Поняття і класифікація правосуб'єктності аграрних товаровиробників

1. Основними виробниками продуктів харчування, сиро­вини і продовольства рослинного і тваринного (в тому числі водного й мисливського) походження в Україні є аграрні під­приємці усіх форм власності та легальних організаційно-пра­вових форм господарювання. В Україні за обсягами та асор­тиментом виробництва аграрними підприємцями є колектив­ні, державні та сільськогосподарські, рибальські та мислив­ські підприємства, сільськогосподарські (аграрні) виробничі кооперативи і господарські товариства, спілки селян, селян­ські (фермерські) агрооб'єднання, асоціації, а також спільні з іноземними інвестиціями аграрні підприємства. Цих аграр­них товаровиробників об'єднує те, що всі вони, по-перше, є юридичними особами, по-друге, аграрними підприємцями, по-третє, що всі вони створені чи засновані власником(-ами) для досягнення статутної мети, завдань та функцій.

Такими спільностями для них є власне виробництво то­варної маси продуктів харчування, сировини і продовольства рослинного і тваринного походження та їх реалізація в тому числі й у переробленому вигляді. Спільним для них є також отримання прибутку від здійснення такого виробництва, реа­лізації продукції та інших видів діяльності на засадах підпри­ємництва, а також їх участь в цивільно-правових і товарно-грошових відносинах. Поряд із задоволенням статутних член­ських і корпоративних прав та інтересів, є також здійснення цими аграрними підприємцями-товаровиробниками певних соціальних функцій забезпечення своїх членів, акціонерів та учасників, найманих працівників та працівників соціальної сфери (вчителів, лікарів та ін.).

Чинне законодавство України цих аграрних товаровироб­ників зі статусом юридичної особи водночас називає та визнає підприємствами, господарськими товариствами, коопе­ративами, селянськими (фермерськими) господарствами, суб'єктами права, господарюючими суб'єктами, суб'єктами підприємницької діяльності (суб'єктами підприємництва), суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, учасниками аг­рарних та ринкових правовідносин тощо. З'ясування поня­тійного апарату агарного права, виявлення спільних рис і аналіз їх відмінностей та співвідношення змісту наведених вище понять (термінів) є вкрай необхідним для розуміння су­ті суб'єктів аграрного права, повноважень та їх розмежування за певними ознаками, з'ясування їхньої правосуб'єктності.

2. Правосуб’єктність цих аграрних товаровиробників-підприємців зі статусом юридичних осіб є однією з визначальних вихідних для з'ясування сутності та особливостей цих аграр­них товаровиробників. З позиції теорії аграрного права п равосуб'єктність цих аграрних товаровиробників-підприємців ста­новить собою сукупність правових норм Конституції України, законів і підзаконних актів, правових норм установчих докумен­тів (статутів та установчих договорів), покликаних визначи­ти суб'єктивні права і обов'язки аграрних товаровиробників зі статусом юридичних осіб (різних видів та їх типів), що органіч­но поєднують та реалізують виробничо-підприємницькі та притаманні їм соціальні функції через свою спеціальну право­здатність.

3. Розмежування аграрних товаровиробників із статусом юридичної особи можна чинити за різними критеріями, і зок­рема, за формою власності, спеціальною правоздатністю та функціями, суб'єктним складом, організаційно-правовою формою.

Так, за формою власності всі юридичні особи, зокрема аг­рарні товаровиробники згідно з чинним Законом України "Про власність" поділяються на: приватні, колективні, дер­жавні та змішані, а згідно з проектом Цивільного кодексу Ук­раїни, прийнятим Верховною Радою України 5 червня 1997 р. у першому читанні (надалі — проект Цивільного кодексу 1997 р.) — на юридичні особи публічного права та на юри­дичні особи приватного права, і у тому числі зі змішаною формою власності. До перших відносяться юридичні особи, що створені за правилами норм публічного права, розпоряд­чим способом і тільки на підставі рішення державних органів. До других відносяться — такі, що засновані, створені за ініціативою приватних осіб, як правило, на договірних засадах, за правилами норм цивільного приватного права, а до тре­тіх — також такі, що створені як правило за ініціативою при­ватних осіб та за участю юридичних осіб публічного права (державних органів) виключно на договірних засадах і також за правилами норм цивільного приватного права, оскільки юридичні особи публічного права вступають у цивільно-право­ві відносини, що породжують виникнення юридичної особи зі змішаною формою власності.

За спеціальною правоздатністю розрізняються юридичні особи публічного права від юридичних осіб приватного пра­ва. Так, перші наділені, головним чином, спеціальною управ­лінською правоздатністю для здійснення спеціальних зав­дань, не обумовлених їх участю у цивільному обороті (на­приклад, управлінських правомочностей МінАПК та їх орга­нів на місцях). На відміну від них, юридичні особи публічного права, що створені з метою одержання прибутку (наприклад, державні сільськогосподарські підприємства то­що), так само як і юридичні особи приватного права наділені правоздатністю брати участь у різноманітних цивільно-право­вих, товарно-грошових відносинах, будувати їх виключно на договірних засадах за правилами норм цивільного приватного права з метою отримання прибутку. Ця група юридичних осіб, що діє на засадах підприємництва, наділена також спе­ціальною правоздатністю щодо використання земель та ін­ших природних ресурсів як основних засобів виробництва.

За функціями всіх юридичних осіб приватного і юридичних осіб публічного права слід поділити на учасників та неучасників цивільно-правових, товарно-грошових відносин. На від­міну від інших юридичних осіб публічного права, наділених управлінсько-розпорядчими функціями, всі аграрні підприємці статусом юридичних осіб приватного та публічного пра­ва саме як товаровиробники наділені загальними функціями бути учасниками цивільно-правових відносин і задовольняти інтереси власника юридичної особи.

Крім зазначених ці аграрні підприємства за законодав­ством, статутами та іншими локальними нормативно-право­вими актами наділені також і спеціальними функціями. Се­ред останніх виділяються дві основні групи функцій, а саме: виробничо-підприємницького та соціального спрямування. До першої групи належать функції організації виробництва і власне самого виробництва товарної маси продуктів харчу­вання, продовольства і сировини та рослинного і тваринного походження, здійснення власної переробки цієї продукції та сировини, зберігання, транспортування, реалізації продуктів, продовольства, сировини, в тому числі у переробленому ви­гляді або через власну торговельну мережу, виконання інших робіт та надання послуг стороннім з метою одержання при­бутку. До другої групи належать такі функції як поліпшення обслуговування сільського населення, формування повноцін­ного життєвого середовища для селян шляхом стимулювання всіх форм житлового будівництва, розвитку матеріальної бази закладів соціально-культурного призначення, прокладення інженерних мереж з метою комплексного облаштування сіль­ських населених пунктів та територій, поліпшення їх плану­вання і забудови, а також фінансування розвитку соціальної сфери села, допомоги селянам у веденні приватного підсоб­ного господарства.

За суб'єктним складом аграрні товаровиробники можуть бути поділені на українські та спільні з участю іноземного ін­вестора тощо. Спільним у них є тільки те, що, по-перше, всі вони мають бути зареєстровані в Україні і тільки у такий спо­сіб набути загальну і спеціальну правоздатність і, по-друге, що вони за Законом "Про підприємництво" та за іншими за­конами є підприємцями, предмет і статутна діяльність га спе­ціальна правоздатність яких пов'язана з аграрним товаровиробництвом, тобто вони є аграрними підприємцями.

За організаційно-правовими формами всіх аграрних товаро­виробників — юридичних осіб згідно з законами "Про влас­ність", "Про підприємства в Україні", "Про господарські то­вариства", "Про сільськогосподарську кооперацію", "Про колективне сільськогосподарське підприємство", "Про се­лянське (фермерське) господарство", а також з проектом Ци­вільного кодексу 1997 р. можна поділити на господарські то­вариства, кооперативи, підприємства, селянські (фермерські) господарства.

4. Аграрне підприємство може бути засновано на будь-якій формі власності (в тому числі й на змішаній) та у легальних організаційно-правових формах. Воно відрізняється від інших підприємств, по-перше, предметом діяльності — виробницт­вом, а потім уже переробленням та реалізацією (з метою одержання прибутку) продуктів харчування рослинного і тваринного походження; по-друге, використанням у своїй діяль­ності природних ресурсів, їхніх властивостей, насамперед землі та водних об'єктів як головного засобу аграрного ви­робництва. А тому під аграрним підприємством слід розуміти комплекс майна (сільськогосподарські землі, риболовні та мисливські угіддя, інші матеріальні та нематеріальні елемен­ти, які мають грошову (вартісну) оцінку (ціну), що викорис­товується власником(-ами) або створеним(-и) юридичною особою для виробництва продуктів харчування, продоволь­ства і сировини рослинного і тваринного походження, а та­кож для виконання інших робіт, надання послуг, заняття тор­гівлею з метою одержання прибутку. Суб'єктом аграрного права, носієм прав і обов'язків є власник(-и) аграрного підприємств, а при створенні (заснуванні) ним(-и) юридич­ної особи — сама юридична особа.

5. У розв’язанні сучасних проблем забезпечення України продовольством власного виробництва приймають саму без­посередню участь суб'єкти суспільних аграрних відносин. Ос­танні як безпосередні учасники таких відносин та як суб'єкти права є одночасно суб'єктами аграрного права і суб'єктами аграрних правовідносин. У цьому зв'язку не потребує дове­дення думка проф. Кечек'яна С. Ф., що поняття "суб'єкт аграрного права" і "суб'єкт аграрних правовідносин" є тотожніми. Разом з тим поняття "суб'єкт аграрного права", "суб'єкт аграрного господарювання" та "суб'єкт аграрного підприємництва (агробізнесу)" не є рівнозначними. Останні (за умови їх належної легалізації) мають загальну право- та дієздатність. Однак саме як аграрні товаровиробники ці юри­дичні особи у різних організаційно-правових формах за зако­нодавством України наділені спеціальною правоздатністю, межі якої визначені метою, завданням та предметом статутної діяльності. Тому є всі підстави твердити, що поняття "суб'єкт господарювання (господарюючий суб'єкт) на землі" має ін­терпретуватися як похідне від поняття "суб'єкт права", "суб'єкт аграрного права". Саме як суб'єкт аграрного права та чи інша юридична особа приватного права кооперативного або акціонерного типу (маючи загальну правоздатність) уже на підставі своєї спеціальної правоздатності наділена правом бути суб'єктом господарювання на землі, учасником саме аграрних ринкових суспільних відносин.

6. В Україні відповідно до змісту національного зако­нодавства поняття "суб'єкт підприємництва", "суб'єкт аграр­ного підприємництва (аграрний підприємець)" за своїм юри­дичним змістом і значенням майже тотожні поняттю "суб'єкт аграрного права". Такий висновок випливає зі змісту законів "Про підприємництво" (ст. 2), "Про підприємства в Україні" (статті 1, 21), "Про колективне сільськогосподарське підпри­ємство" (ст. 1), "Про сільськогосподарську кооперацію" (ст. 1), "Про господарські товариства" (ст. 1), "Про селянське (фермерське) господарство" (ст. 1), а також зі змісту Поста­нови Кабінету Міністрів №740 від 25 травня 1998 р. "Про порядок державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності". Він також випливає зі змісту проекту Цивільного кодексу України (1997 p.).

Згідно з цими законодавчими та підзаконними актами "суб'єктами підприємницької діяльності" в аграрному секторі України визнаються всі легалізовані аграрні товаровиробни­ки, незалежно від їхніх форм власності та організаційно-пра­вових форм господарювання.

Визначальним у тому, хто належить до суб'єкта аграрного підприємництва (тобто хто, по суті, є аграрним підприєм­цем), є, по-перше, легалізація цього підприємця-товаровиробника шляхом його державної реєстрації, зокрема, як юри­дичної особи у організаційно-правовій формі, обраній власником(-ами) та визнаваній державою; по-друге, — предмет діяльності цього підприємця (насамперед, виробництво про­дуктів харчування, продовольства і сировини рослинного і тваринного походження), по-третє, — використання землі та інших природних ресурсів у якості основного засобу вироб­ництва, по-четверте, — органічне поєднання у своїй діяль­ності підприємницької і соціальної діяльності, оскільки тру­дові колективи цих суб'єктів підприємництва, як правило, є їх членами або учасниками/акціонерами, комплектуються із населення населених пунктів, довкола яких розташовані зем­лі цих суб'єктів аграрного підприємництва.

Поняття "суб'єкт аграрного підприємництва (аграрний підприємець)" є узагальнюючим. Як і у всіх розвинених краї­нах світу, воно одночасно охоплює як визначення (найменування) самого суб'єкта, так і предмет його діяльності, а також спеціальну правоздатність, легалізовану шляхом державної реєстрації. Поняття "аграрний підприємець", "суб'єкт аграрного підприємництва (агробізнесу)", по суті, є синонімами, під якими криється один і той же суб'єкт аграрного права з визначеними правомочностями саме аграрного підприємця, на відміну від інших понять аграрний підприємець має дещо своєрідні ознаки, що відокремлюють його серед іншого загалу підприємців. Така своєрідність полягає у тому, що саме аграрним підприємцям належать притаманні функції соціаль­ного спрямування. На в ідміну від інших аграрні підприємці є активними учасниками організаційних і земельних правовідносин, а також учасниками своєрідних внутрішніх майнових, управлінських та трудових і особливо членських майнових та членських трудових правовідносин. Вони є також учасниками інших внутрішньогосподарських виробничих правовідносин, що складаються в основних і додаткових галузях аграрного виробництва, внутрішніх і зовнішніх правовідносинах у соці­альній сфері, у яких вони (аграрні підприємці) є ключовою фігурою. Існування таких особливостей обумовлюють відок­ремленість і визначену самостійність аграрних підприємців за функціями і правоздатністю та багатогранністю правовідно­син. А тому поняття "аграрний підприємець (суб'єкт аграрного Підприємництва) " як узагальнююче охоплює всіх виробників товарної маси продуктів харчування, сировини і продоволь­ства, зі статусом як юридичної особи всіх форм власності і ле­гальних організаційно-правових форм, так і селянських (фер­мерських) господарств, і громадян, які зареєструвалися як підприємці. Аграрний підприємець має спеціальну правоздат­ність та функції виробничого, підприємницького і соціально­го характеру, є учасником багатогранних внутрішньогоспо­дарських і зовнішньогосподарських товарно-грошових право­відносин.

7. Слід зазначити, що поняття "учасник аграрних право­відносин" не у всіх випадках можна віднести до кола суб'єк­тів аграрного права та, відповідно, — аграрних підприємців і суб'єктів аграрних правовідносин. Учасниками аграрних пра­вовідносин у визначених законодавством та локальними нормативно-правовими актами межах можуть бути визнані структурні підрозділи суб'єктів аграрного підприємництва, їх­ні члени, учасники/акціонери та члени їх сімей. Йдеться ви­ключно тільки про відносини, що складаються у процесі ор­ганізації праці, коли за договором між виконавчим органом управління і структурним підрозділом визначаються певні правомочності останнього щодо надання підрозділу основних засобів виробництва (в тому числі земель) у оренду, щодо реалізації виробленої продукції, продовольства, сировини, щодо розподілу прибутку між членами цих підрозділів. Однак ці підрозділи не є суб'єктами права та суб'єктами підприєм­ництва; вони не можуть бути стороною в загальних та арбіт­ражних судах, оскільки за законом такими визнаються тільки юридичні та фізичні особи.

8. Відповідно до чинного законодавства всі суб'єкти аграр­ного права за організаційно-правовими формами можна поділити на суб'єктів у сфері виробництва та у сфері сервісу (див. схему 5). У свою чергу за змістом суб'єкти виробничо-підприємницького та соціального спрямування включають у себе певні групи.

Першу, основну групу таких суб'єктів становлять засновані на приватній (у можливих її різновидах — кооперативній, ко­лективній тощо), державній та муніципальній формах влас­ності аграрні підприємці, головним завданням і предметом діяльності яких є виробництво товарної маси продуктів хар­чування, продовольства і сировини рослинного і тваринного (в тому числі водного й мисливського) походження. Саме як виробники продуктів харчування (насамперед сільськогоспо­дарської продукції, сировини і продовольства) приватні аг­рарні підприємці кооперативного (колективні сільськогоспо­дарські підприємства, спілки селян, пайові підприємства, сільськогосподарські виробничі кооперативи тощо) і акціо­нерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, державні сільськогосподарські підприємці, діяльність яких заснована на змішаній формі власності (в тому числі із залу­ченням іноземного капіталу), виступають основними суб'єк­тами аграрного права й аграрних правовідносин та аграрного підприємництва виключно як юридичні особи. До цієї групи суб'єктів входять також фермерські господарства.

Приватні підсобні господарства громадян як виробників продуктів харчування і продовольства, чия діяльність пов'яза­на з використанням природних об'єктів як головного засобу виробництва таких продуктів харчування і продовольства, та­кож слід віднести до цієї групи суб'єктів аграрного права. А ці господарства не визнані формально аграрними підприємцями, оскільки вони de jure не зареєструвалися як такі.

Другу групу суб'єктів аграрного права і аграрних правовідносин формують підприємці, діяльність яких заснована. різних формах власності та організаційно-правових форм, правосуб’єктність і статутна діяльність котрих націлена на забезпечення нормальної сучасної виробничо-технічної діяльності аграрних підприємців-товаровиробників. До цієї групи належать підприємці, предметом статутної діяльності яких є виконання робіт з агрохімічного, меліоративного, гідромеліо­ративного, технічного та іншого забезпечення виробничої ді­яльності підприємців, що безпосередньо займаються вироб­ництвом продуктів харчування, сировини і продовольства, незалежно від їх форм власності та організаційно-правових форм.

Третю групу суб'єктів аграрного права і аграрних ринкових правовідносин становлять установи-підприємці, головним чином акціонерного типу, правосуб'єктність і статутна діяль­ність яких спрямовані на надання всіляких фінансово-кре­дитних, страхових, комерційних, посередницьких та інших послуг для забезпечення саме підприємницької (в тому числі й виробничо-господарської, фінансової) діяльності аграрних підприємств-товаровиробників. До цієї групи входять, зокре­ма, акціонерний банк "Україна" та інші комерційні банки, агро- та інші біржі, страхові компанії (наприклад, страхова компанія "Селянський дім"), холдінгові аграрні (така нині створюється на Чернігівщині).

Віднесення цих елементів ринкової інфраструктури до суб'єктів аграрного права та аграрних ринкових правовідно­син базується на тому, що самі аграрні підприємці-товаровиробники є, по-перше, співвласниками (акціонерами) назва­них банків, бірж, страхових і холдінгових компаній, по-друге, є одночасно клієнтами цих елементів ринкової інфраструкту­ри. Крім того, аграрні підприємці як акціонери (співвласни­ки) і як клієнти з метою забезпечення своєї власної конку­рентоспроможності, гарантованого ринку збуту продуктів харчування, сировини, продовольства аіасного виробництва об'єднують свій капітал безпосередньо і опосередковано че­рез засновані ними банки, біржі, страхові компанії та створю­ють формування виїцого рівня — холдшгові компанії, де во­ни (аграрні підприємці) і співвласники (акціонери), і клієнти.

9. Державна реєстрація є неоднаковою умовою визначення правового становища кожного сільськогосподарського під­приємства. З моменту вчинення державної реєстрації у під­приємств виникають права юридичної особи. Державна реєстрація є свого роду юридичним фактом, спрямованим на забезпечення права сільськогосподарському товаровиробни­кові проводити свою господарчо-підприємницьку діяльність і бути учасником ринкових економічних відносин.

Чинне законодавство України покладає обов'язок кожно­го підприємства здійснити його державну реєстрацію і таким чином набути прав юридичної особи. Першорядним у цьому відношенні є Закон "Про підприємництво", в ст. 8 якого йдеться про державну реєстрацію. Цьому обов'язку присвя­чені також ст. 6 Закону "Про підприємства в Україні", ст. З Закону "Про сільськогосподарське підприємство", ст. 6 Зако­ну "Про господарські товариства", ст. 9 Закону "Про селян­ське (фермерське) господарство", ст. 6 Закону "Про сільсько­господарську кооперацію.

З метою наведення порядку в ліцензуванні суб'єктів під­приємницької діяльності Кабінет Міністрів України 25 трав­ня 1998 р. прийняв постанову і затвердив Положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності. Згідно з цими актами державну реєстрацію повинні пройти всі суб'єкти підприємницької діяльності. Ті з них, державна реєстрація яких проведена до 29 квітня 1994 р. і які не мають свідоцтва про державну реєстрацію, а також ті, які одержали такі свідоцтва до 29 квітня 1994 р повинні одержати (обміня­ти) їх в органи державної реєстрації, в якому вони перебува­ють на обліку Заміна та одержання свідоцтв про державну реєстрацію проводиться на підставі документів, що засвідчу­ють державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяль­ності При цьому за одержане свідоцтво про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності зобов'яза­ний сплатити реєстраційний збір.

10 Державна реєстрація суб'єкта аграрного права як аграрного підприємця є визначальним юридичним фактом для їх відмежування від тих утворень, що не мають і не мо­жуть мати такого статусу. Саме реєстрація селянською (фер­мерського) господарства і/або аграрного підприємця зі стату­сом юридичної особи приватного права кооперативного і/чи акціонерного типів є юридичним фактом для визнання їх суб'єктами аграрного права і аграрного підприємництва. То­му будь-які внутрішньогосподарські утворення, наприклад, внутрішньогосподарські кооперативи, підрядні орендні колективи, підсобні цехи (промисли), не є самостійним суб'єктами аграрного права і підприємництва (попри надані їм повноваження з боку цих юридичних осіб).

На відміну від законодавства інших країн, в Україні не визнаються суб'єктом права різноманітні кооперування селін без створення (заснування) ними юридичної особи і державної реєстрації останньої. На відміну від України, наприклад у ФРН, суб'єктом права (без статусу юридичної особи) визна­ються: а) так звані кільця, які є формою кооперування фер­мерів у вигляді договірного утворення для надання взаємної допомоги технікою; б) кооперування зусиль та майна батька й сина для ведення фермерського господарства. З позиції ук раїнського закону, у наведених вище випадках має місце лише кооперування фермерів на підставі договору (по суті, про спільну діяльність); і така кооперація не визнається суб'єктами права, оскільки здійснюється без створення (заснування) та легалізації юридичної особи — справжнього суб'єкта права як за українським, так і за німецьким законодавством.

Державна реєстрація є необхідною умовою визначені правового становища кожного сільськогосподарського під­приємства. З моменту вчинення державної реєстрації у під­приємств виникають права юридичної особи. Державна реєстрація є свого роду юридичним фактом, спрямованим на забезпечення права сільськогосподарському товаровироб­никові проводити свою господарчо-підприємницьку діяль­ність і бути учасником ринкових економічних відносин.

Чинне законодавство України покладає обов'язок кожно­го підприємства здійснити його державну реєстрацію і таким чином набути прав юридичної особи. Першорядним у цьому відношенні є Закон "Про підприємництво", в ст. 8 якого йдеться про державну реєстрацію. Цьому обов'язку присвя­чені також ст. 6 Закону "Про підприємства в Україні", ст. З Закону "Про сільськогосподарське підприємство", ст. 6 Зако ну"Про господарські товариства", ст. 9 Закону "Про се­лянське (фермерське) господарство", ст. 6 Закону "Про сільськогосподарську кооперацію".

З метою наведення порядку в ліцензуванні суб'єктів підприємницької діяльності Кабінет Міністрів України від 25 травня 1998 р. прийняв постанову і затвердив Положення щю державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяль­ності. Згідно з цими актами державну реєстрацію повинні пройти всі суб'єкти підприємницької діяльності. Ті з них, державна реєстрація яких проведена до 29 квітня 1994 р. і які не мають свідоцтва про державну реєстрацію, а також ті, які одержали такі свідоцтва до 29 квітня 1994 р. повинні одер­жати (обміняти) їх в органі державної реєстрації, в якому вони перебувають на обліку. Заміна та одержання свідоцтв про державну реєстрацію проводиться на підставі документів, що засвідчують державну реєстрацію суб'єкта підприємниць­кої діяльності. При цьому за одержане свідоцтво про держав­ну реєстрацію суб'єкт підприємницької діяльності зобов'яза­ний сплатити реєстраційний збір.

§ 2. Правосуб'єктність колективних і кооперативних сільськогосподарських підприємств

1 Суб'єктом аграрного права є кожне окремо взяте колек­тивне І кооперативне сільськогосподарське підприємство. Правове становище цих підприємств визначається нормами Закону "Про колективне сільськогосподарське підприємство і Закону "Про сільськогосподарську кооперацію" та Статутом кожного з цих підприємств. Згідно з ст. 4 Закону "Про колек­тивне сільськогосподарське підприємство" в Статуті зазнача­ються найменування підприємства, його місцезнаходження, предмет і цілі діяльності, порядок вступу громадян до членів підприємства і припинення членства в ньому, принципи формування спільної власності та права членів щодо неї, за­гальні права та обов'язки членів підприємства та його членів щодо використання й охорони земель, водних та інших при­родних ресурсів, виробничо-господарської, фінансової і тру­дової діяльності, питання оплати та охорони праці, соціальні гарантії, умови і порядок реорганізації та ліквідації підприєм­ства. Державна реєстрація підприємства здійснюється не пізніше 30 днів з дня подання необхідних документів. Юридич­ний факт державної реєстрації колективного сільськогоспо­дарського підприємства є підставою для надання йому прав юридичної особи і визначає термін виникнення у підприєм­ства такого права.

За подібною правовою регламентацією створюється і наді­ляється відповідною правосуб'єктністю виробничий сільсько­господарський кооператив. Ст. 2 Закону "Про сільськогоспо­дарську кооперацію" залежно від цілей, завдань і характеру діяльності сільськогосподарського кооператива поділяє їх на виробничі та обслуговуючі. Виробничі кооперативи здійсню­ють свою господарську діяльність на засадах підприємництва з метою одержання доходу. Обслуговуючі кооперативи спря­мовують свою діяльність на обслуговування сільськогоспо­дарського та іншого виробництва учасників кооперації. В свою чергу залежно від виду діяльності обслуговуючі коопера­тиви поділяються на переробні, заготівельно-збутові, поста­чальницькі та інші. Здійснювані ними послуги пов'язані з ви­робництвом, переробкою, збутом продукції рослинництва, тваринництва, лісівництва і рибництва. Оскільки обслуго­вуючі кооперативи головним чином пов'язані з сільським господарством, то правовідносини, які виникають в процесі їхньої діяльності належить розглядати як предмет аграрного права, хоч вони і мають певні спільні риси з кооперативним правом.

Враховуючи спільні риси колективних сільськогосподарських підприємств і сільськогосподарських кооперативів ціл­ком допустимо їх розглядати як різновид (тип) кооператив­них утворень.

2. Економічну основу створення і діяльності колективних і кооперативних сільськогосподарських підприємств стано­вить колективна власність підприємства як юридичної особи, а його члени — в частині майна, яку вони одержують при ви­ході із підприємства.

Відповідно до ст. 20 Закону "Про сільськогосподарську кооперацію" кооператив є власником будівель, споруд, гро­шей, майнових внесків його членів, виготовлюваної ним продукції, доходів, одержаних від її реалізації, продуктової та пішої діяльності, передбаченої статутом кооперативу, а також пішого майна, придбаного на підставах, не заборонених зако­ном. Члени кооперативу в якості пайового внеску можуть передати йому земельну ділянку. Майно кооперативу поділяється на пайовий і неподільний фонди. Кожний з цих фондів має відповідний правовий режим.

Особливість правосуб'єктності аграрних приватних підприємств кооперативного типу полягає в тому, що в них має місце об'єднання насамперед робочої сили, а не капіталів, “У кооперації капітал — слуга, а не господар", — писав ще в 1925р. О. В. Чаянов.

3. Закони про колективне і кооперативне сільськогосподарське підприємство встановлюють право самоврядування, органи управління на їхню компетенцію, що також становлять його правосуб'єктність. Засади права самоврядування в КСГП і ВСГК більш повно викладені у спеціальних розділах їхстатутів. Управлінська правосуб'єктність цих підприємств полягає у створенні і участі представників цих підприємств в роботі представницьких органів управління колективними сільськогосподарськими підприємствами з боку Всеукраїнської ради представників колективних сільськогосподарських підприємств. Згідно з ст. 25 Закону "Про колективне сільськогосподарське підприємство" для організаційно-правового забезпечення економічної самостійності підприємства охорони його прав, узагальнення досвіду роботи та представлення інтересів підприємства у відносинах з органами влади і управління створюються його представницькі органи. Демократичність самоврядування у підприємстві забезпечу­ється додержанням закріпленої в його статуті системи організаційно-управлінських і процедурно-правових норм.. Істотну правосуб'єктність колективних і кооперативних сільськогосподарських підприємств становлять трудові правовідносини. Це відносини щодо організації праці (бригади, ланки), додержання членами КСГП і ВСГК своїх трудових прав та обов'язків, що охоплюється поняттям трудової дисципліни, додержання підприємством обов'язків по забезпеченню охорони здоров'я і відшкодування шкоди, заподіяної трудівникові при виконанні роботи, запровадження на підприємстві сучасних систем і форм оплати праці та її на­лежне правове регулювання, наближення принципів оплати праці працівників колективно-кооперативних утворень з оп­латою праці в державних або акціонерних сільськогосподар­ських підприємствах. У цьому разі мається на увазі впровад­ження в колективних і кооперативних підприємствах обов'яз­кового мінімального рівня оплати праці так як це встановле­но для найманих працівників і врегульовано п. 6 ст. 19 Закону "Про колективне сільськогосподарське підприємство". Тру­довими є також відносини, які виникають в разі вчинення працівником дисциплінарного проступку і настання дисцип­лінарної відповідальності, а також у разі заподіяння праців­ником при виконанні трудових обов'язків майнової шкоди і настання його матеріальної відповідальності.

Трудові правовідносини, що виникають в процесі вироб­ничо-господарської та управлінської діяльності колективних і кооперативних підприємств, регулюються нормами аграрного законодавства та локальними внутрішньоправрвими актами з цих сільськогосподарських підприємств. Правову основу цих актів становлять відповідні положення Конституції України. Зокрема, ст. 43, згідно з якою громадяни мають право на пра­цю, що включає можливість заробляти собі на життя. Держа­ва створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності. Кожен має право на належні, безпечні умови праці, на заробітну плату не нижче від визначеної за­коном. Кожен, хто працює, має право на відпочинок (ст. 45), в тому числі право на оплачувану щорічну відпустку. Члени КСГП і ВСГК мають право на забезпечення в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати году­вальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом (ст. 46). Посилання на особливості колективного і кооперативного сільськогосподарського виробництва і правового статусу аг­рарних підприємств не можуть бути підставою для недодер­жання по відношенню до селян наведених положень Консти­туції України.