Характеристика державно-правового регулювання сільського господарства

1. Україна — аграрно-промислова держава, а це зумовлює суспільну необхідність відповідного державно-правового ре­гулювання сільського господарства, обсягового аграрного за­конодавства та сучасної системи органів державного управ­ління цією першорядною галуззю народного господарства. Саме вона виробляє продукти харчування, сільськогосподар­ську сировину для легкої промисловості. Виходячи із діалек­тичного взаємозв'язку і взаємозалежності цілого ряду сус­пільних економічних виробничо-господарських і ринково-економічних і соціальних факторів, державно-правове регу­лювання спрямоване на визначення цілей, завдань і змісту аграрної політики держави та забезпечення її реалізації. Ос­тання зумовлена суспільною потребою відповідного законо­творчого і нормативно-правового закріплення та належного правозастосування в цих ланках державних владних і вико­навчих структур, усій системі колективних, державних і при­ватних товаровиробників та підприємців.

Державно-правове регулювання сільського господарства становить собою сукупність заходів щодо визначення систе­ми органів державного управління, які відають цією складо­вою народного господарства, прийняття і належного вико­нання аграрних законів і нормативно-правових актів про сільське господарство, закріплення кола повноважень (ком­петенції) цих органів. Державне регулювання сільського гос­подарства охоплює систему державних інспекцій і контролю за діяльністю колективних, державних, приватних товаровиробників, а також визначення кола і правосуб'єктності сіль­ськогосподарських державних і колективних підприємств, установ, організацій, діяльність яких здійснюється з участю державно-правового регулювання сільського господарства.

Державно-правовому регулюванню підлягає розв'язання питань, пов'язаних з підготовкою спеціалістів сільського гос­подарства І—IV рівнів акредитації, укомплектуванню ними як органів державного управління сільським господарством, так і підприємств, установ, організацій цього профілю. Воно по­ширюється на ветеринарну службу, врегулювання проблем зовнішніх аграрно-економічних та інших зв'язків. Цим регу­люванням охоплюється діяльність науково-дослідних установ (Академії аграрних наук, науково-дослідних інститутів, нау­ково-дослідних станцій).

Виробництво сільськогосподарської продукції рослинного і тваринного походження зумовило потребу в існуванні цієї системи органів державного управління і здійснення державного правового регулювання цих суспільних відносин та їх правового регулювання.

2. Суб'єктами державного управління сільського господар­ства є ті органи державного управління, що здійснюють дер­жавно-правове регулювання сільським господарством, забез­печують належне виконання положень аграрного законодав­ства, здійснення повсякденного управління підлеглими по вертикалі управлінськими структурами, виробничо-господар­ськими, виробничо-обслуговуючими сільське господарство службами (наприклад, ветеринарна служба), а також органи сільськогосподарських інспекцій і контролю за діяльністю сільськогосподарських підприємств і об'єднань. Об'єктами державно-правового регулювання сільського господарства є матеріальні засоби і форми ведення сільськогосподарського виробництва.

Першорядним об'єктом державно-правового регулювання у сільському господарстві є землі сільськогосподарського призначення, що становлять основу сільськогосподарського виробництва і матеріальну базу для розміщення виробничих та обслуговуючих підприємств, науково-дослідних і навчаль­них установ. Державне управління землями сільськогоспо­дарського призначення здійснює Державний комітет України у справах земельних ресурсів.

Об'єктами державно-правового регулювання є також усі галузі та підгалузі сільськогосподарського виробництва. В рослинництві — виробництво зернових і зернобобових куль­тур, цукрових буряків, соняшника, ефіро-олійних культур, кукурудзи, хмілю, льону-насіння і льону-трести; в садівництві та огородництві — вирощування овочів, плодів, ягід, вино­граду, баштанних культур та ін.; в тваринництві — відгодівля м'ясо-молочної худоби, свиней, овець, кіз, птахів та вироб­ництво продукції цих підгалузей (молока, м'яса, яєць, шерсті, хутра та ін.).

Державно-правове регулювання сільського господарства спрямоване на визначення правового режиму найважливіших засобів сільськогосподарського виробництва. Зокрема, 15 грудня 1993 р. Верховна Рада України прийняла Закон "Про насіння". Цей Закон містить основне положення, що регулює виробництво, реалізацію та використання насіння і садивного матеріалу сільськогосподарських декоративних, лі­карських та лісових рослин, на які затверджено державні стандарти і правові відносини між виробниками та спожива­чами насіння і садивного матеріалу, а також охороняє їх пра­ва. 21 квітня 1993 р. було прийнято Закон "Про охорону прав на сорти рослин", який має за мету регулювати відносини, що виникають у зв'язку з одержанням, використанням, за­хистом, відчуженням і припиненням дії права на сорти рос­лин в Україні. Безпосереднє відношення до рослинництва має Закон України "Про карантин рослин", що прийнятий Верховною Радою України ЗО червня 1993 р. Цей акт визна­чає загальні правові, організаційні та фінансово-економічні основи карантину рослин, діяльність державних органів, під­приємств, установ, організацій, посадових осіб та громадян, спрямовану на запобігання завезенню та поширенню відсут­ніх на території України небезпечних шкідників, хвороб рос­лин і бур'янів.

В порядку державно-правового регулювання сільського господарства приймаються і застосовуються законодавчі ак­ти, спрямовані на регулювання правових відносин, пов'яза­них з державною реєстрацією, виробництвом, закупівлею, транспортуванням, зберіганням, реалізацією та безпечним для здоров'я людини і навколишнього природного середови­ща застосуванням пестицидів і агрохімікатів. Саме цим пи­танням приділена увага в Законі "Про пестициди і агрохімікати", що був прийнятий Верховною Радою України 2 берез­ня 1995 р. Цей Закон також визначає права і обов'язки під­приємств, установ, організацій, власників селянського (фер­мерського) господарства, інших громадян, крім цього визна­чає повноваження органів державної виконавчої влади і поса­дових осіб щодо застосування названого Закону.

За допомогою актів аграрного законодавства регулюються виробничі відносини в сфері тваринництва. Характерним у цьому відношенні є Закон "Про племінне тваринництво" від 15 грудня 1993 р. Своїм призначенням цей акт має визначити загальні, правові, економічні та організаційні основи племін­ного тваринництва. Він регламентує діяльність у галузі пле­мінного тваринництва, визначає правове становище суб'єктів і структур племінного тваринництва, встановлює вимоги до племінних ресурсів і основи контролю за їх дотриманням.

3. Своєрідний об'єкт державно-правового регулювання сільського господарства становлять відносини ветеринарного обслуговування сільськогосподарських товаровиробників і громадян як власників худоби і птиці. Правове регулювання цих відносин проводиться у відповідності до норм Закону "Про ветеринарну медицину", що прийнятий Верховною Ра­дою України 25 червня 1992 р. Як зазначено в преамбулі закон визначає загальні, правові, ^організаційні та фінансові основи ветеринарної медицини. Його норми регламентують діяльність галузі ветеринарної медицини згідно з міжнарод­ними вимогами, визначає правове становище структур вете­ринарії, встановлює необхідні ветеринарно-санітарні вимоги і основи ветеринарного контролю. Суспільна значущість ветеринарії полягає в забезпеченні безпосереднього зв'язку ветеринарного обслуговування тваринництва, профілактич­них І лікувальних заходів і станом забезпечення охорони здо­ров'я людей, як учасників сільськогосподарського вироб­ництва продуктів харчування, так і громадян як споживачів Цих Продуктів, недопущення захворювання людей тими ж хворобами на які хворіють тварини і птиці.

4. Предметом державно-правового регулювання сільського Господарства є високо професіональна обізнаність із еконо­мічним станом цієї галузі народного господарства, станом продуктивних сил сільськогосподарського виробництва, його матеріально-технічним забезпеченням, кількість і якість зе­мель сільськогосподарського призначення, рівень наявних у кожному підприємстві спеціалістів та робочої сили, а також стан соціального розвитку села і агропромислового комплек­су в народному господарстві.

Метою державно-правового регулювання є створення ви­сокопродуктивного сільськогосподарського виробництва для задоволення потреб народу в продуктах харчування та вирі­шенні соціальних умов життя народу. Для досягнення цієї мети необхідно реалізувати аграрну програму держави, здійс­нити земельну реформу, прагнути оптимального стану під­приємництва і прибутковості сільськогосподарських товаро­виробників, забезпечити матеріальну зацікавленість праців­ників сільського господарства, впровадити активні і прогре­сивні ринкові економічні відносини в АПК.

5. В якості принципу державно-правового регулювання сільського господарства підставно розглядати положення ста­тей 26 і 27 Закону "Про колективне сільськогосподарське під­приємство". По-перше, держава гарантує додержання прав і законних інтересів підприємства та його членів; по-друге, держава забезпечує підприємству рівні з іншими товарови­робниками правові та інші умови господарювання; по-третє, органи державного управління будують свої відносини з під­приємством, використовуючи економічні методи — податки, позички, дотації, компенсації і ціни, що забезпечують еквіва­лентний обмін між сільським господарством і промисловістю.

Наведені принципи лежать в основі державно-управлін­ської діяльності всіх ланок Мінагропрому України.

Застосовування в сільському господарстві форми колек­тивної, державної і приватної власності і відповідних право­вих інститутів права колективної власності, права державної власності і права приватної власності селянського (фермер­ського) господарства і громадян визначають характер і зміст державно-правового регулюванні сільського господарства. В свою чергу вони зумовлюють доцільність визнання і напов­нення відповідним змістом таких термінів: по-перше, для регулювання аграрних відносин в сфері взаємин з участю дер­жавних підприємств, установ, організацій, об'єднань — дер­жавне управління сільським господарством; по-друге, для регу­лювання аграрних відносин з участю колективних підприєм­ств і селянських (фермерських) господарств та громадян — державне керівництво сільським господарством.

 

§ 2. Органи державного управління сільським господарством та їхні повноваження

1. Центральним органом державного управління сільським господарством є Міністерство агропромислового комплексу України, як орган виконавчої влади. Міністерство забезпечує проведення в життя державної політики у сфері сільського господарства, садівництва, виноградарства, харчової, пере­робної та виноробної промисловості, здійсненні заходів для гарантування продовольчої безпеки держави. Мінагропрому України підпорядковані Комітет харчової промисловості Ук­раїни і Комітет з питань садівництва, виноградарства та вино­робної промисловості України.

Правове становище та його правомочності визначаються Положенням про Міністерство агропромислового комплексу України, що затверджено Указом Президента України від 1$ листопада 1997 р. Цим актом визначено основні правомоч­ності Мінагропрому як суб'єкта адміністративного права.

Положенням визначаються основні завдання Мінагропро­му, з яких видно той великий обсяг організаційно-управлінського розвитку, що його має здійснювати це міністерство. На Мінагропром покладаються такі завдання:

розроблення пропозицій щодо основних напрямів аг­рарної політики, реалізація державної політики з питань роз­витку сільського господарства, садівництва, виноградарства, харчової, переробної та виноробної промисловості;

організація виконання актів аграрного законодавства з питань агропромислового комплексу і контроль за їх реалі­зацією;

розроблення та координація виконання загально-державних, регіональних програм, поточних планів економічного і соціального розвитку галузей агропромислового комплексу, соціальної сфери села;

здійснення науково-технічної і технологічної політики в галузях агропромислового комплексу;

розроблення пропозицій щодо оптимізації територіально­го розміщення сільськогосподарського виробництва;

розроблення та реалізація заходів щодо запровадження су­часних механізмів вираження функціональних питань галузе­вого і міжгалузевого характеру, структурної перебудови галу­зей агропромислового комплексу, реформування майнових і земельних відносин на основі збереження та якісного оновлення наявного ресурсного потенціалу, подолання негатив­них явищ кризового характеру;

організація продовольчого ринку, маркетингу у сфері ма­теріально-технічного постачання, активізація зовнішньоеко­номічної діяльності;

здійснення заходів щодо державної підтримки вітчизняних товаровиробників, цільового використання бюджетних кош­тів, створення рівних умов для розвитку цих форм власності і господарювання;

організація роботи державних служб з питань насінництва і розсадництва, сортовипробування і захисту рослин, ветери­нарної медицини, племінної справи, заготівлі та якості про­дукції, наукового і кадрового забезпечення стандартизації, карантинного режиму, охорони праці, техніки безпеки, наг­ляду за технічним станом машин і обладнання.

Мінагропром спрямовує свою діяльність на реалізацію цих основних завдань через систему підрозділів у вигляді голов­них управлінь, управлінь, відділів та органів контролю, спе­ціалізованих інспекцій, структуру якого складають:

/. Головні управління:

Головне управління економіки

Головне управління фінансово-кредитної та податкової політики

Головне управління виробництва і маркетингу продукції тваринництва з державною племінною інспекцією

Головне управління зовнішніх економічних зв'язків

Головне управління технічної політики, енергетики, ба­лансів і маркетингу матеріально-технічних ресурсів

Головне управління кадрової політики і аграрної освіти

Головне управління реформування відносин власності і нових форм господарювання

Головне управління землеробства і маркетингу продукції рослинництва

Головне управління ринкових відносин, маркетингу та ба­лансів продовольчих ресурсів

Головне управління іноземних кредитів, інвестицій та лізингу

Головне управління інвестиційної політики в капітально­му будівництві

2. Управління:

Управління координації і освоєння науково-технічного прогресу та зв'язків з УААН

Управління по соціальному розвитку села

Управління соціально-трудових відносин і оргструктур

Управління організації та методології бухгалтерського обліку і звітності

Управління інформатики та виставкових заходів з інформаційно-комунікаційним центром

Юридичне управління Міністерства агропромислового комплексу України

Управління організації ревізійної роботи

Управління справами Міністерства агропромислового комплексу України

3. Відділи:

Відділ розвитку виробництва продуктів дитячого харчування

Відділ охорони праці, пожежної безпеки і безпеки дорож­нього руху

Відділ підсобних промислових підприємств і промислів

Відділ організаційних питань фермерських та підсобних сільських господарств

Відділ науково-обгрунтованого ведення сільського госпо­дарства в зоні аварії ЧАЕС.

Кожний із цих підрозділів провадить свою діяльність на підставі відповідних положень.

У своїй діяльності Мінагропром керується Конституцією України, законами України, постановами Верховної Ради Ук­раїни, указами і розпорядженнями Президента України, декре­тами, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів Ук­раїни та Положенням про міністерство.

2. На Мінагропром покладається обов'язок складати разом з відповідними центральними органами виконавчої влади баланси забезпечення галузей трудовими, сировинними та енергетичними ресурсами, а з місцевими органами влади і са­моврядування — регіональні забезпечення підприємств цими ресурсами.

Важливими завданнями Мінагропрому є опрацювання за­ходів, спрямованих на поглиблення економічної реформи і забезпечення впровадження в діяльності аграрних товарови­робників засад ринкових економічних відносин. Мінагроп­ром вносить у встановленому порядку пропозиції щодо зміни умов функціонування галузей стосовно оподаткування, одер­жання пільгових кредитів, державної підтримки сільськогос­подарських товаровиробників усіх форм власності, визначення особливостей приватизації, демонополізації підприємств, Мінагропром сприяє розвиткові виробничо-підприємницької самостійності ініціативи, прибутковості підприємств, роз­виткові конкуренції, формуванню ринкової інфраструктури та економічних взаємовідносин у виробничій та соціальній сферах.

До компетенції Мінагропрому віднесено обов'язок брати активну участь у розв'язанні питань роздержавлення і прива­тизації майна, забезпечувати реалізацію політики антимонопольного регулювання галузей, сприяти розвиткові конку­ренції, встановлення структур ринкового типу у сфері вироб­ництва та послуг. Складову його повноважень становлять пи­тання формування резервного та елітного насіннєвих фондів, а також генетичного фонду у тваринництві. Міністерство ко­ординує діяльність підприємств, пов'язану з проведенням державних випробувань сортів і гібридів сільськогосподар­ських культур та селекційних станцій у тваринництві, здійс­нює державний контроль за якістю насіння, племінних ресур­сів, організовує роботу, спрямовану на розвиток насінництва, розсадництва та племінної справи.

Мінагропром вирішує питання про створення, реорганіза­цію, ліквідацію підприємств, установ і організацій, заснова­них на державній власності. Він затверджує статути (поло­ження) підприємств, контролює їх додержання та приймає рішення у разі повернення статутів (положень), а також вико­нує інші функції, передбачені чинним законодавством.

3. За умов впровадження ринкових економічних відносин Мінагропром сприяє виробництву та закупівлі сільськогоспо­дарської продукції. Він бере участь у формуванні державного резервного і елітного насіннєвих фондів та формує генетич­ний фонд у тваринництві через державне замовлення у межах коштів, які виділені на це з державного бюджету України. На Мінагропром покладається обов'язок допомагати виробни­кам сільськогосподарської продукції у її реалізації, у тому числі і в її державній закупівлі. З цією метою Мінагропром формує та розміщує в установленому порядку державне за­мовлення у межах коштів, які виділені на це з державного бюджету України в передбачених контрактами обсягах і на землях, що придатні для безпечного ведення сільського гос­подарства і за площею не перевищують лімітів розораності та сільськогосподарської освоєності відповідних територій, воно координує діяльність підприємств і організацій, спрямовану на виконання цих контрактів.

Істотною правомочністю міністерства слід розглядати його активну участь в забезпеченні своєчасного укладання догово­рів щодо реалізації сільськогосподарської продукції та додер­жання її виробниками та заготівельниками належної договір­ної дисципліни.

Мінагропром розробляє порядок укладання договорів на закупівлю сільськогосподарської продукції і сировини до дер­жавного і регіональних фондів, державного резерву та умови переробки продукції з державних ресурсів в межах державно­го замовлення на давальницьких умовах. На Мінагропром по­кладається обов'язок створювати умови товаровиробникам і заготівельним організаціям для реалізації сільськогосподар­ської продукції через ринкові інфраструктури на біржах, через торгові доми, фірмову торгівлю та інше.

4. Місцевими органами управління сільським господар­ством області є обласні управління агропромисловим ком­плексом. Правомочності цього управління визначені Типо­вим положенням про управління агропромислового комплек­су обласної, Севастопольської міської державної адміністра­ції. Цей акт затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1998 р. Воно підпорядковане голові адміністрації та Мінагропрому України. Обласне управління є юридичною особою і має самостійний баланс і рахунки в установах банків.

Свою управлінську діяльність управління здійснює відпо­відно до завдання та компетенції визначених Типовим поло­женням. Найважливішими з них слід визнати повноваження стосовно його участі у розробленні та забезпеченні виконан­ня прийнятих державних та регіональних програм розвитку сільського господарства, підприємств, установ і організацій м'ясної, молочної, плодоовочевої, елеваторної, борошно­мельно-круп'яної, хлібопекарської, макаронної та інших га­лузей промисловості. Управління визначає потребу області в сільськогосподарській продукції і сировині, організує закла­дання і зберігання продовольства і сировини до державного резерву, своєчасне їх освіження відповідно до встановлених Урядом та Мінагропромом завдань.

Обласне управління Мінагропрому готує пропозиції, спрямовані на поглиблення економічної реформи і подає їх

на розгляд керівництва обласної (міської) державної адмініст­рації, аналізує тенденції розвитку галузей. Воно подає пропо­зиції Мінагропрому з питань прогнозування розвитку галу­зей, ліквідації застарілих та розміщення нових виробництв, вдосконалення аналізу і планування в сільському господар­стві, на переробних та обслуговуючих підприємствах, в уста­новах і організаціях АПК. До його компетенції віднесено сприяння забезпеченню сільськогосподарських товаровироб­ників усіх форм власності сортовим насінням, діяльності сільськогосподарських підприємств, установ і організацій, які належать до сфери управління щодо державного випробуван­ня сортів і гібридів сільськогосподарських культур, а також здійсненню державного контролю за якістю насіння, розвит­ку насінництва і розсадництва.

Воно приділяє увагу питанням механізації, електрифікації, автоматизації виробництва, транспортного обслуговування сільськогосподарських товаровиробників, надає їм допомогу в експлуатації, ремонті, технічному обслуговуванні сільсько­господарської та дощувальної техніки і обладнання, розвитку матеріально-технічної бази.

Обласне управління АПК здійснює управління та конт­роль за лісами сільськогосподарських лісокористувачів, орга­нізує ведення в цих лісах лісового господарства і захисного лісорозведення, а також збереження, охорону від пожежі, за­хист від шкідників і хвороб.

Істотним слід вважати повноваження управління аналізу­вати і подавати Мінагропрому пропозиції щодо проведення цінової політики з метою дотримання цінового паритету на сільськогосподарську продукцію (роботи, послуги) інших га­лузей економіки, а також пропозиції з питань податкової політики, фінансування і кредитування державних і регіо­нальних програм. Управління надає допомогу підприємствам, установам і організаціям галузі з питань юридичного обслуго­вування, а також домагається в межах їхньої компетенції за­безпечення додержання ними вимог законодавства, належно­го захисту майнових прав та інтересів сільськогосподарських товаровиробників.

У процесі своєї діяльності обласне управління взаємодіє з іншими підрозділами обласної (міської) державної адмініст­рації, представницькими органами та органами місцевого самоврядування, а також підприємствами, установами, органі­заціями, об'єднаннями громадян.

5. Основним засобом сільськогосподарського виробництва і базою для розміщення його виробничих приміщень є землі сільськогосподарського призначення. Органом державного управління цими землями є державні Комітети по земельних ресурсах (Держкомзем). Він є центральним органом держав­ної виконавчої влади, підпорядкованим Кабінету Міністрів України і входить до складу агропромислового комплексу Ук­раїни. Правове становище і компетенція Держкомзему визна­чені Положенням про державний комітет України по земель­них ресурсах, затвердженим Указом Президента України від 13 травня 1996 р.

Держкомзем у межах своєї компетенції здійснює державне управління земельними ресурсами, спрямовує діяльність під­порядкованих йому державних органів земельних ресурсів з проведення земельної реформи, забезпечення раціонального використання та охорони земельних ресурсів. В межах своїх повноважень Держкомзем організовує виконання та узагаль­нює практику застосування актів законодавства України, здійснює систематичний контроль за їх реалізацією, розроб­ляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства і в уста­новленому порядку вносить їх на розгляд Президентові Ук­раїни та Кабінету Міністрів України.

Держкомзем відповідно до покладених на нього завдань бере участь у формуванні державної політики щодо регулю­вання земельних відносин і проведення земельної реформи, забезпечує належне функціонування механізму її запрова­дження, забезпечує прогнозування розвитку земельних відно­син, а також опрацьовує заходи економічної реформи з пи­тань земельних відносин для включення їх до плану діяльнос­ті Уряду України та ін. Всю свою діяльність Держкомзем проводить спільно з Міністерством агропромислового комплексу України.

На Держкомзем покладається обов'язок здійснювати Контроль за цільовим використанням коштів, що надходять у Порядку відшкодування витрат сільськогосподарського і лісо­господарського виробництва та плати за землю, дбати про до­держання норм Земельного кодексу України та належне вирішення земельних спорів, що виникають в процесі здійснення земельної реформи.

Держкомзем здійснює державний контроль за додержан­ням власниками землі та землекористувачами земельного за­конодавства, встановленого режиму використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення і умов надан­ня. Держкомзем забезпечує вдосконалення методики та про­ведення робіт з грошової оцінки земель, бере участь у форму­ванні інвестиційної політики, виходячи з пріоритетних на­прямів структурної перебудови економіки.

Держкомзем має право видавати нормативно-правові акти і давати вказівки з питань реформування земельних відносин, які є обов'язковими для виконання центральними та місце­вими органами державної виконавчої влади, органами місце­вого самоврядування, власниками землі та землекористувача­ми. Він уповноважений вносити на розгляд відповідних дер­жавних адміністрацій і рад подання про зупинення рішень, їх дій або бездіяльності з питань регулювання земельних відно­син, що суперечать законодавству, пропозиції про припинен­ня права власності або права користування землею у випад­ках, передбачених земельним кодексом України, а також про вжиття заходів до поліпшення якості землі та має інші права.

6. Державне управління землями в межах області здійснює обласне управління земельних ресурсів. Його повноваження визначаються Положенням про обласне управління земель­них ресурсів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 7 серпня 1996 р. № 930. Згідно з цим Положен­ням основним завданням цього управління є координація проведення земельної реформи, створення умов для рівно­правного розвитку всіх форм власності на землю і господарю­вання; організація робіт, пов'язаних із роздержавленням і приватизацією землі; здійснення державного контролю за ви­користанням і охороною земель, а також заходів щодо еконо­мічного стимулювання раціонального використання і охоро­ни земельних ресурсів та інші завдання.

Цим Положенням окреслена компетенція управління зе­мельними ресурсами. Зокрема, управління бере участь у пере­дачі земельних ділянок у власність і надання у користування, в тому числі в оренду. Управління здійснює державний конт­роль за раціональним використанням і охороною земельних ресурсів; воно виявляє землі, що використовуються не за ці­льовим призначенням, з порушенням установлених вимог або нераціонально, з метою створення їх запасу для насту­пного перерозподілу та ін.

Згідно з Положенням управління має право внести на розгляд рад народних депутатів пропозиції про припинення права власності або права користування землею у випадку, передбаченому Земельним кодексом України, а також про вжиття заходів щодо створення охоронних територій, поліп­шення і освоєння земель. Йому надано право перевіряти на підприємствах, в установах і організаціях, у тому числі на військових і оборонних об'єктах, додержання вимог земель­ного законодавства та ін.

7. Місцевим органом державного управління є районний відділ земельних ресурсів, він входить до складу районної державної адміністрації за принципом подвійного підпоряд­кування. Положення про цей відділ затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 7 серпня 1996 р. Відділ утво­рюється Держкомземом і підпорядковується як Комітетові, так і обласному управлінню земельних ресурсів.