Майнові правовідносини у приватному підсобному господарстві

1. Майнові правовідносини у ППГГ — це фактично існую­чі, врегульовані нормами цивільного та аграрного права суспільні відносини, що складаються в ППГГ між його чле­нами з приводу майна та майнових прав. Майнові відносини у ППГГ характеризуються їх спільністю з відносинами, які виникають між іншими громадянами, незалежно від їх грома­дянства, соціального статусу, роду діяльності тощо. Майнові відносини у ППГГ будуються на підставі Закону "Про власність", Кодексу про шлюб та сім'ю України, Земельного ко­дексу, шлюбного контракту та інших правових актів.

В основу цих відносин покладено право приватної влас­ності громадянина. Оскільки ППГГ — це сімейно-трудове об'єднання, майнові відносини, що складаються в ньому, бу­дуються також на основі права спільної сумісної власності подружжя — чоловіка і жінки, якщо інше не встановлено і не конкретизовано шлюбним контрактом. Відповідно до чинно­го законодавства та постанови Пленуму Верховного Суду Ук­раїни від 22 грудня 1995 р. № 20 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" (п. 5) спільною сумісною власністю е: майно, нажите подруж­жям під час шлюбу (ст. 16 Закону "Про власність"; ст. 22 Ко­дексу про шлюб та сім'ю України); майно, придбане внаслі­док спільної праці членів сім'ї, якщо письмовою угодою між членами сім'ї не передбачено інше, а також майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спіль­ної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (п. 1 ст. 17, ст. 18, п. 2 ст. 17 Закону "Про власність"); квартира (будинок), передана при приватизації з державного житлово­го фонду (наприклад, у радгоспі — В. Я.) за письмовою зго­дою членів сім'ї наймача у їхню спільну сумісну власність (ст. 8 Закону "Про приватизацію державного житлової фон­ду"). Ще однією особливістю майнових взаємин, що можуть складатися в цьому господарстві, є те, що між членами ППГГ (не подружжям) майнові правовідносини можуть грунтувати­ся й на основі права спільної часткової власності, якщо інше не передбачено письмовою угодою між ними. Саме тому Пленум Верховного Суду України у постанові від 22 грудня 1995 р. зауважив, що в усіх інших (крім наведених вище) ви­падках спільна власність громадян є частковою. Якщо розмір часток у такій власності не було визначено і учасники спіль­ної власності при придбанні майна не виходили з рівності їхніх часток, розмір частки кожного з них визначається сту­пенем його участі працею й коштами у створенні спільної власності.

2. Особливістю суб'єктного складу власників ППГГ, їхньої правосуб'єктності є те, що суб'єктом права власності ППГГ є в одних випадках подружжя, а в інших — усі члени сім'ї. Так, майно, зокрема ППГГ, нажите подружжям під час шлюбу, належить їм за правом спільної сумісної власності, якщо І не визначено письмовою угодою між ними. Здійснення ни\Іи цього права регулюється Законом "Про власність", а щодо власності подружжя — також і Кодексом про шлюб та сім'ю. У разі, коли особи, що спільно ведуть ППГГ, не перебува­ють у шлюбі, суб'єктом права власності виступає об'єднання громадян без утворення юридичної особи, а майно ППГГ, утворене спільною працею осіб, що об'єдналися для спільної діяльності, є їхньою спільною частковою власністю, якщо ін­ше не визначено письмовою угодою між ними. Розмір частки кожного визначається ступенем трудової участі.

3. Чинне законодавство України визначає коло об'єктів, що можуть бути у власності громадян, які складають об'єк­тивну частину ППГГ і можуть використовуватися громадяна­ми для його ведення. Так, ст. 13 Закону "Про власність" вста­новлено, що об'єктами права приватної власності є житлові будинки, квартири, предмети особистого користування, дачі, садові будинки, предмети домашнього господарства, продук­тивна і робоча худоба, земельні ділянки, насадження на них, засоби виробництва, вироблена продукція, транспортні засо­би,.грошові кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення.

Законом "Про власність" (ст. 14), Земельним кодексом (у редакції від 13 березня 1992 р.) самостійним об'єктом права приватної власності визнано земельні ділянки, одержані гро­мадянами для ведення ППГГ. Громадяни як власники мо­жуть здійснювати зі своєю власністю — земельними ділянка­ми практично всі основні види цивільно-правових угод, як і з будь-яким іншим нерухомим майном (продавати, заповідати, обмінювати, закладати, здавати в оренду тощо).

Важливою правовою новелою щодо правомочностей гро­мадян, які ведуть ППГГ, є норма п. З ст. 13 Закону "Про власність", згідно з якою склад, кількість і вартість майна, що може бути у власності громадян, не обмежується, крім випад­ків, передбачених законом.

4. Підстави виникнення права приватної власності грома­дян на ППГГ є загальними для всіх громадян України. Відпо­відно до ст. 12 Закону "Про власність" праця громадян є ос­новою створення і примноження їхньої власності. Громадя­нин набуває права власності на доходи від участі в суспільно­му виробництві, індивідуальної праці, підприємницької діяльності, вкладення коштів у кредитні установи, акціонерні товариства, а також на майно, одержане успадкуванням або укладенням інших угод, не заборонених законом.

Крім одержання у приватну власність земельних ділянок у порядку, встановленому чинним земельним законодавством, громадяни набувають право власності на земельні ділянки в разі: одержання їх у спадщину; одержання частки землі у спільному майні подружжя; способом купівлі-продажу, дару­вання та обміну.

5. Громадяни мають право використовувати належне їм майно для ведення господарської та іншої, не забороненої за­коном, діяльності Громадяни мають право передавати майно у тимчасове користування іншим громадянам, юридичним особам і державі, відчужувати його. Умови і порядок відчу­ження національних, культурних та історичних цінностей ви­значаються спеціальним законодавством України.

Право приватної власності може бути передано у спадщи­ну громадянам, юридичним особам, державі.

6. При поділі майна, виділі його зі спільного майна, звер­ненні стягнення на майно учасника спільної власності за йо­го боргами, відкритті після нього спадщини визначається частка учасника спільної сумісної власності.

Оскільки праця є основою створення і примноження влас­ності громадян, розмір частки учасника спільної сумісної власності визначається ступенем його трудової участі, якщо інше не випливає з законодавства України. Розмір часток у спільній сумісній власності подружжя на майно ППГГ визна­чається нормами Кодексу про шлюб та сім'ю України. За від­сутності доказів про те, що участь когось із учасників спільної сумісної власності (крім сумісної власності подружжя)'у надбанні майна була більшою або меншою, частки визнача­ються рівними.

Згідно з законодавством положення статей 17 та 18 Закону "Про власність" щодо спільної сумісної власності поширю­ються на правовідносини, що виникли після введення в дію цього Закону (тобто з 15 квітня 1991 p.). Воднораз Пленум Верховного Суду України у постанові від 22 грудня 1995 р. "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" спеціально зазначає, що до правовідно­син, які виникли раніше, застосовується чинне на той час за­конодавство. Зокрема, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 p., мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме:

а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору та збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 р. не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вва­жаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включа­ється час перебування на дійсній строковій військовій службі, в навчальному закладі, хвороби);

б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рів­ності часток усіх його членів включно з неповнолітніми та непрацездатними. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні в разі недовго­часного його перебування у складі двору або незначної участі працею чи коштами в господарстві двору.

Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося;

в) у випадках, коли за рахунок майна колгоспного двору було внесено вклад у кредитну установу на ім'я члена двору, його частка має бути зменшена на суму вкладу, а якщо вклад перевищує належну цьому членові частку, з нього стягуються відповідні грошові суми на користь інших членів колгоспного двору;

г) згідно зі ст. 4 постанови Верховної Ради України "Про введення в дію Закону "Про власність" загальні правила спадкування щодо частки члена колгоспного двору в майні двору застосовуються з 1 липня 1990 р. При спадкуванні після смерті останнього члена колгоспного двору, що мала місце до цієї дати, частка в майні двору, належна особі, яка вибула з членів двору, але не втратила на неї права на час смерті ос­таннього члена двору, не входить до спадкового майна.

На витребування частки з майна колишнього колгоспного двору, що збереглося на 15 квітня 1991 p., поширюється за­гальний трирічний строк позовної давності. Розгляд позову про право на майно колишнього колгоспного двору залежить від вирішення питань землекористування.

7. Відповідно до ст. 55 Закону "Про власність" громадянин не може бути позбавлений права власності на своє майно, крім випадків, передбачених цим Законом та іншими законо­давчими актами України.

Оскільки за чинним законодавством суд вирішує спори учасників спільної власності щодо розпорядження чи корис­тування майном, то не слід розглядати як неправомірне по­збавлення права власності присудження грошової компенса­ції за частку у спільній власності, якщо її не можливо виок­ремити або поділити майно в натурі чи спільно користуватися ним.

8. Пленум Верховного Суду України у постанові від 22 грудня 1995 р. зазначає, що передбачені Законом "Про власність" положення щодо спільної власності громадян на майно, надбане внаслідок їхньої спільної праці, поширюють­ся на придбання його як при веденні особистого підсобного господарства, в тому числі членами колишнього колгоспного двору, так і в інших випадках.

Згідно з цими положеннями право на майно може бути визнане не лише за громадянами, які є родичами, а й за ін­шими особами, коли буде встановлено, що вони входили до складу сім'ї та брали трудову участь у його придбанні.

Відповідно до чинного законодавства власником вкладу, внесеного у кредитну установу (крім нажитого подружжям), є особа, на ім'я якої його внесено, тому інші члени сім'ї не мо­жуть вимагати визнання за ними права на цей вклад з мотивів внесення його за рахунок спільної праці. В цьому разі частка коштів, належна іншим членам сім'ї, може бути стягнена з вкладника за їхнім позовом.