуванні й тлума­ченні правових норм, систематизації (кодифікації, інкорпорації, консолідації) аграрного (сільськогосподарського) законо­давства, при з'ясуванні науково обгрунтованого співвідно­шення поняття системи аграрного права як галузі правової науки і навчальної дисципліни.

2. Особливим інститутом аграрного права є інститут права членства в юридичних особах. Юридичні норми, що утворю­ють цей інститут, регулюють організаційно-правові відноси­ни, пов'язані з умовами і порядком вступу в члени КСГП, ВСГК, СпС тощо і виходом з нього, порядком і наслідками припинення членства.

Важливим інститутом є також інститут права самовряду­вання в колективному сільськогосподарському підприємстві, сільгоспвиробничому кооперативі, спілці селян і міжгоспо­дарському утворенні (підприємстві, організації, об'єднанні). В ньому закріплено метод колективного самоврядування.

Правовий режим основних, обігових та інших громадських фондів у колективному сільськогосподарському підприємстві визначається інститутом права колективної власності. Його нормами регулюється порядок утворення, використання, по­повнення всіх фондів у процесі розподілу продукції та доходів у колективному сільськогосподарському підприємстві, правомочностей органів управління щодо здійснення права розпо­рядження майном і коштами, паювання і визначення диві­дендів та їхня виплата.

3. Важливим інститутом аграрного права є інститут права засновництва та корпоративного права. Правові норми, що регулюють цей інститут, пов'язані з умовами і порядком зас­нування господарських товариств шляхом, по-перше, прива­тизації ДСП через створення відкритих AT, по-друге, пере­творення КСГП, СпС, ВСГК у AT (відкритого чи закритого типу) або товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ). Правові норми цього інституту визначають корпоративні пра­ва акціонерів та/чи учасників щодо отримання дивідендів та управління справами AT чи ТОВ залежно від частки (паю) громадян у статутному фонді (капіталі) цих юридичних осіб.

Правові норми цього інституту регулюють також відносини щодо повного чи часткового розпорядження громадянами своїми акціями, частками у статутних фондах (капіталах) AT та ТОВ. Таке розпорядження акціями, частками акціонери та учасники здійснюють у порядку, визначеному Законом "Про господарські товариства" та установчими документами цих господарських товариств.

4. З прийняттям Закону "Про селянське (фермерське) господарство" правовим інститутом даної галузі права слід вва­жати правове становище селянських (фермерських) господарств.

Своєрідним інститутом аграрного права є інститут право­вого становища приватних підсобних господарств інших гро­мадян, які проживають у сільській місцевості. Правовими нормами цього інституту регламентуються відносини щодо суб'єкта права ведення приватного підсобного господарства, права останнього на присадибну земельну ділянку і майно, що є об'єктами права приватної власності, правовий режим доходів, договори, стосунки приватних підсобних господарств та інші питання.

5. Інститут правового регулювання виробничо-господар­ської діяльності всіх суб'єктів аграрного підприємництва рег­ламентує правове становище і господарську самостійність сільськогосподарського товаровиробника як юридичної особи приватного права, державних сільськогосподарських під­приємств, порядок утворення його виробничих підрозділів в основних, спеціалізованих і допоміжних галузях господарю­вання. Норми цього інституту регулюють відносини плану­вання виробничої та фінансової діяльності всього господар­ства і його підрозділів. Сюди входять норми, що мають здійс­нити правове забезпечення функціонування господарського розрахунку, чекові форми контролю, самоокупності й само­фінансування. Даний інститут спрямований на організацію виконання виробничих планів, ефективної фінансової діяль­ності та додержання фінансової дисципліни, підвищення рентабельності кожної галузі господарювання, створення умов для активної участі підприємства в ринкових економіч­них відносинах, обліку і звітності, а також вирішення проб­лем соціального розвитку господарства та ін.

6. Вимоги успішного здійснення соціально-економічної реформи зумовлюють необхідність вдосконалення внутрішньо­господарських трудових відносин у всіх суб'єктах аграрного під­приємництва, що позначається на вдосконаленні відповідних правових інститутів, норми яких регулюють трудові відносини в сільському господарстві. Таким є інститут правового регулю­вання робочого часу і часу відпочинку працівників.

Аграрне право містить ряд правових норм, які визначають трудові повноваження окремих категорій працівників, зокре­ма спеціалістів, керівників, механізаторів, тваринників, буді­вельників, буряководів та ін. Сукупність цих повноважень становить зміст трудової дисципліни як правової категорії та соціально-юридичного явища. А тому є підстави правову рег­ламентацію дисципліни праці в сільському господарстві також вважати інститутом аграрного права.

У сфері аграрних відносин інститутами аграрного права є інститут правового регулювання оплати праці, інститут пра­вового регулювання соціального забезпечення членів держав­них сільськогосподарських підприємств кооперативного типу (мається на увазі доплата до державних пенсій і соціальне страхування), інститут дисциплінарної та матеріальної відпо­відальності працівників.

7. Здійснення завдань соціальної переорієнтації економіки країни в цілому зумовлює активізацію соціального розвитку села, зокрема на рівні членів, акціонерів АСГТ, фермерів та інших селян. Цим зумовлюється потреба об'єднання таких правових норм у спеціальному правовому інституті. За своїм характером і змістом соціальні питання є однаковими і спіль­ними як для членів сільськогосподарських підприємств, так і для працівників господарських товариств, і для державних сільськогосподарських підприємств (організацій, об'єднань). Взяті в сукупності правові норми в цьому плані становлять інститут правового забезпечення соціального розвитку суб'єктів аграрного підприємництва.

8. За своїм суспільним призначенням, відповідною специ­фікою властивостей об'єкта і змісту регулювання характери­зуються від