Механізм функціонування аграрного ринку

Теоретичні проблеми функціонування аграрного ринку в навчальній літературі розкрито недостатньо. Не зовсім вдало висвітлюється природа та особливості сучасного аграрного ринку в Україні. В той же час ринкова економіка - це передовсім аграрні проблеми.

Враховуючи це, ми поставили перед собою конкретну мету -розкрити в даній темі суть поняття аграрного ринку, його структуру, умови та особливості функціонування.

Як видно із змісту в даній темі розглядаються три фунда­ментальні інструменти економічного аналізу: попит, пропозиція і ціни.

Сучасний аграрний ринок потребує державного регулювання: підтримки цін, контролю за пропозицією, сприяння структурним зрушенням. Цей аспект проблеми розглядається із врахуванням існуючого зарубіжного досвіду.

Поняття аграрного ринку

Умови Аграрний ринок - це система економічних від-

функціопування носин між суб'єктами ринку в сфері обігу аграрного ринку сільськогосподарських і продовольчих товарів, факторів сільськогосподарського виробництва та послуг. Аграрний ринок охоплює в себе всі галузі, які забезпечують рух сільськогосподарської продукції від поля (ферми) до споживача. Він дає відповідь на три основні проблеми організації ринкової аграрної економіки: що виробляти; скільки виробляти; за якою ціною і кому продавати.

Існує низка умов, необхідних для функціонування аграрного ринку. По-перше, це приватна власність. Адміністративна планова економіка не відкидає права власності, а суттєво обмежує його і

зводить до права особистого присвоєння продуктів та дрібних незначних засобів виробництва, заперечуючи право приватної власності на економічні ресурси. По-друге, ринкова аграрна економіка ґрунтується на децентралізованій системі ціноутворення. На ціни впливають фактори попиту і пропозиції. Це дає змогу приймати рішення стосовно переміщення ресурсів для їх опти­мального використання. Від них залежать успіхи і ризики сільсь­когосподарських виробників. По-третє, у ринковій економіці вико­ристовується механізм конкуренції, що передбачає наявність таких умов, за яких виробник, котрий зумів налагодити ефективніше виробництво, має вигідніші умови на ринку. Це - з одного боку. З іншого - конкуренція передбачає право споживача на альтернативний вибір необхідного товару. По-четверте, це економічна свобода. Вона передбачає можливість суб'єктів аграрного ринку самостійно визначати напрям вкладення капіталу, асортимент і структуру виробництва товарів, шляхи збуту продукції та її стимулювання. Економіка працює автоматично, без впливу держави. Економічна свобода передбачає свободу вибору можливостей, але не рівні результати для всіх. По-п'яте, роль держави в аграрному ринку. Ринкова економіка не гарантує від безробіття, інфляції й економічного спаду. Вона не завжди веде до справедливого ціноутворення і розподілу доходів. Там де механізм аграрного ринку не може задовольнити потреб суспільства, втручається держава.

С VктVпа Найпоширенішою у вітчизняній і зарубіжній еконо­мічній літературі є поділ аграрного ринку на три сфери: матеріально-технічних ресурсів для сільського господарства; ринок сфери послуг для сільсько­господарських товаровиробників; маркетингової сфери. [18;с.14-15], [11; с.83-85].

Основу ринку матеріально-технічних ресурсів для сільського господарства становлять три найбільші галузі: сільськогосподарське машинобудування; виробництво хімічних добрив, засобів захисту рослин; комбікормова промисловість.

Ринок сфери послуг для сільськогосподарських виробників представлений системою дилерських, консультаційних, аудиторсь­ких агрохімічних ремонтних служб. Ринок маркетингового середо-

вища поділяється на групи з урахуванням характеру виробленої продукції та конкурентної поведінки фірми на ньому. Виділяють такі чотири типи:

1. Ринок сировинних продовольчих товарів, ознаками якого є: реалізація великими партіями; однорідність продукції; високий рівень стандартизації. Він основний для борошномельної, круп'яної, цукрової, олійної галузей. Рівень конкурентної боротьби невисокий.

2. Ринок продовольчих товарів, характерний високим ступенем переробки, неоднорідністю сортів, якості, можливістю використання товарів-замовників. До них належить виробництво м'ясо-ковбасних і кондитерських виробів, консервів тощо. Вхідні бар'єри на такий ринок високі: на нього важко потрапити. Це зумовлює необхідність проведення комплексу заходів і стимулювання реклами, упаковки, розфасовки.

3. Ринок однорідної продукції з низьким ступенем переробки (свіже й охолоджене м'ясо, молоко та молокопродукти). Незначна диференціація продукції не стимулює використання реклами, а ціни близькі до цін ринку досконалої конкуренції.

4. Ринок підприємств сфери громадського харчування. На ньо­му існує різний рівень монополізації, ціноутворення, використання заходів стимулювання. Він охоплює всі форми підприємств гро­мадського харчування - від найдрібніших і найдешевших (буфетів, кафе) до великих і дорогих ресторанів.

Особливості аграрного ринку залежить від особ-
Особливості ливостей аграрного виробництва. Визначальний

аграрного ринку у виборі спеціалізації, технології природно-біологічний фактор. Під нього підлаштовується переробний, машинобудівний комплекси, виробництво і пропозиція хімічних засобів, добрив.

Сезонність сільськогосподарського виробництва зумовлює не­рівномірність використання техніки, матеріальних ресурсів, пос­туплення доходів. Тому для учасників аграрного ринку існує підви­щена потреба в кредитах.

Залежність від погодних умов призводить до неминучих коливань урожайності та валового збуту, а відповідно - пропозицій доходів і прибутку. Зауважимо, що сучасний ринковий механізм виробляє своєрідний "імунітет" до таких коливань. Це проявляється

у системі державної підтримки, організації договорів контрактації, укладення ф'ючерсних угод.

Ринок аграрної пропозиції вважається ринком досконалої конкуренції. На нього легко ввійти. Тут працює безліч незалежних продавців, покупців, котрі не можуть суттєво впливати на споживче рішення один одного. Внаслідок цього ціна автоматично встанов­люється на середньому рівні. Сучасний ринок продовольчих товарів трансформується, значною мірою перетворюється на ринок моно­полістичної конкуренції, основу якого становить нецінова конку­ренція.

Особливість ринку виробництва сільськогосподарської про­дукції - домінування дрібних товаровиробників. Наприклад, в Україні на початку XXI ст. було більше 10 млн особистих підсобних селянських і фермерських господарств. Високо-конкурентне сільсь­когосподарське виробництво поєднується з олігополізмом ресурсоза-безпечувальних для нього галузей. Всі в Україні підприємства, що виробляють сільськогосподарські машини, механізми, засоби за­хисту, характерні олігопольною структурою, наближеною до моно­полізму. Це ставить безпосередніх товаровиробників у нерівноправні умови і виявляється насамперед у диспаритеті цін.

Указом Президента України "Про заходи щодо забезпечення функціонування сучасного ринку" 6 червня 2000 р. визначено го­ловні завдання діяльності аграрного ринку: створення або вдоско­налення інституту аграрного ринку, сільських ринків, мережі торго­вих домів, бірж, аукціонів, різке обмеження бартерів, натуроплати тощо. Реалізація цих заходів створить сприятливе аграрне макро-середовище і відкриє перспективи поступової інтеграції аграрного сектора України до ЄС.

Продовольча безпека - важлива складова без-

Проблеми

пеки національної. Під нею розуміють такий стан

продовольчої

економіки, коли незалежно від кон юнктури

безпеки України

світових ринків гарантована стабільне забез­печення населення продуктами, згідно з науково-обгрунтованими нормами. Продовольча безпека гарантує політичну стабільність країни, її економічну цілісність, стабільну соціальну захищеність населення. Економісти виділяють з цього приводу такі три аспекти: [10;с.72].

1. Політичний: характеризує здатність країни підтримувати стабільний позитивний міжнародний імідж як конкурентної на аг­рарних зовнішніх ринках держави, забезпечення своїх громадян пов­ноцінними продуктами харчування відповідно до світових стан­дартів.

2. Економічний: відображає здатність держави до мобілізації внутрішніх ресурсів і агропромислового потенціалу країни для організації виробництва сільськогосподарської продукції та поста­чання населення продовольством через власне виробництво, що гарантує економічну самостійність і достатню незалежність від зовнішніх ринків.

3. Соціальний: визначає зайнятість населення в аграрному секторі економіки з відповідною продуктивністю праці та її опла-тою.[10;с.72-73].

Національна безпека становить елементи міжнародної продо­вольчої безпеки. В листопаді 1996 р. у Римі учасники Всесвітнього самміту наголосили на необхідності модифікації моделі продоволь­чого забезпечення і продовольчої безпеки в сторону посилення національної продовольчої безпеки. Це пов'язано з наявністю обме­жувальних чинників, які визначають тенденції розвитку світового господарства і не дають змоги прогнозувати високі темпи приросту продовольчих, сировинних ресурсів. Отже, досягнення продовольчої безпеки можливе лише на рівні окремих держав, а через них - і в глобальному масштабі.

Як засвідчили дослідження, проведені експертами, кри­тичними товаром стосовно забезпечення населення продуктами є зерно (пшениця). Зокрема стан міжнародної продовольчої безпеки оцінюють за двома показниками: обсягом світових запасів зерна, що переходять до наступного врожаю, і рівнем світового виробництва зерна на особу.

Перший показник обчислюють у відсотках від річного обсягу споживання зерна. Він характеризує стабільність продовольчої ситуації у світі, стійкість світового ринку продовольства перед можливим впливом дестабілізуючих чинників (стихійні лиха, неврожаї, тощо). Його критичне значення становить 60-денний запас зерна. Це в перерахунку на середні обсяги виробництва відповідає 17% його річного загальносвітового споживання.

Другий показник - динаміка виробництва зерна на особу -використовують для аналізу динаміки світового ринку продовольства й оцінки національної продовольчої безпеки. В Україні, за спосте­реженнями фахівців для сформування інтервенційних (страхових) запасів у розмірі 15-20%, які необхідні для його річного споживання, потрібно виробляти не менше 28 млн т зерна. Виробництво щорічно в 2001-2002 рр. близько 40 млн т зерна свідчить про те, що Україна не тільки створила достатні страхові резерви, а й має потужний експортний потенціал.

У науковій доповіді, підготовленій уряду провідними еконо­містами аграрниками: Лукіновим І.І., Саблуком, О.Онищенком та іншими зазначалося, що для розвитку аграрного ринку необхідна виважена і дійова агропродовольча доктрина, розрахована як міні­мум до 2010 р. Вона має передбачати гармонізацію інтересів суспільства та селянства і містити такі частини:

1. Розроблення коротко-, середньо- і довгострокових прогнозів та визначення індикативних параметрів взаємозв'язаного і збалан­сованого розвитку національного та регіональних АПК, сільського господарства, галузей харчової промисловості, агросервісного обслуговування, тракторного, сільськогосподарського і продоволь­чого машинобудування з урахуванням різних рівнів забезпечення продовольчої безпеки країни (достатнього, заниженого, мінімаль­ного).

2. Розроблення й затвердження національної та регіональних програм техніко-технологічної модернізації матеріальної бази галу­зей агропродовольчого комплексу України, формування необхідних умов для посилення і поглиблення інтеграційних процесів між усіма учасниками ланцюга з виробництва продуктів харчування, насам­перед для істотного підвищення наукового технологічного рівня сільськогосподарського виробництва.

3. Розроблення фінансово-економічного механізму, спрямова­ного на підтримку вітчизняних агробізнесових структур в умовах диспаритету цін на продукцію промислового і аграрного сектора, а також на поступове переведення національного та регіональних АПК на модель сталого конкурентоспроможного й еколого-безпеч-ного розвитку.

4. Опрацювання системи заходів, нормативно-правових доку­ментів, необхідних для визначення на селі господаря-власника,

захисту власності, побудови на основі власності ефективних вироб­ничих відносин у сільськогосподарських підприємствах. Введення в економічні відносини країни самого власника з належним йому майновим паєм і часткою землі як невід'ємної частини аграрного капіталу [16; с. 64].

На продовольче забезпечення і продовольчу безпеку вплива­ють дві групи чинників. Перша група охоплює демографічні та фізичні чинники: чисельність населення, статево-вікова структура, фізіологічні потреби у продуктах різних груп населення. Друга група - охоплює економічні чинники: купівельна спроможність населення; рівень цін; інфляційні очікування.

Отже, проблеми продовольчого забезпечення населення зале­жать не тільки від фізичної потреби в продовольстві різних груп населення, а й від рівня платоспроможності домогосподарств. Тобто, попит на продукти харчування реалізується лише за умови,що населення має достатні для цього кошти. На відміну від адмініст­ративно-командної системи, яка жорстко контролювала ціни, що спричиняло надлишок платоспроможного попиту над пропозицією, у ринковій економіці рівень виробництва та рівень споживання обмежений розміром платоспроможного попиту, який визначає місткість внутрішнього ринку.

Купівельна спроможність населення, згідно з офіційною ста­тистикою, помітно знизилась. Тенденцію до зменшення реальних доходів населення поки що не вдалось припинити. У 1999 р. споживчі ціни були вищими від цін 1990 р. в 2,6 рази [18; с.З]. Однак офіційна статистика в Україні, визначаючи реальні доходи насе­лення, не враховує тіньових доходів. Якщо зауважувати бартерні схеми руху товарних ресурсів, натуроплату та систему субсидій, то треба визнати, що розмір реальних доходів населення значно вищий від того, який дає офіційна статистика.

Зниження доходів населення і відсутність заощаджень зму­шують населення зменшувати споживання продовольства. За кало­рійністю харчування Україна впродовж років трансформаційного спаду підійшла до нижньої межі продовольчої безпеки (2500 ккал). Для порівняння: у США середньодобовий раціон харчування на особу становить 3630 ккал, у тому числі 1307 ккал тваринного по­ходження. За загальною калорійністю раціон пересічного амери­канця перевищує аналогічний показник в Україні на 43%, а за

споживанням продуктів тваринного походження - майже в 2,5 рази. Середня українська сім'я витрачає на продукти харчування близько 60% бюджету, американська- лише 11% [19;с. 84].

Відмінності в реальних грошових доходах різних категорій населення зумовлюють нерівномірність розподілу і споживання продуктів харчування. Якщо ця нерівномірність посилюватиметься і зростатиме кількість найбідніших верств населення, то споживання продовольчих товарів зменшуватиметься. Бідні сім'ї орієнтува­тимуться на придбання менш якісних, менш калорійних, а тому значно дешевших продовольчих товарів іноземного виробництва. Це негативно позначатиметься на вітчизняному аграрному секторі, оскільки попит на його продукцію знижуватиметься. Внаслідок цього вітчизняні агровиробники не отримають необхідних коштів для модернізації та розширеного відтворення.