Організація фінансів аграрних підприємств

Фінанси аграрної економіки - сукупність еко- Суть фінансів номічних відносин, що виникають у процесі

відтворення і розподілу валового національного продукту національного доходу і пов'язані з утворенням центра­лізованих і децентралізованих грошових коштів для розвитку аграр­ного сектора.

Фінанси аграрної сфери мають особливі, притаманні лише їм, специфічні ознаки. Найсуттєвіші з-поміж них є:

1. У сільському господарстві надзвичайним ресурсом є земля, яка має різну родючість і місце розташування, але не амортизується, а отже, не бере участі у формуванні собівартості продукції.

2. Грошові кошти авансуються на різний термін, часто на тривалий (багаторічні насадження, продуктивна худоба).

3. Сезонність виробництва призводить до того, що авансовані кошти вкладаються у виробничий процес впродовж року нерів­номірно і нарощуються аж до завершення кругообороту капіталу.

4. Вивільнення коштів із кругообороту здійснюється одно­часно, в періоді виходу та реалізації продукції, зазвичай у третьому і четвертому кварталах року.

5. Значна частина виробленої продукції не реалізується на сторону, а залишається в господарстві (молодняк, корми, добрива). Ця продукція не є товарною і не набуває грошової форми, а лише бере участь у внутрігосподарському обороті.

6. В структурі основних виробничих фондів велика частка належить продуктивній худобі, відтворення якої здійснюється внаслідок вирощування молодняка. Це зумовлює специфіку ведення бухгалтерського обліку, оскільки на продуктивну худобу амортизація не нараховується і не переноситься на собівартість продукції.

Фінанси через кругооборот виробничих фондів впливають на процес розширеного відтворення, послідовно проходячи грошову, продуктивну і товарну форми. На першій стадії кругообороту грошові кошти перетворюються на продуктивні. Підприємство купує робочу силу і капітал. На другій відбувається процес з'єднання робочої сили із продуктивним капіталом і виробляється продукт, але без участі фінансів. Третя стадія характерна перетворенням виробленого продукту в гроші. Слід зауважити, що сума грошей, отриманих від реалізації товарів, має бути вищою від суми авансованого капіталу, тобто має бути отриманий надлишок грошей у вигляді прибутку як винагорода за підприємницьку діяльність. Розподіл отриманої виручки від реалізації сільськогосподарських товарів, робіт, послуг відбувається згідно з фінансовим планом. Кожен із суб'єктів отримує свою частку виробленого продукту в грошовій формі. Здійснюється також розподіл виробленого продукту між державою і підприємством.

Об'єкти фінансів аграрних підприємств становлять грошові відносини, пов'язані з рухом коштів і формуванням фінансових ресурсів. Суб'єктом фінансових відносин є підприємницькі структури: сільськогосподарські підприємства, фермери, банківські установи, страхові компанії, різноманітні фонди, товарні біржі.

 

 

Суть фінансів виявляється через їх функції. Під функ-
Функції цією розуміють те завдання, яке виконують фінанси.

фінансів Функції фінансів аграрної економіки слід розглядати на

макрорівні та на мікрорівні. На макрорівні фінанси виконують такі функції:

1. Розподільча. Вона використовується з метою стратегічного розвитку країни, територій або галузей з допомогою таких інстру­ментів як, норми, тарифи, ставки, дотації.

2. Контрольна. Ця функція виявляється через механізм фінан­сового контролю на всіх стадіях виробництва, розподілу і вико­ристання валового національного продукту та національного доходу, а також на всіх стадіях кругобороту засобів. Державний фінансовий контроль в Україні здійснює Рахункова палата, Міністерство фінан­сів, Державна податкова адміністрація, Державне казначейство, Державний митний комітет та ін.

На мікрорівні фінанси підприємств виявляють і виражають свою суть через такі функції:

1. Формування фінансових ресурсів для забезпечення підпри­ємницької діяльності.

2. Розподіл і використання фінансових ресурсів для забезпе­чення зобов'язань перед фінансово-банківською системою і перед підприємствами.

3. Контроль за формуванням та використанням фінансових

ресурсів.

Для забезпечення підприємницької діяльності сільсько-
Фінансові господарському підприємству необхідні фінансові (гро-
ресурси шові) ресурси.

Фінансові ресурси - це є грошові доходи і надходження, які перебувають в розпорядженні суб'єкта господарювання і призначені для виконання зобов'язань та здійснення витрат для розширеного відтворення і стимулювання працівників.

Формування фінансових ресурсів підприємства здійснюється за рахунок власних і залучених коштів. Найголовніші джерела утворення власних фінансових ресурсів - статутний, додатковий, резервний фонди.

Первинне накопичення фінансових ресурсів здійснюється під час утворення підприємства, коли формується статутний фонд (капітал). Статутний фонд - це грошова сума майна, яке належить його засновникам. Мінімальна величина статутного фонду сільсь­когосподарського підприємства визначається законодавчо, як зазви­чай пропорційно до мінімального розміру заробітної плати в країні. При створенні підприємства статутний капітал становить джерело формування основних фондів і оборотних засобів необхідних для ведення підприємницької діяльності.

Другим за значенням з-поміж власних фінансових ресурсів є додатковий капітал. Додатковий капітал - це сума, на додатково випущених в обіг акцій, що перевищує їх номінальну вартість. Додатковий капітал утворюється також внаслідок переоцінки основних засобів, (тобто вартісні їх форми), і внаслідок безкоштовно отриманих від фізичних або юридичних осіб активів.

Резервний фонд - обов'язкова складова власного капіталу. Це є сума резервів, створена відповідно до чинного законодавства. Ре­зервний фонд створюється за рахунок прибутку і для покриття збитків підприємства, а також для погашення боргових зобов'язань.

Отже, власний фінансовий капітал має три джерела: основний - прибуток від підприємницької діяльності; друге джерело - амор­тизаційні відрахування; третє - збільшення вартості основного капі­талу внаслідок переоцінки основних фондів, що проводиться в період інфляції.

Чистий прибуток і амортизаційні відрахування належать до власних фінансових ресурсів, якими товаровиробник розпоря­джається самостійно. Призначення амортизаційних відрахувань -забезпечити відтворення основних виробничих фондів і необо­ротних активів. Прибуток, що залишається на підприємстві після сплати податків, є багатоцільовим джерелом фінансування.

Залучений капітал підприємства формується за рахунок випуску і розміщення цінних паперів і отримання кредиту в банку. Короткострокову потребу в грошових засобах сільськогосподарські підприємства покривають за рахунок короткострокових кредитів. У сучасних умовах для багатьох суб'єктів аграрного підприємства (особливо збиткових) основним джерелом є не прибуток, чи інші власні чи прирівняні до них засоби, а кредит. Кредитування крайнє необхідне і у зв'язку зі сезонністю аграрного виробництва. В умовах

постійного дефіциту фінансових ресурсів багато підприємств використовує емісійні методи збільшення власного капіталу. Вони здійснюють нічим не забезпечену емісію акцій, боргових зобов'язань у вигляді векселів. Такі заходи неефективні, оскільки посилюють фінансову нестабільність підприємства.

В умовах ринкової економіки фінанси аграрних Принципи підприємств є значною мірою самостійні та неза- організаціі лежні від фінансової системи держави. Однак їх фінансової функціонування здійснюється не автоматично, а з діяльності допомогою цілеспрямованої організації. Під органі­зацією розуміють норми, способи та форми вико­ристання ресурсів аграрного виробництва та їх фінансового забезпечення.

Організація фінансової діяльності пов'язана з тим, що в процесі діяльності аграрні підприємства вступають у фінансові відносини з іншими підприємствами і організаціями, з фінансово-кредитною системою держави. Виникають фінансові відносини і всередині самого підприємства.

Фінансові відносини з іншими підприємствами й органі­заціями здійснюються з приводу купівлі-продажі товарів і ресурсів. Це відносини з постачальниками, посередниками та покупцями. Практика засвідчує, що тут виникають найбільші за розмірами грошові платежі.

Фінансові зв'язки з фінансово-кредитною системою держави передбачають відносини з бюджетами різних рівнів з приводу сплати податків та інших платежів, із банківською і страховою сферами.

Фінансові відносини всередині самого підприємства виника­ють між адміністрацією і структурними підрозділами, а також із працівниками підприємств. Від стану цих відносин залежить мотивація праці, ритмічність роботи підприємства, темпи і напрями розвитку виробництва.

Системи фінансових відносин в аграрному секторі економіки грунтується на принципах самостійності, самоокупності та самофі­нансування.

Принцип самостійності реалізується через право самостійно вирішувати що виробляти, як виробляти, коли виробляти, кому реа­лізувати продукцію і як розподіляти вироблений продукт. Самос-

тійність - це не анархія. Самостійні рішення аграрні підприємства можуть приймати лише в межах чинного законодавства.

Принцип самоокупності передбачає відшкодування витрат аграрних підприємств, реальну економічну відповідальність за результати діяльності та виконання зобов'язань перед іншими суб'єктами (державою, банками, іншими підприємствами, спожи­вачами). Реальна самоокупність змушує підприємство покривати збитки за рахунок власного прибутку, фінансових резервів або системи страхування.

Принцип самофінансування передбачає фінансове забезпе­чення розширеного відтворення за рахунок власних грошових ресурсів. Основним джерелом самофінансування є прибуток (чистий доход) та амортизаційні відрахування. Самофінансування не заперечує використання кредиту на умовах його повернення для забезпечення нормальної діяльності підприємства впродовж усього виробничого сезону.

Особливості фінансів селянських (фермерських) господарств

Фінанси селянських (фермерських) господарств -це грошові відносини, які виникають між фер­мерами з одного боку і державними органами, підприємствами, окремими особами - з іншого і пов'язані з формуванням та використанням гро­шових ресурсів. Фермерські господарства спла­чують податки, платежі у бюджет і соціальні фонди. Держава в свою чергу надає фермерам прямі й опосередковані субсидії, здійснює інші заходи, спрямовані на їх підтримку. Фермери користуються державними позиками на будівництво, реконструкцію, придбання засобів виробництва. Із використанням фінансів фермери укладають угоди з іншими державними та недержавними підприємствами з приводу постачання їм необхідних матеріально-технічних ресурсів, збуту виробленої продукції. Є фермерські господарства, які вико­ристовують найману працю. Тому між ними і працівниками виникають відносини з приводу нарахування заробітної плати.

В основі організації фермерського господарства містяться принципи самостійності, самоокупності, самофінансування. Фер­мер сам розпоряджається виробленим продуктом, реалізує його на власний розсуд і за цінами, які його влаштовують.

Мета фермерського господарства - отримання доходу. Він розраховується як різниця між виручкою від реалізації і витратами за всіма статтями. Отриманий доход фермер розподіляє у певних пропорціях, які можуть постійно змінюватися і коригуватися. Одна частина його йде на утримання сім'ї, інша - на накопичення, розширення виробництва. Якщо фермер хоче встановити розмір підприємницького прибутку, то він повинен із свого доходу відняти фонд оплати праці, який встановлюється із рівня оплати аналогічних робіт в інших сільськогосподарських підприємствах.

Зіставлення даних про надходження коштів і поточних витрат - основа визначення фінансового результату. Фінансові підсумки діяльності фермерського господарства можуть визначатися щомі­сячно, щоквартально, але найчастіше наприкінці сільськогоспо­дарського року. За результатами діяльності фермер має відзвіту­ватись перед фіскальними органами. Коли ж фермери, крім сільсь­когосподарської, займаються ще несільськогосподарськими видами діяльності, результати визначаються окремо. Це зумовлено різними методиками нарахування податків для сільськогосподарських і несільськогосподарських виробництв.

Видатки фермера містять всі витрати, пов'язані з вироб­ництвом і реалізацією продукції, і регулюються "Методичними рекомендаціями визначення доходів членів селянського (фермерсь­кого) господарства Міністерства статистики України №6 від 3.05.1993р. Надходження коштів фермера формується за рахунок: виручки від реалізації продуктів сільського господарства, доходів від проданої несільськогосподарської продукції, доходів від виконаних робіт і послуг, орендної плати за землю, основних засобів і майна, доходів від продажу основних фондів, матеріальних і немате­ріальних цінностей, відсотків за зберігання коштів у банку, отри­мання дивідендів.

Фінансовий план і звітність фермерського господарства

Фінансовий план потрібний фермеру в ниніш­ніх умовах насамперед для того, щоби заціка­вити інвестора. Інвестора цікавить передусім життєздатність проекту, можливість досягнення успіху на ринку й отримання доходів. Інвестор повинен одержати вичерпну інформацію про те, на чому ґрунтується впевненість фермера в успіху, якими ресурсами він володіє і як

планує просувати продукцію на ринку. Інвесторів буде цікавити здатність підприємства погашати позику. Бажано, щоби надалі фінансові документи були підтверджені й завірені авторитетною аудиторською компанією. Доцільно належно описати потребу в фінансових ресурсах, передбаченні джерела і схеми фінансування, відповідальність авторів проекту та системи гарантій.

У більшості випадків інвестора цікавить не чистий дохід, зумовлений інвестиціями, а грошові потоки створені ними.

Фермерське господарство, як і будь-яка інша юридична особа зобов'язане вести фінансовий облік своєї діяльності й подавати до відповідних органів статистичну звітність. Фермерське господарство при цьому може використовувати одну з перелічених форм бухгалтерського обліку:

1. Просту форму бухгалтерського обліку мають право засто­совувати фермерські господарства, де працюють власник (голова), члени його сім'ї (без залучення найманих працівників).

2. Спрощену форму бухгалтерського обліку мають право зас­тосовувати фермерські господарства із середньообліковою кількістю працівників за звітний період до десяти осіб включно і обсягом виторгу за рік, що не перевищує 500 тис. грн.

3. Спрощений бухгалтерський облік застосовують ті суб'єкти підприємницької діяльності, які, згідно з Законом №2063, є суб'єк­тами малого підприємництва. До них належать суб'єкти підпри­ємництва, в яких середньооблікова кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб і річний обсяг валового доходу не перевищує 50 тис. євро.

Проста форма бухгалтерського обліку, що використовується у фермерських господарствах, заслуговує на особливу увагу. Ведення бухгалтерського обліку за спрощеною формою забезпечує опера­тивність, точність, достовірність і відповідає головним принципам та нормативним положенням стандартів обліку, дає змогу уникати зайвих витрат і забезпечити успіх діяльності фермера.