Теорія аграрних відносин як наука

ТЕОРІЯ АГРАРНИХ ВІДНОСИН

Рекомендовано

Міністерством освіти і науки України

як навчальний посібник для студентів

вищих навчальних закладів

КИЇВ—2005

 

 

УДК 338.43.01/02.075.8 Гриф надано

ББКУ018.525 Міністерством освіти і науки України.

М-14 (Лист№ 14/18.2-2694 від 17.12.2004)

Рецензенти:

С. Ю. Трубич - д-р. екон. наук, проф. (Тернопільська академія народного господарства);

Г. І. Башнянин - д-р. екон. наук, проф. (Львівська комерційна академія);

М.М. Павлишенко - д-р. екон. наук, проф. (Львівський аграрний університет).

Друкується за рекомендацією Вченої ради Львівського національного університету імені Івана Франка Протокол № 23/9 від 29 вересня 2004р.

Майовець Є. Й.
М-14 Теорія аграрних відносин: Навчальний посібник. -

Київ: Центр навчальної літератури, 2005.- 276 с. ІЗВИ 966-364-036-7

Навчальний посібник написаний у відповідності із програмою курсу "Теорія аграрних (земельних) відносин" для студентів вищих навчальних закладів. Він містить дев'ять тем. По кожній темі пропонується матеріал для лекції і матеріал для самостійної роботи студентів. Зміст і форму навчального посіб­ника визначають наступні теоретико-методологічні і методичні підходи: по-перше, зв'язок теоретичних положень із практикою становлення ринкових відносин в аграрній сфері України; по-друге, доступність і простота викладу матеріалу; по-третє, надання студентам можливості самостійно осмислювати пропо­нований матеріал і перевірити свої знання.

ББК У018.525

I8ВN 966-364-036-7

© Майовець Є.Й.,2005

© Центр навчальної літератури, 2005

ТЕМА1

ТЕОРІЯ АГРАРНИХ ВІДНОСИН ЯК НАУКА

Аграрна економіка являє собою органічну частину загальної економічної теорії. Важливість визначення предмету теорії аграрних відносин пояснюється тим місцем, яке займає аграрна економіка в механізмі національного господарювання.

Сільське господарство є однією із найважливіших галузей виробництва. Воно є джерелом нічим не замінюваних предметів споживання, сировини для промисловості, додаткової робочої сили для несільськогосподарських галузей. В аграрній сфері створюється більше 30% національного доходу. Ця галузь суттєво впливає на соціально економічний розвиток суспільства в цілому.

Як і в інших секторах економіки в сільському господарстві діють загальні закономірності економічного розвитку. Але деякі закони ринкового господарства проявляються в аграрній економіці у більш чистому вигляді, ніж в інших галузях. Тому підручники з макро- та мікроекономіки дуже часто проілюстровані прикладами сільськогосподарського виробництва. Багато відомих вітчизняних і зарубіжних економістів починають свої дослідження якраз з аграрної економіки, наприклад: М.Туган-Барановський, Г.Манків, Н.Конд-ратьєв, Дж.Гелбрейт та ін.

Завданням даної теми є дослідження методологічних аспектів теорії аграрних відносин та її місце в аграрній політиці держави. Ми вважаємо за доцільне показати практичну реалізацію теорії аграрних відносин та її зв'язки з іншими навчальними дисциплінами, а також подати коротку довідку про основні історичні аспекти аграрного розвитку України.

ТЕМА1 ТЕОРІЯ АГРАРНИХ ВІДНОСИН

ЯК НАУКА

Аграрна економіка являє собою органічну частину загальної економічної теорії. Важливість визначення предмету теорії аграрних відносин пояснюється тим місцем, яке займає аграрна економіка в механізмі національного господарювання.

Сільське господарство є однією із найважливіших галузей виробництва. Воно є джерелом нічим не замінюваних предметів споживання, сировини для промисловості, додаткової робочої сили для несільськогосподарських галузей. В аграрній сфері створюється більше 30% національного доходу. Ця галузь суттєво впливає на соціально економічний розвиток суспільства в цілому.

Як і в інших секторах економіки в сільському господарстві діють загальні закономірності економічного розвитку. Але деякі закони ринкового господарства проявляються в аграрній економіці у більш чистому вигляді, ніж в інших галузях. Тому підручники з макро- та мікроекономіки дуже часто проілюстровані прикладами сільськогосподарського виробництва. Багато відомих вітчизняних і зарубіжних економістів починають свої дослідження якраз з аграрної економіки, наприклад: М.Туган-Барановський, Г.Манків, Н.Конд-ратьєв, Дж.Гелбрейт та ін.

Завданням даної теми є дослідження методологічних аспектів теорії аграрних відносин та її місце в аграрній політиці держави. Ми вважаємо за доцільне показати практичну реалізацію теорії аграрних відносин та її зв'язки з іншими навчальними дисциплінами, а також подати коротку довідку про основні історичні аспекти аграрного розвитку України.

моральні рушійні засади поведінки селянина під час вибору цілей своєї діяльності.

При визначенні предмета теорії аграрних відносин необхідно розмежувати об'єкт і предмет аграрних відносин, зауважуючи, що об'єкт - це процес, який обирається для вивчення, а предмет - те, що перебуває в межах об'єкта. Об'єктом аграрних відносин виступають поточні процеси в аграрній економіці, а предметом - система заходів, які визначають умови функціонування сільського господарства.

Завдання Конкретними завданнями теорії аграрних відносин є:

теорії по-перше дослідження взаємозв'язків між суб'єктами

аграрних підприємницької діяльності, домогосподарств-вами і

відносин державою з приводу власності на землю, майно і

продукт аграрного виробництва; по-друге, дослі­дження, спрямоване на забезпечення участі сільського господарства в загальній динаміці доходів; по-третє, забезпечення продуктами харчування населення країни; по-четверте, розв'язання соціальних проблем і проблем охорони навколишнього середовища.

Перелічені завдання не завжди можуть виконуватися на практиці. В результаті ускладнюється гармонійне введення аграрного сектора в економічні умови, що змінюються. Це виявляється насамперед у погіршенні паритету доходів між аграрним і промисловим секторами економіки. Відмінності в доходах можуть виникати між сільськогосподарською й іншими сферами та між окремими групами селян (наприклад, фермерськими і колективними господарствами)

Перехід суб'єктів підприємницької діяльності в Україні до ринкової економічної системи висуває перед аграрною політикою як сферою реалізації теорії аграрних відносин специфічні завдання: визначити механізм функціонування ринку землі, межі введення землі в товарний оборот; розвиток аграрної інфраструктури (виробничої та соціальної), яка відповідала би вимогам ринкової економіки; трансформація крупних державних і колективних господарств у фермерські; місце особистих підсобних господарств.

ПІДСУМКИ

1. Теорія аграрних відносин наука про те, як обмежені ви­робничі ресурси (передусім земля) використовуються для задово­лення людських потреб.

2. Найважливішими сферами аналізу аграрних відносин є: аграрний ринок, земельні відносини, інвестиційна, кредитна, нау­ково-технічна, маркетингова діяльність, оподаткування, структурні та трансформаційні перетворення

3. Конкретними завданнями теорії аграрних відносин є: по-перше дослідження взаємо зв'язків між суб'єктами підприємницької діяльності домогосподарствами і державою з приводу власності це земля, майно, і продукт аграрного виробництва; по-друге, дослід­ження спрямовання на забезпечення участі сільського господарства в загальній динаміці доходів; по-третє, забезпечення продуктами харчування населення країни; по-четверте, розв'язання соціальних проблем і проблем охорони навколишнього середовища.

4. У методології дослідження теорії аграрних відносин виді­ляються суб'єктивний, емпіричний і раціональний підходи.

5. Земельні відносини в період Київської Русі відображають такі основні компоненти: а) землеробські знаряддя; б) технологія землеробства; в) місце землеробства в економіці.

6. Перша аграрна реформа в Україні була проведена в сере­дині XVI століття коли її територія входила до складу Великого Князівства Литовського. Суть її полягала в переході від оброчної системи землеволодіння до панщинної.

7. Наслідком аграрної реформи Б.Хмельницького стало виз­нання селянської земельної власності. Головними формами госпо­дарств стає дрібне землеволодіння козаків, селян і міщан.

8. Реформа 1861 року і скасування панщини у Східній Україні дало поштовх для розвитку сільського господарства, хоч і за­лишається суттєве його гальмо - общинна форма організації гос­подарств.

 

 

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ І ТЕРМІНИ

Аграрні відносини.

Аграрна структура.

Предмет теорії аграрних відносин.

Об'єкт аграрних відносин.

Методологія дослідження аграрних явищ.

Методи дослідження аграрних явищ.

Землеробські знаряддя.

Технології землеробства.

Общинне землеволодіння.

ПИТАННЯ ДО ТЕМИ

1. Що є предметом дослідження теорії аграрних відносин?

2. Проаналізуйте твердження "основним і визначальним фак­тором аграрного виробництва є земля, але не менш важливим слугує людина".

3. Яке практичне значення теорії аграрних відносин?

4. В чому проявляється зв'язок теорії аграрних відносин з ін­шими дисциплінами?

5. Перерахуйте і проаналізуйте методи пізнання реальності науки "теорія аграрних відносин".

6. Прокоментуйте твердження "Україна є держава з давніми землеробськими традиціями".

7. Які аграрні реформи проводились в Україні на різних етапах її державності? В чому їх суть?

ЛІТЕРАТУРА

1. Земельний кодекс України. Законодавство України про зем­лю. - Київ: Юрінком, Інтер, 2002.

2. Греченко В., Чорний І., Кушнерук В., Решко В. Історія сві­тової та української культури: Підр. - К., 2000. - 464 с.

3. Економічна теорія. Кн. 1. Макроекономіка/ За ред. З.Ватама-нюка та С.Панчишина. - К.: Заповіт, 1997. - 406 с.

4. Економічна теорія: Макро- і мікроекономіка: Навч. посіб­ник / За ред 3. Ватаманюка та С. Панчишина. - 3-тє вид., доп. - К.: Альтернативи, 2001. - 606 с.

5. Економічна теорія: Макро- та мікроекономіка: Навч. посіб­ник / За ред.З.Г.Ватаманюка та С.М.Панчишина. - 2-ге вид., доп. - Львів: Інтереко, 1998. - 707 с.

6. Злупко С. Економічна історія України. - Львів: ЛДУ, 1995.

7. Макконнелл К.Р., Брю С.Л. Макроекономіка: Пер. з англ. С.Панчишина та О.Ватаманюка. - Львів: Просвіта, 1997. -С.181-208.

8. Малик Я. Й., Береза О.І. Запровадження радянського режи­му в українському селі (1916 - 1929). - Львів: Вид. центр ЛНУ імені Івана Франка, 2001.

9. Манків Грегорі Н. Макроекономіка: Пер. з англ./ Наук. ред. пер. С.Панчишина. - К.: Основи, 2000.

 

10. Марценко Є. В. Реформування АПК. До питання аграрних реформ в Україні // Агро світ. - 2002. - № 13,14.

11. Новичков В. И. и др. Аграрная политика. - М.: Изд.-книготорговьій центр «Маркетинг», 2001.

12. Панчишин С. Макроекономіка: Навч. посібник. - К.: Ли-бідь, 2001. -616 с.

13. Франко І. Зібрання творів у 50 томах. Т44, кн. 1. - К.,1984.

14. Витанович І. Аграрна політика українських урядів 1916-1920р.-Мюнхен, 1968.

 

 

ПІДСУМКИ

1. Забезпеченість населення якісними продуктами харчування і підтримка продовольчої безпеки держави є головним завданням аграрної економіки.

2. Аграрний сектор національної економіки має особливості серед яких варто відмітити: вплив погодних умов, виробнича струк­тура, забезпеченість населення базовими продуктами харчування, сезонний характер виробництва, обмеженість землі та залежність виробництва від неї, формування попиту на сільськогосподарську, продукцію та особливості бухгалтерського обліку в сільському господарстві.

3. Структуру аграрного виробництва слід трактувати двояко: у вузькому і широкому розумінні. У вузькому розумінні це є власне сільське господарство, яке охоплює галузі рослинництва та тварин­ництва і виробляє продукти харчування для населення, а також

сировину для промисловості. У широкому розумінні під аграрною економікою розуміють агропромисловий комплекс (АПК).

4. АПК це сукупність галузей національної економіки зайня­тих виробництвом сільськогосподарської продукції, її зберіганням, переробкою і доведення до споживача.

5. Реалізація завдань які стоять перед аграрною економікою, її місце і роль здійснюється через дотримання таких наступних прин­ципів:

 

• Перший принцип - принцип пріоритетності національних особливостей та інтересів при формуванні аграрної еко­номіки.

• Другий принцип - принцип рівного підходу до функ­ціонування різних форм власності в аграрній економіці.

• Третій принцип - принцип розвитку аграрної економіки на засадах ринку.

• Четвертий принцип - принцип поєднання ринкового меха­нізму із державним регулюванням.

• П'ятий принцип - принцип соціальної справедливості, со­ціальної відповідальності.

 

6. Аграрна політика в країнах з ринковою економікою здійс­нюється через багаточисельні і різноманітні носії, які виконують різні завдання, мають різну ступінь компетентності і різні інтереси. Наукова аграрна політика виділяє прямі носії аграрної політики (державні, законодавчі та виконавчі органи, уряд, адміністрації, напівдержавні заклади) і носії впливу на аграрну політику (спілки, асоціації, групи лобіювання в вищих законодавчих і місцевих органах влади).

7. Підвищення дієвості аграрної політики в становленні дер­жавності України буде тоді, коли вона буде відповідати наступним вимогам:

 

• Реформа повинна мати чітко визначену політичну, соціальну мету і термін на котрий вона розрахована.

• Реформа може бути успішною лише за надійної фінансової підтримки держави і її регулюючого впливу.

• Офіційне визнання і реальне дотримання пріоритетності в аграрній реформі інтересів не тільки селянства взагалі, а й кожного окремо взятого селянина зокрема. Кожен селянин

повинен мати змогу реалізовувати і загальноселянський. і індивідуальний інтерес. Це зовсім не означає протистояння інтересів селян і держави. В своїй основі вони єдині, але реалізовуватися повинні так, щоб користь мав насамперед безпосередній виробник — селянин. Чим більшою мірою він реалізує власний інтерес, тим більшим буде соціально-економічний і політичний зиск держави. Зменшення політичних протистоянь які гальмують аграрну реформу. Визначення чіткої лінії і правил яких слід дотримуватись

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ І ТЕРМІНИ

Продовольча безпека.

Продовольче споживання.

Купівельна спроможність.

Аграрна виробнича структура.

Обмеженість землі.

Еластичність попиту на сільськогосподарську продукцію.

Агропромисловий комплекс (АПК).

Сфери АПК.

Функціональна структура продовольчого комплексу. Принципи здійснення аграрної політики. Аграрна стратегія. Аграрна тактика. Носії аграрної політики. Рушійні сили аграрної політики.

ПИТАННЯ ДО ТЕМИ

1. Яка мета аграрної економіки?

2. В чому полягає політичний, економічний та соціальний характер продовольчої безпеки держави?

3. Які особливості сільськогосподарського виробництва най­більш суттєво впливають на формування аграрної політики і здійс­нення аграрного виробництва?

4. Проаналізуйте ступінь забезпечення потреб населення Ук­раїни продуктами харчування.

5. Розкрийте зміст поняття агропромисловий комплекс (АПК). Охарактеризуйте його структуру.

6. Охарактеризуйте функціонально-галузеву структуру продо­вольчого комплексу.

7. Назвіть основні принципи здійснення аграрної політики.

8. Через які ланки аграрної політики здійснюється реалізація стратегічних і тактичних завдань АПК?

9. Назвіть носіїв аграрної політики та її рушійні сили.

 

10. Чим обґрунтовується твердження про те, що наука є ру­шійна сила аграрних перетворень?

11. Яким умовам повинна відповідати дієва та ефективна аг­рарна політика в Україні?

ЛІТЕРАТУРА

1. Дбаючи про село, ми забезпечуєм майбутнє/УЕкономіка АПК. -2004.-№11.

2. Кочетков О.В. Марков Р.В. Формування системи показ­ників продовольчої безпеки країни // Економіка АПК. -2002.-№9.

3. Кравецький І.Й. Особливості формування агропромисло­вого ринку в Україні // Український географічний журнал. -1997. -№ 4.

4. Марченко Є.В. Реформування АПК. До питання аграрних реформ в Україні // Агро світ. - 2002. - № 13, 14.

5. Михасюк І.Р., Герасимчук А. Становлення і розвиток приватних агроформувань. - Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2001.

6. Михасюк І.Р.; Майовець Є.Й. Аграрний сектор АПК: проблеми і шляхи їх вирішення. - Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2001.

7. Могильний О.М. Концепція розвитку сектора аграрної еко­номіки пореформеного періоду: трансформаційна пара­дигма // Економіка АПК. - 2002. - № 11.

8. Новичков В.И. и др. Аграрная политика. - М.: Изд.-книготорговьій центр «Маркетинг», 2001.

9. Плющ І.С. Формування законодавчої бази розвитку поре-форменного аграрного виробництва в Україні // Економіка АПК.-2002. -№8.

 

10. Про стратегію трансформації АПК і забезпечення продо­вольчої безпеки України // Економіка України - 2002. -№9.

11. Саблук П. Основні положення нової економічної пара­дигми національної продовольчої безпеки України в XXI столітті // Економіка України. - 2002. - №5.

12. Стеченко Д.М. Розміщення продуктивних сил і регіоне-лістика. - К.: Вікар, 2002.

13. Україна поступ у XXI столітті. Стратегія економічної та соціальної політики на 2000-2004 р.р. Послання Прези­дента України до Верховної Ради України. 2000 // Уря­довий кур'єр. - 2000, 20 січня.

14. Янків М.Д., Майовець Є.Й., Реверчук С.К. Попит, пропо­зиція та ціна на ринку сільськогосподарської продукції.-Львів: Діалог, 1998.

ТЕМА З

ПІДСУМКИ

1. Аграрна структура - це співвідношення взаємозалежності усіх ланок аграрної сфери, що склалися внаслідок природного впливу на організацію сільського господарства. Аграрна структура складається із технічних, економічних і соціальних елементів.

2. Сукупність заходів, які забезпечують оптимальне поєднан­ня технічних, економічних і соціальних елементів, та дії спрямовані на усунення структурних недоліків становлять мету аграрної струк­турної політики.

3. В період формування ринкових відносин в Україні метою аграрних структурних перетворень є створення умов для вироб­ництва продуктів і сировини, збільшення експортного потенціалу країни, формування умов для розв'язання соціальних проблем сільського населення.

4. На аграрну структурну політику України впливають об'єк­тивні та суб'єктивні чинники. З поміж об'єктивних чинників виріз­няються: а)високий природноекономічний потенціал аграрного сек­тора; б)особливості регіональної організації ведення аграрного виробництва; в)нерозвиненість ринкового механізму; г)вплив дер­жави на формування структури аграрного сектора.

5. У дореформений період в структурі аграрного виробництва домінували колективні господарства (колгоспи) і державні госпо­дарства (радгоспи). Відрізняючись за формами власності, вони за своїм організаційно-виробничим характером і змістом були одер-жавленими сільськогосподарськими підприємствами. Суть усуспіль­неного сільського господарства виявилася не у високому рівні регулювання аграрним сектором, а в безпосередньому державному управлінні виробництвом.

6. Причини, що зумовили кризу в громадському господарстві в перехідний період, полягають в диспаритеті цін, браку капіталу, лібералізації цін, гіперінфляції, відсутності реального власника на землі.

7. На збитковість громадських господарств вплинули їх високі грансакційні витрати. Серед причин, що зумовили високі транс­портні витрати слід виділити: а)участь керівництва та його зацікав­леність у контролі за виконанням трудових угод; б)труднощі пов'я­зані з припиненням неприбуткової діяльності; в)контроль за якістю праці; г)можливість альтернативних робіт; е)використання ресурсів громадських господарств на присадибних ділянках селян; є)зміни технологій; ж)стимулювання до праці та її мотивація.

8. В класичному розумінні під особистими підсобними госпо­дарствами (ОПГ) слід розуміти залежну від громадських госпо­дарств форму виробництва, яка грунтується на державній власності на землю й особистій власності на дрібні, незначні засоби вироб­ництва і вироблений продукт. Причиною виникнення ОПГ став дуже низький рівень розвитку виробництва, передусім слабка мате­ріально-технічна база усуспільненого сільського господарства.

9. На всіх етапах свого існування особисті підсобні госпо­дарства виконували такі функції: а)забезпечення населення продук­тами; б)раціональке використання землі та інших ресурсів аграрного сектору; г)залучення надлишкових трудових ресурсів міста, продов­ження трудової активності пенсіонерів та осіб з обмеженою пра­цездатністю; д)виховна функція; е)рекреаційна функція.

 

10. Місце ОПГ, виходячи з особливостей виробництва і відтворення, визначається на стику трьох сфер АПК. У тривалій перспективі ОПГ, як форма господарювання, зазнає глибоких транс­формацій. Частина їх переросте в ефективніші агро-формування: фермерські, кооперативні, акціонерні. Інші ОПГ перетворяться у форму естетичного задоволення, спілкування з природою, тощо.

11. Фермерство-основа аграрного виробництва розвинутих країн. Успіх фермерства в ринкових умовах залежить від багатьох чинників, зокрема: віку; ставлення до ризику; розсудливості; тра­дицій; статусу власника оподаткування; підтримки державою.

12. Спеціалізація чи диверсифікація -проблема, яка завжди стоїть перед фермерами. Доцільність ведення багатогалузевого господарства проявляється у зменшенні ризику, можливості викорис­тання сівозмін, ефективному використанні впродовж року трудових ресурсів і оборотного капіталу, розподілу отриманого продукту. Спеціалізація виробництва приводить до підвищення продуктив­ності праці, використання маркетингу.

13. Сучасні фермерські господарства класифікуються за таки­ми ознаками: а) розмір ферми; б) відносини земельної власності; в) характер зайнятості; г) ступінь використання найманої праці; д) організаційно-виробнича форма підприємства.

14. Кожне фермерське господарство має в своєму розпоря­дженні три види основних ресурсів: землю, працю і капітал. Опти­мальне і ефективне поєднання ресурсів фермерського господарства здійснюється через функції управління: мету, планування, фінан­сування, маркетинг, укомплектування штатів.

15. Диверсифікація виробництва фермерських господарств в Україні зумовлена зростанням динамічності ринкової економіки, швидкими змінами попиту, виникненням великої кількості нових галузей, ринків продукції. Диверсифікація дає змогу компенсувати спадання збуту на одному ринку, завдяки збільшенням його на інших.

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ І ТЕРМІНИ

Аграрна структура.

Технічні елементи аграрної структури.

Економічні елементи аграрної структури.

Соціальні елементи аграрної структури.

Мета аграрних структурних перетворень.

Структурна аграрна політика.

Чинники аграрної структурної політики.

Реструктуризація сільськогосподарських підприємств.

Колективні сільськогосподарські підприємства (колгоспи).

Державні сільськогосподарські підприємства (радгоспи).

Трансакційні витрати громадських господарств.

Особисті підсобні господарства.

Функції особистих підсобних господарств.

Фермерські господарства.

Диверсифікація фермерських господарств.

Сімейна ферма.

Корпоративні несімейні фермерські господарства.

Ресурси фермерських господарств.

Моделі диверсифікації фермерських господарств.

ПИТАННЯ ДО ТЕМИ

1. Розкрийте зміст поняття аграрна структура та проаналі­зуйте її елементи.

2. Яка мета та засоби структурних перетворень в Україні в перехідний період?

3. Охарактеризуйте об'єктивні та суб'єктивні чинники аграр­ної структурної політики.

4. В чому полягає суть одержавленого сільського господарства адміністративно-командної системи?

5. Назвіть причини, що зумовили високі трансакційні витрати і вплинули на збитковість великих громадських господарств.

6. Проаналізуйте зарубіжний досвід функціонування колек­тивних господарств.

7. Які причини обумовили виникнення особистих підсобних господарств населення (ОПГ)?

8. Які відмінності між особистими підсобними господарст­вами населення і дрібно - товарними селянськими господарствами?

9. Які етапи пройшли ОПГ у своєму розвитку, які функції во­ни виконували на кожному із цих етапів?

 

10. Обґрунтуйте твердження "...особисті підсобні господарст­ва знаходяться на стику трьох сфер АПК".

11. За якими ознаками класифікуються сучасні фермерські господарства?

12. Чим зумовлюється необхідність диверсифікації вироб­ництва фермерських господарств. Які можливі моделі такої дивер­сифікації?

13. Які перспективи розвитку фермерських господарств в Україні?

ЛІТЕРАТУРА

1. Земельний кодекс України. Законодавство України про зем­лю. - Київ: Юрінком, Інтер, 2002.

2. Закон України "Про селянські (фермерські) господарства". - Голос України. - 1992. - 14 січня.

 

 

3. Закон України "Про стимулювання розвитку сільського гос­подарства на період 2001-2004 роки" // Урядовий кур'єр. -2001.- 18 січня.

4. Аграрна реформа: опьіт и проблеми // АПК: Зкономика, управление. - 2003. - № 2. - С. 3-12.

5. Андрійчук В. Г. Важливі підйоми відродження АПК // Економіка АПК. -2000. - № 4.

6. Балакін Р. Сільське господарство України на порозі ради­кальних реформ // Тенденції української економіки. - 2000. - Березень. - С. 9.

7. Беккей М. Фермерське виробництво: організація, управ­ління, аналіз. - М.: ВО Агропромиздат, 1996.

8. Бурдейний І. М. Фермерство як ефективна форма господа­рювання на селі // Економіка АПК. - 1999 - № 5. - С. 22.

9. Галанець В. Г., тульський М. Г. Приватний сектор сільсько­господарського виробництва: стан проблем та перспективи //Економіка АПК. - 1995. - № 11. - С. 53.

 

10. Гладій М. В. Прискорювати реформування агропромисло­вого виробництва // Економіка АПК. - 2000. - № 2. -С. 28.

11. Городенко С.В. Реформування сільськогосподарських підприємств на основі спільно-часткової власності // Економіка АПК. - 2000. - № 1 - С. 30.

12. Дієсперов В. С. Потенціал особистих підсобних госпо­дарств // Економіка АПК. - № 9. - С. 91-96.

13. Економіка України: десять років реформ /За ред. 3. Ватаманюка та С. Панчишина. - Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2001.

14. Економічна теорія: макро та мікроекономіка//За ред. 3. Ватаманюка, С. Панчишина. - К.: Альтернативи, 2001.

15. Копитко М. М. Формування ефективності інвестиційної політики селянського (фермерського) господарства // Економіка АПК. - 2001. - № 8 - С.71.

16. Марченко Є.В. Реформування АПК. До питання аграрних реформ в Україні // Агро світ. - 2002. - № 13, 14.

17. Маслак А. Г. Ефективність диверсифікації виробництва у селянських (фермерських) господарствах // Економіка АПК. - 1999. - №11 - С. 25-26.

18. Михасюк І.Р.; Герасимчук А. Становлення і розвиток приватних агро- формувань. - Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2001.

19. Михасюк І.Р.; Майовець Є.Й. Аграрний сектор- АПК: проблеми і шляхи їх вирішення. - Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2001.

20. Могильний ОМ. Концепція розвитку сектора аграрної економіки пореформеного періоду: трансформаційна парадигма // Економіка АПК. - 2002. - № 11.

21. Новичков В.И. и др. Аграрная политика. М.: Изд.-книготорговьш центр «Маркетинг», 2001.

22. Огінський А. М. Про збалансованість сільськогоспо­дарського землекористування в Україні на короткостро­кову перспективу // Економіка АПК. - 1999. - № 4 - С. 24.

23. Про стратегію трансформації АПК і забезпечення про­довольчої безпеки України // Економіка України. - 2002. -№9.

24. Саблук ТІ. Г. Соціально-економічна модель пострефор-мованого агропромислового виробництва в Україні // Економіка АПК. - 2000. - № 2 - С. 4-24.

25. Україна поступ у XXI столітті. Стратегія економічної та соціальної політики на 2000-2004 р.р. Послання Прези­дента України до Верховної Ради України. // Урядовий кур'єр. - 2000. - 20 січня.

26. Чеботарьєв В. Структура АПК та формування інвес­тиційної політики її трансформації // Економіка України,

2003.-№ 4.-С. 55-81.

27. Янків М. Д, Майовець Є. Й., Реверчук С. К. Попит, про­
позиція та ціни на ринку сільськогосподарської продукції.
- Львів: Діалог, 1998. - С. 12-38.

ПРИВАТИЗАЦІЯ І ФОРМУВАННЯ
ТЕМА 4 НОВОЇ СТРУКТУРИ ВЛАСНОСТІ

АГРАРНОГО ВИРОБНИЦТВА

Основним змістом аграрної реформи в Україні в перехідний період є приватизація.

Приватизація в сільському господарстві включає процес приватизації землі, процес реорганізації колгоспів і радгоспів в інші виробничі структури шляхом розподілу між членами колективу майна сільськогосподарських підприємств у відповідності з внеском у його створення.

Необхідність приватизації в аграрному секторі обумовлена підвищення ефективності господарювання, потребами розширення самостійності і підвищення економічної відповідальності суб'єктів, прагненням товаровиробників реалізувати свої права власності на землю і капітал.

В даній темі розкривається механізм реалізації земельної і майнової власності селян. Значна увага приділяється теорії земель­ної ренти. Розглядаються різні: марксистська та неокласична кон­цепції земельної ренти, а також чинники, які формують ціну на землю в ринковій економіці.

Теорія земельної ренти

Виникнення земельної ренти зумовлено особли-
Поияття востями землі як економічного ресурсу і пов'язаними
земельної _{3 ним} відносинами землекористування. Земля - уні-
ренти кальний ресурс. Вона кількісно обмежена. Якщо не

брати до уваги нетиповий приклад Голландії де останнім часом отримують певну площу земель для сільського господарства, мож­ливості для її розширення обмежені або взагалі відсутні. Отже, загальна пропозиція землі в межах національної економіки абсо­лютно нееластична. На ринку землі активний лише попит. Землю неможливо штучно відтворити, а самі земельні ділянки розріз­няються родючістю, тобто мають різну продуктивність, що створює різний попит на неї і формує різну ціну. Розрізняють природну і штучну родючість грунтів. Природна - це сукупність фізичних, хі­мічних, біологічних властивостей ґрунту, а штучна - результат за­ходів, спрямованих на поліпшення цих земель (меліорація, зро­шення, вапнування тощо). Властивості ґрунтів дають змогу здійс­нити їх агропромислове групування, так зване бонітування. Кращі ґрунти оцінюються найвищими 100 балами. Вони слугують етало­ном, гірші мають нижчий клас боніту.

Суб'єктами аграрних земельних відносин є землевласник і землекористувач. Для обох важлива є економічна родючість ґрунту як результат природних і штучно створених можливостей землі. Землевласник здійснює монополію приватної власності на землю. Монополія на землю як виключне право ринкового суб'єкта розпо­ряджатися цим ресурсом, приносить його власнику дохід, що набуває економічної форми земельної ренти.

Рента - один із видів доходу на власність, плата власнику за дозвіл використання землі, застосування до неї капіталу. її розмір

зумовлений у договорі про оренду. Виплачується вона на весь термін, підписаний у договорі про оренду. Отже, земельна рента - це та форма, де земельна власність реалізується економічно, тобто приносить дохід. Як різновид доходу вона використовувалася ще в період античності. Тоді на побутовому рівні орендну плату називали земельною рентою. Фізіократи вважали ренту даром природи, яка приносить його власнику додатковий дохід. Однак найбільший внесок у теорію ренти був зроблений класичною та неокласичною школами і марксизмом.

Згідно з марксистським визначенням земельна
Марксистська рента - це частина додаткового продукту, що

концепція створюється працівниками в сільськогоспо-

земельної ренти дарському виробництві й присвоюється земле­власником або землекористувачем. Процес утворення земельної ренти зумовлений наявністю в сільському гос­подарстві трьох соціальних груп: земельних власників, капіталістів-підприємців (орендаторів) і найманих сільськогосподарських робіт­ників.

Земельні власники здають землю в оренду й отримують у вигляді ренти частину вартості виробленої продукції. Капіталісти-підприємці організовують сільськогосподарське виробництво й отримують прибуток. Наймані робітники створюють вартість товару своєю працею, отримують заробітну плату і водночас створюють додаткову вартість, певна частина якої присвоюється землевлас­никами у вигляді ренти.

Важливою умовою утворення земельної ренти вважають марк­систи є два види монополії на землю: монополія приватної власності на землю і монополія на землю як об'єкт господарювання. Перша приводить до утворення абсолютної ренти. Друга, як об'єкт госпо­дарювання, створює диференціальну ренту.

Механізм утворення абсолютної ренти зумовлений наявністю гірших земель які вводяться в господарський оборот. При цьому орендна плата береться і за гірші землі, на яких створюється абсолютна земельна рента.

Механізм утворення абсолютної земельної ренти описав К. Маркс у праці „Капітал". Суть його зводиться до наступного: утворення абсолютної земельної ренти здійснюється тому, що в

якості суспільних витрат виробництва у сільському господарстві виступають витрати виробництва на гірших землях, а продукція реалізується за суспільними цінами. Різниця між ними дає змогу отримати додатковий прибуток у вигляді абсолютної ренти.

Існування диференціальної ренти зумовлено наявністю різних за родючістю та місцерозташуванням ділянок землі.

Додатковий чистий дохід який отримують на кращих за якістю ділянках землі чи на ділянках, розташованих поблизу ринків збуту, створюють матеріальну основу виникнення диференціальної ренти. Вона існує в двох формах: диференціальна рента І і диференціальна рента II. Перша утворюється внаслідок різної продуктивності однакових затрат праці на різних за родючістю ділянках землі. Друга - результат послідовних додаткових вкладеннях капіталу в одну і ту саму ділянку землі.

Класична та Вперше економічну природу ренти розкрив

неокласична представник класичної школи Д. Рікардо. Він звернув увагу на те, що ціна на зерно на ринку

земельної ренти єдина 1 не залежить від витрат виробництва, тобто зовсім не враховується на яких землях було вироблено зерно - родючих (де затрати на виробництво менші), чи малородючих (де затрати достатньо великі). Він дійшов висновку, що виробник зерна, котрий господарює на кращих землях, отримує надлишок доходу порівняно з тим, хто веде господарство на гірших. Цей додатковий дохід він назвав земельною рентою. На думку Д. Рікардо, рента платиться за користування землею тому, що кількість землі є небезмежною, а якість її - неоднаковою. В період освоєння нових земель, коли їх кількість є надлишковою порівняно з продовольчими потребами населення, жодної земельної ренти виникати не буде.

В основі сучасного концептуального підходу до визначення поняття земельної ренти міститься неокласичний напрям. Предс­тавники неокласичної школи для пояснення ренти використовують теорію граничних продуктів [10; с.226-227]. При цьому вводиться поняття економічної ренти, що трактується як відношення будь-якого доходу до виробничих затрат, котрі переважають його альтернативну вартість. Дохід отриманий від користування землею, називає