Земельні правовідносини у приватному підсобному господарстві

1. Земельна правосуб'єктність приватних підсобних госпо­дарств громадян має ґрунтовну правову базу, чітко окресле­ний суб'єктивний склад із відповідним розмежуванням ле­гальних форм одержання земельних ділянок і правовим оформленням цієї правосуб'єктності, і знаходить свій вияв через реалізацію цими суб'єктами земельних та інших, пов'я­заних із земельними, прав та обов'язків.

Безпосереднім носієм земельних прав у ППГГ є фізичні особи, яким надано земельні ділянки для ведення господар­ства, а не ППГГ. Згідно з Конституцією і Земельним кодек­сом України носієм земельних і пов'язаних з ними прав та обов'язків у ППГГ є громадяни України. Ними можуть бути також іноземці та особи без громадянства і, відповідно, біпат­риди. Залежно від громадянства особи законодавство України розмежовує легальні форми виникнення земельної правосуб'єктності у цих фізичних осіб і форми закріплення їхніх прав на земельні ділянки.

Так, відповідно до ст. 6 Земельного кодексу тільки грома­дяни України мають право на одержання у власність земель­них ділянок, зокрема для ведення свого приватного підсобно­го господарства, для будівництва та обслуговування житлово­го будинку і господарських будівель (присадибна ділянка) то­що.. Громадяни України мають право отримувати земельні ділянки для ведення підсобного господарства з правом влас­ності, користування (безстрокового, строкового, в тому числі й на умовах оренди). Виходячи зі змісту ст. 6 Земельного ко­дексу, іноземні громадяни і, відповідно, особи без громадян­ства та біпатриди мають право отримати земельні ділянки для

ведення ППГГ тільки на умовах права користування (постій­ного чи строкового, в тому числі й на умовах оренди).

2. Земельна правосуб'єктність ППГГ залежно від грома­дянства, а вже потім від бажання фізичних осіб, виникає: для громадян України за наявності у них Державного акта на пра­во приватної власності на земельну ділянку; для громадян України, що мають оформлені ділянки у користування — за наявності Державного акта на право постійного користуван­ня нею чи договору оренди. Форми цих Державних актів за­тверджені постановою Верховної Ради України від 13 березня 1992 p., а форма договору — постановою Кабінету Міністрів України від 17 березня 1993 р.

3. Для ведення ППГГ, індивідуального житлового будів­ництва громадяни можуть одержати земельні ділянки в розмі­рах, визначених Земельним кодексом України. Так, на підс­таві ст. 56 для ведення підсобного господарства за рішенням сільської, селищної, міської ради народних депутатів земельні ділянки передаються безоплатно у власність в межах населе­них пунктів, у розмірах, визначених у земельно-облікових документах.

За бажанням громадян їм додатково можуть надаватись у користування земельні ділянки, загальна площа яких не по­винна перевищувати 1 га. Збільшення розмірів земельних ді­лянок до 2 га може мати місце за умови погодження з облас­ною радою народних депутатів. Водночас Указом Президента України від 10 листопада 1994 р. "Про невідкладні заходи що­до прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподар­ського виробництва" при приватизації землі граничний роз­мір загальної площі земельної ділянки, що може бути у при­ватній власності громадянина, не повинен перевищувати норм, встановлених Земельним кодексом для селянських (фермерських) господарств.

Дещо в іншому розмірі земельні ділянки надаються для ін­дивідуального житлового будівництва (ст. 67 Земельного ко­дексу). Так, за рішенням сільської, селищної, міської ради народних депутатів громадянам передаються у власність або надаються в користування земельні ділянки, зокрема для спо­рудження індивідуальних житлових будинків і господарських приміщень. Розмір ділянок для зведення та обслуговування житлового будинку, господарських приміщень і споруд (при­садибна ділянка) має бути не більше: у сільських населених пунктах — 0,25 га, селищах міського типу — 0,15 га, для чле­нів колективних сільськогосподарських підприємств і праців­ників радгоспів — не більше 0,25 га, а в містах — 0,1 га.

4. В разі здійснення компактної забудови сільських насе­лених пунктів сільська рада надає громадянам біля їх житло­вих будинків (квартир) присадибні земельні ділянки у мен­шому розмірі, а решту — за межами житлової зони населеного пункту. Так, Правилами забудови сільських населених пунктів (п. 43) за компактної їх забудови, а також для змен­шення витрат на благоустрій та інженерні комунікації реко­мендовано відводити біля будинку приквартирні земельні ді­лянки в таких розмірах: для одноквартирних будинків — 0,08—0,12 га (на поливних землях — 0,06—0,08 га); для дво­квартирних одно- та двоповерхових будинків — 0,06—0,08 га (на поливних землях вони не надаються); для блокових бага­токвартирних будинків (3 квартири та більше) — 0,03—0,06 га (на поливних землях не надаються). Решта присадибної ді­лянки відводиться в межах житлової зони. При цьому важли­во, щоб ця решта надавалася або як на найтриваліший строк (що оформлюється відповідним письмовим договором), або в порядку ст. 56 Земельного кодексу у власність чи в безстроко­ве користування (що також слід оформляти відповідними державними актами).

5. Земельний кодекс передбачає можливість продажу дер­жавних земельних ділянок громадянам. Так, їм за плату пере­даються у власність для ведення селянського (фермерського) господарства земельні ділянки, розмір яких перевищує серед­ню земельну частку (ст. 6 Земельного кодексу). Можливість продажу державою земельних ділянок для ведення підсобного господарства земельним законодавством прямо не передбачена. Проте це не позбавляє громадян України права купувати в інших громадян України земельні ділянки, на які є установ­чі документи про передачу їх у приватну власність громадян.

6. Законодавством установлено єдині за змістом права для всіх власників земельних ділянок і землекористувачів. Так, згідно зі ст. 39 Земельного кодексу вони мають право само­стійно господарювати на землі; наділені правом власності на вироблену сільськогосподарську продукцію і доходи від її реалізації, можуть використовувати у встановленому порядку для потреб господарства наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові угіддя, водні об'­єкти, а також експлуатувати інші корисні властивості землі: зводити житлові, виробничі, культурно-побутові та інші бу­дівлі й споруди за погодженням із сільською, селищною, мі­ською радою народних депутатів. Зведення на орендованій земельній ділянці приміщень виробничого та невиробничого призначення, у тому числі житла, орендарі погоджують із сільською, селищною, міською, районною радою народних депутатів або іншим орендодавцем, їхньою власністю є посі­ви й посадки сільськогосподарських культур і насаджень. Во­ни мають право одержати від нового власника землі, землеко­ристувача або місцевої ради народних депутатів компенсацію за підвищення родючості грунтів у разі вилучення або добро­вільної відмови від земельної ділянки. Громадянин України, якому земельна ділянка належить за правом приватної влас­ності, може укладати договір застави з кредитною установою.

7. Усі власники (в тому числі співвласники) земельних ді­лянок і землекористувачі згідно зі ст. 40 Земельного кодексу України зобов'язані забезпечувати використання землі відпо­відно до цільового призначення та умов її надання; ефектив­но використовувати землю згідно з проектом внутрішньогос­подарського землеустрою, підвищувати її родючість, застосо­вувати природоохоронні технології виробництва, не допуска­ти погіршення екологічної ситуації на території внаслідок своєї господарської діяльності; здійснювати комплекс заходів щодо охорони земель, передбачених ст. 84 Земельного кодек­су; своєчасно вносити земельний податок або орендну плату за землю; не порушувати прав власників інших земельних ді­лянок і землекористувачів, у тому числі орендарів; зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем; додержувати режиму санітарних зон і територій, що особливо охороняються.

Крім того, вони зобов'язані додержувати правил добросусідства: не перешкоджати власникам і користувачам земель­них ділянок проходити до доріг загального користування, а також споруджувати або ремонтувати межові знаки та спору­ди; не чинити перешкод у прокладенні до суміжної земельної ділянки необхідних комунікацій; вживати заходів до недопу­щення стоку дощових і стічних вод, проникнення отрутохімі­катів і мінеральних добрив на сусідню земельну ділянку.

8. У разі зруйнування будівлі внаслідок пожежі або стихій­ного лиха право на земельну ділянку зберігається за власни­ком або землекористувачем, в тому числі й орендарем, якщо протягом трьох років розпочато відбудову зруйнованої або спорудження нової будівлі, крім випадків, коли проектом планування і забудови населеного пункту передбачено інше використання земельної ділянки. У цьому разі землекористу­вачеві у встановленому порядку надається інша земельна ді­лянка для забудови.

9. Законодавством визначено також порядок розпоряд­ження і використання земельних ділянок громадянами, яким житловий будинок, господарські будівлі та споруди належать за правом спільної (часткової або сумісної) власності. Так, громадяни, яким житловий будинок, господарські будівлі та споруди і земельна ділянка належать за правом спільної су­місної власності (саме таким є ППГГ), використовують і роз­поряджаються нею спільно. Використання і розпорядження земельною ділянкою, що належить громадянам за правом спільної часткової власності, визначаються співвласниками цих об'єктів і земельної ділянки пропорційно розмірові час­ток у спільній власності на даний будинок, будівлю, споруду. Статтею 41 Земельного кодексу передбачено, що наступні зміни в розмірі часток у спільній власності на житловий бу­динок і господарські будівлі, що сталися у зв'язку з прибудо­вою, надбудовою або перебудовою, не тягнуть за собою змін установленого порядку використання та розпорядження зе­мельною ділянкою. Угода про порядок використання і розпо­рядження земельною ділянкою є обов'язковою для особи, яка згодом придбала відповідну частку у спільній власності на житловий будинок і господарські будівлі. Якщо згоди на використання та розпорядження спільною земельною ділянкою не досягнуто, спір вирішується судом.

10. Законодавством встановлено надійний захист земель­них і пов'язаних із ними прав власників ППГГ. Так, їхні пра­ва як власників земельних ділянок і як землекористувачів охороняються законом. Припинення права власності на зе­мельну ділянку або права користування нею чи її частиною може мати місце лише у випадках, передбачених статтями 27 і 28 Земельного кодексу.

Втручання в діяльність власників земельних ділянок і зем­лекористувачів, пов'язану з використанням землі, з боку дер­жавних, господарських та інших органів і організацій заборо­няється, за винятком випадків порушення власниками землі та землекористувачами земельного законодавства.

Права власників земельних ділянок і землекористувачів можуть бути обмежені лише у випадках, передбачених Зе­мельним кодексом.

11. Надана громадянинові у власність земельна ділянка може бути об'єктом застави лише за зобов'язанням з участю кредитної установи. Законодавством передбачено, що звер­нення стягнення на земельну ділянку за претензіями креди­торів може бути здійснено за рішенням суду, арбітражного суду лише в разі відсутності у боржника іншого майна, на яке може бути звернуто стягнення.

Звернення стягнення за претензіями кредиторів на зе­мельну ділянку, що належить громадянинові за правом при­ватної власності, не допускається, крім випадків, коли зе­мельна ділянка є об'єктом застави.

12. Земельним законодавством врегульовано питання про поновлення земельних прав громадян, що ведуть ППГГ, як прав власників земельних ділянок, так і землекористувачів (ст. 44 Земельного кодексу). Порушені їхні права підлягають поновленню, що здійснюється радами народних депутатів відповідно до їх компетенції, судом, арбітражним судом або третейським судом.

13. Однією з важливих умов нормального ведення ППГГ е встановлені законодавством гарантії прав власників земель­них ділянок і землекористувачів. Так, вилучення (викуп) зе­мельних ділянок у громадян для державних або громадських потреб — будівництва на них підприємствами, установами і організаціями житлових, виробничих та інших споруд — провалиться після виділення власникам вилучених ділянок но­вих, в іншому місці з повним відшкодуванням інших збитків згідно з розділом VI Земельного кодексу України. Статтею 46 також передбачено, що вилучення (викуп) для державних або громадських потреб земель колективних сільськогосподар­ських підприємств, радгоспів, сільськогосподарських науко­во-дослідних установ і навчальних господарств, інших сільсько- та лісогосподарських підприємств і організацій може про­вадитися за умови будівництва за їх згодою житлових, вироб­ничих та інших будівель замість тих, що вилучаються, і відшкодування в повному обсязі інших збитків згідно з розді­лом IV Земельного кодексу України.

14. Громадянам, які не мають у власності або в користу­ванні земельних ділянок для ППГГ, а також громадянам, які мають земельні ділянки менших розмірів, ніж це встановлено Земельним кодексом, можуть надаватися в користування земельні ділянки для індивідуального городництва. Громадя­нам, які мають у власності худобу, надаються земельні ділян­ки для сінокосіння і випасання худоби. Розміри земельних ді­лянок, що надаються їм у користування, не повинні переви­щувати: для городництва — 0,15 га, для сінокосіння і випа­сання — 1 га.

15. Законодавством України встановлено принципові пра­вила щодо захисту прав нинішніх власників землі. Так, відпо­відно до ст. 6 Земельного кодексу колишнім власникам землі (їхнім спадкоємцям) або землекористувачам земельні ділянки не повертаються. За їхнім бажанням їм може бути передано у власність або надано в користування інші земельні ділянки на загальних підставах.