Суть аграрного маркетингу та підходи до його вивчення

Найпоширенішим поняттям аграрного маркетингу
Суть поняття _в економічній літературі є визначення аграрного
аграрного маркетингу як сукупності всіх видів діяльності,

маркетингу _як{ становлять систему руху продуктів аграрного

виробництва від виробника до споживача. Наприклад, Е.Роберт, Т.Бренсон, Г.Дуглас зазначають, що „сільськогосподарський марке­тинг переважно визначив маркетинг від виробника до першого споживача" [22, с. 17].

Аграрний маркетинг сприймають різні люди по-різному. Для споживача він означає відвідування магазину, продовольчого ринку чи супермаркету і здійснення ним споживчого рішення про купівлю. Для виробників суть маркетингу полягає в пошуку оптимальних з

огляду ціни і прибутку, ресурсів і ринків збуту. Комерційні посе­редники уявляють маркетинг як процес отримання конкурентних переваг на ринку, підвищення прибутку, задоволення потреб споживачів.

Маркетинг починається із рішення фермера про виробництво. Фермер повинен виробити продукцію асортименту та якості, що користуються попитом. Однак процес виробництва не закінчується на аграрному виробникові. Вироблений продукт потрібно перево­дити в гроші. На цьому шляху можна використати два варіанти. Перший - фермер сам реалізує свою продукцію. Так відбувається в Україні з більшістю товарної продукції агровиробників. Селяни самі свій товар реалізують. Використання маркетингових зусиль міні­мальне. Фермера цікавить ринкова кон'юнктура і можливість про­дати свій товар, навіть за рахунок зниження прибутків. Другий -фермер користується послугами посередників. їх може бути один або декілька, і вони купувати будуть лише те, що перепродається. Деякі з посередників можуть за надання послуг отримати значно більше від самих виробників.

У сучасній економічній літературі ведуться суперечки з при­воду того, чи вводити до системи маркетингу галузі, які за без-печують агровиробників сільськогосподарською технікою, комбікор­мами, добривами, засобами захисту рослин. Більшість економістів відповідає ствердно, наголошуючи, що закупки на ринках ресурсів впливають на прибуток фермера не менше, ніж рішення з мар­кетингу власної продукції.

Аграрний маркетинг складніший від промислового чи іншого видів, оскільки він має справу із надзвичайно великою кількістю вироблених товарів, які виконують різне цільове призначення: одні є товарами першої необхідності, інші - сировиною для переробної промисловості або слугують засобом задоволення високого рівня життя, його естетики тощо.

Через маркетинг здійснюється процес додавання вартості та створення нової, тобто таких властивостей товарів і послуг, які роблять їх корисними для споживання і за які споживач готовий заплатити. Ця корисність формується залежно від форми, місця, часу і володіння.

Так, молокозаводи змінюють форму молочної сировини, що виробляється фермерами, перетворюючи їх на сир, масло... Наве-

дений приклад засвідчує, як змінюється форма вихідного продукту і створюється нова корисна якість. Зазвичай, переробники, посеред­ники, транспортники, переміщуючи товари із місця виробництва до місця споживання, створюють корисність місця. Корисність часу створюється внаслідок сезонного характеру виробництва певних продуктів, хоча потреби існують цілий рік. Коли зернові резерви держави наповнені, елеватори можуть припинити відвантаження зерна. Вартість зерна буде підвищуватися з моменту відносного його надлишку до відносного його дефіциту. Корисність володіння, яка створюється маркетинговою діяльністю, дає споживачеві змогу без проблем придбати бажаний продукт. Наприклад, споживачі України з високою купівельною спроможністю отоварюються в супер­маркетах, де існує широкий асортимент і вища якість продуктів. Покупці з низькими доходами користуються послугами продо­вольчих ринків. Корисність володіння може створювати також реклама. Вона допомагає споживачам вивчити широкий асортимент пропонованих товарів, вибрати найоптимальніший.

В Україні, як і в багатьох посткомуністичних країнах Східної Європи, дослідження проблем аграрного маркетингу не отримало належної уваги. Це пояснюється двома причинами: по-перше, продукції сільського господарства виробляється недостатньо, по-друге, у багатьох керівників створюється думка про незначну роль маркетингу в умовах дефіциту. Керівників, як і раніше, більше цікавить проблема, як продати вироблене. Однак ринкові перетво­рення в Україні та їх перші результати (наприклад, у 2001-2002 рр. Україна ввійшла в п'ятірку світових виробників зерна, а у 2003 р. потерпала від зернової кризи) засвідчують необхідність переходу до нової концепції - виробляти те, що можна продати, а не продавати, що вироблено. Це принципово інший підхід, і в основі його міститься логіка маркетингу. Між цими двома підходами існують принципові розбіжності.

Мета виробничо-збутової орієнтації - розв'язати виробничу проблему, забезпечити високу якість, низьку собівартість, а марке­тингової - виконати-формувати споживчий попит і отримувати прибутки. При виробничо-збутовій орієнтації високий статус мають професії агрономів, ветеринарів, зоотехніків; при маркетинговій -економістів, менеджерів, маркетологів.

Наслідком використання переважно організаційно-розпо-рядних методів управління є млявий товарний рух і, відповідно, низька ефективність виробництва.

Маркетингова орієнтація, що грунтується на економічних методах управління, приводить до постійного аналізу кон'юнктури ринку, забезпечення швидкого товарного руху, необхідності онов­лення асортименту виробленої продукції і, в кінцевому підсумку, до високої ефективності виробництва.

Аграрний маркетинг охоплює два види діяль-
Функци аграрного ності_: фізичний та економічний. Перший перед-
маркетингу бачає фізичну зміну аграрного продукту, його

зберігання, переробку, пересування від виробника до споживача. Другий стосується процесів обліку і встановлення цін на товар. Економічний аспект аграрного маркетингу менш відомий, ніж аспект фізичного розподілу, проте не менш важливий. На основі цих двох видів діяльності ґрунтуються функції аграрного маркетингу.

В сучасних літературних, наукових джерелах немає чіткого визначення поняття „функція маркетингу". Вчені та практики по-різному трактують їх зміст. Наприклад, Є.Сєрова, аналізуючи інституційні характеристики маркетингу, виділяє такі його функції:

• обмін - купівля - продаж;

• фізична трансформація - переробка, транспортування;

• сприяння пересування товару - стандартизація, фінансу­вання, страхування ризику, інформаційне забезпечення.

Відомі американські спеціалісти з маркетингу Дж.М.Еванс і Б.Берман зазначають, що основними функціями маркетингу є аналіз навколишнього середовища і ринків; дослідження; аналіз спожива­чів; планування товарів (послуг); планування збуту; планування пересування товарів; планування ціни; забезпечення соціальної від­повідальності й управління маркетингом [21; 24].

Російські вчені Ю.Ципкін, А.Люкшинов та інші вважають, що функції маркетингу слід класифікувати за двома критеріями: змістом та об'єктом маркетингового впливу. Перші можна називати загаль­ними, інші - конкретними. За змістом маркетингового впливу функції маркетингу класифікуються так: аналіз, прогнозування і цілевиявлення; планування; організація; управління; облік і конт­роль; оцінка. За об'єктом маркетингового впливу функції поділя-

ються на: дослідження ринків; вивчення споживача і його попиту; аналіз зовнішнього середовища маркетингу; здійснення товарної політики; підготовка товару та інфратоварне забезпечення; ціно­утворення і цінова політика; товарний рух; збут продукції; комер­ційна діяльність; обліково-планова діяльність; зовнішньо-економічна маркетингова діяльність; підтримка життєвого циклу товару; управ­ління маркетингом [20; 37-44].

Якщо проаналізувати існуючі погляди зарубіжних і вітчиз­няних науковців на класифікацію функцій аграрного маркетингу і подати їх в узагальненому вигляді, то можна виділити такі:

1. Вивчення ринку, попиту та пропозиції на ньому й аналіз ринкових можливостей агровиробника.

2. Вивчення мікро- та макросередовища.

3. Організація товарної політики, визначення асортименту.

4. Здійснення цінової політики, розробка гуртових і роздріб­них цін, системи знижок та надбавок.

5. Планування, організація і збут продукції, стимулювання

продажу.

6. Розробка стратегічного, поточного планування маркетин­
гової діяльності й організація міжнародного маркетингу.

Особливості маркетингів у фермерських госпо- Особливості дарствах випливають із особливостей аграрного маркетингу виробництва. Це виробництво значною мірою фермерських залежить від природно-кліматичних та біологічних господарств умов. Фермери можуть при бажанні збільшувати чи

зменшувати поголів'я худоби, але на їх рішення будуть впливати різноманітні малоконтрольовані та прогнозовані чинники: погодні умови, хвороби рослин і тварин тощо. Пробле­матичною є різка зміна структури посівних площ (наприклад, скорочення посівів зернових культур і розширення технічних). При такому переході змінюється технологічний процес виробництва, а це зумовлює використання іншого комплексу машин і механізмів. У зв'язку з великою капіталомісткістю неможливо швидко згорнути чи розгорнути сільськогосподарське виробництво. Після того, як зроблено капіталовкладення в будівлі, устаткування, худобу, зміни обійдуться дуже дорого.

Ще один із аспектів проблеми полягає в тому, що фермери не можуть контролювати й управляти рухом своєї продукції так, як фірми, не зайняті аграрним виробництвом. Фермерську продукцію постачають багаточисельні дрібні підприємства, що працюють незалежно один від одного. Вони не можуть бути такими крупними, потужними, орієнтованими на ринок підприємствами, як провідні корпорації з виробництва продуктів харчування. Якщо фермери переважно працюють на місцевий ринок, то фірми продовольчого маркетингу - в масштабах усієї країни, часто і на міжнародному ринку, володіючи кращою інформацією. Крім того, фермери не беруть участі у багатьох видах продовольчого маркетингу: рекла­муванні, переробці, торгівлі, тобто тих функціях маркетингу, що збільшують цінність їх продукції, залишаючись при цьому поста­чальниками сировини для харчової промисловості, („гречкосіями").

Сумнівно, що ці два суб'єкти продовольчого ринку можуть коли-небудь стати рівноправними компаньйонами, незважаючи на взаємозалежність. Ця проблема викликає велике занепокоєння на Заході, вона стає актуальною і для аграрного ринку України.

Існують різні погляди і підходи до розв'язання цієї проблеми. Перший пропонує посилювати концентрацію фермерського капіталу, зробити їх такими ж крупними і потужними, як інші суб'єкти продовольчого ринку. Другий, навпаки, вважає, що фірми продо­вольчого маркетингу слід розділяти, аби досягнути рівноправного паритету в ділових переговорах між фермерськими господарствами і маркетинговими фірмами. Третій заохочує до створення фермерсь­ких кооперативів та асоціацій, які би координували виробництво і збут, посилювали ринкові можливості фермерів.

Мінливість і слабка передбачуваність обсягів виробництва створює у фермерському маркетингу проблеми довгострокового характеру. Наприклад, багаторічні насадження закладаються за багато років до плодоношення. За цей час кон'юнктура на ринку може змінитися. Зміна смаків і уподобань може призвести до того, що частина ресурсів, призначених для виробництва товару, який не користується попитом, не буде задіяна.

Одна з найголовніших проблем фермерського маркетингу -нестабільність цін і доходів. При встановленні ціни фермери, незалежно від того, виступають поодинці чи спільно, опиняються в завідомо невигідній ринковій ситуації. Вони змушені приймати

ринкові правила гри, тобто пропоновані їм ціни, оскільки не можуть впливати на покупців зміною обсягів виробництва чи пропозицією продукту в різних модифікаціях. Щоби підвищувати ціни, необхідно об'єднуватися у великі групи, що дуже проблематично у зв'язку з різним економічним становищем. Це можна проілюструвати на прикладі фермерських господарств приміської зони м. Львова. Підвищений попит міських жителів на плодоовочеву продукцію, близькість до ринків збуту зумовлюють відповідну господарську спеціалізацію. Однак чи можуть виникати відносини співтовариства між фермерськими господарствами, що мають овочесховища (деякі з сучасним освітленням, холодильними камерами, вентиляцією) і тими, хто такої можливості не має. Очевидно, інтереси їх збігатися не будуть. Перші мають змогу організувати рівномірний розподіл реалізації, а в умовах несприятливої кон'юнктури утриматися від реалізації, а другі вимушені продавати продукцію з поля, коли є велика пропозиція і низькі ціни, або закладати її в кагати, ризикуючи весною отримати продукт, непридатний для споживання. Динаміка цін на деякі продукти лише підтверджує це. Восени 2002 р. роздрібні ціни на 1 кг капусти в міській торговельній мережі та на ринках становила 40-50 коп., а весною 2003р. 1,80-2 грн за кілограм.

Якщо фермери, чиї інтереси збігаються, об'єдналися у великі групи й асоціації, використали рекламну компанію, підняли ціни і домоглися успіху, то це стане успіхом і тих фермерів, які взагалі не брали участі у загальних витратах.

Серйозну проблему фермерського маркетингу становить низька ефективність цінового механізму. Жорстка конкуренція у сільському господарстві "притискає" фермерські ціни до собівар­тості. Будь-які коливання до збільшення чи зменшення стають критичними і неконкурентними. Така ситуація характерна для розвинутих продовольчих ринків Заходу. В Україні подібні проблеми стануть актуальними через декілька років і не в останню чергу це станеться після приєднання України до СОТ.

Ефективність Перед кожним виробником незалежно від струк-

аграрного тури організації підприємства, розміру фірми чи

маркетингу форми власності в сфері організації маркетингу

постають питання, від розв'язання яких буде залежати ефективність маркетингових зусиль.

Який товар виробляти? Які сорти овочів, фруктів? Яке м'ясо і які його сорти користуються найбільшим попитом у споживачів. У США, наприклад, великою популярністю користується індиче м'ясо, а в Україні частка його в загальній структурі споживання м'яса мізерна. Українці надають перевагу м'ясу свинини, причому сальних його сортів. У США це м'ясо вважається багатим на холестерин, його споживають обережно.

2. Де і кому продавати вироблену продукцію? Український фермер може продавати її для кінцевого споживання, посередникові, або переробному підприємству. В країнах з розвинутим аграрним ринком широко використовуються аукціони і торги. Якщо фермер вирішує зберігати продукцію, він повинен вибрати альтернативні варіанти зберігання: власні склади і сховища, комерційні сховища чи використовувати різноманітні державні форми зберігання.

3. Які форми товарного руху обрати? Якщо фермер має власні склади і сховища він може рівномірно розподіляти процеси ре­алізації впродовж сезону, використовуючи самовивіз. Якщо фермер не має складської інфраструктури, йому вигідно транспортувати продукцію покупцям і посередникам прямо з поля.

4. Які маркетингові зусилля слід зробити для розширення
ринку? Існує велика кількість варіантів організації реклами, стиму­
лювання збуту або інших важелів впливу на споживача. Вміння
оцінювати переваги і недоліки у розв'язанні кожного із цих питань
допомагає вибрати правильну відповідь, досягнути найбільшого
прибутку і найбільшої ефективності.

Безумовно, зростання ефективності означає успішніше функ­ціонування аграрного маркетингу і, навпаки, її зниження засвідчує про незадовільну роботу. Ефективність аграрного маркетингу виз­начається як співвідношення виручки (вигод, доходів) до витрат. Якщо вартість вхідних ресурсів (витрат)визначити відносно просто, то виміряти корисність маркетингових зусиль, зокрема для спожи­вачів, проблематично. Очевидно, що користь проявляється через ту ціну, яку вони готові заплатити за продукти харчування з різними маркетинговими цінностями. Коли ж споживачі надають переваги вершковому маслу, розфасованому в невеликих упаковках, ніж у великій тарі, яке потребує розважування, можна стверджувати, що розфасовка додає певну корисність до цього продукту.

Підвищення ефективності маркетингу можна досягнути двома шляхами. Перший - збільшення корисності маркетингу без зрос­тання його вартості, Другий - зниження витрат без зміни марке­тингової корисності.

Існують проблеми, які гальмують ефективність маркетингових зусиль. Перша проблема пов'язана з дієвістю механізму цін, тобто здатністю цінового механізму ефективно розподіляти інвестиційні ресурси, координувати процес маркетингу відповідно до попиту споживачів. Друга полягає у необхідності посилення конкурентно-здатності між маркетинговими фірмами. Прагнучи заслужити доброзичливе ставлення споживачів, маркетингові фірми знижують витрати всюди, де це можливо. Вони використовують нові техноло­гічні розробки, ефективні методи організації торгівлі, підвищуючи ефективність фірми та її зростання. Однак такі дії можуть призвести до скорочення кількості фірм, послабити конкуренцію в галузі.

Ще одна проблема закладена в суперечності між маркетин­говими фірмами і споживачами. Перші для підвищення ефективності маркетингу прагнуть зниження витрат внаслідок скорочення асор­тименту товарів, відмовою від використання фірмової марки, упаковки тощо. Другі хочуть максимального маркетингового сервісу і у випадку незадоволення їх потреб готові перейти до конкуруючих фірм. Отже, важливе завдання аграрного маркетингу - це досягнення відповідної рівноваги між витратами і рівнем задоволення потреб споживачів.

Споживач у Головну фігуру ринкової економіки становить

споживач. Тому мета аграрного продовольчого

продовольчого маркетингу - задоволення потреб споживачів. Уся
маркетингу підприємницька і маркетингова діяльність спря-

мована на задоволення потреб споживачів і є доктриною суверенітету споживача. Свій суверенітет він реалізує через придбання нових товарів, надання споживчих переваг одних товарів над іншими. В умовах насиченого ринку споживач стає перебірливим, вередливим, логіка його споживчої поведінки часто незрозуміла для продавців, а його свідомість, за образним визначенням Філіпа Котлєра, є „чорним ящиком". Скільки би спеціалісти в галузі харчування, дієтологи не розповідали про позитивний вплив на організм людини хліба з неочищеного борошна

грубого помолу, знежиреного молока, ці товари не будуть мати успіху на ринку, коли покупці хочуть споживати білий хліб або цільне молоко.

Зауважмо, що представники маркетингових фірм не є пасив­ними виконавцями будь-яких забаганок покупця. Дуже часто через відповідні маркетингові стратегії, рекламу, дизайн продуктів, внесення певних смакових добавок вони самі можуть формувати споживчий попит. Але так можуть поводити себе маркетингові фірми в короткостроковому періоді. В довгостроковому вони повинні прагнути виявляти потреби споживачів і своєчасно їх задовольняти, причому ефективнішими, ніж у конкурента, методами.

Реальний суверенітет споживача залежить від трьох умов. По-перше, у нього мають бути реальні, а не ілюзорні права альтерна­тивного вибору. По-друге, споживач повинен мати надійну і досто­вірну інформацію про продукт, який він купує, щоби вибір відпо­відав його уявленням. І по-третє, ціни на продукти харчування повинні відображати затрати на її виробництво і маркетинг. Обма­нювати великі групи споживачів упродовж тривалого часу ще не вдалося жодній фірмі.

Для здійснення ефективного маркетингу і задоволення потреб споживачів маркетингова фірма має дати відповідь на такі питання: що люди певного регіону споживають, скільки, коли і як часто. Відповідь на ці питання частково дають фізіологічні норми спожи­вання, смаки й уподобання, звички, культурні, релігійні та соціальні правила поведінки.

Кожне суспільство, нація впродовж багатьох століть виробили певний спосіб харчування. Практика засвідчує, що незважаючи на різні суспільно-політичні зміни, продовольчі переваги є стійкими і передаються з покоління в покоління.

Способи харчування українського народу формувалися під впливом низки чинників: функціональних (фізіологічних) цінностей продовольчих товарів, психологічних аспектів харчування, впливу релігії, способу життя, вартості продуктів харчування та їх наявності на ринках. Українці впродовж тисячоліть - ще від трипільської культури - є нацією землеробів і воїнів. Тяжка фізична праця вимагала споживання висококалорійних продуктів для нормального відтворення робочої сили. Тому традиційними продуктами спожи­вання були: хліб, масло, круп'яні культури (просо, гречка), мед,

молоко овочі. В адміністративно-командній економіці колишнього СРСР з її тотальним дефіцитом продовольчих товарів, пустотою полиць продуктових магазинів говорити про певну, усталену структуру споживання продовольчих товарів не доводиться. Спо­живач задовольнявся товарами, які міг придбати у державній торгівлі. Споживачі з вищими доходами частину потреб, передусім м'яса, плодів, овочів задовольняли за рахунок колгоспного продук­тового ринку. Статистичні дані 80-90-х років засвідчують, що населення України, виходячи з науково-обгрунтованих норм харчу­вання, традиційно недоспоживало м'яса і м'ясних виробів (40 кг у середньому на душу населення при потребі близько 80 кг) і значно більше від норми переїдало картоплі та хліба.

Водночас у високорозвинутих, урбанізованих суспільствах із високими доходами населення простежується тенденція до збіль­шення споживання продуктів глибокої переробки, тобто споживання практично готової їжі. Процес споживання стає не просто задово­ленням фізіологічних потреб. Він містить цілий набір атрибутів, при якому споживач найвищу споживчу цінність отримує залежно від місця, де вона надається, часу і форми виконання.

Великою проблемою цивілізованого світу є захоплення спожи­вачів їжею на зразок "Разі Гоосі", що перекладається як "швидка їжа". Особливо шкідливими вважають науковці цю їжу для дітей. Чіпси, картопля-фрі, різні гамбургери, які пропонують у закладах "швидкої їжі", містить шкідливі для здоров'я речовини. Популярні газовані напої містять багато цукру і при надмірному їх споживанні можуть привести до залежності, як, наприклад, від куріння або наркотику.

Споживання цих продуктів, засвідчують наукові дослідження, призвело до того, що в США з 1996 р. у 6 разів збільшилося захворювання цукровим діабетом серед підлітків. Ожиріння, які ще недавно турбували переважно осіб, котрим за тридцять, тепер стають проблемою молоді. За статистичними даними, з 1994 р. до 2004 р. відсоток дітей, котрі страждають від надмірної ваги, досягла в Україні - 12 %, Великобританії - 21%, Японії - 53%, США - 60%, а в Сінгапурі - 75%.

Ця проблема є актуальна і для Львівської області. Так, майже 80% дітей, які проходять на прийом до лікарів, мають надвагу, порушення обміну речовин, що є наслідком захоплення солодкими напоями, хот-догами, різними гамбургерами (3; 7).

Прагнення краще зрозуміти бажання і мотиви споживачів змушують маркетингові фірми здійснювати детальний аналіз чинни­ків макросередовища, насамперед демографічного й економічного. Якщо порівнювати вплив демографічних змін на діяльність фірм продовольчого маркетингу, можна виділити такі тенденції. В США ринок харчових продуктів зростає пропорційно населенню. В Україні ринок продуктів зростає, а населення скорочується (в середньому на 300-400 тис. за рік, починаючи з 1995 р. Якщо у США імміграція посилює національно-етнічну мозаїку і сприяє диверсифі­кації продовольчої галузі (оскільки продовольчі споживчі уподо­бання вихідців із Латинської Америки й Азії різні), то в Україні структура споживання основних продовольчих товарів практично не змінюється. Україна переживає хвилю третьої еміграції. За підрахун­ками, чисельність трудових мігрантів із України становить близько 7 млн. Виїзд на роботу за кордон на довгі роки призводить до утворення неповних сімей. Менші за розміром сім'ї, як засвідчує практика, витрачають на харчування більше грошей у розрахунку на людину, оскільки частина харчується поза домом, оплачують більше послуг продовольчого маркетингу.

Ще одна з тенденцій продовольчого споживання в Україні -традиційно-велика частина продуктів, які надходять із особистих підсобних і дрібних селянських господарств. Сільські жителі Укра­їни переважну частину своїх потреб у м'ясо-молочних продуктах, яйцях, картоплі покривають за рахунок цих господарств.

На споживчу поведінку покупців і відповідну реакцію фірм продовольчого маркетингу буде впливати і стан економічного макросередовища. Одним із основних показників цього середовища є рівень доходів споживачів, тобто їх платоспроможність. Потреби не реєструються на ринку, якщо вони не підтверджуються покупною можливістю. Україна належить до тих країн, де величезна прошарки населення мають велику потребу в продуктах харчування, але не володіють грошовими засобами для перетворення їх в ефективний попит на ринку. Населення переважно споживає низькосортні продовольчі товари до яких належать передусім картопля, крупа, смалець.

В розвинутих країнах зростання доходів споживачів приводить до того, що значення маркетингової діяльності зростає. Споживач орієнтується на продукт, в якому закладені елементи сервісу. Цьому

сприяє підвищення рівня освіти, бажання мати більше вільного часу, напружений стиль життя. До багатьох українців використання харчо­вих продуктів із високим ступенем переробки вважається надто дорогим задоволенням, тобто проблема вільного часу не актуальна для цього етапу, а зростаючі витрати часу для приготування їжі в домашніх умовах не беруться до уваги.

Зростання доходів населення буде посилювати зацікавленість населення до якості функціонування продовольчих ринків. Спожи­вачі з середніми та високими доходами вже зараз сприймають такі нововведення, як встановлення цін на попередньо розфасовані товари, інформації про вагу, харчову цінність тощо.

Населення України старіє. Частка пенсіонерів неухильно зрос­тає. Якщо доходи населення будуть підвищуватися, пенсії зростати, то, безумовно, у структурі споживання зростатиме й частка цінних продуктів (риби, твердого сиру, м'яса, овочів та фруктів) і скоро­чуватиметься споживання хліба, картоплі.