Внутрішньогосподарські локальні акти

1. Соціальне-економічне становище колективних, держав­них сільськогосподарських підприємств, суб'єктів аграрного підприємництва зумовлює їхню правосуб'єктність. Суб'єк­тивні права і юридичні обов'язки кожного з них відповідно до чинного законодавства полягають у самостійному вирішенні правових питань виробничо-господарської, фінансової, збу­тової та іншої діяльності. У вирішенні цих питань поряд з організаційно-управлінськими заходами неправового харак­теру важливу роль відіграє правова їх регламентація, що здій­снюється на основі внутрішньогосподарських нормативно-правових актів. Останні за порядком набуття юридичної сили розмежовуються на дві групи.

До першої групи належать внутрішньогосподарські норма­тивно-правові акти, які набувають юридичної сили з моменту реєстрації підприємства у відповідних державних органах. До другої — акти, що набувають юридичної сили відразу з мо­менту прийняття їх найвищими органами самоврядування господарств — загальними зборами членів підприємств, ак­ціонерів, учасників товариств з обмеженою відповідальністю та членів трудового колективу орендного підприємства тощо. Так, до першої групи локальних нормативно-правових актів належить лише статут господарства, а в господарських това­риствах — установчий договір та статут. До другої — всі інші внутрішньогосподарські корпоративні правові акти.

Саме тому, що ці акти приймаються на місцях кожним громадським господарством окремо, їх, як правило, назива­ють локальними нормативними актами. У своїй сукупності вони становлять частину аграрно-правових актів і є джерела­ми аграрного права.

2. Головне місце серед локальних джерел аграрного права належить Статутові колективного сільськогосподарського підприємства, Статутові спілки селян, Статутові агрогосподарського товариства, Статутові сільськогосподарського коо­перативу, який приймається кожним із них з додержанням відповідних вимог. Ці підприємства при прийнятті свого статуту можуть скористатися змістом Примірного зразка Статуту колективного сільськогосподарського підприємства 1988 р.(зі змінами та доповненнями, внесеними до нього Республіканською радою у 1992 p.). Примірний зразок Статуту колективного сільськогосподарського підприємства 1992 р. не є підзаконним урядовим нормативно-правовим актом — це акт українського представницького органу колективних сільсько­господарських підприємств. Він може бути використаний під­приємствами (але вони не зобов'язані користуватися зраз­ком) при підготовці власних статутів. Головним тут є те, щоб, керуючись ст. 4 Закону "Про колективне сільськогосподар­ське підприємство", ці суб'єкти підприємництва у своїх ста­тутах обов'язково відобразили такі позиції: 1) назву господар­ства; 2) місце знаходження; 3) предмет і цілі діяльності; 4) по­рядок вступу до членів підприємства і виходу з нього; 5) права та обов'язки членів; 6) органи управління, самоврядування і контролю; 7) компетенцію цих органів; 8) порядок створення майна та іншої власності членів — суб'єктів підприємництва; 9) порядок розподілу прибутків господарства; 10) умови і по­рядок виключення зі складу членів колективного підпри­ємства; 11) умови реорганізації та припинення діяльності під­приємства.

Кожне підприємство кооперативного типу має право кон­кретизувати положення цього зразка стосовно до умов своєї діяльності. Так, зокрема, у статуті визначається орган, який наділяється правами найвищого органу самоврядування, спо­сіб голосування (відкрите чи таємне). Якщо в колективному сільськогосподарському підприємстві поряд із загальними зборами його членів вирішено утворити збори уповноваже­них (як проміжний орган управління), то в статуті належить чітко розмежувати повноваження між загальними зборами і зборами уповноважених.

3. Джерелом аграрного права є такі внутрішньогосподар­ські нормативні акти, як Правила внутрішнього розпорядку, Положення про оплату праці, Положення про раду виробни­чої бригади, Положення про внутрішньогосподарський роз­рахунок, Положення про внутрішньогосподарський підряд, Положення про внутрішньогосподарський орендний підряд, Положення про ревізійну комісію, Положення про основні функції керівних працівників і спеціалістів тощо.

Наведені акти є правовими, оскільки вони приймаються колективними сільськогосподарськими підприємствами на основі аграрно-правових актів, виданих органами державного управління сільським господарством і представницькими ор­ганами таких підприємств.

Останні характеризуються тим, що вміщені в них правила (норми) поведінки є загальними, на відміну від актів (рішень) індивідуального призначення, тобто актів конкретного засто­сування норм аграрного права.

Аграрне законодавство визначає порядок прийняття ло­кальних нормативних актів. Після відповідної їх підготовки і обговорення вони приймаються вищими органами самовря­дування — загальними зборами членів КСГП чи зборами уповноважених — і лише після цього набувають юридичної сили, а правила, які в них містяться, набувають сили правової норми, обов'язкової для всіх членів даного підприємства — як керівників, так і рядових членів.

4. У локальних нормативних актах виявляється притаман­на аграрному праву особливість, яка полягає в застосуванні рекомендацій.

Рекомендації з питань внутрішньогосподарської діяльності підприємства не є правовою нормою. З теорії аграрного права випливає, що способи забезпечення виконання рекомендацій відмінні від способів забезпечення виконання обов'язкових, імперативних норм. Рекомендації втілюються в життя на ос­нові методу переконання, через посилення організаційної та виховної роботи. Ці підприємства приймають рекомендації як свої власні рішення тому, що вони для них є доцільними, відповідають інтересам громадського господарства і його чле­нів. Юридичної сили, тобто правової норми, рекомендації на­бувають після прийняття на їх основі вищим органом само­врядування цих підприємств свого локального внутрішньо­господарського правового акта. До цього моменту рекоменда­ція не є правовою нормою.

5. Локальними внутрішньогосподарськими актами як дже­релами аграрного права є акти і окремі положення (правила), прийняті господарством відповідно до актів, виданих Всеук­раїнською радою колективних сільськогосподарських підпри­ємств у разі їх уповноваження прийняти такий акт із боку ор­ганів, які здійснюють державне регулювання АПК. Коли ж ними видано рекомендаційний акт без такого уповноважен­ня, то прийняті на його основі внутрішньогосподарські акти є обов'язковими для виконання лише в цьому колективному сільськогосподарському підприємстві, спілці селян тощо.

6. Локальними нормативно-правовими актами як джере­лами аграрного права виступають конкретні положення агро­фірм, агрокомбінатів. Такі положення приймаються на за­гальних зборах уповноважених представників від колектив­них та інших підприємств, представників селянських (фер­мерських) господарств та їхніх спілок. Положення кожного агрокомбінату, агрофірми — це самостійні локальні правові акти, які можуть різнитися між собою. Проте у всіх цих поло­женнях має бути зафіксовано, що правомочності їм делегова­но від господарств-учасників, як це встановлено законами "Про підприємства в Україні", "Про господарські товарист­ва", "Про колективне сільськогосподарське підприємство". У таких положеннях має бути також зазначено, що агрокомбінат (агрофірма) має як делеговані, так і чітко визначені уп­равлінські повноваження, коло яких повинно бути вичерп­ним і не підлягати розширеному тлумаченню.

З подальшим розвитком селянських (фермерських) госпо­дарств, орендарів (а не орендного внутрішньогосподарського підряду) в сільському господарстві, сільськогосподарських кооперативів, створення їх об'єднань, асоціацій, акціонерних товариств тощо локальними аграрними правовими актами стануть їхні статути і рішення, прийняті відповідно до статут­ної діяльності цих об'єднань (асоціацій тощо).