Напрямки підвищення економічної ефективності виробництва сільськогосподарської продукції

Україна, як і кожна інша країна, проходить період драматичних соціально-економічних трансформацій, без яких неможливе підвищення конкурентоспроможності і забезпечення продовольством населення. Головною метою аграрної реформи було і є формування власника — господаря на землі, здатного раціонально й ефективно її використовувати. Перехід від великих сільськогосподарських підприємств до дрібних господарств знищили індустріальну основу галузі, відкинувши в епоху давноминулої ручної праці. Надії на особисті господарства населення не справдилися, стали міражем.

Сільське населення намагається власною тяжкою працею забезпечити себе основними видами продовольства. І лише частка їхньої продукції стає товарною, не завжди відповідаючи необхідній якості і стандартам.

Підвищення економічної ефективності сільського господарства передбачає збільшення виробництва і підвищення якості сільськогосподарської продукції при одночасному зменшенні затрат праці і матеріальних засобів на одиницю продукції. Розв'язання цієї проблеми нерозривно пов'язане з подальшою всебічною інтенсифікацією сільськогосподарського виробництва, в процесі якої забезпечується підвищення врожайності сільськогосподарських культур та продуктивності худоби і птиці. В сучасних умовах сільське господарство розвивається переважно на основі інтенсифікації, що є основним джерелом підвищення його економічної ефективності.

Шляхи підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва, які забезпечують дальше збільшення обсягів виробництва продукції і зменшення витрат на її одиницю, передбачають комплекс таких основних заходів: поліпшення використання землі, підвищення її родючості; впровадження комплексної механізації і автоматизації виробництва; поглиблення спеціалізації і концентрації виробництва на основі міжгосподарської кооперації і агропромислової інтеграції; раціональне використання виробничих фондів і трудових ресурсів; впровадження інтенсивних і ресурсозберігаючих технологій та індустріальних методів виробництва; підвищення якості і збереження виробленої продукції; широке використання прогресивних форм організації виробництва і оплати праці на основі колективного, сімейного і орендного підряду та оренди як прогресивної форми господарювання; розвиток сільськогосподарського виробництва на основі різноманітних форм власності і видів господарювання і створення для них рівних економічних умов, необхідних для самостійної та ініціативної роботи [25, с.49].

Один із напрямів підвищення економічної ефективності сільського господарства — впровадження комплексної механізації і автоматизації виробництва в усіх галузях рослинництва і тваринництва і переведення їх на індустріальну основу [26, с.53]. Вирішення цієї проблеми сприяє насамперед підвищенню продуктивності праці в сільськогосподарському виробництві, що є основним якісним фактором його економічного і соціального розвитку.

Матеріальною основою підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва, зокрема зростання продуктивності праці, є впровадження досягнень науково-технічного прогресу, яке включає вдосконалення, раціональне поєднання і взаємодію всіх елементів праці — знарядь і предметів праці та робочої сили. З підвищенням технічної озброєності і рівня механізації виробничих процесів, з поліпшенням організації виробництва затрати живої праці на одиницю земельної площі і голову худоби скорочуються. Зростання продуктивності праці, а отже, й ефективності виробництва на 70—75 % зумовлюється досягненнями технічного прогресу, частка організаційних факторів становить 25—30 %, підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва відбувається в умовах поглиблення спеціалізації і посилення концентрації виробництва на основі міжгосподарської кооперації і агропромислової інтеграції. У спеціалізованих підприємствах і рівень рентабельності сільськогосподарського виробництва, який забезпечує переведення господарств на повне самофінансування, залежить від їх спеціалізації і конкретних умов господарювання. Тваринницькі відгодівельні комплекси, птахофабрики і тепличні комбінати можуть здійснювати самофінансування при значно нижчому рівні рентабельності порівняно з колективними сільськогосподарськими підприємствами і селянськими (фермерськими) господарствами.

Успішний розвиток сільського господарства потребує масштабного і ефективного інвестиційного забезпечення. Проте нині власні, залучені та позикові інвестиційні джерела сільськогосподарських товаровиробників недостатні для задоволення їх інвестиційних потреб. Іноземні інвестиції в аграрний сектор економіки залучаються в обмежених обсягах, а їх частка в загальних вкладеннях поки що незначна.

В сучасних ринкових умовах господарювання кожне підприємство повинно досягти не лише запланованого обсягу валової і товарної продукції, але і відшкодувати витрати на її виробництво та одержати прибуток. Необхідним показником при визначенні фінансового положення підприємства є показник рентабельності. Будучи узагальнюючим показником економічної ефективності сільськогосподарського виробництва, рентабельність відображує ефективність використання спожитих виробництвом ресурсів галузі, рівень керування й організації виробництва і праці, кількість, якість і результати реалізації продукції, можливості здійснення розширеного відтворення й економічного стимулювання працівників. На даний час одним із основних напрямками регіональних програм розвитку є аналіз аспектів їх сталого розвитку, регулювання регіональних економік, реалізації принципів соціальної безпеки, проблем інтелектуально-інноваційного розвитку та інвестиційної привабливості регіону, проблем моніторингу, прогнозування та планування соціально-економічного розвитку регіону.

Необхідно здійснювати послідовну й всебічну інтенсифікацію сільського господарства, оскільки обсяги аграрного виробництва не задовольняють наявні внутрішні потреби в продуктах харчування, спостерігається постійне зростання собівартості продукції, внаслідок чого економічна ефективність і продуктивність праці в сільськогосподарських підприємствах залишаються низькими.

Ефективність аграрного виробництва значною мірою залежить від забезпечення раціонального використання трудових ресурсів села, підвищення продуктивності праці, формування відповідної системи матеріального стимулювання праці. Узагальнюючим показником ефективності використання робочої сили є продуктивність праці [24, с.301].

В умовах порушеного еквівалентного обміну між аграрним та іншими секторами економіки для підвищення ефективності аграрного виробництва необхідно поглиблювати спеціалізацію й агропромислову інтеграцію, що дасть можливість збільшити кількість робочих місць на селі та купівельну спроможність селян. Слід максимально забезпечити достатній рівень обслуговування робочих місць сільськогосподарських працівників із тим, щоб вони мали вирішальне значення в збільшенні виробництва продукції та поліпшенні її якості.

З метою збільшення зайнятості сільського населення слід відшукати резерви розширення виробництва продукції тваринницьких і трудомістких рослинницьких галузей, що сприятиме соціально-економічному розвитку сільських територій необхідно сформувати відповідні системи мотивації праці в кожному агроформуванні, проводити колективні переговори з приводу поліпшення соціально-трудових відносин та економічної ситуації на селі тощо.

Стратегічні засади управління розвитком аграрних підприємств загалом та їх конкурентоспроможністю зокрема, повинні формуватись на загальнодержавному рівні. Регіональним органам державного управління слід володіти важелями оперативного впливу на розвиток цього сектора та посилення його конкурентоспроможності, що дозволить більш якісно враховувати особливості стану розвитку і структури економіки регіону.

ВИСНОВКИ

Сільське господарство України є однією з найважливіших галузей народного господарства, тому його розвиток повинен стати пріоритетним в контексті розвитку всієї економіки держави. З цією метою виникає потреба у формуванні діяльного мотиваційного механізму, який включав би економічні стимули з одного боку та соціальні гарантії з іншого [20, с.208].

В аграрному секторі економіки питання конкуренції, конкурентоспроможності сільськогосподарських підприємств вивчені і досліджені недостатньо з причин ще дефіцитного аграрного ринку України. Підприємці, які зайняті в агробізнесі, недостатньо знають про своїх конкурентів, який товар вони пропонують, як організований їх бізнес, їх сильні і слабкі сторони.

Для вирішення існуючих проблем необхідна реалізація таких заходів: гармонізація вітчизняних стандартів на сільськогосподарську продукцію зі стандартами ЄС; налагодження сучасної інфраструктури аграрного ринку; посилення кооперації господарств населення виробників сільськогосподарської продукції; налагодження співпраці між виробниками сільськогосподарської продукції та дослідними установами.

Структурна перебудова сільськогосподарського виробництва та його пристосування до умов ринку неможливе без здійснення значних інвестицій, які виступають основним напрямом запровадження сучасних технологій, підвищення конкурентоздатності аграрного сектора в ринкових умовах. Для прискорення цього процесу та ліквідації наслідків економічної кризи доцільно вдосконалити державне регулювання інвестиційних процесів шляхом залучення іноземних інвестицій у сільськогосподарське виробництво, через надання кредитів для придбання нового устаткування, нових технологічних ліній та придбання основних фондів, перш за все в сферу матеріально-технічного забезпечення. Окремими напрямами державного регулювання інвестиційної діяльності в сільському господарстві є покращення управління державними інвестиціями, регулювання умов інвестування, посилення контролю за інвестиційною діяльністю, а також запровадження гнучкої системи оподаткування суб'єктів інвестиційної діяльності шляхом диференціації відсоткових ставок податків та податкових пільг, що дозволить поліпшити інвестиційний клімат у галузі.

Таким чином, можна зробити висновок, що в цілому галузь переживає серйозні проблеми, що знижує її конкурентоспроможність на світовому ринку й обмежує можливість залучення масштабних іноземних інвестицій, однак при належному державному регулюванні може забезпечити належний рівень продовольчої безпеки в регіонах країни та в найближчій перспективі зайняти свою нішу на світовому ринку продовольства.

Україна вже зробила перші впевнені кроки на шляху до ринкової економіки. Для усунення зрівнювальних підходів в економіці потрібен час: на створення самого ринкового механізму, на подолання психологічних стереотипів, що збереглися в економічній поведінці [22, с.233].

Отже, у курсовій роботі виконано такі завдання:

– визначено сутність конкуренції як економічного явища;

– проаналізовано сучасний стан сільського господарства та його конкурентоздатність;

– описані основні проблеми низької конкурентоспроможності сільського господарства України при виході на світовий ринок;

– викладені рекомендації та пропозиції щодо вдосконалення конкуренції в сільському господарстві України.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Закон України «Про фіксований сільськогосподарський податок» // Економіка АПК. - 1999. - № 2. - С. 63

2. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. - К. - 1996. - 64 с.

3. Указ Президента «Про деякі заходи щодо поліпшення умов господарювання недержавних сільськогосподарських підприємств» // Урядовий кур'єр. - 2000. - № 56. - С. 10

4. Указ Президента «Про запровадження єдиної державної регуляторної політики у сфері підприємництва» // Урядовий кур'єр. - 2000. - № 13. - С. 4

5. Указ Президента «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва» // Бібліотека «Закон і бізнес» - 2000. - № 18. - С. 24

6. Указ Президента «Про підтримку сільськогосподарських товаровиробників» // Економіка АПК. - 1999. - № 2. - С. 76

7. Указ Президента «Про порядок паювання земель переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» // Бібліотека «Закон і бізнес» - 2000. - № 18. - С. 16.

8. Указ Президента «Про приватизацію та оренду земельних ділянок несільськогосподарського призначення для здійснення підприємницької діяльності» // Бібліотека «Закон і бізнес» - 2001 - № 19. - С. 25

9. Андрійчук В. Економіка аграрних підприємств: Підручник. - К., 2003. - 512 с.

10. Борисенко З. Конкурентна політика як передумова ефективності ринку // Економіка України. – 2006. – № 5. – С. 28–32.

11. Галушко В. Економіка світового сільського господарства. - К., 2002. - 514 с.

12. Герасимчук А., Куценко О., Писаренко В. Соціально-економічні проблеми аграрної сфери виробництва. - К., 2000. - С. 79

13. Діброва А. Державне регулювання сільськогосподарського виробництва: теорія, методологія, практика. – К., 2008. – 488 с.

14. Економіка: проблеми теорії та практики. Збірник наукових праць. Випуск 176. – Дніпропетровськ, 2003. – 292 с.

15. Здоровцов О. Економіка сільського господарства: Підручник. - К., 2001. - 415 с.

16. Кобилянський Л. Управління конкурентоспроможністю. – К., 2003. – 304 с.

17. Костусєв О. Стан конкурентного середовища в Україні та основні напрями вдосконалення правових механізмів захисту конкуренції // Економіст. – 2005. – № 5. – С. 52–53

18. Кочерга С. Зміна власності - крок до ринкових перетворень // Актуальні проблеми природничих і гуманітарних наук /Збірник наукових праць молодих вчених/ - Полтава, 2001. - С. 213-216

19. Крисанов Д. Пріоритети аграрної сфери та їх реалізація в умовах економічної кризи. // ЕУ. — 2001. – № 2. — С. 55-64

20. Мацибора В. Економіка сільського господарства: Підручник. - К., 2004.- 415 с.

21. Мочерний С. Основи економічної теорії. - К., 2001. - 464 с.

22. Павчак В. Економіка сільського господарства. - К., 2001. – 241с.

23. Петюх В. Ринкова економіка. - К., 2001. - 432 с.

24. Портер М. Стратегія конкуренції. Методика аналізу галузей і діяльності конкурентів. – К., 1998. – 390 с.

25. Прейгер Д. Сільське господарство України: вчора, сьогодні, завтра // ЕУ. -2004. - №12. - С. 48-52

26. Рубан Ю. Методологічні та методичні питання створення концепції розвитку сільського господарства // ЕУ. - 2001. - №1. - С. 50-54

27. Саблук П. Підприємництво в аграрній сфері економіки.- К.,2000.–514 с.

28. Самуельсон П. Економіка: Підручник. - Львів. - 2001. - 495 с.

29. Харів П. Економіка підприємства. - Тернопіль, 2000. – 441с.